«Небесна сотня». Вірш загиблим Героям Майдану
Ведучий Еспресо.TV Василь Зима присвятив вірш загиблим Героям Майдану.
"Небесная сотня..." Памяти погибших 18-20 февраля 2014 года в Киеве
"Доживите за нас.
По минуте, по вздоху, каждый,
По удару сердечному, по поцелую, по сну,
Мы бы сами еще, только мы не смогли однажды,
Бросить девчонку трупы тащить одну...
Долюбите за нас.
Наших маму, детей, невесту,
Додарите цветы, доскажите ребенку стих,
Мы и сами бы... Правда, стоять не смогли на месте,
Когда прыгнул под пули этот юный, красивый псих...."
Доскажите за нас.
Не молчите, хотя бы слово..
Ведь наврут, наворотят, перепишут и там и тут,
Мы могли бы без вас, просто пули летели снова,
И хлестали по нас, выбирая, кого убьют...
Дорастите до нас.
Понемногу, по милипрозренью,
Дотянитесь до плеч, ухватитесь за них сильней,
Мы могли бы стоять, но от снайпера нет спасенья,
Нас спасал только Бог и пробитые спины друзей...
Вы увидите нас, замерев на Майдане... это
Не живые идут.. это мы, опустив щиты,
Возвращаемся к вам, отогнав озверевший "Беркут",
Чтоб навеки занять на Майдане свои посты..."
Василь Зима. 22.02.2014
"Небесная сотня..." Памяти погибших 18-20 февраля 2014 года в Киеве
"Доживите за нас.
По минуте, по вздоху, каждый,
По удару сердечному, по поцелую, по сну,
Мы бы сами еще, только мы не смогли однажды,
Бросить девчонку трупы тащить одну...
Долюбите за нас.
Наших маму, детей, невесту,
Додарите цветы, доскажите ребенку стих,
Мы и сами бы... Правда, стоять не смогли на месте,
Когда прыгнул под пули этот юный, красивый псих...."
Доскажите за нас.
Не молчите, хотя бы слово..
Ведь наврут, наворотят, перепишут и там и тут,
Мы могли бы без вас, просто пули летели снова,
И хлестали по нас, выбирая, кого убьют...
Дорастите до нас.
Понемногу, по милипрозренью,
Дотянитесь до плеч, ухватитесь за них сильней,
Мы могли бы стоять, но от снайпера нет спасенья,
Нас спасал только Бог и пробитые спины друзей...
Вы увидите нас, замерев на Майдане... это
Не живые идут.. это мы, опустив щиты,
Возвращаемся к вам, отогнав озверевший "Беркут",
Чтоб навеки занять на Майдане свои посты..."
Василь Зима. 22.02.2014
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 69
Популярне
відходила у чисті небеса,
і погляди знесилених мільйонів
дивились вслід братам, батькам, синам;
у темне небо по руках в відкритих трунах
до світу кращого крізь сльози матерів,
не буде прощення убивцям й нам не буде,
коли непомщеними лишаться всі ті, хто так любив,
хто не дістався правди, оступившись на півкроці,
хто згас за нас, недотягнувши до весни,
тримає курс у небеса славетна сотня,
землі своєї упокоєні сини.
горять серця, палають вільні душі,
зійшла зоря, гряде нове життя,
герої не вмирають, кличуть нас на барикади,
і хай прийме тіла їх мерзла ще земля,
витає дух нескореної волі,
гримлять щити, молитви і пісні,
рядами рівними між нас ідуть герої,
усі, хто голову поклав в ці темні дні.
21.02. 2014. Сергій Мартинюк (Колос, гурт Фіолет)
ВИ ПРОБАЧТЕ, МАМО,
ЩО НЕ ПОВЕРНУВСЯ,
КОЛИ БЕРКУТ В НАС СТРІЛЯВ,
Я Ж НЕ ОЗИРНУВСЯ.
ЩО ШАЛЕНА КУЛЯ
ЖИТТЯ ВКОРОТИЛА.
ТАКА МОЯ ДОЛЯ,
ПРОБАЧ МЕНЕ, МИЛА
ВІН СТРІЛЯВ НЕ В СПИНУ,
ВІН СТРІЛЯВ У ГРУДИ,
ТОМУ ЩО ЗА МНОЮ
БУЛИ, МАМО, ЛЮДИ
ЧИЄСЬ ЖИТТЯ, МАМО,
МОЖЕ Я ВБЕРІГ,
ГОРДИСЬ МНОЮ, МАМО,
Я ЇХ ОБЕРІГ.
ДУША МОЯ, МАМО,
В НЕБО ВІДЛЕТІЛА
А ДЛЯ ВАС ЛИШАЮ
МОЛОДЕ Я ТІЛО
Обманутых и праведных текли,
То братия и сестры Украины –
То мученики – дети, женщины, мужи…
Болото Козье ненасытно –
Спираль истории вновь повторилась.
Так пусть та кровь не даром лилась
И будут тут держать ответ все оборотни
и Медведь.
Нам улыбаются с небес
Невинно убиенных души,
А в сердце каждого живого
Звучит призывно: «Мир нам нужен!»
Нам нужно светлое СЕЙЧАС,
Мы требуем отмщенья виноватым,
Нам надо жить, дышать и род свой продолжать…
Героям – Память! Украине – Слава!
Все трубадуры САТАНЫ
Желают крови и войны!
Не буду я бесам вторить.
Проклятье-даже рядом быть!
Не пляшите,БЕСЫ,не ржите,
В "исходник"свой поспешите.
А вдруг"поведусь"я,то что же,
Сними меня с поезда,Боже,
Стрелою что в пропасть несет,
Где ничто уже не спасет!
Как же меня запарила
Вся бесовская тварина!
Рептилии всюду жируют,
Жертв новых себе требуют
И все жуют,жуют,жуют-
В зеницах -муть,бедлама жуть!
Бывало, крылись по углам,
Нынче нарисовались
На обозрение рабам,
В чьи души позабрались:
Купили,одолжили,
Мечты похоронили...
Когда с утра лишь мысли:
Будет сегодня пища?
И, ядовитою змеей,
Таких вопросов тысяча...
РАБАМИ ПРАВИТ ТВАРНЫЙ СТРАХ,
РЕПТИЛИЙ МИР ВЕСЬ НА СОПЛЯХ!!!
...............
Булатом режет мозг вопрос:
Зачем родился я и рос?
За что сражались отцы,деды,
И где СВОБОДА той победы?
За что убивали ,калечили вновь
ВЧечне и Афгане их внуков,сынов?
Зачем стихи-мечты о Вечном
Добре,РАЗУМЕ бесконечном?
Чтоб "рептилоид"жировал,
Свой зад стихами подтирал?
По что он Бога не боится?
Зачем мерзотникам власть снится?
Вне всех пределов грабят,делят,
Лишь в" капитал" свой верят...
Обрыдло скотское ярмо,
И тошно жизни той кино!
А как же званье ЧЕЛОВЕК РАЗУМНЫЙ
В наш-то ВЕК?!...
/так хочется чтоб мой стих попал на евромайдан,
на Вас забрела случайно.У Вас взгляд неравнодушного
человека,я в сетях "профан"-вряд ли попаду еще на вашу страницу.Спасибо за ваш стих/.
Мамо,знаєш,як хочеться жити,
вірив,що боремось не даремно,
не хотілося бути убитим
бездиханним упасти на землю.
Iз останніх я сил намагався,
як люблю тебе розказати,
та вони не залишили шансів,
щоб життя моє врятувати.
Ця нестерпна біль,моя ненько,
усе тіло моє пронизало,
клята куля попала в серденько,
і в очах усе світло згасало.
За країну,за честь,за свободу,
ми прийшли на Майдан відстояти,
та прийшлося простому народу
у нерівнім бою воювати.
Що покинув тебе,пробач ненько,
така в мене життєва дорога,
помолися за мене,рідненька,
бо тепер я у сотні у Бога.
им снятся родные их папы и мамы
вы нас не ругайте не вернемся мы к ужину
нас смертно держит снайперов дюжина
их злые пули сердца наши жалили
мы спим в печали что маму оставили
любите родину как мы любили
и пойте нам песни чтоб нас не забыли
я был срочник вв ,а он с сектора правого
я шел за приказ,он за дело правое
смешалась кровь наша на улицах киева м
ы братьями стали за смертной линией
вы помните нас и страну сохраните
любите Украину и ее не делите
Хороним героїв...
Тих,хто прожив...
І лише починав...
Тих,хто любив,
І надіявсь ,і вірив...
Тих,хто за нас на Майдані стояв!
Плач Україно!
Хороним найкращих-
Тих,хто наш Мир
Своїм тілом закрив...
Хто не хотів, щоб ми бУли рабами,
ВЛАДНЕ БЕЗУМСТВО життям зупинив.
Плач Україно!
Молись Україно!
,,Сотня небесна'' хай в небо злетить,
Лиш у молитві ти стань на коліна,
Свічка скорботи у душах горить...
Встань Україно!
Ми вже стали інші-
Снайперська куля у кожному з нас...
Східна і Західна-ВІЧНОЄДИНА!
Нас не розділить
-"Стріляти!"- наказ.
23.02.2014р. Каріна Ірина. м .Рівне
Цей подвиг не забудуть депутати,
Дали довіри ви для них мандат,
За їх портфелі «діти» йшли вмирати.
На барикади, трупи їх лежать,
Та поряд жодного убитого нардепа,
За кріслами нові вожді біжать,
Від слини відвисає аж щелепа.
До тебе не дійшло ще, друже мій,
Вас ошукали, мічена колода,
Ти був пішак у цій кривавій грі,
Ця шахівниця, де грають народом,
Слова свободи, вам запудрили мозги,
Дали себе відчути як героїв,
Дорога на олімп, людські кістки,
Це революція, єврей розводить гоїв.
Минають дні і ночі - та назавжди
Калейдоскоп кривавий, невблаганний,
Я бачу ті обдиччя і ті очі
Тих хлопчиків, що згинули за нас з тобою на Майдані
Допоки житиму, я пам'ятати буду
Жінок із надписом на грудях "Мама"
І закатованого Юрія Вербицького
Й слова пророчії Сергія Нігояна.
Допоки житиму, в вухах стояти буде
Той дзвін церков, що душу рве на клапті,
І "Отче наш" останній перед штурмом
І плач безсилий дівчини у білому халаті
Назавжди закарбується у генах
І світлий чуб Войтовича Назарка
І образ чистий Гурика Романа
І дівчинки трьохрічної, що залишилася без батька
Чи то Господь нам шле такі випробування
По аналогії із власним Сином?
Та нація безстрашна не вмирає,
На заздрість ворогам збудуєм Україну!
На згарищах збудують нові храми...
А як назвуть в історії ті дні,
Які на серці залишили рани?
До кого нам на сповідь буде йти
як Бога вбили тут на барикадах?
Свої - своїх,велика буде кара
І час не залікує наших ран.
Ми живі,а - Їх нема,
Скоро ось прийде весна.
Білим цвітом,теплим літом
Не голубить Вас земля.
Ми живі,а Їх - нема,
Скоро вже прийде весна
Білим цвітом під вікном,
В Них - квітками під хрестом.
Ми ідем,Вони - лежать...
І про що вони мовчать?
В нас робота,все минуло,
Що ж тоді таке це було?
По країні дзвони чути...
Що Їм з того? - Не вернутись...
Диявола і Люцифера,
Прийшли у Київ для війни,
Убити міліціонера.
Їх черстві душі і серця,
Прогнили в ненависті, злобі,
Немає шани цим мерцям,
Цій кровожерливій худобі.
Народ їх прокляв за цей гріх,
За те що йшли за кров'ю брата,
У пеклі смажать тепер їх,
Ця нелюдь, зло і кодло гада.
Поспішаймо творити добро, щоб наша земля квітувала садами, повнилася дитячим сміхом, буяла радістю!
На щиті вже охоловша кров,
Молодого сотника - солдата,
Вже не чує він розмов,
Ворожа куля знайшла адресата.
Дорога в небо вже кличе,
Де чутно ваші молитви,
Небесна брама мальовнича,
Героя приймає кривавої битви.
Боровся я за ваше майбутнє,
За щастя й здоров'я дітей,
За волю й країну могутню,
За вільних людей!
Лиш стогне мамине серце тихенько,
Як же там душа сина самотня,
Не плачте мамо, я не сам...
Нас тут ціла сотня.
Простіть мене, хлопяточка, простіть!
Я не змогла вас рідні захистити,
І тілом, кулі, що летіли в вас, спинить…
Душа ридає, очі гірко плачуть,
І серце рветься навпіл від думок…
Я не змогла вас, рідні, захистити
А вас на небі, певно, вже прийняв Пророк…
Тарасе, батьку, захисти їх прошу!
У рай всю сотню пишно проведи,
Вони вмирали не за славу й гроші -
За Україну вмерли в боротьбі!
Хай прийме їх святе козацтво
До лав своїх звитяжних і ясних!
Небесна сотня - вже в небеснім братстві
Сміливців воїнів простих…
Простіть хлоп’ята, і спочиньте з миром,
Простіть, і не тримайте, прошу, зла..
Ви показали, що Вкраїна має силу,
А сила не помре, вона завжди жива!
22.02.2014
Повстав весь люд довкола
За що низький усім уклін
Нема початку, ні кінця
У Величного кола
Повстав нарід, що так дрімав
Повстав весь люд повсюди
Той ,хто колись вже воював
Хто воювать ще буде
І хвиля гніву вже росте
Як шторм рости ще буде
Поки цю владу не знесе
Стояти будуть люди
Нарід зробив цей землетрус
Як тільки людська кров пролилась
Пройшла ця хвиля ,прокотилась
За нами буде ПЕРЕМОГА
Тому що в СЕРЦІ маєм БОГА
Вставай Вкраїно милая
ВСТАВАЙ! ВСТАВАЙ! ВСТАВАЙ!
Із бандою боротися
Вставай ЗА РІДНИЙ КРАЙ
Ми разом ПЕРЕМОЖЕМО!
Це кожен твердо знай
За цвіт своєї НАЦІЇ
Життя своє віддай
На ПІВДНІ і на ПІВНОЧІ
ВСТАВАЙ! ВСТАВАЙ! ВСТАВАЙ!
На СХОДІ і на ЗАХОДІ
БОРИСЬ ЗА РІДНИЙ КРАЙ
За ВОЛЮ і СВОБОДУ НАС
І ДУХ НАШ не ЗЛАМАТЬ
Я закликаю БРАТТЯ ВАС
На ПЕРЕМОЖНИЙ МАРШ
Вас захистити, діти, вберегти.
Якого Бога ще я не просила?
Скажіть мені? Я буду на поклон іти.
Мої ви квіти честі, не волі – не розбрату
Вам, героїні – матері, життя дали!
Цим квітам впору розквітати
Життя ж їх зупинили ви.
Яким же прихвостнем родитись треба,
Щоб брат на брата руку підіймав…
В житті, життя цінити треба
Й Всевишнім дане – берегти.
То ви, скажіть мені, будь ласка,
Хто ви? Ви люди, чи кати?
Пілецька Т.К.
Як ти дієш, що країна тане в страсі і руїнах?
Ти ж, як син народу цього, турбувався би про нього.
Яничари – твої слуги, як ті пси, що для наруги
Почали народ вбивати. Та за що ж? Хотіла б знати.
Ви розірвете країну. Закарпаття, Крим, Донбас
Яничари продадуть, але волю не зітруть!
Бо родилась воля з нами і тече у нас, як кров – сила, вірність і любов.
Боронила Україну від османів і від шляхти,
Від царів сестри – Росії…..
Незалежність здобули ,
Та свої пани прийшли.
Захотілось панувати: в них і влада і палати…
Та й синочки підростають
І одного лиш не знають,що на крові і на муках,
На сльозах всіх матерів ви породжуєте гнів.
Не виправдовуйтесь брехнею.
Що екстремістів віднайшли?
А як же ті, що до загину
Лягли під Крутами в країні?
Вони( сини) на смерть пішли,
А матері тих душогубів прокляли!
Прокляття матерів, прокляття Богів і Волфів
Вас буде мучить і терзати…
Допоки не полишите палати.
Ідіть на милість, Бог простить
Для вас Всесущий він в цю мить!
Не говоріть дурниць народу,
Лиш дайте правду і свободу,
Бо правда є одна на світі,
А правди дух в свободі злиті.
Ніколи Ненька – Україна
Не стане перед катом на коліна.
Її сили, дух і воля оживають.
То ж схаменися, хане,
Бо Боги скарають!
Пілецька Т.К.
Кинула нас на поталу
Карлику – звірю ти нас віддаєш,
Якому все мало і мало.
Ти вже забув і Чечню і Кавказ.
Присмаку крові бажає.
Та Україну, що довго мовчить
Він аж ніяк не здолає.
Тішишся, звіре, смієшся – я бачу,
Тішишся криком і болем жінок?
Знай, хоч умру, та тобі не пробачу!
Нелюде, й ти одягнеш свій вінок.
Господи – Боже, тебе я благаю
Господи – Боже, та зглянься ж на нас!
Ти ж так любив чарівну Україну,
З раю і землю для неї припас.
Що ж ти чекаєш? Кулі вбивають,
Виє сирена,підсилює плач.
Де ти, Європо? На тебе чекають
Ті, хто повірили щиро у вас.
цей час, що трансформується в сюжет:
Дві ери, дві епохи, два Майдани, і дві країни…ніби з двох планет.
Автобуси, міліція, кордони, і клунки з "тормозками" у руках,
Забуті і недіючі закони, і навіть різне небо у очах.
Хтось хоче бути в небі зорельотом, і прогоріти свій короткий вік,
А куликам достатньо і болота, Болотом завжди хвалиться кулик…
Одні летять, бредуть, чи доповзають,
змішавши в серці людяність і лють,
І їх пакують, в'яжуть, закривають, їх вже вбивають... а вони все йдуть.
А мешканців прилеглої планети в Маріїнський… в Потьомкінське село…
Їм напинають правильні намети, проводять воду, світло і тепло.
Одні лежать рядами на підлогах, вслухаючись у шум нічних атак,
І вороном чатує на дорогах, надійний друг "тридцятих" - автозак!
А іншим з польової кухні кашу, гарячий чай і блоки сигарет,
Стоять на двох майданах наші й наші,
та виглядає, ніби з двох планет.
Поділені водою з водометів, затягнуті в лиху, погану гру,
Поділені брехнею в Інтернеті, поділені межею по Дніпру.
Поділені коктейлем, що палає, і чорним димом відшумілих шин,
Поділені…Доведені до краю, розділені Отець і Дух, і Син…
Осліплені, замиті кров'ю очі, і кулі, що влучають в об'єктив,
Плач матері, і зойк грудей дівочих, два місяці пустих…порожніх слів…
Заяви, маніфести, протоколи, скінчились між "Динамівських" колон…
Згорів портрет філософа футболу, накривши тілом рідний стадіон.
Бо з двох боків підвозяться набої, і гострить брат на брата чорний ніж,
Моя країно, все це не з тобою, вщипни себе, бо, мабуть, ти ще спиш.
Красуне спляча…скільки ти проспала, того,що в світі доброго було,
Закресли день, коли ти дозволяла, корону одягнути на чоло.
Ти припиняєш буть смиренним птахом,
скажи це всім, забудь тваринний страх:
Що той, хто сам себе назвав монархом, відповідати має, як монарх.
За те, що відстояли на колінах, за тих, що вже не мають вороття,
За те, щоб пожила моя країна, не на Майданах, а одним життям.
Щоб молячись за скам'яніли "душки", кучкуючись, як мухи в молоці,
Пішли на вік в тумани "простітушки", стискаючи дві сотні у руці.
Щоб після щирих слів святого Папи, про істину возведену на трон,
Голубку білу не хапали лапи, Розлючених і жадібних ворон…"
Петро Мага
21 февраля 2014
Проводжала українка чоловіка,
На землі дорогі де свободи край,
На землі милі де вдаваний рай,
На землі рідні у закривавлений гай.
Каравай йому дала, перехрестила,
На прощання Біблію вручила,
Щоб віра була незламна,
Надія одвічна, в серці любов вічна.
І молилася щоночі, щоб душа його жила,
Щоб побачити, як знову увійде у її життя,
На колінах у полі стояла Бога прославляла,
Щоб не танула надія, ніжна та ламка,
Щоб кріпшала його непорушна віра.
Щоб у бою не полягла його могуча душа.
Не закінчилася з катами боротьба,
Доля зникла, не випало щастя на вороття.
Плаче українка, на очах кривава сльоза,
Плаче українка, вісточка в руках багряна,
За свободу впала голова кохана,
Була при надії українка молода,
Залишилася у неї лиш одна надія.
День жалоби настав, ридала вона,
І пішла у поле де пшениця золота,
Де колоски хліба обпікає неба висота,
І розвіяла прах чоловіка, ось вона ціна.
Свобода гірка, вилягло за неї ціле військо орла.
За народ віддав своє рідне життя,
За його майбутнє, проміняв своє майбуття.
Та не знала, що буде кривава жалоба,
Та не знала, що чекає смерть іще одна,
Плаче українка, плаче молода,
Була при надії, не стало дитя.
Небо свободи заполонила чорна орда,
Густий туман журби заполонив серця,
Чорний ворон заклював її маля,
Чорна пітьма скорботи поглинула поля.
За які гріхи загинуло маля?
В чім воно повинне? Душа його не винна.
Плаче українка, плаче мати молода,
Загинув син єдиний, немає дитя.
Не буде бачити мати його роки молоді,
Буде пам’ятати лише оченята малі,
Ручки маляти наче ще теплі,
На долоні вогонь короткої долі згаса,
Душа маля відлітає в небеса,
В серці образ тліє, рана безсмертна.
Плаче українка, удовиця молода,
Плаче мати за своє дитя.
Той день був кривавий, наче війна,
День жалоби, насправді помста важка.
Лилася кров невинна, без душ падали тіла…
І кожна сльоза матері, буде, як кислота,
І будуть рани у катів, як у Прометея.
І буде душити воронів біль потужна,
І не врятують їх золоті пера,
Перед судом стоятиме кожна душа,
І відчують силу вони свого гріха,
І спокутують провини ворона орда,
І впадуть на землю сльози каяття,
День скорботи став початком волі,
На землях милих був вдаваний рай,
Тепер буде свобода щастя, земле процвітай.
Лунає в полі гучна пісня солов’я,
Летить голубка з неба, біла, як свята.
Герої не вмирають, хоча немає вороття,
Герої не вмирають, у них божественна місія,
Вони Ангели, вічні вісники добра.
Грудень, 2013 рік
Мамо ти одна, єдина, і образ твій для мене вічний нині,
Я знаю болить тобі душа, болить за мене, мамо.
Можливо тебе я чимось засмутив,
можливо не вірний крок зробив,
Пробач мене за все, ти ненько мила.
За сльози, за образи, за слова.
Для тебе серце б’ється, для тебе горить душа.
За твою гідність, за тебе ненько мила, буду боротись до кінця.
Мамо, за тебе болить душа. Знай я чую твої слова.
Моє серце лиш до тебе лине. Лиш до тебе я горнуся нині.
Теплота долонь тебе зігріє. Мамо, я з тобою.
Мамо, в мені твоя доля, в моїх очах твоя воля.
Мамо, твоя любов незламна, вона дає сили до життя.
Мамо, болить моя душа, за тебе буду боротись до кінця.
Мамо ти одна єдина, в тобі сонце, сила, батьківщина.
В твоїх очах любов і доброта, моя ти ненько мила.
Для тебе серце б’ється, для тебе горить душа.
За твою гідність, за тебе ненько мила, буду боротись до кінця.
Я твій герой, твій син, твоя надія.
Для мене ти одна єдина на світі ненько мила.
Мамо, за тебе болить душа. Знай я чую твої слова.
Моє серце лиш до тебе лине. Лиш до тебе я горнуся нині.
Теплота долонь тебе зігріє. Мамо, я з тобою.
Мамо, в мені твоя доля, в моїх очах твоя воля.
Україна - це наша мати.
Все,как мог,озвучивал криком журавля...
Что хочу любить весь мир,радость даровать!...
Но любой порыв любви глушил разрыв гранат.
Господи,Господи,как я могу любить!!!...
Сколько СИЛ ДОБРА во мне я должен схоронить...
Мой древлянский щит родной меня не защитил...
Но зато на НЕБЕСА он ступенькой был!
Со стихами и мечтами по ступенькам тем
Мы,обнявшись,на ВЕКА покидаем ПЛЕН!!!...
И любовь свою,что солнце,посылаем ВАМ-
Знали б Вы,МОИ РОДНЫЕ,сколько СВЕТА ТАМ!...
Нас не жалейте, не грустите...Да,ЖИЗНЬ хороша!...
Но как же жалок "червь земной",в ком не живет ДУША!...
Счастья,радости всем братьям,братьям по крови!
Всем,кому курлычат в небе песни журавли!.....
/ПРОСТИТЕ, за отчаянность говорить за погибших,
ПРОСТИТЕ,ПРОСТИТЕ/
Морозними вітрами,
Як кляті зрадники прийшли,
Знущатися над нами...
Чи тямиш ти дівчинонько,
Як серденько боліло?
І було чути плач дітей,
Матерям серце мліло.
Я тямлю брате дорогий,
Як серденько боліло,
За рідну неньку дорогу,
За нашу Україну!
Сади вишневі нецвітуть,
Зморожені вітрами,
І беркут клятий нас веде,
Сміятися над нами!
Не тіштесь кляті вороги,
Ваш сміх вуста вам скрутить,
Нас незлякають кайдани,
І дух наш непомутять!
Ми України недамо,
Ні Києва- столиці!
Ми всю комуну розіб'м,
І станем на границі!
І голос помсти полетів,
Закованих в окови.
І діло помсти почали,
Бандерівські соколи.
А після цього страшний суд,
І зацвіте руїна!
В огні у крові й в бородьбі,
ВОСКРЕСНЕ УКРАЇНА!!!
НАВІЩО ВИ ТАК З НАМИ…?
Ми не оговтались з лютневих тих жахів…
Ще вчора снайпери вбивали на Майдані,
Сьогодні кат послав на Крим отих катів…
Лунає із екранів на ТВ
Поранена , скалічена промова,
Відсутня логіка , здоровий глузд… а ви повірили тим ЗМІ,
Які лобами б ють два брати, два народи.
І ви, зомбовані «великим путінізмом» -
Ви вірите у сенс жахливих слів,
Які карають серце матерів,
За те, що син чи донька українці, а не раби поміж рабів!
Ми Сила нації, Ми – Дух величний Кобзаря!
Ми Українці, ми Татари, Росіяни – ми НАЦІЯ
У нас для всіх – ОДНА ЗЕМЛЯ! У нас для всіх – одна прострація!
Ми прагнемо, щоб на землі росли хліби,
В містах запрацювали фабрики,заводи
А у гаях…нехай щебечуть солов ї
І діточки зростають хай нівроку…!
Ми знаємо, що переможе сила духу
Ми навчимо тебе без грат
Тримати не рушницю, не наругу
БО ТИ - СВОБОДНЫЙ РУССКИЙ БРАТ!
Ми УКРАЇНЦІ, МИ ТАТАРИ, РОСІЯНИ,
Що споконвічно жили на цій землі,
Ми закликаємо, не починать Афгану, ні, Грузії, ані Чечні!
Велика мудрість братньої спільноти
Не розпочать війну безглузду і дурну.
Раби породжують рабів, а вольні люди – волю для народу!
Духовну силу – миру на віки!
Не матеріальне робить людей аристократами, геніями…А сила волі нації, її духу, тіла!
Світ треба оновлювати, очищати від старої філософії рабства, сіяти духовні зерна в ту молодь, яка свідомо протистояла злу! Заради СЛАВИ НЕБЕСНОЇ СОТНІ!
Розп’ята ворогами на Хресті, Розтоптана ворожими ногами…
Чи не достатньо дОчок і синів, Як колосків під градом – поламало,
Щоб Ти, нарешті, вирвалась з рабів, Щоб панщини вже більше не зазнала?
Поділена сто раз між ворогів, Зруйнована, розпатрана на шмАття,
Ти підіймалась завше із руїн, Як фенікс, воскресала із багаття.
Тебе палили, часом і живцем, Тебе топили, вішали, стріляли,
Вмивали кров’ю, тільки лиш за те, Що Ти своїх дітей завжди навчала,
Молитві, і колядкам, і пісням, Дзвінкій і рідній мові солов’їній,
Не кланятись панам і холуям, ЗавждИ тримати рівно свою спину,
Чинити так, щоби завжди і усім, Не соромно поглянути у очі,
Пишатись краєм рідним, і людьми, Ділитись щиро, щедро і охоче,
«Шевченківським», пишатися садком, Вишневим, яблуневим – не важливо ,
Хатинкою, з криницею й ставком - Віршовану, не знищену, правдиву…
Хвилиною мовчання вшанувать ? Чи годі, може, браття нам мовчати ?
Чому дітей своїх бУдем навчать ? Як мовчки їм навколішках стояти ?
Тікати ? Не стосується, мовляв: «Не треба, не моє, і не зі мною,
Хай гинуть Ті - Вони, але не «я», Їм треба – хай Вони встають до зброї»
Хіба ще мало вже Твоїх дітей, Поклали свої голови за Тебе ?
За волю, за свободу, за людей…лічити довго, та чи справді треба….?
Герої? Ні? Не нам про це судить, аби не повторилось все сьогодні,
Нехай, Господь, усі гріхи простить, Зустрівши у Раю - Небесну Сотню…
У Ангели запишуть Їх нехай, Замість щитів дадуть їм лук і стріли -
Щоб вІки-вічні берегли наш край, Незримі охоронці України…
Глибини якого - скала!...
Буття на верхівці хитке -
Та іншого шляху нема.
Краща доля завжди жадана.
Ніби близько, натомість - війна...
Має ціну усе забажане,
У СВОБОДИ - найбільша ціна!...
Без натягу ,ціна та жахлива -
ЖИТТЯ в його кращих літах!...
Зустрічали синів посивілі
Невтішні батьки у сльозах.
Їхні ЛЕВИ воліли додому...
Вертались у "човнах" - трунах...
Всміхаючись кожному долу,
Полиная у рідних краях...
Неба жаль проводжав тугою,
Омивав в останнє шляхи,...
За якими людською рікою
Пливли у "човнах" дітлахи...
Тихо хлюпала дощиком НЕБО...
Туга - смута - до серця болю...
З колисковою матінковою
Парубки залишали й рідню...
Безсила журба по загиблих...
І лине з-над хмар жалоба...
Людей на МАЙДАНІ вільних
З'єднала великая ШАНА...
Краща сотня пліч-о-пліч в союзі
Замкнула стрункії ряди...
Міцна "СОТНЯ НЕБЕСНА" - всі друзі-
У БЕЗМЕЖНІСТЬ сягла НАВІКИ.
Віднині сузір'їв здебільше!...
Ряхтять сяйвом сотен зірок!...
Їхній промінь яркий незгасенний -
То силенний ЕДНАННЯ УРОК!!!
Если кто видит ошибки,подсказывайте и исправляйте.
Буду только благодарна.
і в спину ти йому стріляв,
ну як тепер спокійно спати,
ти ж бо його зовсім не знав.
Із кров"ю на руках лягаєш,
бо що робив ти добре знав,
але,повір,іще не знаєш,
що душу д"яволу продав.
Узявши в свої руки зброю,
так легко у людей стріляв,
тепер душа не матиме покою,
ти рід навіки свій прокляв.
Не оминеш кару Господню,
бо згубив долю не одну,
коли потрапиш ти в безодню,
помішуй,каючись,смолу.
Та вже нічого не змінити,
біда постукала в шибки,
із горем цим ми будем жити,
бо помирали козаки.
І вічна пам"ять цим героям,
що за свободу помирали,
вони були зовсім без зброї,
а їх взяли,і розстріляли.
Земля здригнулась,і умилась кров"ю,
ці постріли ще й досі,в голові,лунають,
ми пам"ятаємо їх,у серцях,з любов"ю,
і вірим,що ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!!!
ОЛЯ МАСЛИГАН-ЯВОРЕНКО
13.03.2014
І плаче,вбита горем,мати:
-"Чому залишив рано нас ти,сину?"
я знаю,що не йшов ти воювати,
а заступитися за неньку Україну.
Вже пролила,мати,сліз ріки,
-"Я повернусь"-син їй сказав,
та вийшло так,що він пішов навіки,
і сам,не знаючи,героєм став.
-"За що убив ти мого сина?
І спокій наш із цим забрав.
Не знав,що він чиясь дитина,
коли у нього ти стріляв?"
-"За що?За що забрав ти мого сина?
Промінчик радості в житті,
і після цього ти людина?
Згори ж в проклятому вогні!!!"
І кров"ю ті умиті руки,
хай землю риють від біди,
нехай усі життєві муки,
приймеш на свою долю ти!
Біжи,тікай,не озирайся,
бо наробив ти зла,біди,
живи,молись;молись і кайся,
бо ж й ти колись підеш туди...
ОЛЯ МАСЛИГАН-ЯВОРЕНКО
13.03.2014
Не плач, мамо, не треба,
Я вже давно на синьому небі.
За Україну нашу я стояв,
Спиною весь народ оберігав,
За волю нашу поліг на Майдані,
Там було так страшно як на тирані.
Але ми здобули волю бажану.
А я, моя ненько, ангелом стану,
І думка про мне в серцях не згасана!!!
_______________________________
*****Герої не вмирають*******
Вибач матінко моя,
Що пішов зі світу я.
Вибач матусю за чорну хустину,
Тебе я любив і любив Україну.
Свічку постав і в сні я прийду,
Рану залічиш смертельну мою.
Життя лиш одне,
Живемо лиш раз,
І моє життя принесе користь для вас.
Хай діти в країні у мирі живуть,
І подвиг колись мій вони пом*януть!!!
Цей подвиг не забудуть депутати,
Дали довіри ви для них мандат,
За їх портфелі «діти» йшли вмирати.
На барикади, трупи їх лежать,
Та поряд жодного убитого нардепа,
За кріслами нові вожді біжать,
Від слини відвисає аж щелепа.
До тебе не дійшло ще, друже мій,
Вас ошукали, мічена колода,
Ти був пішак у цій кривавій грі,
Ця шахівниця, де грають народом,
Слова свободи, вам запудрили мозги,
Дали себе відчути як героїв,
Дорога на олімп, людські кістки,
Це революція, єврей розводить гоїв.
Розцвітай, наша Рідна Україно з Заходу до Сходу.
Бо за тебе своє життя віддали твої мужні герої.
Розцвітай Україно, та зростай ти щаслива,
Щоб за тебе, там на небесах души
Героїв Небесної Сотні - раділи
Розквітає Україна з Заходу до Сходу,
А ми
СЛАВА ГЕРОЯМ!
Майдан ридав, а сотня в небо йшла,
Один за одним наче янголята.
Тут, на землі прощались матері,
А в небі зустрічала Божа Мати.
Майдан стогнав, а сотня в небо йшла,
Земля змішалась з кров’ю і сльозами.
Ридали всі і рідні і чужі,
І кров текла із серця, наче з рани.
Летіли тихо, хоч земля тряслась,
Хоч небо поливало їх сльозами.
Лиш ангел колискову їм співав
На тій дорозі, що веде до мами.
Летіли тихо, хоч майдан ридав,
Як ті пташки летіли в небо раннє.
Востаннє хтось дитину цілував,
І сам не вірив, що це все востаннє.
Боліли рани та вже не болять,
Жовто-блакитний стяг покрив їх тіло.
Один за одним шикувались в ряд,
Героїв сотня в небо полетіла.
Летіли легко, хоч Майдан ридав..
І з кров´ ю перемішана сльоза….
А батько сина ще не відпускав..
Й заплакав Бог, побачивши загін—
Спереду–сотник , молодий ,вродливий,
І юний хлопчик в касці голубій ,
І вчитель літній–сивий-сивий..
І рани їхні вже не ´їм болять..
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло..
Як крила ангела,злітаючи назад,
Небесна сотня в вирій полетіла…
Спасибі
Крізь сльози мовив тато Устима:
"Як можна стріляти в ці сині очі?!"
А що тому снайперу,хто під прицілом,
він заробляє гроші.
Спасибі батькам за синів,
що вкраїнців підняли з колін.
Докажем їм словом,ділами,
що більше не будем рабами.
Герої не вмирають.Слава Україні.!