«Підтримка ЗСУ - у пріоритеті, аби нашою бруківкою не ходили чоботи окупантів», - Борис Карпус

Три роки тому у цей час Борис Карпус освоювався у кріслі міського голови Нововолинська. Після напружених перевиборчих змагань він таки переміг і очолив рідне місто.

Мав грандіозні плани на його розвиток та глобальне бачення того, яким доступним для мешканців, інвестиційно привабливим, екологічно чистим та смарт-містом стане Нововолинськ за кілька років. Навіть тодішня коронавірусна криза не надто зупиняла наміри Бориса.

Та попри все - попри повномасштабне вторгнення росії та виклики, пов'язані з цим, Нововолинськ живе: комунальна сфера функціонує, місто прибирається, вивозиться сміття, громадський транспорт курсує маршрутами, у помешканнях – тепло… Але за щоденним комфортом містян ховається клопітка злагоджена праця системи під назвою «міська влада».

«Із початком повномасштабної війни з міста нікуди не зникли поточні, господарські питання, але додалися ще укриття, внутрішньо переміщені особи – психологічна допомога, проживання, працевлаштування, прилаштування дітей переселенців в школи, садочки…», - розповідає Борис.

Зізнається, що нових викликів, про які ніхто раніше і подумати не міг, додалося.


– А пам’ятаєте, як ми з вами зустрілися в коридорі обласної ради і Ви тоді сказали: «Я не був готовий до війни»…

– Цю фразу мою, до речі, два дні цитували в Брюсселі. Я її і там сказав публічно. Зібралося сто голів територіальних громад з України і ніхто з нас не балотувався бути міським головою чи керівником громади у час війни. Ніхто не готувався очолювати міста в окупації, які руйнували вщент, чи ті, які прийняли мільйони біженців, релокованого бізнесу…

– Борисе, а були моменти, коли опускалися руки?

– Щиро зізнаюся, таких періоди було два. Я умовно датую їх 15 березня і 15 грудня минулого року.

У березні – зрозуміло чому. Я став людиною-телефоном. Тут головне було витримувати темп та делегувати, по-іншому я би просто погруз у мікроменеджменті і втратив би фокус зверху на усі процеси, що відбувалися.

Це було важко насправді. Сміттєвози мають виїхати, прибиральні машини теж, аварійні ремонтні бригади мають виїхати, а всі стоять у черзі за пальним на заправках…

Пам’ятаю, як на трасі Р-15 нам назустріч їхали танки з молодими хлопцями із 10 механізованої бригади, зі Львова… Техніка йшла десь тиждень із Закарпаття, Львівщини. Я бачив їх обличчя, запам’ятав їх і, знаєте, вони вселили у мені впевненість, що все буде добре.

Друга історія – минулого року у грудні, блекаут.

У мене було чітке розуміння, що 55-тисячне місто могло зупинитися. Якщо не буде електрики умовно два дні, нам треба буде спустити всю воду з системи теплопостачання, а люди не готові.

Ми готували 100 вуличних біотуалетів, не нагнітали, бо якби ми запустили інформаційну кампанію, як обігріти себе без тепла в багатоквартирному будинку, то була б паніка. Але готувалися до найгіршого сценарію.

Мешканці досі не знають, що місто три доби було без електроенергії. Це стало можливим за рахунок альтернативних джерел. Критична інфраструктура продовжувала працювати.

Якщо блекаут знову буде, то Нововолинськ готовий до дводенного функціонування без електрики, до тижневого – ні. Як і загалом жодне місто не готове.


– Міський голова – це в першу чергу господар, а вже потім менеджер чи навпаки?

– Мені подобається інша модель. Є виборна посада, церемоніальна, тобто люди хочуть бачити цю особу в кріслі міського голови. Він визначає політику міста. Наприклад, з огляду на потребу жителів, усі маршрутки в місті мають бути низькопідлоговими… Або має бути один фаховий заклад освіти, а всі решта – з фінансовою автономією.

Але є ще також сіті-менеджер. Він не обирається, а призначається, отримує за свою роботу великі гроші, робить грубу, непопулярну роботу і його не цікавить, чи будуть за нього голосувати люди.

У нас же виходить, що міський голова – це і перше, і друге. І це загроза. Бо з однієї сторони, я маю бути як політик популістом, а з іншої – ми мусимо мати муніципальну варту, яка буде усім розказувати, що паркуватися на газонах не можна. У відповідь мешканці міста просять облаштувати парковки, ми кажемо «Ок», але для того, щоб їх зробити, потрібен генплан міста, а це 20 мільйонів гривень і два роки роботи. І лише тоді парковки можуть бути легально влаштовані. Не існує простих, дешевих, швидких рішень проблем, якими не займалися 30 років.

– Країною котиться хвиля протестів «Дрони замість бруківки». Чи торкнулася ця акція Нововолинська?

– Думаю, кожному українцю зрозуміло: без підтримки військових наша країна немає майбутнього. Якщо військо теоретично б зазнало поразки, то ходитимуть бруківкою чоботи російських окупантів. Тому і я особисто, і увесь склад ради завжди за ініціативи, що допомагають військовослужбовцям на передовій.

Виконавчий комітет Нововолинської міської ради закупив 27 безпілотників і тим самим увійшов до списку ТОП-30 місцевих органів влади, котрі закупляли БПЛА для потреб ЗСУ.

Але я категорично проти простих популістичних рішень, які нам вкидають як варіант, щоб розділити суспільство. У випадку «дрони чи бруківка», треба виходити до людей і пояснювати їм, що економіка теж має жити.

Проблема ж не у самій бруківці, а у співвідношенні коштів, які витрачаються, наприклад, на благоустрій, а які - на запити військових. Ми витримуємо позитивний баланс.



Будівельна галузь створює тисячі робочих місць в суміжних областях. Жодна інша галузь їх стільки не створює. Якщо ми як суспільство приймаємо тезу, що ми «кладемо» будівельну галузь, у нас нічого не повинно будуватися, то усі, хто працює на будівництві, логістиці, дорожній сфері, асфальтних заводах, суміжних галузях, мають припинити працювати і почекати. Невідомо скільки.

Я проти простих рішень. Це складно, бо у випадку «дрони чи бруківка», треба виходити до людей і пояснювати їм.

Розумієте, не проблема в дронах. Проблема в одній фразі, яку законодавець не хоче написати в Законі України «Про органи місцевого самоврядування», що ми маємо право підтримувати сили оборони. Бо наразі ми як ОМС не можемо купити дрон і передати його армії, лише – територіальній обороні. Тобто для нашої 14-ої бригади не можемо, а для 55 батальйону 100 бригади ТрО або ж самій 100 бригаді – можемо. Але ж і у 14-ій, в інших бригадах ЗСУ воює багато нововолинських хлопців…


– Згідні з думкою, що воювати доведеться всім?

– Усі мають зрозуміти: воювати будуть всі. Якщо цього не буде зараз, то воюватимуть наші діти. Я батько 4-річного сина і я вже зараз розумію, що він повинен точно йти в армію, вивчати військову справу, але нехай ці знання йому пригодяться лише в цивільному житті.

– Часто їздите на передову із допомогою для військових?

– Намагаюся раз на місяць стабільно возити допомогу військовим у зону бойових дій. Крайній раз ми з дружиною їздили в селище Куп’янськ-Вузловий – втрапили якраз на період атаки «шахедами»…
У кожну свою поїздку я намагаюся брати когось нового – керівників комунальних підприємств, навчальних закладів… Вони запам’ятають це на все життя, а головне після поїздки розкажуть іншим і нагадуватимуть, що війна триває.



Такими поїздками ми, по-перше, не втрачаємо зв’язок зі своїми хлопцями, привозимо щось рідне туди – допомогу, передачки, малюнки, сам факт нашого приїзду для них уже є нагадуванням про підтримку в тилу. А по-друге, ми це робимо для себе, аби не втрачати розуміння, що йде війна. Кожного ранку я йду на роботу в теплий офіс саме завдяки характеру та міці наших Збройних Сил.

– Як і в інших громад із бюджету забрали «військовий» ПДФО. У який спосіб шукатимете шляхи наповнення бюджету?

– 4,2 мільйона гривень військового ПДФО у нас вилучать в цьому році, а в наступному ми недоотримаємо під 80 мільйонів. Так, нам буде складно. Головне - аби без обстрілів та блокад на кордоні.

До речі, я зробив моніторинг усіх суб’єктів зовнішньо-економічної діяльності, в місті вже є проблема через блокаду польського кордону. Уже є 5-6 підприємств, які вже критично відчувають на собі цю блокаду, готові зупиняти своє виробництво, деякі з них є одними із основних платників податків до бюджету.

– Пам’ятаю, що в Нововолинську було чотири джерела смороду: олійно-жировий комбінат, ливарний завод, «Пан Курчак» та «Кроноспан». Чи вдалося вирішити проблему смороду?

– Я буду відвертим: ситуація не змінилась. По-перше, там працюють люди. По-друге, у контролюючих служб зараз мораторій на перевірки та заходи прямої дії.

Я кажу людям, що, як тільки відновлять перевірки, я першим напишу, аби ці підприємства перевірили. Хоча, чесно кажучи, зараз і скарг на сморід поменшало. Люди переключилися на війну, подразник уже став іншим…


– Яка ситуація із шахтами? Чи готовий Нововолинськ до вугільної трансформації?

ДОВІДКОВО. У 2020 році була оголошена Національна програма трансформації вугільних регіонів, яка включає проєкт реформи вугільної індустрії. Її метою є зниження обсягів використання вугілля в енергетиці, диверсифікація економіки вугільних регіонів, створення нових точок економічного зростання та заміщення надходжень від вугільних підприємств.
Фундаментом програми трансформації вугільних регіонів є справедливість. Тому в її розробку безпосередньо залучені жителі вугільних регіонів – шахтарі та члени їхніх родин, місцева влада, профспілки та бізнес.

«Відмова від викопних видів палива буде відбуватися поступово та паралельно зі справедливою трансформацією вугільних регіонів. Для нас на першому місці стоїть соціальний аспект – перекваліфікувати людей, забезпечити їх робочими місцями, справедливо поставитись до ветеранів, які все життя працювали на шахтах», - повідомили у Міністерстві енергетики України.

– На території Нововолинська є шахта №1, яка перебуває у стадії ліквідації. Я був там. Роботи виконані на 80%, вони вже спланували терикон, вирівняли усю територію. Залишилися приміщення, які ми б хотіли, аби нам передали у власність, а не руйнували. Це промислова зона, ми знаємо, що можна робити з цими приміщеннями – наприклад, індустріальний парк. Думаю, що місцевий бізнес зайшов би на ту територію і працював. Поки, на жаль, немає діалогу з профільним міністерством, це все тягнеться із 2016 року.

Є ще шахти, як от Бужанська на території села Поромів та 9-та на території Литовежа. По 9-ій шахті точаться дискусії з приводу її закриття. Знаю, що керівниця громади докладає зусиль, аби шахта працювала, бо це робочі місця. 10-та шахта висить у повітрі.

Ми ж займаємося іншим – трансформацією вугільних регіонів. Сталося багато речей, до яких призвело несправедливе закриття шахт, а тепер ми пожинаєм ці плоди. Людей не навчили, соціалки не дали, територію не загосподарювали нормально з екологічної точки зору, тому ми включаємося активно в цей процес.

Сподіваюся, що голова ОВА Юрій Погуляйко підпише розпорядження про створення робочої групи і написання плану справедливої трансформації Волині як вугільного регіону. Це вже буде стратегічний документ.


– Що передбачає вугільна трансформація?

– В результаті має бути комфорт для мешканців вугільних територій. Це масштабне питання.

Я перед собою ставлю основне завдання: будучи в Європі, в Брюсселі, я зрозумів, що рано чи пізно нас доєднають до Євросоюзу, а отже нам врегулюють наше законодавство і тарифи на комунальні послуги сягнуть європейського рівня – буде дуже дорого платити за все.

Якщо ми до того часу не утеплимо, не проведено енергозберігаючі заходи, не встановимо сонячні електростанції, через здорожчання будуть страждати наші люди. Тому ми робимо акцент зараз на таких речах.

Крім того, вугільна трансформація передбачає допомогу сім’ям шахтарів. Вугільникам і членам їх родин треба надати можливість отримувати нові знання. Можливо, ми б у Нововолинську заснували новий навчальний заклад, щоб можна було перенавчати шахтарів. Треба
розуміти, що ландшафт потреб робочої сили змінюється кардинально.

– Чи багато у Нововолинську з’явилося релокованого бізнесу?

– Загалом в місті близько десяти одиниць релокованого бізнесу. Різного: від кав’ярень до високотехнологічного підприємства.

З Маріуполя переїхало підприємство, яке подрібнює пластик, ми з ним співпрацюємо на рівні комунального підприємства. Наше КП збирає пластик, сортований мешканцями, і здає на це підприємство. За виручені кошти ми вже придбали техніку.

Переїхало підприємство з Харківщини, яке здійснює переробку олії.
Крім того, з’явилось ще високотехнологічне підприємство, яке займається виготовленням скловолоконної нитки, яка використовується у пошитті спецодягу, зокрема, вогнезахисних костюмів.

– Знаю, що вперше на Волині саме у Нововолинську в ЦНАПі відкрилась послуга «Ветеран».

– Так, це блок із 22 адміністративних послуг, які надаються спеціально для військовослужбовців та членів їхніх сімей.

Формат такий, який я давно пропагував: щоб людина прийшла, замовила послугу, а далі це вже наша робота, якої людина не бачить і сама не ходить по кабінетах.

Коли воно все працює як механізм, то люди сприймають це як належне, коли ж йде збій, тоді вже у всьому винен міський голова (посміхається, - авт.).

Спілкувалась Ірина КОСТЮК
Фото – інформаційний відділ Нововолинської міської ради
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.