Мітингуйте, але не на шкоду життєвим інтересам держави

Аналізуючи події минулої доби, у багатьох волинян виникають логічні запитання: доки триватиме вуличне протистояння, коли через блокування, пікетування і стихійні штурми будівель страждають переважно прості працівники бюджетних організацій і державних установ – аж ніяк не політики?

Ніхто не боронить громадянам – чи то комуністам, чи націоналістам, чи демократам – мирно протестувати, влаштовувати демонстрації у законний спосіб, на законно виділених місцях.

Тим більше, що прем’єр Микола Азаров чітко заявив: силового розгону Майданів немає і не планується.

Однак, шановні опозиціонери, ви закликаєте студентів блокувати життєво важливі об’єкти, без яких селища і міста держави позбавлені елементарних важелів для забезпечення повноцінного життя співвітчизників.

Не працюють органи влади, порушена робота екстрених служб, медики не можуть дістатися до важкохворих, а пожежні через затори не встигають рятувати погорільців…

Подивіться на Київ: центральні вулиці-проспекти столиці кілька днів перекриті барикадами. Щоб їх спорудити, протестанти ламають дерева, зрізують металеву огорожу, викорчовують бордюри – нищать комунальну власність, за ремонт якої платитимуть люди.

Активісти майдану навмисне заважають комунальникам вичищати тротуари, вивозити сміття навіть з прилеглих дворів. Створюють штучний колапс, коли життєдіяльність мегаполісу припиняється. Зрозуміло, що винуватити в цьому будуть київську владу.

На мою думку, опозиція свідомо йде на «політизацію» подій, на загострення ситуації.

Дивує, що ініціатори протистояння вперто ігнорують заклики влади сісти за стіл переговорів. Лідери опозиції продовжують залякувати людей на майданах примарною небезпекою нового побиття учасників мітингів.

Хоча насправді опозиціонери знають: ніхто нікого не збирається бити, мова йде лише про розблокування доріг та адміністративних будівель на виконання рішень суду.

Уявіть, наприклад, щоб у Сполучених Штатах тамтешня влада п’ять днів поспіль просила американців зняти блокаду з Білого дому чи Пентагону. Запитайте американських політиків, які нині стоять на столичному майдані. Я впевнений, вони лише посміхнуться з того. Бо за подібної ситуації їхня поліція розігнала би мітинг водометами, гумовими кулями і сльозогінним газом. Як то було позаторік у Франції або торік в Іспанії.

Чи сьогодні проклинають англійці Маргарет Тетчер, яка кийками, поліцейськими собаками та зброєю розганяла страйк шахтарів у Великобританії? Ні, англійці тепер дякують колишньому прем’єру, бо вона вивела країну з кризи, не цураючись силових методів. В тому числі і колишні шахтарі, які дістали відповідні компенсації після закриття копалень .

А що діється в Україні, з її, як каже опозиція, «тоталітарним режимом»?

Увечері 10 грудня закінчився 5-денний термін, відведений судом на те, аби демонстранти розблокували адмінбудівлі та центральні вулиці Києва. Однак опозиція навіть не обговорювала можливе виконання цієї умови. Скажіть, що мала робити міліція? Правоохоронці дотримувалися закону: діяли толерантно, не застосовуючи спецзасобів, не реагуючи на провокації з боку нардепів та окремих екстремістів від опозиції. Діяли в інтересах громади, городян, які залишилися по цей бік барикад.

Чомусь опозиція не вважає їх за людей, називає зрадниками. А вони просто хочуть жити, працювати, вчити і виховувати дітей. Лідерам опозиції потрібна революція, громадський неспокій, який всіляко використовують на догоду власним інтересам.

Замість того, щоб 10 грудня прийти на засідання «круглого столу» чотирьох президентів, ініційованого Леонідом Кравчуком, і переконати суспільство у своїй правоті, лідери опозиції натомість шукають подальшого загострення конфлікту. Який ось-ось загрожує ввергнути країну в хаос.

Вчимося в американців: «давай поговоримо про це» - позиція і спосіб дій мислячих. Потрібно розмовляти, а не будувати барикади. На вулиці - 2013-ий, це ХХІ століття – вік розумних, мудрих та толерантних людей.

Борис Клімчук, голова облдержадміністрації, Надзвичайний і Повноважний посол України