Фотовиставка Василя Охріменка

Моє вітання! Мене звати Василь. З 2000-го року проживаю у місті Луцьк, тоді я поступив до ВНУ ім. Лесі Українки на історичний факультет. Й оскільки це місто мені дуже подобається, міняти місце проживання до цього часу не поспішаю.

А народився і зростав у мальовничому селі на Поліссі. Саме там і тоді, в ті шкільні роки мене почала манити така загадкова річ як фотоапарат.

На той час, коли мені було років 14, фотоапарат «Зеніт» із об’єктивом «Геліос 44», був унікальним інструментом, який дозволяв творчо підходити до фотозйомки.

Звісно, були альтернативи – плівкові мильниці. Але їх мені ніколи навіть в руки брати не хотілося через відсутність опцій керування процесом фотозйомки.

Інша справа - дзеркальний «Зеніт», непроста у використанні річ. Але коли вдавалося – то фото виходили чудові.

Іноді до цього інструменту повертався також у студентські роки, хоча такий підхід до фотозйомки важко назвати навіть любительським, оскільки фотографував дуже рідко.

Сам Анрі Картьє-Брессон сказав «твої перші 10 000 фотографій найгірші».

А більш серйозне захоплення фотографією як видом діяльності та мистецтвом, почалося приблизно два роки назад. І сталося це після того, як одного гарного ранку я їхав велосипедом на роботу, аж раптом один з водіїв автомобіля нагло підрізав мене на головній.

Щоб не попасти під колеса, я миттю загальмував, після чого вилетів через кермо на проїжджу частину. Весь удар припав на мою праву руку. Так я отримав розрив зв'язок правої руки.

Близько трьох місяців я був непрацездатним. Але це була чудова нагода вивчити теоретичну частину процесу фотографування.

Фотографія настільки мене захопила, що я не стримався і придбав собі Nikon d90.

Чому я згадав про цей випадок? Бо якби не ця травма, я не став би вивчати основи фотографії і не придбав би собі фотоапарат. А також тому, що кожного разу коли я тривалий час фотографую (цілий день), рука мені нагадує про той момент з якого почалося моє захоплення фотомистецтвом.

Звичайно мої нинішні результати мене, далеко, не задовольняють, але я бачу куди мені потрібно рухатися. Мене не лякає критика, а навпаки я вдячний за неї, оскільки шлях який проходжу зараз, проходили всі фотографи які отримали загальне визнання. Талановитими фотографи не народжуються, а стають наполегливо і постійно працюючи над собою, відшліфовуючи свою майстерність.

В основному займаюся фотографією не задля прибутку, а ради задоволення. Люблю фотографувати природу, міські пейзажі, а також портрети.

Особливо подобаються роботи і підхід до фотозйомки таких фотографів як Анрі Картьє-Брессон, Андре Кертес, Роберт Каппа, Олександр Родченко.





























































Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!