Вас теж обурює ця афіша?

21 серпня 2013 року у Волинському обласному науковому бібліотеці ім. О.Пчілки відбувся захід до 22 – ї річниці з дня створення Незалежної України.
Серед запрошених гостей були : Віктор Федосюк (одни з очільників народного руху на Волині, отаман Козацько стрілецького брацтва), Володимир Бут – Гусаїм – член ради правління СГО “Молодіжна Платофрма” та Олена Ковальчук – голова ВОГО «Центр Ефективної Комунікації».
Віктор Федосюк ознайомлював гостей про події перших днів проголошення Незалежної держави.
«Я захопив історичний димофон – це наш перший рухівцій гучномовець яким відбулися всі перші мітинги, які виступали як Олександр Гудима, Кожевніков та ін. Чого він такий погнутий , тому що нас били, на нас нападали,а ми захищалися від комуністів» – розповідає спогадам Федосюк.
Володимир Бут-Гусаїм поділився розвитком молоді в патріотичному напрямку.
«На сьогоднішній день є декілька патріотичних громадських організацій. Серед них є “Іскра”, “Українська Народна Молодь”, “Козацьке стрілецьке братство”, «Батьківщина молода» – які займається вихованням молоді та вшанування пам″яті предків нашої рідної держави. Спільно з нашими друзями зуміли організувати «Берестечко», «Вуличний університет», «Канів – 2013» та ін. На цьому ми не зупиняємось – це тільки перші кроки.»

(Степан Хохленко - образ пересічних громадян України)

Живе в світі чоловік
На ім'я Степан,
Переслідує його
Все життя обман

Дуже втомлений від нього
Раз, одного дня,
Запитав він сам у себе:
- Що ж це за дурня?

Маю голову і тіло,
Маю ноги й руки…
Та хіба це все для того
Щоб терпіти муки?

На роботі я працюю
Її не цураюсь!
Тож чому оце постійно
У всьому нуждаюсь?

Треба йти, напевно,в світ-
Кращого шукати,
Бо набридло вже мені
Якось виживати!

Попрощався він з дітьми,
З дружиною Галею
І відправився у світ,
Аж у Португалію.

Там таких,як він,було
Народу чимало -
Видно,теж чогось в житті
Їм не вистачало.

Та робота там знайшлася
На кожну людину,
Та й оплата ще й пристойна
Сім євро в годину!


Головне - мати здоров'я,
Щоб там працювати,
Бо тут вимоги суворі –
Не ледарювати!

І здавалося тепер
В нього все прекрасно:
Є зарплата чимала,
Яку платять вчасно,

Але раптом,
Рік по тому
Сум відчув
Страшний по дому.

Та й у себе запитав:
- Що я тут роблю?
Де ж родина й Батьківщина,
Яких я люблю?

Не забули мене часом
Мої діти й жінка?
Покотилась по щоці
Сльоза в нього гірка…

Та невже і в Україні
Не можна так жити,
Що ми бродимо по світу,
Як заблудші діти?

При таких родючих землях
Й людях роботящих
Добровільно змушені
Жити як пропащі!

Правду кажуть: "Добре там –
Де немає нас!"
Може,досить поодинці
Наш шукати шанс? (А)

В городе Луцке 18 августа прошли промежуточные выборы в городской совет в связи со смертью регионала Леонида Лабы.

Избирательный процесс оказался очень активным как для выборов такого уровня, а говоря простым языком – началась просто настоящая война за место простого депутата городского совета.

И если на войне слышны разрывы бомб и залпы пушек, то на этой войне слышался треск продуктовых наборов и шелест новеньких купюр исключительно с изображениями Тараса Шевченко и Леси Украинки.

Да и какая же война без жертв? А их оказалось очень много, только если в настоящей бойне потери в живой силе физические, то на выборах в 10-м округе г. Луцка потери политические, и как раз политических трупов в этом локальном конфликте оказалось великое множество.

После формирования избирательных комиссий за один день снялись 11 кандидатов в пользу выдвиженца от ПР генерала Аркадия Яворского, а заодно партия власти получила и членов комиссий от этих технических «кандидатов», через ещё несколько дней снялся и двенадцатый «технарь» по той же причине.

Первый в «неравный» бой ринулся отставной генерал «регионал» Аркадий Яворский, привезённый из Одессы наряженный в генеральские лампасы и одетый в чистую белую рубаху, какую одевали витязи перед смертельным боем; как позже выяснится, даже она его не спасла от участи политического трупа.

После приезда одессита-генерала всем стало ясно, что лавочка запасных у ПР на Волыни абсолютно пуста. Отставник взялся лично руководить бульдозерами и катками, укладывая асфальт сразу в нескольких дворах.

На всех углах висели листовки с лозунгом « Сказав – виконав», заказывались часовые телепередачи о бурной деятельности кандидата на округе, где он практически лично бензопилой спиливает аварийные деревья и строит детские площадки, заботясь о детях данного округа.

Как выяснилось позже, ремонт дорог осуществлялся за счёт Волынской облгосадминистрации и облавтодора, а деревья пилили соответствующие коммунальные службы.

В отместку нечестной игре регионалов появился и клон генерала Яворского некий кандидат Константин Яворский, миссия которого была определена изначально – примитивно оттянуть голоса у ПР.

* * *

Потом подключился миллионер Василий Токарский, который подкупал избирателей чем бог подаст, а бог подавал не мало: это были и фонари освещения, и «лежачие полицейские», и даже обещания перенести станцию космической связи, установленную неподалёку на территории пограничного отряда, которая якобы убивает наповал всех птиц в округе и влияет на здоровье и даже жизнь всех жителей района.

Ну и, конечно же, не обошлось и без адресной помощи – не нужно уточнять какой! Не считая десятков агитаторов, облачённых в одеяния с фамилией кандидата Токарского, которые в течении выборов с напоминанием не забыть о них заходили к каждому по несколько раз, чем только раздражали избирателей.

Это, кстати, касается и вышеупомянутого генерала – регионала Яворского, агитаторы коего также бесили своей навязчивостью.

* * *

Малоговорящий, но по словам агитаторов – депутатов многообещающий, кандидат от трёх национал-озабоченных партий Дмитрий Дубняк задолго до выборов на время компании выкупил все бигборды и ситилайты в округе, где он красовался рядом с Юлией Тимошенко – с заметно омоложённым лицом, почему-то одетой не в фуфайку заключённого, а в белое платье.

Там он представал загадочным молчаливым добродетелем, который, как оказалось, и на встречах с избирателями не ронял ни слова, а, как Монна Лиза на портрете классика, оставался молчаливым, с где-то пугающей, но многообещающей улыбкой, которой, как наверно ему казалось, и так всё сказано без слов.

Его предвыборный штаб не побрезговал пиар-технологиями самого Леонардо да Винчи 400-летней давности. Обрушившаяся мощь депутатов агитаторов и их финансовых возможностей от БЮТ, «Свободы» и УДАРа на избирателя ни чем не улучшила положение этих партий на политической арене избирательного округа.

* * *

Коммунисты включились в компанию очень активно, Александр Кононович, в отличие от своих конкурентов, больше всех использовал бренд своей политической силы. Были задействованы реклама в лифтах, реклама на двух местных телеканалах, многотысячный тираж газеты «Новая Волна», постеры и листовки, также на округ приезжал поддержать своего одно партийца Народный депутат Украины Александр Присяжнюк.

По словам экспертов, из пяти реальных кандидатов на округе у коммуниста, учитывая самый скромный бюджет, один из лучших результатов в соотношении затраченных средств и проголосовавших за него избирателей.

* * *

Если вышеупомянутых претендентов выдвигали реальные политические силы, представленные в парламенте, и личности их на политической арене города широко известны, кроме одессита-генерала – регионала, то вчерашний ученик 23-летний господин Полищук, выдвинутый полуживой Социалистической партией, проник в сердца избирателей самым последним, но, как оказалось, стал самым убедительным.

Это человек из фонда « Новый Луцк» народного депутата Игоря Палицы, а сам нардеп принадлежит к группе господина Коломойского.

Предвыборная компания у них прошла за две недели, без предвыборных лозунгов и печатной агитации, ещё за 10 дней до выборов фамилию Полищук с трудом бы назвал даже один процент избирателей.

Его узнали все и сразу, когда каждому избирателю, а это 6500 человек, принесли социальную карточку на сто гривен для приобретения продуктов.

Отправили около сотни человек из округа на юга в пансионаты – в основном тех, где в семьях голосуют по пять и больше человек. Потом начали расти как грибы детские площадки и лавочки во дворах, и закрепили это всё наличкой, прямо возле избирательных участков по 250 грн на руки в день голосования. И ловили, кто даёт, и снимали на видео, и дрались, и жаловались, и писали, но «социалист», открестившись от всех нарушений и обвинений, всё-таки выиграл выборы.

Как нам стало известно, нардеп Палица поспорил со своими конкурентами из облгосадминистрации, что введёт в горсовет кого захочет: мол, захочу – сделаю депутатом даже дворника или условно адекватного. И в доказательство этому, взял рядового работника, который попался ему на глаза в момент спора, и сделал его депутатом.

Штаб победителя признаёт официально сумму потраченную фондом на выборы больше миллиона гривен, для местных выборов это всё равно, что палить по воробьям из пушки.

Радует одно, что круто обломались господа из ПР, которые так рьяно отстаивают МАЖОРитарку, ведь на примере этих выборов ярко видно, что мажоритарные выборы – это не война идеологий, это чистой воды подкуп избирателей.

А как видно по жителям десятого избирательного округа г. Луцка, «у нищих гордости нет», потому и проголосовали желудком.

Важно подчеркнуть одно, что даже если объединить результаты выборов всех кандидатов от парламентских фракций, представленных в раде, в один, то они набрали бы всё равно меньше голосов, чем «щедрый» Полищук от фонда Игоря Палицы.

Цель луцкого олигарха одна: на следующих местных выборах он попытается провести с добрый десяток купленных депутатов-марионеток и купить кресло мера, и судя по миллионным затратам на маленький округ он это сделает вопреки воли власти.

И десятки неадекватных дворников полищуков заполнят коридоры Луцкого горсовета, как цепные псы защищая интересы своего хозяина, но жизнь обычных горожан никак не поменяется.

Обращаясь на встрече с избирателями к власти и губернатору как представителю президента, кандидат от КПУ Александр Кононович заявил «…зачем партии с идентичной буржуазной идеологией такие как партия Регионов, БЮТ, УДАР и «Свобода», имея большинство голосов в парламенте, идут на этот фарс под названием местные выборы, пусть отменят их и проголосуют в парламенте за местные аукционы по продаже округов и назначат за них цены, а деньги, вырученные за них, вложат в округа, это бы исключило подкуп людей, коррупцию и фальсификацию выборов… А обращаясь к партии власти, хочу напомнить им одну поучительную мораль. Если вы натравливаете на кого-то бешеного пса, то кто даст гарантию, что этот бешеный пёс с остервенением не нападёт на вас?» Что и произошло с МАЖОРитаркой на десятом избирательном округе.

Бешеный пёс под названием МАЖОРитарка в клочья разорвал своих хозяев из ПР, БЮТ, «Свободы» и УДАРа.

Михаил БЕЛОРУС

«В сеть попал чек компании, здорово погулявшей в Ibiza (в Одессе). Ребята сначала покушали овощной салатик и бефстроганов, а потом уже начали пить и курить. Они не скупились на "Дом Периньон" или "Моет Шандон", перекусывали суши, и в итоге накутили почти на 159 тысяч гривен.»

Р.S. Оце так і гулянка на 20 тис. доларів!
На загальному фоні соціальних проблем в Україні,дещо цікава «арифметика» за один вечір відпочинку…
Як в тому анекдоті: « Хотел купить успокоительного, но увидел цену и распсиховался.» :)

Як розшифрувати?


Версії інтернет-користувачів:

Папа Карло
Православие & Конституционность
патриарх кремлёвский
Поп Кирюха
Путен кросаффчег
Поп Клоун
Полный Копец
Пей, Кури
Православный Католик
православный клоун

Щоденна ВолиньPostʼівська рубрика викликає чимало суперечок: одним подобається, іншим ‒ ні. Дехто ганить персонажів, дехто ‒ автора, фотографа, ВолиньPost і весь білий світ заразом.

Комусь герої застарі, комусь ‒ замалі чи заяскраві. «Хвала секонду!» ‒ коментують одні. «Суцільний несмак» ‒ обурюються інші.

Фото фінської вуличної моди опублікувало видання Bigpicture.ru. Підбірка каменя на камені не лишає від усіх «пере-» чи «недо-» луцької рубрики.

Насолоджуймося!

«Ви в пошуках нового стилю? Хочете змінити імідж? Що ж, можливо, у нас є готові рішення! Ви тільки погляньте на цих сміливих молодих (і не тільки) людей, які не бояться оцінки оточення! Яскраві кольори, непоєднувані поєднання тканин і текстур.. одним словом, мода ‒ страшна сила. А мода в Гельсінкі ‒ взагалі жах!» ‒ зазначається в публікації.

Ліріс, 27 років



«Цей светр підіймає мені настрій. У ньому є щось від Лібераче, щось від Генріха VIII»

Хайні-Марія, 22 роки



Ну, тут нічого особливого… просто кімоно з капцями!

Тім, 24 роки



«В душі я трошки бабуся, бо люблю квіткові узори, які поєдную – прозорими кофтами. Думаю, мій стиль можна описати як поєднання «пацанського» і світського»

Еліна, 31 рік



Доволі натхненне поєднання тканин та узорів. До того ж, в Гельсінкі, схоже, багато незвичного взуття.

Тіна, 19 років



«Я знайшла ці штани в центрі вторинної переробки і зразу ж захотіла одягти їх!»

Ойва, 6 років, і Тему, 36 років



Хм… тут навіть не зрозуміло, з чого починати обговорення

Ама, 20 років



В цьому образі все прекрасно й ідеально. Врешті-решт піджак коштує 3 євро!

Уула, 28 років



«Я люблю практичні речі, які довго служать і в яких можна піти в ресторан хоч із лісу»

Лаураліза, 34 роки



По-перше, в неї прикольне імʼя. По-друге, вона могла б стати чудовим персонажем для мультфільму.

Ліда, 24 роки



Ще більше кольору, тканин та узорів. Бонус: троянди, прекрасний аксесуар, між іншим.

Сілья, 23 роки



Людина-реклама Бенеттона?

Антон, 24 роки



«Я вибрав цей стиль, бо хотів вирізнятися. Щастя саме по собі стильне. Основне ‒ одягти головний убір».

Емма, 22 роки



Між іншим, цей жакет Емма пошила сама…

Джеймс, 24 роки



В Фінляндії найкращі светри – це факт.

Хелен, 27 років



«Зазвичай я купую одяг за 1 євро в магазинах секонд-хенд в Таїланді. Я також шию і постійно міняю речі. Я люблю стиль Мадонни і Бой Джорджа з 80-х».

Ааро, 20 років



«Я ходжу так щодня»

Катя, 21 рік



«Цей жакет мені подарував чоловік, і він мені подобається, бо нагадує стиль Енді Уорхола. Спідниця з «секонду».

Ялмарі, 21 рік



Пальто в клітину, светр «під горло» з рибʼячим узором.. хлопець-текстура!

Тіа, 26 років



Дівчина-контраст. Хутряний комірець, покращений вручну, елегантне пальто й чоловічі черевики..

Нія, 21 рік



«Я шукаю натхнення на сайті Vice.com».

Ханна, 50 років



«На мені шапка дочки, пончо 10-річної давнини, вʼязані (мною) рукавиці та шкарпетки і черевики, які я купила 15 років тому. Думаю, мені не потрібно більше курувати одяг ‒ у мене є все, що потрібно».

Де в Україні не співають пісень? Не знайдено такого місця. І в співучого нашого народу особлива тема - козацтво, відоме своєю сміливістю, мужністю, лицарськими чеснотами. Але...

Вслухаймося у текст пісні "Їхали козаки", яку в 1936-му "повернув українському народові із забуття" московський краснознамьонний хор красной арміі. Останнє видання цього тексту: Київ, 1993, "Музична Україна" 4707, Збірник пісень; упорядник - Поріцька О. А., "Як засядем, браття, коло чари", с. 252. Отже, читаємо: "Їхали козаки із Дону додому, Підманули Галю, взяли із собою. Ой ти Галю, Галю молодая, Лучче тобі буде, як в рідної мами".

Зазначимо, що наш народ віками шліфував кожен наголос, кожну риму, складаючи пісні. А тут з першого ж куплету проглядає невправність як технічна, так і смислова. Далі ж козаки в пісні показані не лицарями, а лиходіями, що поводяться з бідолашною Галею, як татари-людолови:

Везли, везли Галю крутими горами,
Крутими горами, темними лісами...
Прив'язали Галю до сосни косами.
Підпалили сосну ізгори донизу.

Сосна горить, а Галя говорить:
"Ой, хто цеє чує, нехай порятує".

Тут уже не тільки рими, а й складів не вистачає для збереження ритму мелодії й злагоди співу. Та облишмо, бо далі: "Обізвався козак: - Я в полі ночую, Я твій голосочок далеко почую". Почув козак! Облишмо наголоси! Чи є козак, який би кинув дівчину напризволяще, не порятував би її від нападників? А що ж у пісні? Гидко цитувати той текст хору імені Алєксандрова, чи не Л. Первомайським писаний (редагований), що знаходив "народні пісні про сокола Леніна", та для повної картини мушу подати увесь той бруд, кинутий в обличчя козацтву, що з дому свого - Дону їхало невідомо до якого дому:

Каже другий: - Я в полі пахаю,
Ой хто дочок має, нехай научає,
Ой хто дочок має, нехай научає.
Нехай на досвітки гулять не пускає.

Чи є хоч один українець, який би землю не орав, а пахав? З чийого лексикону словечко "пахаю", здогадатися неважко. А з останніх рядків виглядає лукавий мораліст, який "піклується" про цноту козацьких наречених і дочок роду нашого. Та козаки самі за себе могли постояти і на вечорницях, і на досвітках - берегти честь дівочу й дати відсіч усяким нахабам.

Може, й не винна упорядниця, що знайшла для збірника пісень такий текст. Не було під рукою іншого. А чи існував інший текст? Так, існував. За справжній зміст цієї пісні далекий родич нашої сім'ї дядько Гордій потрапив до одного з концентраційних таборів, збудованих у Києві за наказом Лєніна. Концтабори призначалися для "антисемітів"... Це окрема тема. А зараз про пісню. Ось як склав її народ і як співав її знищений чекістами-сіоністами дядько Гордій:

Їхали хозари із Дону додому,
Умовляли Галю їхати з собою:

"Ой ти, Галю, Галю молодая",
Умовляли Галю їхати з собою.

"Єдєм, Галя, с намі, мудримі жидамі,
Будеш жить получше, чем у родной мами".

Не слухає батька Галя молодая,
До жидів на воза весело сідає.

Ті ж повезли Галю курними шляхами,
Крутими ярами, темними лісами.

Розтинали Галю масними руками,
Прив'язали бідну до сосни косами.

Попід ноги Галі накидали хмизу,
Запалили сосну ізверху донизу.

Сосна догоряє, Галя промовляє:
"Ой хто мене чує, нехай порятує".

Козаки почули, до лісу майнули -
Жидів порубали, Галю врятували.

Ой хто дочок має, нехай научає
З хтивими жидами шляхом не пускає.

Рядок "Ой ти, Галю, Галю молодая" є приспівом перед повторенням кожного другого рядка куплету.
У цьому тексті були ще куплети, які, за нашим українським звичаєм, не співали, коли за столом були діти. У них йшлося про всі тортури над Галею та її опір злодіям. Я лише раз чув їх і, на жаль, не запам'ятав. Батько останній раз проспівав цю пісню, почувши спотворений текст, і заборонив нам співати її, пом'янувши дядька Гордія, якого не врятувало посилання на те, що так співає народ. Чекіст Ося Лівшиць сказав, що за такі пісні ЧК "пєрєстрєляєт вєсь етот народ".
Пісні про козаків, як і саме козацтво, нищилися комуністичним режимом особливо ретельно. Щоб і духу козацького на цій землі не лишилося. Лише в 1936 році, коли деякі активісти-чекісти, серед них і О. Лівшиць, були самі загнані в енкаведистські підвали на заслужену собачу смерть, а слово "козак" перестало вживатися владою як синонім слова "контра", разом з піснями, переробленими "народними поетами" на новий лад, відредаговану пісню під назвою "Їхали козаки" було "повернено" українцям краснознамьонним хором Москви.
Дуже прикро, що деякі сучасні виконавці народних пісень включають цю, перероблену нашими ворогами пісню, до свого репертуару, не замислюючись над огидним змістом. Чим, безперечно, тішать тих, чиї далекі предки їздили із Дону додому, підманюючи й обезчещуючи по дорозі недосвідчених дівчат.

Джерело: http://aratta-ukraine.com