Ексклюзив із колонії, де утримують полонених «вагнерівців»

Злочинне угрупування ПВК «Вагнер», яке воює в складі російських збройних сил на території України, уже відоме на весь світ своєю жорстокістю та безпринципністю.

«Главкому» випала нагода поспілкуватися з двома представниками цього утворення. Обидвоє утримуються в одній з колоній суворого режиму в Дніпрі.

Нещодавно, на Пасху, з цієї колонії Україна обміняла 25 «вагнерів» – усі вони зеки, які потрапили на фронт просто з російської в’язниці. Їх обміняли, хоча жоден з них не писав прохання на обмін.

Полонені розповідали свої історії вербування в Україну. За два тижні до того, як мають приїхати «агітатори» від «Вагнера», на російській зоні погіршуються умови утримання: закривають кафе та магазини, уже нічого не можна купити за свої кошти, годують картоплею, призначеною для годівлі оленів, і дають рибу типу тюльки, яка дуже смердить і яку неможливо їсти. Навіть зеки зі стажем такого не бачили.

Вербування відбувається по всіх колоніях рф. На близько 1,1 тисячі ув’язнених виявляється 200 охочих. Коли вербування завершилося, кафе знову відкривається, одразу починають нормально годувати, знову з’являється м'ясо в супі.

Якщо ти вже погодився, то відмовитися неможливо. Хоча при першій хвилі не було так суворо, як зараз. З розповідей, кілька чоловік сказали, що хочуть відмовитися їхати на війну, то їх показово били самі тюремники. Якщо ув’язнений виявив бажання, йому дають пакет документів із десяти аркушів на підпис. Згідно з ними, кожен отримає ще десять років до свого терміну, якщо відмовляється. Тільки потім дають договір на контракт. Далі ув’язнених звозять з усіх куточків Росії в Ростов, заганяють в ангари, де вони перевдягаються у військову форму. Усе інше обмундирування отримують на полігоні.

У російських в’язницях 30%, а подекуди й 40% утримуваних хворі на ВІЛ та гепатит. Але у «вагнері» і ними не гребують. Їм просто вдягають на руку гумові браслети. Червоний – ВІЛ, білий – гепатит. Зараз створюють уже окремий батальйон з таких хворих і більше не будуть мішати з іншими.

Один «вагнер» розповідає, що за один день вони були втратили двісті людей. І коли вони потрапляють у полон, то це їм ще дуже пощастило.

Зеки для Росії зараз дуже вигідний матеріал. Залучаючи до бойових дій, їх просто утилізують. Терміни за ті ж самі злочини у росії вдвічі більші, ніж в Україні.

Серед зеків трапляється дуже різний контингент. Є геть тугі, тобто дуже слабо інтелектуально розвинуті. Таких використовують як робочу силу і називають «верблюдами». Наприклад, «верблюду» дають рюкзак з двома цинками патронів і він несе їх на передок. Звідти може нести пораненого. Так само вони підносять їжу. До груп евакуації поранених також залучають таких же тугуватих.

Коли йдуть масові втрати, з евакуацією загиблих ніхто не заморочується. «Вагнера», яких нещодавно звільнили, з пізніших хвиль, розповідали, що в них є пересувні крематорії і вони особисто привозили туди тіла своїх і закидали в піч.

Про українських військових розказують, що їх росіяни інколи ховають на місці в якійсь воронці, інколи забирають на обмінний фонд, а деколи взагалі навіть не підбирають, тіла продовжують валятися на землі.

«Вагнерам» заборонено під загрозою смерті спілкуватися з російськими кадровими військовими. І загалом типу успішність «вагнерів» пояснюють суворою дисципліною в угрупуванні. Як мінімум, особу жорстко б’ють, а часто просто розстрілюють. Нещодавно як покарання з одного «вагнера» зняли шолом, броник, дали гранату в руки і послали його на штурм разом з іншими. Але він умудрився вижити.

У «вагнерів» є чотири правила: не можна мародерити, вчиняти насилля щодо цивільних, вживати алкоголь і наркотики. За порушення цих правил – розстріл. Але далеко не всі їх дотримуються…

Поняття моралі серед «вагнерів» не існує. У них своє завдання – вижити. Здебільшого вони самі здаються в полон. Буває таке, що довго сидять під обстрілом, командир їх кинув, по рації ніхто не виходить на зв'язок і вони вирішують здатися Україні…

Увага, розмова з полоненими - російською мовою!

«Я своего командира так и не видел, не дошел до позиции»

Першим заходить Карімов Руслан Рамілєвич, 42 роки. Відбував покарання у Челябінську, як розповів, за придбання і вживання наркотиків. За це отримав 11,5 років колонії суворого режиму. Належить до другої хвилі зеків, яких почали вербувати у ПВК «Вагнер». На руці два браслети – червоний і білий. Голос у нього сиплий. Це через поранення горла, яке він отримав ще в чеченській війні. За ту війну він має статус учасника бойових дій і зараз отримує пенсію 3,2 тисячі рублів. Також давали шматок землі, але він відмовився від неї, тому що вона виявилася звичайним… болотом.

- Что вы здесь делаете?, – запитуємо.

Попал в плен. Сидел на лагере, приехали представители ЧВК и сказали, будет полное помилование, если подпишешь контракт на полгода. Я заключил контракт. Прошел ОТК, подтягивание, отжимание. Из 30 взяли дев’ять человек из лагеря. Привезли самолетом в Ростов. Подготовка была три недели: стрельба, робота по тройкам, штурмовка, ну, гранаты, растяжки делать.

- Как вас убедили, что нужно подписать контракт?

Сидел я полтора года, осталось еще десять. Так как у меня ВИЧ 4-й степени, максимум проживу еще четыре года.

- Сколько пробыли на фронте?

Привезли 10 января, а 11 февраля попал в плен. До позиции я не дошел. Начали обстрел гранатометами, все в рассыпную, в результате сутки под гранатометом пытался выползти, в результате огнестрел в руку и плен.

- У вас есть семья?

Две дочки. Последний раз были на связи в январе.

- Сколько вам платили?

Сказали, по приезду сто тысяч и по уезду сто тысяч. Но я гнался не за деньгами, я гнался за свободой.

- Вы считаете оправданным идти убивать других людей, потому что вы хотите на свободу?

Нет. Мне говорили, что будет эвакуация раненых, патруль в Донецке, Луганске. Они сейчас присоедены к России.

- Но вас же учили стрелять…

Стрелять я умею, потому что в 99 году участвовал в Чеченской войне по срочной службе. Внутренние войска, связь.

- Вам удалось кого-то убить?

Здесь – нет. Там приходилось.

- И сколько?

Я не помню, я пытаюсь забыть об этом. Я почти забыл.

- Это престижно быть в «Вагнере»?

Ну, о «Вагнере» слышал понаслышке. Нам сразу обьяснили, что убийство гражданских, мародерство, изнасилование обнуляют (сразу расстрел).

- Ну, вы же знаете, что члены вашей групировки славятся жестокостью?

Ну, я слышал, что были штурмы, они брали пленных и убивали их. Но я до позиции даже не дошел. Пять дней было распределение, потом отправили в ночь. Сначала попали под обстрел снайперов, одного затрехсотило, проводной отказался вести дальше. Вернулись назад, повел другой проводник, попали под гранатометную бомбежку.

- Хотите, чтобы вас обменяли? Говорят, что из плена не возвращаются домой…

Конешно, хочу. Да, слышал такое. Поживем, увидим.

- Как к вам здесь, в Украине, относятся?

Достойно. Медицина хорошая, питание.

- А в сравнении с зоной в России?

Ну, Россия – это дом. Дома всегда лучше. Я сидел на строгом режиме, на черной зоне. Там надо было найти общий язык и все.

- У вас два браслета. Вас таких много?

На зоне, да, прилично. Слышал, что сейчас с браслетами делают отдельный отряд в «вагнере». На зоне одна третья или четвертая часть таких.

«Видел, как пацаны даже дня не пробыли на территории Украины»

У кабінет заходить другий «вагнер» Сібієв Шингіз Канатович. 25 років. Свого часу приїхав у Росію з Казахстану. Належить до першої хвилі забору. Завербований у «вагнер» з кінця жовтня 2022 року.

– Приехал к сестре, познакомился с одним, общались, туда-сюда, решили выпить, он начал на сестру ругаться, я его один раз ударил и он упал. Ударился о бордюр и умер. Посадили меня на 10 лет ФКУ ИК-2 строго режима г. Тюмень.

- Сколько отсидели?

Два года отсидел, после чего приехал в ЧВК «Вагнер». Агитировали, что ехать на территорию Украины, полгода отвоевать, отслужить, так сказать, справка о помиловании и зарплата – сто тысяч боевых и сто – зарплата, короче.

- А кто с кем воюет?

Россия с Украиной. Дали 15 минут подумать. Не брали насильников и этих – уборщиков, то есть опущеных. Рассказали, что 50% возвращаются, 15% – двухсотые и 35% – трехсотые. Кто согласился, подошли, подписались, прошло собеседование. Нас с колонии взяли двести человек. Перевели на облегченные условия в отдельный барак, чтобы мы с зеками не пересекались. С учреждения выехало человек сто. Некоторые отказались, кто-то не подошел, кому не было еще 22 года, то родители начали бунтовать.

- А был кто-то, кому родители разрешили ехать воевать?

Да, был один парнишка, его родители дали согласие. Он с нами прилетел в Ростов. Дальше я его не видел. Нас всех рассоединили. 18 ноября 2022 года нас вывезли на автозаках до аэропорта, после чего нас погрузили в ИЛ-76, и мы полетели в Ростовскую область. Там переодели в ангарах.

- Все было российского производства?

Да, на этикетках было написано «сделано в России». Нас переодели и погрузили в автобусы. Ехали часа 3-4. Приехали, как нам сказали, в перевалочный пункт «Дружба». Выгрузили, покормили и начали выдавать позывные, номера жетонов, автоматы, рожки, штык-ножи. После чего мы подписали контракт с ЧВК «Вагнер». Нас погрузили в военные Камазы и мы поехали на полигон в Луганскую область тренироваться. Три недели нас учили, как пользоваться автоматом, кидать гранаты, стрелять из пулемета. Я был просто стрелком с автомата. Нас учили двигаться тройками, пятерками, групами…

Потом мы поехали в Луганскую область, в село Кременное. Там парни поехали на ротацию отдыхать, а мы – на позиции. С обеих сторон работала артиллерия и контактных боев мы не встречали. Там мы пробыли 8-10 дней.

Потом пришли списки, что мы едем в Донецкую область в село Яковлевка под Соледаром. Там мы заняли позиции и держали оборону. Так же работала артилерия. Зашел командир взвода и говорит: собирайте вещи, все БК, якобы наши штурманулись вперед и надо занять точку К1, то есть была захваченная позиция. Мы все собрали, прошли километров два, подошли к этой точке К1. Все там залегли и сопроводник побежал, посмотреть обстановку. 20-30 минут его не было, и я как старший группы пошел посмотреть, по мне начали стрелять, кинули гранату, приглушило. Когда пришел в себя, уже был в украинских солдат в плену, на мне уже не было ни бронежилета, ни автомата. Со мной захватили еще одного. Но его уже обменяли, на Пасху уехал домой.

- Когда освободят, продолжите воевать?

Нет, не горю желанием. У меня через 20 дней заканчиваеться контракт. Хочу домой, к родным.

- Семья ждет?

Да, мама, братья, сестры ждут. Мы общаемся через Красный крест.

- Если бы сейчас был выбор, вы бы пошли воевать?

Нет. Поначалу я не ценил все… По фильмам насмотрелся… Но это не та война. Когда на самом деле приехал сюда, посмотрел, как работает артиллерия… То есть пять минут и можешь помереть сразу.

- Много ваших погибло?

Нормально. Достаточно. В цифрах не скажу, но видел, как пацаны даже дня не пробыли на территории Украины. Полигон не считается. Мы приехали в Кременную и по нам сразу начала работать артиллерия и там сразу двухсотые, трехсотые…

- Вам выплатили какие-то деньги?

Нет, у меня запрлата по окончанию контракта, потому что не было населенного пункта, где можна было получить деньги. Но парни говорили, что получали. Но снова же, это только слухи. На самом деле, деньги никто не видел.

Ще на зустріч з журналістами привели «лнрівця» Табаччікова Андрія Анатолійовича з міста Алчевськ, який сидить з 1 вересня і якого обмінювати ніхто поки не збирається. Та й взагалі, як самі визнають представники «армій ЛНР/ДНР», до них росіяни ставляться, як до сміття, і вони щиро дивуються, чому? Табаччіков у 2021 році підписав контракт з «армією ЛНР», бо хотів вставити собі зуби…



Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!