Екскурсія луцькими могилами

Луцьк, як і кожне місто з багатовіковою історією, має не один і не два цвинтарі. Місто розвивалося, росло, а отже «поглинало» кладовища. На їхньому місці будували нові міські квартали. Нічого дивного - так відбувається в усьому світі.

Більшість кладовищ, які були на території сучасного Луцька, тепер забудовані. Про стерті з «міського обличчя» поховання більше читайте у матеріалі «Луцьк: місто на могилах».

Проте в Луцьку ще залишаються давні цвинтарі, на яких й досі хоронять покійників. Є й такі, які законсервовані і зберігаються як пам’ятки історії.

ЧЕРНЧИЦЬКЕ КЛАДОВИЩЕ

Кладовище на вулиці Шевченка існує дуже давно. Вважається, що перший монастир тут існував уже в XIII столітті. Це був православний Спасо-Преображенський монастир, де у XIV столітті написали відоме Луцьке Євангеліє.

Сам монастир занепав і в другій половині XVIII століття на його місці збудували Спасо-Преображенську церкву. Її розібрали у 1980-х роках.

Коли започаткували цвинтар, достеменно невідомо, але, очевидно, що він діяв ще з часів першого монастиря.

Хоч найдавніша могила з тих, що збереглися - середини ХІХ століття. Це знаменитий «склеп відьми», який за свідченнями очевидців, розграбували у 90-х роках минулого століття. Тут похована дружина Олександра та син Дмитро архітектора Максимова.

Решта поховань на Чернчицькому кладовищі датовані не раніше 1920 року. Є тут дві чеські і одна польська могила.



КЛАДОВИЩЕ НА ВОЛОДИМИРСЬКІЙ

Історія цвинтаря не така давня, як Чернчицького. Хоронити людей тут почали в 1840-х роках. Наприкінці цього десятиліття тут ховали гренадерів Московського корпусу армії Російської імперії, які захворіли на холеру під час походу на Угорщину.

Пізніше тут хоронили солдатів гусарських полків.

На кладовищі поховані генерал-лейтенанти, командири 11-ї піхотної дивізії, полковники, вищі офіцери. Серед них – полковник Охотського полку Олександр Максимович, який був одним з меценатів будівництва Феодосіївської церкви, що поряд з кладовищем.

Під час Першої світової війни тут утворили братське кладовище, в центрі якого стояли три масивні чавунні хрести. Два з них збереглися до нашого часу. На фоні інших пам’ятників вони виглядають дуже масивно, хоча і повростали в землю.

До слова, неподалік цього кладовища було окреме військове кладовище часів Першої світової війни, на якому хоронили воїнів австрійської армії. Скоріш усього, на його місці місцеві лучани сіють капусту й моркву...



КЛАДОВИЩЕ НА РІВНЕНСЬКІЙ

На цвинтарі, який знаходиться на вулиці Рівненській, немає поховань, раніших 1960 року. Кладовище діє, проте вільних місць лишається все менше й менше.

Окремі поховання на цьому кладовищі - могили військових і партійних чиновників. На цьому цвинтарі є могила людини, іменем якої названо вулицю в Луцьку – це депутат УРСР Юхим Ярощук. Юхим Ярощук був головою Волинського обласного виконавчого комітету Комуністичної партії у 1956-1972 роках.


На цвинтарі є одне єврейське поховання, де лежить Яків Шулимович Давидович. Його пам’ятник одночасно є меморіальним знаком єврейським жертвам фашизму. Встановлений у 1968 році.










КЛАДОВИЩЕ У СЕЛІ ГАРАЗДЖА

Найбільше міське кладовище, розташоване за 5 кілометрів на схід від Луцька. Тут - чи не найбільше могил відомих лучан, від діячів культури до чиновницької й партійної номенклатури.

Серед поховань є кілька пам’яток історії. Це могили письменниці Маргарити Малиновської та поетеси Людмили Лежанської.

На цвинтарі є могила українського письменника Модеста Левицького, який колись вчителював у Луцькій українській гімназії до Другої світової війни й іменем якого названа гімназія №4.

Тут також похований архітектор Григорій Бородін, який проектував будівлю обкому партії, де зараз (головний корпус СНУ).

Місцями на цьому цвинтарі зустрічаються пам’ятники, перенесені із ліквідованих луцьких кладовищ. Так, можна знайти перенесену могилу «потомственного дворянина» Миколи Житинського з ХІХ століття, деякі польські пам’ятники з кладовища, де тепер Меморіал на проспекті Перемоги.





















КЛАДОВИЩЕ НА ТЕАТРАЛЬНОМУ МАЙДАНІ

Біля Свято-Троїцького собору на Театральному майдані збереглося невеличке кладовище на кільканадцять могил. Тут поховані люди, які займали важливі посади і були відомі далеко за межами Волині.

Серед них – герой російсько-турецької війни, власник 10 орденів армії Російської імперії генерал-лейтенант Всеволод Панютін. Є ще один генерал-лейтенант - Павло Каменоградський.

На цвинтарі також поховані нотарій Луцького окружного суду, член Луцького братства, командир 33 драгунського Ізюмського полку та інші.

Одна з могил - голови Луцького окружного суду Івана Десницького. Цікава історія його доньки Катерини.

Катерина Десницька народилася у 1886 році. Після смерті її батьків, доля занесла дівчинку в Петербург, де вона познайомилася із офіцером російської армії, сином сіамського короля. Пізніше вони одружилися й переїхали в Сіам. І Катерина стала принцесою. Померла принцеса Катерина у 1960 році в Парижі.



КЛАДОВИЩЕ НА МЕМОРІАЛІ ВІЧНОЇ СЛАВИ

Цвинтар на місці теперішнього Меморіалу на проспекті Перемоги започаткували в 1803 році. Спершу він був католицьким. Військові поховання з’явилися під час Першої світової війни.

В сімдесятих роках ХХ століття цвинтар перенесли, на його місці збудували Меморіал. Деякі пам’ятники перенесли в Гаразджу. Наприклад, ось цей пам’ятник із дівчиною-ангелом, який зараз стоїть на Гаразджанському цвинтарі, спочатку був на місці Меморіалу.

Під час спорудження Меморіалу залишили тільки військову частину кладовища. Тут поховані військові, іменами яких названі вулиці в Луцьку. Серед них – командир стрілецького батальйону, капітан Олександр Конякін, комісар батареї артилерійського полку, старший лейтенант Григорій Даньшин.



ПОХОВАННЯ У ПЕТРО-ПАВЛІВСЬКОМУ КОСТЕЛІ

Хоронили у Луцьку людей і у стінах чи крипти церков. Наприклад, в крипті Хрестовоздвиженської церкви поховані члени Луцького братства, у стіні Покровської церкви на вулиці Данила Галицького – прах священиків.

Найбільше таких захоронень – у стінах костелу Петра і Павла. Серед великої кількості меморіальних дошок, барельєфів, настінних гербів та печаток є й могильні епітафії.

Із найбільш відомих постатей – епітафія Луцько-Житомирському єпископу, митрополиту усіх римо-католицьких костелів у Російській імперії Касперу Казимирові Цецишовському, який вніс вклад в розвиток шкільництва на Волині на початку ХІХ століття.


ЄВРЕЙСЬКІ ПАМ'ЯТНИКИ

Одне з найцікавіших і найособливіших цвинтарних місць в Луцьку - на території бурякоприймального пункту цукрового заводу.

Впродовж серпня 1942 року в цьому місці відбувалися масові розстріли євреїв. Загалом тут німецькі солдати вбили приблизно 25 тисяч осіб, із яких 17 тисяч - лучани, 8 тисяч - із навколишніх сіл.

Перед війною в Луцьку жило трохи більше 30 тисяч мешканців, більше половини із яких були євреями. Отже, в серпні 1942 року більше половини мешканців міста були розстріляні на Полонківських полях.

Люди, які живуть на Вересневому, зазначають, що в радянський час місце розстрілів було перекопане мародерами. Кістки валялися просто на землі.

В 1990 році на цьому місці встановили пам'ятний знак розстріляним євреям. Сюди звезли залишки розбитих пам'ятників із єврейських кладовищ Луцька.



Текст і фото Олександра КОТИСА (ВолиньPost)
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.