За Батьківщину, її мову і літературу, в натурі

Після 28 жовтня наші письменники не задихатимуться від відсутності матеріальної підтримки з боку політиків-багатіїв! Депутати Верховної Ради, котрі, б`ючи себе у груди і промовляючи: «Я за батьківщину йду на фронт!», оплачуватимуть друк українських книг на мільйони примірників і сотні мільйонів гривень.

У Києві в розкішному будинку на Верхньому Валові 4-в – офісі українця Арсенія Яценюка – усі говоритимуть виключно українською мовою. Виключно українською у кожному кутку не тільки офісу, не тільки Києва (з цим важче, бо спонсори часто бувають російськомовні), а й цілої країни говоритиме і сам лідер.
2013-й завдяки у тому числі спонсорам і багатіям з українськи орієнтованої (вірю у це) політичної партії «Фронт змін» буде роком розквіту українського книговидавництва!

Скажете, мрію?

Так, мрію.

«Що ж надихнуло тебе на такі фантазії та мрії?» – запитаєте ви?
Спочатку про два звернення луцьких членів молодіжного крила партії «Фронт змін» до голови Волинської обласної державної адміністрації Бориса Клімчука.

Перше датоване лютим цього року.

Читаю його і посміхаюся.

Бо уявляю, як я звертаюся до свого улюбленого викладача, доктора філологічних наук, професора Олександри Антонівни Сербенської. Але цього разу у статусі викладача стою собі біля дошки я, а Олександра Антонівна сидить за партою. І я їй і кажу (цитую лист юних фронтзмінівців): «Конституція України визнає українську мову державною, проте щороку її залишається усе менше і менше». «Конституції залишається менше?» – несміливо перепитує вона.

«Мовний суржик – це ознака виродження нації!» – продовжую. «Мовний суржик» – це масло масляне. Достатньо просто: суржик» – так само несміливо каже Олександра Антонівна. «Слухайте, студентко, чого Ви до викладача вчепилися: суржик, Конституція! Та й пунктуація, правопис і різна там орфографія – слова складні і ніякого відношення до жовтневих виборів не мають! Через чотири місяці прийдете на іспит!»

15 червня 2012-го, тобто майже через чотири місяці, луцьке молодіжне крило «Фронту змін» знову звернулося до Клімчука: кажіть, що робили, як мову берегли.

Я ж тим часом продовжую уявляюти себе на місці пані Сербенської, а Олександру Антонівну – на стільці студентському, і продовжую посміхатися. Питаю у неї: «Як справи у справі збереження?»

І тут пані Сербенській як набридне вдавати, що це вона студентка! Що це я значно ліпше знаю українську мову, ніж вона! Олександра Антонівна як згадає, що це вона за шістдесят з лишком років зробила для розвитку української мови значно більше, аніж я за свої двадцять! Та й як відповість мені: хлопче, а що для розвитку франкової мови зробив ти?!

Знаєте, я уперше зайшов до університету імені Івана Франка у тому ж році, у якому Борис Клімчук востаннє увійшов до кабінету директора школи саме як директор школи. І це ще один, збіг, ще одна причина, чому, читаючи листи юних фронтзмінвців на адресу голови Волинської обласної державної адміністрації, я згадав Олександру Антонівну. Вимогливу, справедливу і... терпеливу.
Терпеливо повівся з юними фронтзмінівцями (серед яких, певно, є і студенти) Клімчук.

Молодь отримала інформацію, що протягом першого півріччя цього року волинськими видавництвами було надруковано сімдесят п`ять видань, з них сімдесят – українською мовою. В області діє «Програма економічної підтримки книговидавничої справи на 2012 – 2015-й роки», за якою усі книги волинських авторів видаються українською мовою. Загальний середньозважений показник частки національного продукту в ефірі телерадіооб`єднань Волинської області становить 95 відсотків, у тому числі на телебаченні – 96 відсотків, у радіопрограмах – 94 відсотки. Організовано зустрічі з Володимиром Лисом та Надією Гуменюк, презентації книг Галини Ястубецької та Сіми Кордунової, літературний вечір до 70-річчя від дня народження Василя Гея» ну і так далі.

Лист Бориса Клімчука молодіжному крилу «Фронту змін» чималий. Ось деякі цитати: «У статусі Надзвичайного і Повноважного Посла України, далеко за межами моєї батьківщини, я усіляко пропагував рідну мову, бо є українцем по зову моєї крові», «Найкращим захистом української мови вважаю стабільність громадянського суспільства, незалежність, соборність, унітарність сучасної європейської держави України». Усе це чомусь нагадувало мені детальну відповідь студента на питання (хоч і не досить грамотно викладеніі) у юно-фронтзмінівському екзаменаційному білеті.
Але Клімчук давно не студент. Він сам давно має право запитати. «Якщо молодіжне крило «Фронту змін» або обласна організація партії проінформує мене про ваш особистий внесок у поширення української мови, буду вдячний» – пише юним фронтзмінівцям.

Я як журналіст теж буду вдячний, чесно кажучи. І обіцяю цю інформацію поширити. Якщо, надіюся, буде що поширювати.
І нагадаю, що благодійний фонд Клімчука «Рідна Волинь» дав на видання українських книг майже двісті тисяч гривень. У «Фронті змін» є депутат, котрий пожертвував стільки ж? Можна по-різному сприймати Клімчука. Але у питанні його ставлення до української мови та літератури, то тут питань, перепрошую за тавтологію, немає.

Ось такі роздуми журналіста, котрий пише виключно українською.

Ілля Сич