Волинянин розповів, як будував укріплення вздовж кордону і на території рф

Волинянин розповів, як будував укріплення вздовж кордону і на території рф
Головний сержант роти 23 інженерно-позиційного полку Сил підтримки ЗС України, волинянин В’ячеслав Савчук на війні з 2022 року.

Його фронт — це тисячі викопаних кубометрів землі, доставка й заливка бетону, незліченні куби деревини для підготовки траншей, які рятують життя тим, хто “мінусує” окупантів FPV-дронами, артилерією та іншими вогневими засобами Збройних Сил України, - повідомляють у Командуванні Сил підтримки ЗСУ.

Родом В’ячеслав із Волині. Йому 29 років. У юності навчався на будівельника, згодом пройшов строкову службу в навчальному центрі “Десна”. Саме там, від солдата до сержанта контрактної служби, він здобув справжню школу лідерства.

Після демобілізації працював на будівництві за кордоном. Та з початком повномасштабного вторгнення рф повернувся в Україну, аби у лавах Збройних Сил України робити те, що вміє найкраще — будувати.
Командира з позивним “Волинь” добре знають ті, хто у 2025 році працював на Курському напрямку та посилював оборону державного кордону: спецпідрозділи, десантно-штурмові війська, піхота й прикордонники. Саме зведений загін під його керівництвом встановлював фортифікаційні споруди вздовж кордону, а на території рф будував опорні пункти.

"Працювали з 5 ранку до 22 вечора, часто вночі. Коли посилювалися ворожі обстріли — годинами сиділи в укриттях, а потім надолужували у шаленому темпі, аби все встигнути", — згадує військовий.

Облаштовували опорні пункти, бліндажі, укриття для техніки, вогневі споруди, ходи сполучення та невибухові загородження.

Про свої укріплення “Волинь” говорить із професійною гордістю. Його група не працювала “для галочки”. Бліндажі будували за складною системою: три накати дерев’яних колод, між ними — шари землі, загальна товщина перекриття — до 2,5 метра, глибина — до 4,5 метра. Після завершення все ретельно маскували від ворожих дронів.
Найважче, каже, було взимку: окупанти масово почали застосовувати FPV-дрони на оптоволокні, а погодні умови лише ускладнювали роботу.

"Ми старалися зробити так, щоб люди там вижили. Тому робили якісно", — каже сержант.

За три місяці на Курщині його підрозділ побудував 7 повноцінних бліндажів, створив опорний пункт довжиною близько 100 метрів, обладнав 13 бійниць та закрив ходами сполучення понад 250 метрів позицій.

Минулого року В’ячеслав отримав відзнаку як один із найкращих сержантів Збройних Сил України. Сам військовий каже: не знає, за якими критеріями його оцінювали. Але переконаний — командир має бути прикладом для підлеглих і здобувати авторитет не словами, а вчинками.

"У всіх є страх. Але сержант має думати холодною головою — як виконати завдання і зберегти людей", - каже воїн.

Сьогодні В’ячеслав ненадовго повернувся з Донеччини до пункту постійної дислокації своєї частини. Разом із дружиною вони виховують маленьку донечку, а вже за місяць очікують народження сина.

"Треба допомогти дружині, владнати все вдома, а далі — знову можна їхати на виконання завдань із чистою совістю", — говорить головний сержант.

Попри втому, постійний ризик і війну, він говорить про службу, що це робота, яку треба зробити добре. Бо десь у бліндажі, який він будував під обстрілами, хтось заховається від ворожого КАБу чи артилерії й повернеться додому живим.

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 0
  • Статус коментування: премодерація для всіх
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.