Фотовиставка Тетяни Должко

Привіт. Мене звати Тетяна. Корінна поліщучка, яка вперто, вже з десяток років, ділить свій світ на Полісся та Луцьк, на природу та місто.

Про себе не буду багато розповідати, тому що, як на мене, в цій рубриці важлива не людина, а її роботи. Принаймні я фотографую саме для того, щоб оживити те, що сидить десь глибоко в мені.

Проявляю свій світ, думки, емоції, почуття, спогади крізь фотографію. Тому не займаюсь цим задля заробітку, не роблю фотосесій, не люблю постановочних і студійних фото.

Фотографую життя таким яким воно є, яким постає в певний момент перед моїми очима.

Інколи з‘являється таке відчуття, глибокий спогад із дитинства, ніби я народилась із фотоапаратом у руках.

Тато з малечку вчив користуватись цим диво-пристроєм. Дорога з дитсадка завжди пролягала через татову фотостудію та фотолабораторію, тьм‘яне світло якої – найтепліший та найдорожчий спогад. Я виросла серед проявників, закріплювачів, збільшувачів, штативів та різноманітних фотоапаратів.

Улюбленими книгами були фотоальбоми та фотозбірки відомих фотомайстрів. Уже в шість років разом із сестрою бігали в дворі з Федом та фотографували все що бачили.

А потім були – Зорький, Київ, Зеніт, Олімпус, Соні, Нікон, Кенон... Найщасливіша пора припала на 90-ті роки, коли батькам замість заробітної плати видавали ту продукцію, яка виготовлялась на їхньому робочому місці. Тоді у нас з‘явилось багато пачок фотопаперу та здоровенний рулон фотоплівки…

Саме в ці роки була найцікавіша фотозйомка – містом пройшов ураган, який застиг на нашій фотоплівці. На жаль всі ці перші чорнобілі дитячі фото втрачені, хоч і досі вони здаються мені найкращими та найціннішими.

Тому для мене фотографія не любов, не захоплення, а життя. Я не можу похизуватись супер якісними фотокартками, найкрутішим фотоапаратом та об‘єктивом, купою фотофільтрів і т.д. – мої фото - це моє світобачення, за яким ховаються почуття.

За сучасними мірками мене можна назвати звичайним «фотолюбителем», котрий виріс в сім‘ї фотопрофесіоналів, але за певних матеріальних умов більшість своїх світлин зробив на звичайну «мильницю». Тому я не люблю виставляти свої фото на показ і знаю, що вони суттєво програють уже представленим тут роботам. Ця виставка – спроба просто показати звичайне життя, природу, людей, яке нас оточує і на яке ми не завжди звертаєм увагу.

Люблю фотографувати все – бо в кожній крихті, камінчику, гілочці, квіточці, в кожній людині є свій зміст, своя потрібність, думка, почуття. Перевагу віддаю чорнобілому фото, оскільки воно найбільш красномовне та щире, без кольорових прикрас.











































Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!