Якщо ввімкнути елементарні аналітичні здібності, стає ясно, як Божий день: щоразу, коли треба відвернути увагу медіа, а заразом і нас із вами від особливо великомасштабного нашого ж із вами розкуркулення (ви ж продовжуєте заправлятися розбавленим, але дорогим бензином і купувати їжу, в півтора рази дорожчу, ніж у Польщі), в суспільне болото політ-агрономами кидається спеціальний каталізатор. І починаються в болоті архетипні процеси. Іншими словами, запихаючи руку нам у кишеню, нам кидаються розповідати про атаки педофілів, хакерів, гомосексуалістів і... мову. Який невичерпний, універсальний, завжди дієвий засіб спекуляції! Та ще й напередодні виборів – як тут різко не перетворитися в поборника філології, дарма, що «не» з дієсловами не завжди окремо напише і замість «хатім» уперто казатиме «хочєм».

Електорат таким чином ділиться рівно навпіл. А якщо поза межами цього «навполу» ще десь бовтаються відсотків сорок тих, хто ще поки ні риба, ні мясо, то ось їх золотий шанс на самовизначення. Хай навіть на дуже тимчасове – головне, аби правильні галочки у виборчому бюлетені поставили. От, власне, на ці пасивні відсотки й полює Партія регіонів, закидаючи вудочки «спасєнія ат етіх нацианалістав».
Якось так дивним чином сталося, що політично активне населення головно проукраїнське. А у пасивного можна, як видається політтехнологам регіоналів, із легкістю викликати українофобію. І тут, як тільки їм пригрозять проклятим фашистом, котрий забере з телевізора їх улюблений російський серіал, відразу ж можна забути про все «покращення життя вже сьогодні», так щедро роздаване їх політичними лідерами. Лідери ж-бо захищають твоє фундаментальне право на язик, пєтросяна і баскова – то лідеру можна пробачити все: і твою мізерну пенсію, і його розкішні володіння, і твоїх дітей, що не отримують якісного (бо небезкоштовного) лікування, і його коханку, що не може впихати дупу у п’ять лєксусів одночасно, але дуже старається, і твої небезпечні для життя умови роботи в шахті, і його перекриття дороги для проїзду на його роботу, що полягає у вершінні доль мільйонів твоїх подібних.

Я вже мовчу про такі дрібниці, як усвідомлення того, що твій слуга народний жере на твої податки, має довічну розкішну пенсію з залишенням усього майна, мовчу про вирубання лісів, розбазарювання природних ресурсів, крадіжку земель, руйнацію пам’ятників архітектури, введення деградантських реформ у систему освіти і танці під балалаєчку Кремля. На це все можна просто не звертати уваги – аби лише не зникали з екранів телевізора настаящіє, расійскіє звьозди, що приїхали збивати чергове бабло з хохлів, судячи їх у їх талант-шоу чи ведучи шоу всіх інших калібрів. Ну так, в нас же нема ні факультетів журналістики, ні своїх телеведучих, ні акторів, ні музикантів. От у Метрополії – ото воно, ото настоящєє, ісконноє.
​​Інопланетянин, потрапивши до України з її дискурсом останніх (і не тільки) днів про небезпеку, що чигає на російську мову, розреготався б гомеричним реготом. Включив телевізор? Там кіно російською з мікроскопічними субтитрами. Пішов у кіоск за глянцевим журналом? Одна франшиза російською. А нащо старатися для мешканців колонії? Вони і так усе захавають.

І хавають же. І живуть собі спокійно. А найостанніші з могікан купують українські книжки і читають хай нечисленні, але значно якісніші україномовні ресурси, ходять в кінотеатри на поки що незжерте Вітьою-молодшим дубльоване українською кіно, слухають з-поміж іншої якісної світової музики українську й добре розуміють, що мова, котра пережила всі валуєвські циркуляри, голодомори, геноциди інтелігенції й убивства культурних героїв, переживе й будь-який вошивий антиконституційний закон. Тільки от шкода, що українці Ліво- і Правобережної, замість того, аби повстати і битися проти спільного ворога, стоять зараз перед нав’язаною перспективою розколу й чухають голову, що ж його робити.
​В ідеалі цю антинародну, антиукраїнську державу, державу-фікцію, треба ігнорувати. Давно, ще й до прикладу трагедії з Оксаною Макар, стало зрозуміло, що на жоден захист, жодне правосуддя тут сподіватись не можна. Закони працюють не для нас із вами. Того ми з вами мусимо працювати самі на себе. Саме тому я виходжу на протести – я захищаю своє право думати, я демонструю, що разом, активно, ми народ, а пасивно – то просто біомаса, я звикла бути собою і можу з легкістю показати іншим, що це не так уже й страшно – не прогинатися.

Мене завжди цікавила мотивація людей, питомих українців, що відмовляються розмовляти в Україні українською.

Відмазка №1: Я погано розмовляю українською, мені соромно її коверкати.

Благородно. Пуристи, що втрачають свідомість від кожного русизму й отримують інфаркт від слова «дупа» вас за таке похвалили б. Вони, поборники чистої, як сльоза, солов’їної мови, взагалі би 99% українців скотч на роти поприклеювали б. Мова – вона жива, вона постійно змінюється, нею ідеально говорити неможливо, і важливо лише одне: говорити нею. І думати. Якщо мені вдалось з геть чужою індонезійською, невже у когось може не вийти з рідною українською?! Не треба себе недооцінювати. Ви вже нею говорите – вона живе у вашій підсвідомості. Діставайте її – побачите, скільки енергії вивільниться. Спосіб перевірений.

Відмазка №2: У мєня так гаварілі в сємьє. Мая мама русская.

Ану давай поживи з такими закидами у США, відмовляючись вивчити англійську. Що, кажеш, виживеш? Ах ти ж точно... Таки виживеш. Але тільки в ґето, на Брайтон Біч. Питання: нащо було взагалі кудись переїздити, аби все життя таритися у магазині «Русскіє продукти» і рипіти: «Какую страну развалілі...»

Відмазка №3: Ну у нас же общяя історія!

Ага. Історія гноблення, колонізації, постійних військових зрад, підстав, репресій? Всім ностальгунам за «общєй історієй» раджу прогулятися в Меморіал жертвам Голодомору, просто бодай цитати Лєніна зі Сталіним і Ко почитати, якщо нервів не стане дивитись на фото.

Відмазка №4: Ета мьортвий язик. На ньом гаварят толька в кніжках і па тєлєвізару інагда.

Той, хто це стверджує, він або некромант, або блаженний. В нас такий був в університеті жевжикуватий викладач... конституційного права. Я відмовилась ходити на його лекції. А згодом карма спрацювала в вірний бік – з національного університету його звільнили. Ким він став? Помічником депутата, припускаю, а їм в наступному переродженні світять елітні щурячі нірки.

Добре, що дивним чином відмазка про те, що українська – мова селюків, трансформувалася в інший закид: «Ти шо, із етіх, із свідомих? Арістакратка, да?!» Оце я лишу без коментарів.

Ірена Карпа – письменниця
http://www.radiosvoboda.org/content/article/24598578.html

Господи, это опять вы....
Thank you very much for your email.
**** ****

Чому у Волині немає новачків?


Трохи про ситуацію, яка так непокоїть вболівальників.

Свій перший зимовий збір у Туреччині "Волинь" проводить без новачків, що доволі таки незвично для команди. У чому причина такої ситуації? Насправді, усе доволі просто: власник клубу, перш ніж підписувати нових гравців, рекомендує розібратись із тими, що вже є у складі.

За минулий рік, з того часу як Анатолій Демяненко очолив клуб, його поповнило 16 футболістів.

1. Микола Наконечний - трансфер більш, ніж дивний. Гравець у віці 30 років, з мінімумом ігрової практики, на серйозному рівні не грав. Крім того, у Наконечного була травма, і він лікувався весь час перебування у "Волині", зігравши лише один тайм за дубль. За рахунок клубу, зрозуміло, отримуючи при цьому зарплату. Причину ситуації можна знайти, мабуть, у знайомстві із тренером "молодіжки" Волині Анатолієм Пісковцем.

2. Олександр Романчук у "Волині" залишив враження гравця, який уперше побачив м'яч. При тому, що зарплату отримував доволі непогану. Добре, що це був не повноцінний трансфер, а оренда, і через півроку Олександр відправився лякати вболівальників "Таврії".

3. Тріо Кравченко-Шеліхов-Насонов, з якого перший грав лише за дубль, Насонов доволі невиразно діяв у основі, а Шеліхов відзначився чудовою грою і був повернутий "Дніпром" назад.

4. Душан Савіч, який зазвичай у матчах грає роль людини-невидимки, отримуючи за це зарплату в 15 тисяч доларів на місяць.

5. Вадим Панас, підписаний заради ліміту на власних вихованців клубу, який зіграв усього то декілька неповних матчів за дубль.

6. Петар Занєв, придбаний у "Літекса" за 300 тисяч євро, хоча його трансферна вартість визначалась експертами вдвічі вищою. Причина такої "знижки" відкрилась уже після перших матчів болгарина у складі "Волині" - його рівень гри відверто не відповідає УПЛ. Що не завадило Петару вибити собі непогані умови контракту (всі, аж до дрібниць, включаючи номер на футболці, який довелось відібрати у Рамона Лопеса).

7. Валентин Ілієв, якого "Стуяа", схоже, просто віддало в подарунок на додачу до Еріка Бікфалві. Ветеранського віку центральний захисник надійністю у захисті ніколи не відзначався, але в Румунії виїзджав на тому, що часто забивав у ворота суперника (10 голів у 51 матчі). В УПЛ поки що виходить лише ненадійно діяти в обороні, з голами не складається.

Через підписання двох останніх, по за заявкою залишились Леандро та Ян Масло, які продовжували отримувати заробітну плату. Згодом відбулась ротація, був заявлений Масло, і відзаявлений Шумахер, який однак теж лишався на контракті.

І ось виникає парадокс. Команду поповнило 16 гравців, а тренер жаліється на нестачу кваліфікованих виконавців. Цілком очевидно, що викидати гроші на вітер власник клубу не збирається (тим більше, що тренерський штаб цікавиться гравцями вартістю від 1 до 3 млн євро), і тому пропонує спочатку розібратись із тими гравцями, що є в наявності, а потім уже підписувати нових. І він має рацію, адже заявка в УПЛ не гумова - лише 25 гравців у списку "А", з яких 4 мають бути підготовлені у структурі клубу. І в цю заявку вже не поміщаються всі гравці "Волині". А куди подіти новачків? Тож, залишається чекати, доки тренерський штаб розбереться у ситуації, а до того моменту нових підписань не буде.

Джерело: блог користувача Фан ФК Волинь на Isport.ua

ВОГО «Ми плюс» представляє музично-вокальний проект “We Plus Music Awards”. Де щорічно відкриваються нові таланти. Тут підлітки роблять перший крок музичній кар’єрі, зароджується впевненість у собі. Адже організатори проекту прагнуть якомого більше дати своїм підопічним. Старт проекту призначений на суботу 26 січня де висококваліфіковане журі відбере учасників для змагання. Переможець конкурсу отримає приз у 100$ та відпочинок у Карпатах. Ти маєш бути там!

Кастинг WMA відбудеться о 26.01.13р. о 18.00 год. у приміщенні ВОГО «Ми плюс», що знаходиться на вул. Будівельників, 11. Записати на кастинг ви можете за телефоном (099) 322 90 53, або у приміщенні ВОГО «Ми плюс» в суботу до 17.00 год.

...все хорошо уже без губ твоих
Насмешливых и нежных и во сне
Не проронивших стона обо мне
Без ночи, что полным-полна любви,
Вокруг меня бестрепетно обвив
Твои гашишем пахнущие руки,
Ждет утра, что полным-полно разлуки
Все хорошо уже без этих глаз
Все лучше, чем всегда, во много раз
Все хорошо уже без всяких слов
Сиротки спят, и мой вдовец здоров.

Анна Ривелотэ

Кабінет Міністрів під керівництвом Азарова торік провалив ситуацію у гуманітарній галузі.
Про це під час круглого столу в Луцьку заявив нардеп Микола Томенко, – повідомив власкор IA ZIK.

На думку політика, уряд торік «провалив ситуацію у гуманітарній сфері». Мовляв, лише в останні дні вдалося закрити борги із заробітних плат перед освітянами.

«За моєю інформацією, це вдалося зробити тільки тому, що надійшов перший транш кредиту від Китаю за закупівлю міндобрив», – заявив Томенко.

Він нагадав, що лише упродовж 25-27 грудня в Казначействі вдалося закрити борги перед освітянами.
http://zik.ua/ua/news/2013/01/23/389979

Пресс-служба МГК КПРФ представляет интересный материал известного сатирика Михаила Задорнова, взятый из его блога, который представляет из себя весьма развернутый, хотя во многих ме