У сім'ї волинянки генетична хвороба забрала життя однієї доньки, інша – важкохвора

Любов Лазарук із села Рокита Старовижівського району розповіла про свою нелегку долю: їй довелось хоронити двох дітей.

Про це пише видання Вісник.

"Моя мама Віра Якимук народила семеро дітей, але вижили лише четверо. Оля у чотирнадцять років обморозила ноги, почалася гангрена, і вона померла. Друга, Маринка, у шість років пішла на той світ від скарлатини. Марійка у три місяці померла невідомо від чого", – розповідає Любов Наумівна.

Після родинної трагедії Люба вирішила, що обов’язково буде медиком. Закінчила Ковельське медучилище, працювала у Бресті, потім повернулася в рідне село – і так до пенсії. У сімнадцять років вийшла заміж за односельця, і згодом у них народився хлопчик, який помер у місяць від пневмонії. Це був перший великий стрес. Потім народився син і дві донечки.

"Коли Оксанці виповнилося десять, почала помічати у неї нездужання, кволість. З’ясувалося, що це важке генетичне захворювання крові, за протіканням схоже на онкологічне, яке в нашому випадку передається по жіночій лінії. Але й з цим живуть люди, тільки підліковуватися та берегтися треба. Боролися за життя, досягли ремісії. Донька повернулася до звичного життя, навчалася, працювала, не залишилася й без пари, народила донечку Віолетту. Коли під час першої вагітності вдалося уникнути ускладнень, то друга спровокувала важку недугу.

Часи тоді були непрості, виживали, хто як міг, тож аби отримати допомогу по вагітності та пологах, Оксана влаштувалася на роботу, що була не зовсім під силу. Захворювання знову повернулося, дитину вона втратила. Ліки коштували шалених грошей. Коли стало зовсім зле, хотіли доправити Оксанку в Брест, але через кровотечу не змогли транспортувати", – каже Любов Лазарук.

Донька померла у 2007 році, в тому ж місяці, що й народилася, – в лютому. Їй було лише 27, донечці Віо­летті виповнилося п’ять років.

Їсть генетична хвороба

Та біда сама не ходить. Як грім серед ясного неба: такий же діагноз, як був у Оксани, поставили й молодшій доньці Тетяні. У неї подружнє життя не склалося, повернулася до мами, сама виховує малого Костика, мусить їздити на заробітки, бо гроші потрібні і на сина, і на лікування.

"Мій хрест нелегкий, але є в людей ще важчі", – вражає силою свого духу Любов Наумівна, намагаючись черпати в житті позитив.

Коли нестерпно боляче, згадує двадцятьох своїх похресників, які також стали її дітьми, та понад п’ятдесят онуків, подарованих тими, за кого взяла відповідальність під час таїнства хрещення. А ще ділиться рецептом, як протистояти в житті стресовим ситуаціям, бо, незважаючи на пору року, вже багато років щодня обливається холодною водою, і це додає сили.

"Не можу зламатися, бо є для кого жити: Таня, Костик, Віолетта, Петя із сім’єю", – розповідає про кожного так, ніби пригортає до серця і молиться, щоб у рідних все було гаразд.

Наталія ЛЕГКА


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!