Лучанка зустріла коханого завдяки волонтерству

Лучанка Дарія Карпюк – одна з тих, хто допомагає пораненим бійцям під час проходження реабілітації. У свої 18 дівчина вже знає, де знайти спонсорів, аби пролікувати хлопців за кордоном, куди скоординувати допомогу, а головне – як підтримати бойовий дух тих, хто на передовій бореться за мирне небо.

Дарія зізнається, завдяки волонтерській діяльності вона зустріла своє кохання, повідомляє Вісник і К.

– Розкажи, будь ласка, чому ти вирішила стати волонтером?

– Допомагати військовим мене надихнув хороший друг, який є бійцем полку «Азов». Також одного дня моя мама запропонувала відвідати хлопців з АТО, які проходили реабілітацію в психіатричній лікарні. Там я познайомилась з такими волонтерами як Наталією Слупко та Наталією Ариванюк, з якими й почала співпрацювати.

– Що входить у твої обов’язки?

– Шукаю спонсорів для реабілітації бійців за кордоном, скоординовую медичну та продовольчу допомогу, організовую концерти для підтримки бойового духу хлопців. Спілкування та моральна підтримка їм також потрібні. Особливо, їхній настрій піднімали маленькі школярі із Маневицького району, які приходили відвідувати їх у лікарні. Дітки співали, розповідали вірші, приносили малюнки, листівки.

– Як батьки ставляться до твоєї волонтерської діяльності?

– Оскільки до волонтерства мене залучила мама, тож вони ставляться до цього позитивно. Батьки також підтримують бійців. Так як мама працює у Музеї волинської ікони, неодноразово проводились екскурсії для хлопців. А на Пасху, наприклад, організували курси писанкарства.

– Не пропонувала долучитися до волонтерського руху друзям, одногрупникам?

– Звичайно, вони також проявляли ініціативу, і неодноразово відвідували поранених бійців разом зі мною. Дуже часто, для підняття настрою, ми всі разом співали під гітару.

– Чи підтримуєш зв’язок із хлопцями, яких виписали з лікарні?

– Звичайно. Зідзвонюємося з хлопцями час від часу. Ми з ними дуже здружилися. Якщо в них випадає нагода приїхати до Луцька, неодмінно зустрічаємось.

– Ти навчалась у Волинському обласному ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою. Це якось допомагає у волонтерстві?

– Режим, який там панував, навчив мене бути пунктуальною та організованою. Завдяки цьому знайти спільну мову з бійцями не складно. Вони були в захваті, дізнавшись, що я випускниця військового ліцею.

– Чи залишається в тебе час на особисте життя?

– Час на особисте життя я на намагаюся знаходити завжди, адже без нього ніяк.

– Зараз є багато волонтерів-аферистів, що можеш порадити людям, аби не потрапити на їхню «вудочку»?

– Мені дуже неприємно дізнаватись про таких «волонтерів». Не розумію, як можна наживатись на чужому горі. Що можу порадити? Особисто я, намагаюся звертатись лише до відомих волонтерських організацій та довірених осіб. Те саме раджу і всім.

– Не шкодуєш, що стала волонтером?

– Навпаки, зараз навіть не уявляю, чим би займалась, якби не допомагала пораненим бійцям. Мені дуже приємно бачити усміхнених хлопців, чути від них слова вдячності. Завдяки волонтерській діяльності, до речі, зустріла свою кохану людину. Він боєць АТО, проходив лікування у військовому госпіталі, там ми і познайомились.

Мар’яна СКОРОБАГАТЬКО, Вісник і К
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!