Ми будуємо чи руйнуємо?

У всіх на вустах постійно звучить тема Євромайдану, мітингів, беркуту та революції. Настрої народу лякають владу, адже всі прагнуть боротися, виступати проти, мітингувати та скандувати. Ну добре, а що далі? Скинемо ми Януковича, розпустимо парламент...А кого ж ми туди посадимо замість теперішнього президента?

А й справді, ми вже побудували плани на майбутнє, аби так запекло руйнувати теперішнє? Люди сліпо йдуть "у бій", від серця вигукуючи "Банду геть". Дехто з мітингувальників чітко усвідомлює свою громадянську позицію, свою мету, решта - слідує за стадом, бо "якщо він, українець, мітингує, я теж"! Але, українці, задайте собі запитання: "Ми подумали про майбутнє?". Хто замінить Вітька? Ми впевнені, що не приведемо нову банду замість старої?

"У великих грудях велике серце" - це про Кличка. Багато хто його підтримає, адже він робив реальне добро для народу. А ще в нього великі кулаки та долоні. Не боїтеся, як той п'яний сміливець піти "нахуй на майдан"? (Пробачте за лексику, це цитата).

Юля, краса-коса, а також ув'язнена на семирічний термін. Не без допомоги чинного провідника банди, але й і не просто так.

Петро Симоненко, комуніст, серп йому і молот в руки. Бабусі та дідусі підуть за ним, як ішов народ за Леніним. І що, пахатимемо у колгоспах?

Віктор Ющенко, славний бджоляр. За його президенства співали "Гринджоли" та моя мама носила помаранчевий гольф. Я думаю, народу досвіду вистачило.

Олег Ляшко, взагалі чудова людина. Люди з надмірною вагою за нього голосувати не підуть, бо ще скаже "шо ти жирний отута робиш".

Петро Порошенко, підприємець наш. Всі знають улюблені цукерки "Roshen", які теж так любить наш кандидат. По ньому видно.

А Віктор Янукович, напевне, вірить у добро на цьому світі та надіється після своїх дії вдруге виграти президентські вибори. У нього "свобода слова" - це "свобода слова", і покращення - це теж просто покращення, і "йолка", і Чехов , і зарази ..Дякуємо йому, що хоч народ повеселив.

Ігор Марков, Анатолій Гриценко, Андрій Садовий...

Філософи казали жити сьогоднішнім днем, але ж доля країни - це доля кожного її жителя, який хоче бачити своє майбутнє зараз. Ми не зможемо побудувати сильну та міцну країну без жодних планів на наступний день.

Проте, хто слухатиме дітей, які ще навіть "життя не бачили"? Та ми, діти, віримо, що в цій країні наше майбунє, наше світле життя, в якому дорога (без глибоких западин) вестиме нас до мрії.

(Жодних претензій до кандидатів у мене нема. Це лише різке висловлення думки, що підкріплене фактами та деякими власними домислами. Прошу вибачення, якщо образила чийсь вибір. Ми всі маємо на нього право. Дякую)