Хати наче ожили: у селі на Волині щороку поновлюють петриківський розпис на будинках

У Дольську Камінь-Каширського району, населеному пункті, з якого починається Україна для тих, хто прямує до неї з Білорусі, є кілька обійсть, споруди в яких прикрашені петриківським розписом. Квіти на потемнілих від часу дерев’яних стінах, вималювані білою фарбою, дивовижно гармонійно вписуються у зимовий сільський колорит.

Про це пише видання "Полісся".

— Ці петриківські орнаменти не лише взимку вносять нотку радості у наше життя, а й у будь-яку пору року, — запевняє господиня одного із обійсть Олена Талатиннік.

Жінка розповідає, що розмалювали споруди у господарстві уже більше десятка років тому. А зробила це її товаришка із Луцька — волинська письменниця, авторка книг для дітей Наталія Гуркіна. Вони познайомилися, коли Олена Андріївна навчалася у Волинському державному училищі культури і мистецтв. Тоді інтереси творчих особистостей перетнулися багато в чому і згодом це приятелювання розквітло ось такими орнаментами на стінах дольських хат.

— Наталія Гуркіна придбала у нашому селі собі будинок. Подалі від міської суєти, для відпочинку і творчого натхнення. Вирішила відновити у хаті колишній побут і таким чином створила своєрідний музей, — розповідає Олена Талатиннік.

При чому, за її словами, цей побут не є недоторканим. Навпаки, все старовинне, зібране в будинку, використовується власницею у повній мірі: посуд, знаряддя до печі, рушники… А зібрати хатнє начиння їй допомогли місцеві жителі.

— Наші люди віддали їй старі речі, якими уже не користуються, бо ж кожен тепер прагне жити оновлено за умовними євростандартами. Тож Наталії вдалося дати друге життя тим речам і вдихнути його у стару хатину, яку вона розмалювала і всередині, і зовні. Після чого розмалювати свій дім погодилася і я, — каже Олена Андріївна.

Жінка дозволила прикрасити петриківським розписом у своєму будинку піч та грубки, а також знадвору темні стіни хати і господарських споруд.

— Наш будинок зведений у 70-80 роках минулого століття, стара хата, котру використовуємо як гараж-майстерню, — у повоєнні. Тож за десятиліття дерево, з якого вони зроблені, звичайно, потемніло і втратило привабливість. А коли Наталія Гуркіна їх розмалювала, будівлі наче ожили, — зауважує пані Олена.

Разом з тим вона зізнається, що боялася, як потім відновлюватиме всі ці візерунки. Адже піччю та грубами постійно користується, тож передбачала, що орнамент часто закопчуватиметься, замащуватиметься, а малюнки надворі марнітимуть під впливом атмосферних явищ. Тим більше, що деякі малюнки зроблені фарбами, які художники використовують у живописі.

— Тепер я без проблем оновлюю розпис чи не щомісяця на печі та хоча б раз в рік зовні на будівлях, — каже Олена Талатиннік.

Цій творчій особистості до вподоби її розмальоване обійстя. Квітучі будівлі викликають приємні враження і в гостей села та подорожуючих. Особливо, як зауважує господиня, в іноземців. Але от місцеві жителі не надають тому особливого значення. Напевне, на їхні естетичні смаки надто вплинули сучасні тенденції в будівництві, дизайні, тому відродження прадідівських традицій їх менше цікавить.

Тетяна ПРИХОДЬКО.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!