Садить город та носить воду з криниці: у 91 рік волинянка сама живе та господарює на хуторі

Волинянці Парасці Ковальчук — 91 рік, 70 із них вона живе на хуторі Корнач на Любешівщині. Виховали чотирьох дітей — двох хлопців та двох дівчат. Нині живе сама, господарства не тримає, бо немає вже здоров'я.

Про своє життя жінка розповіла Суспільному.

Жінка народилась у селі Березичі Любешівського району. Заміж вийшла на хутір, 33 роки працювала у колгоспі, доглядала за дітьми, тримала велике господарство: і курей, і свиней, і корів.

"Четверо дітей було, не було кому глядіти, не було кому ніщо, а ділянки міряли. Тепер три роки дітей уже годуєш, а потім — на роботу, а тоді ніхто не дивився на нас. Рік не дасть сидіти. Наміряють ділянку льону чи картоплі, чи ще чого мусиш робити", — розповідає жінка.

Раніше, каже Параска Ковальчук, на хуторі було шість хат, де жили та господарювали. Нині ж старші люди повмирали, а їхні діти пороз'їжджалися. Обидві її доньки також вийшли заміж до сусіднього села Седлище, один син живе у Білорусії, інший — в Любешові.

"Той, що у Любешові син сьогодні приїздив до мене, бо він мені харчі привозять, і порошки привозять. Кличе мене до себе, і дочка кличе, але мені так нігде нема, як у своїй хаті. Я стара жінка, я нікого не стидюся, я нікого не боюся, що є, то є", — каже Параска Ковальчук.

Жінка розповідає, що раніше на хуторі було сумно, то ходила до магазину, щоб з людьми поговорити, новинами обмінятися.

Нині на це сили не вистачає, проте город ще обробляє. Посіяла розсаду, біля часника — огірки, цибулю, помідори та кабачки. Коли немає дощів, то сама носить воду з криниці та підливає городину.

"Дві відри влазить по 10 л, ставлю в тачку, то привожу сюди, а тоді по половині відра уже в хату вношу. А там дальше поскладала дров, 15 000 отдала за за машину дров", — говорить Параска Ковальчук.

Коли Парасці Ковальчук було 50 років, то її залишив чоловік. Більш, як 40 років вона живе сама.

"Вже ми діти поженили. Тільки всталась ота сама менша донька, бо вчилася. А він щось і здурів, да й пушов на Білорусію. Там оженився, а топірічку у пристарілому домі. Вже зразу плакала, жаліла. І шкода було якось, бо ж ми діти годували, будувалися, хазяювали. Не скажу, був добрий чоловік, поки не загулявся. Уже я привикла", — говорить жінка.

Жінка каже, попри те, що прожила нелегке життя, ні про що не шкодує. Мріє в здоровому глузді та на власних ногах дочекати своєї смерті у власній хаті.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!