Нацгвардієць з Волині розповів про бої на Запоріжжі та весілля на початку війни. ВІДЕО

Волинянин Василь Бичок — бойовий офіцер Національної гвардії України. Чоловік служить майже 9 років. Після початку повномасштабного вторгнення виконував бойові завдання на Запорізькому напрямку.

Зараз капітан Нацгвардії займається підготовкою солдатів. Під час спілкування з журналістами нацгвардієць розповів про бойовий досвід, побратимів і дружину, яку зустрів на службі, - пише Суспільне.

У 2014 році, після анексії Криму та з початком боїв на Донбасі Василь Бичок після закінчення навчання вирішив - не можна сидіти вдома, треба йти на захист Батьківщини. Василь підписав контракт, через рік сестра пішла в поліцію, а потім батько пішов на військову базу працювати автомеханіком
«Треба працювати на перемогу», - каже нацгвардієць.

Вперше в зону бойових дій волияннин потрапив у 2015 році на Луганський напрямок, вдруге - у 2023 році.
«Коли вийшов на перший бойовий вихід, тоді вже відчув, що таке прильоти, що таке, коли по тобі стріляє кулемет. Поїхали на Запорізький напрямок, були в підрозділі розвідки. Там ми вже виходили на бойові завдання: від розвідки дій противника до зайняття спостережених постів, розведення особового складу по позиціях, штурми позицій. Перший день тільки ми приїхали, прийшов командир, каже: ідемо штурмувати позицію, треба людей охочих. Хлопці там всі: Я! Я! Я! На жаль, тоді один наш інструктор зазнав важкого поранення, хлопець з Рівного, але всі вернулися живі. Зараз всі в строю. Тоді усвідомив, що все зовсім по-іншому. Перший наш вихід був на спостережний пост, ми вийшли на чотири дні, треба бути фізично витривалим. Це не так, що тебе на машині підвозять, ти тут зійшов, 100 м пройшовся, вирив собі ямку в піскові чи ще якусь там, в хорошій такій землі, м'якій, нашій, волинській, яка трохи легше копається, як та південна. Ні! Там треба було вийти і пройтися 8-10 км з екіпіруванням, все разом важить кілограмів 30-40, на собі я ще ніс кулемет, який важить 10 кг і ще до нього 500 набоїв, це ще 10 кг», - розповідає нацгвардієць.

Василь пригадує: відстань до російських окупантів була метрів 100, може, 200. Кожних п'ять хвилин над головою дрон, або скид, або просто розвідка, когось побачили — бігом рити окоп.

«Бачимо, щось летить, сховалися, годину рили і вирили тільки 10 см, земля така як асфальт. І це все під постійні артилерійські обстріли. Артилерія в них не гасне. Тільки десь дрон вас побачив, все зразу артилерія, коригують, зразу FPV-дрони, в них теж є. Це максимально війна дронів, в нас вже роботизовані такі машини, туди ставлять озброєння важче, там кулемети протитанкові, якісь засоби і виїжджають. Просто оператор собі сидить десь далі, виїхали, провели розвідку, дотисли вогнем противника, від'їхали, це зберігає особовий склад. Треба, щоб вся країна, підприємці, заводи, люди, які мають до того тягу, вони зараз всі цим займалися. Люди збирають, купляють, це все рятує життя», - каже Василь Бичок.
Також воїн з Волині розповів і про тактику російських військ і про те, що окупанти не бережуть своїх людей: «В них є "200-ті", "300-ті" вони їх не евакуйовують, вони кидають на полі бою, або якщо в них є задача далі продовжувати штурм, то вони також просто переступають через них. Також вони використовують людей, як приманку, при штурмі. В нас зовсім по-іншому, в нас людина на першому місці, є поранений, першочергово його забирають, є загиблий — також, тільки якщо є можливість, зразу ми його евакуйовуємо».
Найтяжче, за словами воїна – втрачати побратимів.
«На жаль, якось ми вийшли двоє на спостережний пост, я і мій товариш. Ми вирили собі подвійний окоп, там переночували, о сьомій ранку ми прокинулися, я відійшов з того місця, де ми ночували, пройшло 5 хвилин, прямо прилітає 120 міна, мій товариш лишився в тому окопі. Потім ми його довгий час не мали можливості евакуювати. Я потім довго думав, що 5 хвилин довше і не було б нас двох, мене могло вже не бути», - каже Василь.

За словами Василя, основними вимогами до новобранців, які хочуть служити у Національній гвардії України є вік, бажання, фізична форма, витривалість.

«Перше, чому навчаємо — поводження зі зброєю. Також тактична медицина, це також важливо. Інженерна підготовка, фортифікація. Не можна солдатові просто сказати рий ямку, треба його навчити, де це зробити, як замаскувати, щоб тебе потім не побачили. Зараз дуже багато по дронах тренажерів. Ми також закупили для економії боєприпасів, бо це проблемне питання, інтерактивний такий тир, який переносний, для проведення стрільби із гранатометів, автоматів, із снайперських гвинтівок. Також залучаємо зараз дуже популярну страйкбольну зброю, щоб солдат відчув не постріл кулі, а відчув навіть того "шаріка", це теж боляче. По безпілотниках дуже багато також є тренажерів. Особовий склад навчається, пробують з дронами працювати, вони думають, що ним просто керувати. Ні, це дуже тяжко, це треба мати дуже хороший вестибулярний апарат, бо можна сидіти і впасти просто», - пояснює військовослужбовець.
Цікаво, що бойовий офіцер навіть в таких складних обставинах, і на цьому етапі свого життя зустрів, тоді ще свою майбутню дружину.

«Служили разом, прийшла молода дівчина, сподобалася, познайомилися, закрутилося. Ми вже тоді на той час зустрічалися, вже жили разом, як війна почалася, я напередодні їй зробив пропозицію, ми планували собі одружитися, але пізніше. Коли все почалося, думаю, вже часу нема, поїхали в РАЦС. Не можна відкладати життя на потім. 28 лютого народилась доня, зараз дружина в декреті. Стараємося, виховуємо, треба піднімати країну, Всі кажуть: не на часі, а ми з дружиною вирішили, не чекати», - розповідає Василь Бичок.


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!