По різні боки щитів. НОТАТКИ ОЧЕВИДЦЯ. ФОТО

Як тільки я збираюся трішки відіспатися, неодмінно відбувається якесь shit: так було, коли спала зранку 30 листопада, так було, коли спала вчора. Розбудив дзвінок товариша: там правоохоронці прорвали блокаду у Василькові, їдуть на Київ, станції метро перекриті, майдан оточений, будуть штурмувати КМДА, achtung!

Навіть не роздерши толком очі, зібрала манатки - біжу на маршрутку. Стою, тупцяю на місці - не їде. Підбігаю до таксиста: "Скільки?" - "50". Їдемо (до слова, справедлива ціна звідти - 35 грн, але хай тішиться).

Приїхала - кордон міліції, напруга в повітрі. Жінки стоять перед правоохоронцями і молять: не бийте наших дітей, не бийте нас. Плачу. Священики службу служать. Небо нависло над головою - збирається на сніг.

Якби мені треба було робити український фільм про український кінець світу, я би малювала саме таку картинку.

Треба знову ж таки відзначити киян, як тільки з'явилася інформація про розгін майдану, вони заметушилися, наче мурахи перед дощем. І чоловіки, і жінки дружньою ходою підтягувалися для протистояння.

Так от, ходжу, фотографую (з бейджем ВолиньPost, я все ще вірю, що він, у разі чого, мене захистить). До мене тихенько каже один чоловік із кордону міліції: "Ви з Волині?". Кажу: "Так". - "У мене мама звідти". - "А Ви звідки?" - "З Харкова".

Як народилася ідея зробити кордон перед кордоном, сказати важко. Мабуть, з однієї жіночки, яка бігала з плакатом беркутівця і кричала до міліціонерів, що вони - вбивці. Оскільки ситуація і так була напружена, її нейтралізували. Потім ще раз. Потім якогось чоловіка. Потім стала шеренга перед шеренгою. І нікого зі злим умислом чи сніжкою в руці не підпускала. Як сказав один чоловік: "Хлопці, давайте домовимося: ми захищаємо вас, а ви нас". І була собі така співпраця.

Йшла година, друга, з неба почав падати мокрий сніг. А кордон, до слова, поставили в калюжі. Відразу ж знайшлося багато пінопласту, який почали підкладати собі під ноги. І правоохоронцям також. Взагалі, дивна штука цей майдан: не встигнеш сказати, що тобі щось потрібно, як одразу з'являється це "щось" в неймовірній кількості.

Оскільки ноги промокли так, що аж "квакало", а брався мороз, вирішила йти купувати взуття (кредитним карткам слава!) Вирішила пройтися повз усю шеренгу, подивитися що і як. Підійшла до іншого боку кордону - всі чужі, нерідні. Думаю треба буде вертатися на той бік.

Взуття мені купити з першого разу не вдалося, бо гаманець із картками я лишила вдома. Але продавець в магазині подарувала мені сухі теплі шкарпетки і кульочки на ноги. На ще дві години вистачило.

Повернулася я на свій пост, а там досі - все ті ж очі. Ніхто їх і не думає міняти. Люди почали носити чай, бутерброди. Один чоловік взагалі взяв шефство над десь сімома міліціонерами, казав: "Мої хлопці". Принесли мандарини, він набирає, каже: "То моїм хлопцям". І йде роздає.

Вони теж його визнали за свого. Ввечері з іншого боку поставили бочку з вогнищем, то "його хлопці жартували": "Де то наш генерал? Хай нам бочку теж знайде". Навіть розробили спільний план дій у разі наказу розганяти нас.

Вирішила робити фото кордону "сніговиків". Один із них каже: "Девушка, почему вы здесь стоите?" - "Ви стоїте, і я стою. А ви ще довго стоятимете? Вас же ж досі не міняли". - "Никто не говорит. Не меняли, ви же видели, ви же тут тоже с самого начала. Я домой хочу". - "І я хочу. То давайте вже йдемо". - "Ну так идите, кто ж вас держит". - "Ви". - "Я би не стоял, я би пошел домой. Меняемся? Ви станете за щит, а я домой (сміється). - Міняємося. Я можу".

Я дуже рада, що була саме там учора. Я дуже рада, що змогла побачити цей процес переродження: "міліція - натовп" в "люди". Їм було приємно, що їх захищають. Нам було приємно думати, що нас теж захистять.

А вночі - тотальні зачистки.

І тепер "очевидець" застряг, як той Янукович в кріслі на футболі і вчергове перестав розуміти, що відбувається навколо.

P.S. "Мої хлопці" не брали участі у подіях ночі на сьогодні. Бо вони стояли, там, де їх поставили о 12:00 9 грудня. І об 11:27 10 грудня досі там стоять. Без зміни.



(записано 11:27 10 грудня)

Оля Дацюк (ВолиньPost)
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!