Говорить і показує Москва!...Всі інші мовчать і слухають.

Їздила на вихідні до Києва. Туди маршруткою, назад – так само. Ніби й зручно: сів, сидиш, везуть, ще й кіно показують. А ось це, я вам скажу, вже до зручностей віднести важко.

Поясню, чому. Їхали туди: подивилися зо три серії середньо-фантастичного російського детектива. Все на купу: менти, бандити, олігархи. Одні вигадливо злочинять, інші невинно страждають, решта героїчно та інтелектуально борються за справедливість. Не обов’язково у такому порядку. Часто - у зовсім довільному.

Після детектива сучасно-кримінального підійшла черга кримінально-історичного. «Попіл» називається. Знову бандити, насилля, перевдягання, любов. Знову все намішано. Репресії, уголовщина, цинічні органи (вони ж – доблесні правоохоронці). Армія, тюрма, тортури…

Слава Богу, приїхали! До кінця дивитися не довелося. Жах!

Наступного дня їду назад. Кіно знову російське – але тепер про любов. Без бандитів, олігархів, трупів, звісно, не обійшлося й тут. Але в цілому – російська жіноча мрія: будучи сиротою, отримати спадок і наприкінці вийти заміж за олігарха. Супер! Нудить.

Далі – ще веселіше. Котеджне містечко. Олігархи з сім’ями, бізнес-партнерами, коханками. Рейдери, корумповані поліцейські, добрі душевні прості люди. Любов, зради, цинізм, романтика…Знову все впереміж.

Ловиш себе на думці, що засмоктує. Дивишся-дивишся – та й звикаєш. Замість роздумувати про власні проблеми – сидиш, втикаєш у чужі чвари! Так захопливо!

О, а ще ж радіо є! В одному Луцьку з десяток станцій! Може, там краще?

...Були колись у мене сусіди: звичайна сім’я. Дружина – на городі, чоловік із синами – майструють із дерева на продаж. Прихильники «Свободи». До країни своєї, видно, не байдуже. Так от радіо в дворі на весь куток грало всілякі «я в бікіні – ти в машині, люблю шуби – цілуй в губи» з репертуару дружньої сусідньої естради.

Станцій – купа! Альтернатив – удосталь. В ефірі, здається, музики – на любий смак. Хочеш – ретро, хочеш – старий рок, є класика, джаз, фольклор. Української – вкрай нерівномірно, але ж є! Так ні, треба ввімкнути «Люксик» - і для всіх сусідів! Ура!

Ми навіть не помічаємо, що опинилися в інформаційному полі сусідньої держави. Значна частина нас дивиться їхні новини, ридає над їхніми серіалами. Наші діти дивляться англомовні мультики іноземною мовою. Розмальовують діснеєвських героїв, підписаних іноземною мовою. І мова ця – здогадайтеся! – не англійська.

Навіть те, що ми вряди-годи читаємо – часто написане, видане і видрукуване за східним кордоном. І вкрай рідко це –Достоєвський.

А справа, як мені бачиться, у банальній нашій ліні. Тілесній, духовній. Так простіше, легше. Звичніше. Для багатьох – зрозуміліше.

А щодо інформаційного поля – давайте будемо перед собою чесними: ми ніколи з нього не випадали. Це звичка. Тупа. Рабська. Як інакше назвати, якщо нібито незаангажоване радіо «Ера» як приклад виняткової цінності кримського діабазу приводить трибуни на Красній площі, скромно не акцентуючися на факті, що трибуни ці, я так розумію, на мавзолеї ката українського народу? Не знайшлося гідної альтернативи? Воронцовський палац – не підійшов?

Дійшло до того, що шанований колись «Кореспондент» у висвітленні останніх подій у НАШІЙ країні посилається на… «РИА «Новости»!

Говорить і показує Москва!..Не лякає?