29 січня 2013 року о 10.00 год. у приміщенні конференц-залу готелю «Україна» (вул. Словацького, 2) відбудеться зустріч з відомим фаховим політологом та експертом-конституціоналістом, Головою Ради Лабораторії законодавчих ініціатив Ігорем Когутом.
Тема зустрічі – «Громадянське суспільство і демократія участі».
Захід організовує Волинська обласна громадська організація «Фонд місцевого розвитку» в рамках проекту «Діалог з успішними громадськими діячами» за підтримки Благодійного Фонду «Богдана Гаврилишина».
Ми говоритимемо, навіщо потрібна демократія участі, як залучити громадськість до процесів формування та реалізації політики на регулярній основі, чи можливий динамічний розвиток дієвого демократичного суспільства в Україні тощо.
Запрошуємо всіх охочих до надзвичайно цікавого та результативного діалогу про те, що важливе для кожного з нас!
О 14.00 на сайті інтернет-видання ВолиньPost http://www.volynpost.com// розпочнеться чат-конференція з Ігорем Когутом. Просимо ставити Ваші запитання на сайті та взяти активну участь у чат-конференії!
Довідково.
Ігор Когут - український політолог, громадський діяч, старший викладач Національного університету «Києво-Могилянська академія». Голова Ради аналітичного центру Лабораторія законодавчих ініціатив, директор Української школи політичних студій. В період 1997-2002 рр. працював у Верховній Раді України. В період 2001-2007 рр. - координатор низки громадських моніторингових та просвітницьких кампаній на виборах. На парламентських виборах 2012 року Голова Наглядової ради Національного екзот-полу 2012. У 2011-2012 рр. Національний координатор Форуму громадянського суспільства Східного партнерства, у 2012 році – співголова Форуму громадянського суспільства Східного партнерства.
***
Метою проекту «Діалог з успішними громадськими діячами», що здійснюється ВОГО «Фонд місцевого розвитку» за підтримки Благодійного фонду «Богдана Гаврилишина», є спонукання представників громадського сектору і журналістів Волині до активної діяльності й гуртування задля розвитку своєї країни й свого регіону й посилення таким чином їхньої ролі в суспільстві.

Якщо ввімкнути елементарні аналітичні здібності, стає ясно, як Божий день: щоразу, коли треба відвернути увагу медіа, а заразом і нас із вами від особливо великомасштабного нашого ж із вами розкуркулення (ви ж продовжуєте заправлятися розбавленим, але дорогим бензином і купувати їжу, в півтора рази дорожчу, ніж у Польщі), в суспільне болото політ-агрономами кидається спеціальний каталізатор. І починаються в болоті архетипні процеси. Іншими словами, запихаючи руку нам у кишеню, нам кидаються розповідати про атаки педофілів, хакерів, гомосексуалістів і... мову. Який невичерпний, універсальний, завжди дієвий засіб спекуляції! Та ще й напередодні виборів – як тут різко не перетворитися в поборника філології, дарма, що «не» з дієсловами не завжди окремо напише і замість «хатім» уперто казатиме «хочєм».

Електорат таким чином ділиться рівно навпіл. А якщо поза межами цього «навполу» ще десь бовтаються відсотків сорок тих, хто ще поки ні риба, ні мясо, то ось їх золотий шанс на самовизначення. Хай навіть на дуже тимчасове – головне, аби правильні галочки у виборчому бюлетені поставили. От, власне, на ці пасивні відсотки й полює Партія регіонів, закидаючи вудочки «спасєнія ат етіх нацианалістав».
Якось так дивним чином сталося, що політично активне населення головно проукраїнське. А у пасивного можна, як видається політтехнологам регіоналів, із легкістю викликати українофобію. І тут, як тільки їм пригрозять проклятим фашистом, котрий забере з телевізора їх улюблений російський серіал, відразу ж можна забути про все «покращення життя вже сьогодні», так щедро роздаване їх політичними лідерами. Лідери ж-бо захищають твоє фундаментальне право на язик, пєтросяна і баскова – то лідеру можна пробачити все: і твою мізерну пенсію, і його розкішні володіння, і твоїх дітей, що не отримують якісного (бо небезкоштовного) лікування, і його коханку, що не може впихати дупу у п’ять лєксусів одночасно, але дуже старається, і твої небезпечні для життя умови роботи в шахті, і його перекриття дороги для проїзду на його роботу, що полягає у вершінні доль мільйонів твоїх подібних.

Я вже мовчу про такі дрібниці, як усвідомлення того, що твій слуга народний жере на твої податки, має довічну розкішну пенсію з залишенням усього майна, мовчу про вирубання лісів, розбазарювання природних ресурсів, крадіжку земель, руйнацію пам’ятників архітектури, введення деградантських реформ у систему освіти і танці під балалаєчку Кремля. На це все можна просто не звертати уваги – аби лише не зникали з екранів телевізора настаящіє, расійскіє звьозди, що приїхали збивати чергове бабло з хохлів, судячи їх у їх талант-шоу чи ведучи шоу всіх інших калібрів. Ну так, в нас же нема ні факультетів журналістики, ні своїх телеведучих, ні акторів, ні музикантів. От у Метрополії – ото воно, ото настоящєє, ісконноє.
​​Інопланетянин, потрапивши до України з її дискурсом останніх (і не тільки) днів про небезпеку, що чигає на російську мову, розреготався б гомеричним реготом. Включив телевізор? Там кіно російською з мікроскопічними субтитрами. Пішов у кіоск за глянцевим журналом? Одна франшиза російською. А нащо старатися для мешканців колонії? Вони і так усе захавають.

І хавають же. І живуть собі спокійно. А найостанніші з могікан купують українські книжки і читають хай нечисленні, але значно якісніші україномовні ресурси, ходять в кінотеатри на поки що незжерте Вітьою-молодшим дубльоване українською кіно, слухають з-поміж іншої якісної світової музики українську й добре розуміють, що мова, котра пережила всі валуєвські циркуляри, голодомори, геноциди інтелігенції й убивства культурних героїв, переживе й будь-який вошивий антиконституційний закон. Тільки от шкода, що українці Ліво- і Правобережної, замість того, аби повстати і битися проти спільного ворога, стоять зараз перед нав’язаною перспективою розколу й чухають голову, що ж його робити.
​В ідеалі цю антинародну, антиукраїнську державу, державу-фікцію, треба ігнорувати. Давно, ще й до прикладу трагедії з Оксаною Макар, стало зрозуміло, що на жоден захист, жодне правосуддя тут сподіватись не можна. Закони працюють не для нас із вами. Того ми з вами мусимо працювати самі на себе. Саме тому я виходжу на протести – я захищаю своє право думати, я демонструю, що разом, активно, ми народ, а пасивно – то просто біомаса, я звикла бути собою і можу з легкістю показати іншим, що це не так уже й страшно – не прогинатися.

Мене завжди цікавила мотивація людей, питомих українців, що відмовляються розмовляти в Україні українською.

Відмазка №1: Я погано розмовляю українською, мені соромно її коверкати.

Благородно. Пуристи, що втрачають свідомість від кожного русизму й отримують інфаркт від слова «дупа» вас за таке похвалили б. Вони, поборники чистої, як сльоза, солов’їної мови, взагалі би 99% українців скотч на роти поприклеювали б. Мова – вона жива, вона постійно змінюється, нею ідеально говорити неможливо, і важливо лише одне: говорити нею. І думати. Якщо мені вдалось з геть чужою індонезійською, невже у когось може не вийти з рідною українською?! Не треба себе недооцінювати. Ви вже нею говорите – вона живе у вашій підсвідомості. Діставайте її – побачите, скільки енергії вивільниться. Спосіб перевірений.

Відмазка №2: У мєня так гаварілі в сємьє. Мая мама русская.

Ану давай поживи з такими закидами у США, відмовляючись вивчити англійську. Що, кажеш, виживеш? Ах ти ж точно... Таки виживеш. Але тільки в ґето, на Брайтон Біч. Питання: нащо було взагалі кудись переїздити, аби все життя таритися у магазині «Русскіє продукти» і рипіти: «Какую страну развалілі...»

Відмазка №3: Ну у нас же общяя історія!

Ага. Історія гноблення, колонізації, постійних військових зрад, підстав, репресій? Всім ностальгунам за «общєй історієй» раджу прогулятися в Меморіал жертвам Голодомору, просто бодай цитати Лєніна зі Сталіним і Ко почитати, якщо нервів не стане дивитись на фото.

Відмазка №4: Ета мьортвий язик. На ньом гаварят толька в кніжках і па тєлєвізару інагда.

Той, хто це стверджує, він або некромант, або блаженний. В нас такий був в університеті жевжикуватий викладач... конституційного права. Я відмовилась ходити на його лекції. А згодом карма спрацювала в вірний бік – з національного університету його звільнили. Ким він став? Помічником депутата, припускаю, а їм в наступному переродженні світять елітні щурячі нірки.

Добре, що дивним чином відмазка про те, що українська – мова селюків, трансформувалася в інший закид: «Ти шо, із етіх, із свідомих? Арістакратка, да?!» Оце я лишу без коментарів.

Ірена Карпа – письменниця
http://www.radiosvoboda.org/content/article/24598578.html

Господи, это опять вы....
Thank you very much for your email.
**** ****

Чому у Волині немає новачків?


Трохи про ситуацію, яка так непокоїть вболівальників.

Свій перший зимовий збір у Туреччині "Волинь" проводить без новачків, що доволі таки незвично для команди. У чому причина такої ситуації? Насправді, усе доволі просто: власник клубу, перш ніж підписувати нових гравців, рекомендує розібратись із тими, що вже є у складі.

За минулий рік, з того часу як Анатолій Демяненко очолив клуб, його поповнило 16 футболістів.

1. Микола Наконечний - трансфер більш, ніж дивний. Гравець у віці 30 років, з мінімумом ігрової практики, на серйозному рівні не грав. Крім того, у Наконечного була травма, і він лікувався весь час перебування у "Волині", зігравши лише один тайм за дубль. За рахунок клубу, зрозуміло, отримуючи при цьому зарплату. Причину ситуації можна знайти, мабуть, у знайомстві із тренером "молодіжки" Волині Анатолієм Пісковцем.

2. Олександр Романчук у "Волині" залишив враження гравця, який уперше побачив м'яч. При тому, що зарплату отримував доволі непогану. Добре, що це був не повноцінний трансфер, а оренда, і через півроку Олександр відправився лякати вболівальників "Таврії".

3. Тріо Кравченко-Шеліхов-Насонов, з якого перший грав лише за дубль, Насонов доволі невиразно діяв у основі, а Шеліхов відзначився чудовою грою і був повернутий "Дніпром" назад.

4. Душан Савіч, який зазвичай у матчах грає роль людини-невидимки, отримуючи за це зарплату в 15 тисяч доларів на місяць.

5. Вадим Панас, підписаний заради ліміту на власних вихованців клубу, який зіграв усього то декілька неповних матчів за дубль.

6. Петар Занєв, придбаний у "Літекса" за 300 тисяч євро, хоча його трансферна вартість визначалась експертами вдвічі вищою. Причина такої "знижки" відкрилась уже після перших матчів болгарина у складі "Волині" - його рівень гри відверто не відповідає УПЛ. Що не завадило Петару вибити собі непогані умови контракту (всі, аж до дрібниць, включаючи номер на футболці, який довелось відібрати у Рамона Лопеса).

7. Валентин Ілієв, якого "Стуяа", схоже, просто віддало в подарунок на додачу до Еріка Бікфалві. Ветеранського віку центральний захисник надійністю у захисті ніколи не відзначався, але в Румунії виїзджав на тому, що часто забивав у ворота суперника (10 голів у 51 матчі). В УПЛ поки що виходить лише ненадійно діяти в обороні, з голами не складається.

Через підписання двох останніх, по за заявкою залишились Леандро та Ян Масло, які продовжували отримувати заробітну плату. Згодом відбулась ротація, був заявлений Масло, і відзаявлений Шумахер, який однак теж лишався на контракті.

І ось виникає парадокс. Команду поповнило 16 гравців, а тренер жаліється на нестачу кваліфікованих виконавців. Цілком очевидно, що викидати гроші на вітер власник клубу не збирається (тим більше, що тренерський штаб цікавиться гравцями вартістю від 1 до 3 млн євро), і тому пропонує спочатку розібратись із тими гравцями, що є в наявності, а потім уже підписувати нових. І він має рацію, адже заявка в УПЛ не гумова - лише 25 гравців у списку "А", з яких 4 мають бути підготовлені у структурі клубу. І в цю заявку вже не поміщаються всі гравці "Волині". А куди подіти новачків? Тож, залишається чекати, доки тренерський штаб розбереться у ситуації, а до того моменту нових підписань не буде.

Джерело: блог користувача Фан ФК Волинь на Isport.ua

ВОГО «Ми плюс» представляє музично-вокальний проект “We Plus Music Awards”. Де щорічно відкриваються нові таланти. Тут підлітки роблять перший крок музичній кар’єрі, зароджується впевненість у собі. Адже організатори проекту прагнуть якомого більше дати своїм підопічним. Старт проекту призначений на суботу 26 січня де висококваліфіковане журі відбере учасників для змагання. Переможець конкурсу отримає приз у 100$ та відпочинок у Карпатах. Ти маєш бути там!

Кастинг WMA відбудеться о 26.01.13р. о 18.00 год. у приміщенні ВОГО «Ми плюс», що знаходиться на вул. Будівельників, 11. Записати на кастинг ви можете за телефоном (099) 322 90 53, або у приміщенні ВОГО «Ми плюс» в суботу до 17.00 год.

...все хорошо уже без губ твоих
Насмешливых и нежных и во сне
Не проронивших стона обо мне
Без ночи, что полным-полна любви,
Вокруг меня бестрепетно обвив
Твои гашишем пахнущие руки,
Ждет утра, что полным-полно разлуки
Все хорошо уже без этих глаз
Все лучше, чем всегда, во много раз
Все хорошо уже без всяких слов
Сиротки спят, и мой вдовец здоров.

Анна Ривелотэ

Кабінет Міністрів під керівництвом Азарова торік провалив ситуацію у гуманітарній галузі.
Про це під час круглого столу в Луцьку заявив нардеп Микола Томенко, – повідомив власкор IA ZIK.

На думку політика, уряд торік «провалив ситуацію у гуманітарній сфері». Мовляв, лише в останні дні вдалося закрити борги із заробітних плат перед освітянами.

«За моєю інформацією, це вдалося зробити тільки тому, що надійшов перший транш кредиту від Китаю за закупівлю міндобрив», – заявив Томенко.

Він нагадав, що лише упродовж 25-27 грудня в Казначействі вдалося закрити борги перед освітянами.
http://zik.ua/ua/news/2013/01/23/389979

Пресс-служба МГК КПРФ представляет интересный материал известного сатирика Михаила Задорнова, взятый из его блога, который представляет из себя весьма развернутый, хотя во многих ме