Луцькі діти…КУДИ Ж ЇХ ПОДІТИ?
***
Появилися у Луцьку:
ВІП-сходи в міськраду,
Які мармуром покрили,
З дорогого складу!
Ще й з’явилися у місті:
Мальована птаха,
Центр послуг паперових,
Годинник-невдаха,
Різні центри торгівельні,
Типу - «Буратіна»,
(Правда, сквери там спиляли,
Комусь на поліна)
ВІП-парковки та скульптура,
Та ще й пивна бочка!
А хтось бачив, із лучан –
Нового садочка???

Вже давно,не перший рік,
Народні обранці,
Все мусолять цю проблему,
Як в порожній склянці!

То немає в них –фінансів,
То «землі» бракує…
«Бебі бум» в цей час зростає,
А народ бунтує!

Розбазарили колись
Дитячі садочки,
Де тепер працюють їхні:
Куми,свати,дочки…

За народний кошт жирують,
Та ще й за «подачки».
Нові «хаузи» будують
І купують «тачки».

Роздають їм ордена,
Звання й різні премії,
Ще б їм пір’я начепили,
Як вождям із прерії !

Вже ж,у них проблем немає:
«Качаються в маслі»,
А народ все вимагає,
Якісь там ще яслі!

Розігнати б ту орду
К бісовим худобам,
Щоб замало не здалось,
Усім тим неробам!

Може досить! Час прийшов!
Пора щось робити,
А не зводячи плечима,
Тільки говорити!

Зачекалися у чергах –
Наші луцькі діти…
Та НЕМА для них садочків!
КУДИ Ж ЇХ ПОДІТИ???
***
До вашої уваги,фотоекскурсія по територіях колишніх дитячих садочків,на прикладі декількох мікрорайонів міста.
Переповнений ДНЗ «Пізнайко» - це єдиний садочок,для таких густо населених мікрорайонів Луцька,як «Центр»,«Площа Возз’єднання»,«Пугачова»,«Винниченка»,частково «Шевченка».

А тепер, пропоную з’ясувати: Куди ж «зникли» колишні дитсадки цих мікрорайонів?
В приміщенні ДНЗ №4 по вул.Д.Галицького,18 - нині знаходиться структурний підрозділ міськради: Територіальний центр соціального обслуговування (Департамент соціальної політики Луцької міської ради)





Колишній садочок на вул.Шевченка,1-Управління освіти Луцької міської ради.

Дивно,саме управління освіти займає приміщення дитсадка, в той час,коли такий дефіцит дошкільних закладів.А що ж,з тією будівлею по вул.Шевченка,14,«Будинок вчителя»,де колись було це управління? Її приватизували,чи може,хтось її орендує за 1грн. в рік?




Колишній садок на вул.Б.Хмельницького,17- тепер тут знаходяться структурні підрозділи міськради: Комунальне підприємство "Луцькреклама» та комунальне підприємство «Луцькмістобуд»




А ось колишній, величезний (3 корпуси) дитячий садок №1 по вул.Крилова,9 – взагалі зрівняли з землею,зараз на його місці красується приватний житловий комплекс(де до речі,проживають батьки нардепа І.Палиці)

Правда,не забули тут і поміняти адресу на вул.Пушкіна)

Не менш цікава картина,вимальовується на території колишнього дитсадка №22 на вул.Винниченка,21.Тут,у величезному не житловому приміщенні,яке є нерухомим майном територіальної громади,одночасно розмістилися:Приватний житловий комплекс, Інститут заочного та дистанційного навчання «Національна академія внутрішніх справ(Волинське відділення)»,благодійний фонд «Правопорядок та безпека громадян,«Клуб ветеранів»,
«Центр психіатричної допомоги..." і навіть-церква на подвір’ї.







«Митниця» кордону житлової зони.)



Дивним є і той факт,що на мапі Луцька за адресою вул.Винниченка,21 зазначено багатоквартирний житловий будинок,дійсна адреса якого Вул.Винниченка,23)


А от адреси колишнього садочка взагалі не вказано.

Такі «фокуси-мокуси» з заміною адрес та реєстрацією на користування комунальним майном на «лівих» осіб,є давно вже дуже популярними у можовладців місцевої влади.
До прикладу можна привести,такий собі елітний приватний дитсадочок по вул.Караїмська,3, «господаркою»,якого являється дочка екс-мера А.Кривицького.



Хоча,дане комунальне приміщення,яке є майном територіальної громади міста,зареєстроване (у 2003-12-11) на право користування-керівника організації «ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КОМФОРТ-БУД"»- РЯСИКА ІГОРЯ ОЛЕКСІЙОВИЧА,на основі ГОСПРОЗРАХУНКОВОЇ форми фінансування (державно-приватне партнерство).Плата за оренду,цієї комунальної будівлі - 1 грн. в рік. http://b2btoday.com.ua/
Сама ж "компанія" Т.Кривицької зареєстрована(у 2004-05-27)на право користуванням комунальним приміщенням по ВУЛ.КРИВИЙ ВАЛ БУД. 13.
«Компания зарегистрирована 2004-05-27 регистратором ВИКОНАВЧИЙ КОМІТЕТ ЛУЦЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ. Руководитель организации - КРИВИЦЬКА ТЕТЯНА АНТОНІВНА. Компания ЛУЦЬКИЙ МІСЬКИЙ ДИТЯЧИЙ ЦЕНТР РАННЬОГО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНО-ЕСТЕТИЧНОГО РОЗВИТКУ "СВІТЛИНКА" находится по адресу М.ЛУЦЬК ВУЛ. КРИВИЙ ВАЛ БУД. 13,основным видом деятельности является «ДІЯЛЬНІСТЬ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ, Н. В. І. Г.».»http://b2btoday.com.ua/
Але насправді,дитячий центр «Світлинка»в період з2004-2010р. знаходився за адресою вул.Кривий Вал,42а,зараз там приватний житловий будинок.



Є тут ще одна не маловажна деталь,діяльність дитячого центру,в якому знаходиться приватний дитсадок, зареєстрована, як ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ,хоча, надає послуги діяльності ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ.


Ще б хотілося б зауважити,що ці платні послуги,далеко не із дешевих. Місячна оплата цього приватного садка з однієї дитини становить – від 1 500 грн. Один день з 9.00-18.00 становить приблизно до 200 грн. Один не повний день з 9.00 - 13.00 - 85 грн. Як вам такі розцінки? В той час,коли місячна оплата в звичайному садочку становить до 200 грн. з однієї дитини!І це все,зауважте,зареєстроване як не підприємницька діяльність,а ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ,де діє форма фінансування - ЗА РАХУНОК ЧЛЕНСЬКИХ ВНЕСКIВ!)

Що стосовно,наявності тільки одного дошкільного навчального закладу на 5 мікрорайонів центра міста,то мене дивує наступний факт.Чому досі не відкрили ще дитсадок в приміщенні колишньої школи №8,де знаходиться нині «Навчально - реабілітаційний центр»?

Адже у величезному приміщенні з двох корпусів,де колись навчалося до тисячі дітей,зараз знаходиться приблизно 200 учнів. Чому не можна на базі цього навчального закладу, зробити ще і дитсадок?


Така ж критична ситуація з дефіцитом дошкільних навчальних закладів і в густонаселеному мікрорайоні «Красне».
Єдиний та постійно переповнений дитсадок №26, який вміщає не більше,ніж 200 діток!


Двоє інших дитячих садочків(№3 та №24),які були колись в цьому мікрорайоні,РОЗДЕРИБАНИЛИ при каденції мера А.Кривицького під приватні житлові приміщення!
Саме цікаве,що підписував ці офіційні папери,«сірий кардинал» міськради С.Кравчук,який певно,призабув,що нежитлові приміщення,які належать до нерухомого майна територіальної громади міста,можуть передаватися тільки в користування і не можуть бути відчужені в будь-якій формі!
Як наслідок,таких шахрайських дій,колишній дитячий садок №3 по вул. Ломоносова,29 перейшов у приватну житлову власність. Але саме найцікавіше,що господарями цієї незаконної
власності,стали колишні працівники правоохоронних органів,які у віці 37-40 років вийшли на пенсію по вислузі,та які перебралися жити до міста з різних районів Волинської області!)















Дошкільний заклад №24,який знаходився по вул.Пролетарська,36 також «перевтілився» у приватний житловий комплекс.





Ще пару років тому,в мікрорайоні у приміщенні колишньої школи№6,знаходився дошкільний заклад «Маленька школа». Але на даний момент, тут поважно «красується» ціле МІНЕСТЕРСТВО БУГАЛТЕРІЇ!)Чому тут не можна привести все до толку і відкрити дитсадок?



А це вже «свіженький вибрик»,де відзначився «господарник» Луцька - мер М.Романюк. В цей час,коли в місті кричуща проблема нехватки дитсадків,а тим більше в такому мікрорайоні як ГПЗ,де 20 тис. населення,в приміщенні одного із корпусів колишнього ДНЗ №13 на вул. Бенделіані,7 відкрили ще один комунальний заклад міськради-новостворений «Центр первинної медичної допомоги №1»!





На ремонт цього корпусу,рішенням сесії у квітні, спрямували 500 тис. гривень. Виділені кошти розподілили наступним чином: 50 тис. грн. – на покрівлю, 200 тис. грн. – на проведення каналізації, електромережі тощо, 120 тис. – на внутрішні роботи, 80 тис. – на медичне обладнання.
А ось вам, «модернізований» ремонт у цьому закладі - «охорони здоров'я», який відкрили в липні цього року. Не минуло і трьох місяців…





Хоча,наступний корпус поряд,в якому знаходиться «Луцький міський трудовий архів»,виглядає ще більш «прозаїчніше»)




Ну,а власне загальна картина з дитячими садками у місті, виглядає так:
З колишніх 60-ти дошкільних закладів,залишилося лише 40 діючих!
Список усіх «зниклих» дитсадків Луцька:

1. ДНЗ№1,вул.КРИЛОВА,9 Приватний житловий комплекс

2. ДНЗ№3,вул.Ломоносова,29 Приватний житловий комплекс

3. ДНЗ№4,вул.Д.Галицького,18 Структурні підрозділи міськради :Територіальний центр соціального обслуговування (Департамент соціальної політики Луцької міської ради)

4. ДНЗ№5,вул.На таборищі,6 Музей військової техніки

5. ДНЗ№6,вул.Винниченка,65 Приватне туристичне агентство \ Технічне бюро кадастру

6. ДНЗ№7,вул.Кременецька,36 Приватні фірми та офіси

7. ДНЗ№11,вул.Волі,4а Департамент соціальної політики Луцької міської ради

8. ДНЗ№13,вул.Бендиліані,7 Структурні підрозділи міськради: комунальний заклад «Центр первинної медичної допомоги №1» \«Луцький міський трудовий архів»

9. ДНЗ№21,вул.Вороніхіна,8 ПЕРВИННА ПРОФСПІЛКОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАЦІВНИКІВ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ ВОЛИНСЬКОГО ОБЛАСНОГО ЦЕНТРУ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ

10. ДНЗ№22,вул.Вінниченка,21 Національної академії внутрішніх справ (Волинське відділення) \Приватний житловий комплекс

11. ДНЗ№23,вул.Ярощука,2 ЛУЦЬКИЙ МІСЬКИЙ ЦЕНТР ЗАЙНЯТОСТІ

12. ДНЗ№24,вул.Пролетарська,36 Приватний житловий комплекс

13. ДНЗ№33,вул.Гордіюк,6 Приватний навчальний заклад ЛУЦЬКА ФІЛІЯ МЕДИЧНОГО КОЛЕДЖУ "МОНАДА"

14. ДНЗ№36,вул.Сагайдачного,6 Приватний навчальний заклад Луцький біотехнічний інститут міжнародного наукового-технічного університету\Філія міжнародного науково-технічного університету ім. акад. Ю. Бугая

15. ДНЗ№39,вул.Грушевського,3 Приватні фірми\офіси

16. ДНЗ№42,вул.Ветеранів,4 Комунальний заклад «Художня школа»

17. ДНЗ№44,вул.С.Ковалевської,29 Консалтингова фiрма "волиньiнвестпроект" \ Луцький національний технічний університет,кафедра фінансів\Редакція журналу "Економічний форум"

18. ДНЗ№55,вул.Кравчука,6 Волинський обласний Центр ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів

19. ДНЗ вул.вул.Шевченка,1 Структурні підрозділи міськради: Управління освіти

20. ДНЗ вул.Б.Хмельницького,17 Структурні підрозділи міськради: комунальне підприємство "Луцькреклама» та комунальне підприємство «Луцькмістобуд»

P.S. В цього році тисяча луцьких дітей не стали дошкільнятами через нестачу дитячих садків в обласному центрі Волині!
«Бебі – бум» продовжується,а дій у вирішенні цієї глобальної проблеми міста,яка триває вже багато років, так ніхто і не бачить,одні порожні обіцянки…

У Луцьку розклеїли агітаційні стікери "Росія заборонила наші товари. Віддячимо тим самим! Бойкотуй російське". Їх можна побачити на дорожніх знаках та стовпах поблизу Там-таму.

«Робота з молоддю має бути постійною, щоб сформувати активну команду однодумців, ми повинні побувати у кожному місці, у кожному селі», - постійно наголошує під час зустрічей з активом голова Волинської обласної організації «Молоді регіони» Петро Сосницький.
15 вересня 2013 року відбулася чергова зустріч з молоддю, яка виявила бажання стати членом єдиної команди - «Молоді регіони».

Приєднався до молоді і голова Луцької районної організації Партії регіонів Віктор Сіліхін та голова районної ради Ігор Волошенюк.
«Молодість - це не лише яскравий період життя, а й час пошуку, становлення, сміливих вчинків, підкорення вершин, відкриттів незвіданого та реалізації найсміливіших задумів. Для вас це пора відповідальних рішень, які в подальшому вливають не лише на власну долю, а й на долю всієї країни. Держава пишається вами, покладає на вас великі надії й робить усе можливе задля того, що б молодь відчула впевненість у власному майбутньому. Ми всіляко підтримуємо ваші ідеї та ініціативи, намагаємося надати максимальні можливості для здобуття освіти та отримання професії, реалізації ваших талантів і застосування отриманих знань», - наголосила в.о. голови Луцької районної молодіжної громадської організації «Молоді регіони» Валентина Яблонська.
Опісля закінчення зустрічі Луцька районна громадська організація «Молоді регіони» поповнилась на 17 нових членів.

Стрітбол - це вирощений з баскетболу окремий вид спорту, а не просто вуличний баскетбол. Креативність і шоу поєднується з деякими баскетбольними правилами, переплітаючись з вуличною культурою.

4 вересня всі українці святкували день фізичної культури, саме з нагоди цієї події, уже традиційно, на місцевому стадіоні «Олімп» проходив турнір із стрітболу. Організатором цього спортивного дійства, як завжди, виступила Володимир-Волинська міська молодіжна громадська організація «Молоді регіони».
Попри любительський статус, турнір викликав не аби яку зацікавленість серед жителів міста, адже були відсутні жодні вікові обмеження. Турнір проходив дуже напружено і цікаво, у справжньому емоційно-спортивному дусі. І як кожен турнір, турнір із стрітболу отримав своїх переможених та переможців. Почесне третє місце зайняла команда «Лукас». Друге місце у дійсно чоловічій та запеклій боротьбі, виборола команда «Промінчики». Впевнено і беззаперечно перемогу отримала команда «Капітошки».
Голова Володимир-Волинської міської молодіжної громадської організації «Молоді регіони» Максим Клим'юк вручив усім призерам грошові винагороди, подякував командам за участь у турнірі і наголосив, що розвиток вуличних спортивних ігор, позитивно впливає на розвиток молоді, та сприяє розвитку не тільки фізично, а й зміцнює морально-вольові якості. Молодіжна громадська організація «Молоді регіони» і надалі радуватиме молодь Володимира-Волинського, організацією подібних змагань та інших видів спортивно-культурних розваг. Дуже вдячний вам за небайдужість до спорту. Все було на досить високому рівні, ви молодці!
Дійсно, спорт має дивовижні властивості. Він об'єднує людей, знайомить їх між собою, спорт зміцнює здоров'я, характер і навіть розумові здібності людей, які ним займаються, розвиває в них такі навички як швидкість, спритність, реакція, координація, витривалість, терпіння і сила. Спорт робить людей більш стійкими до негативних факторів зовнішнього середовища, допомагає переносити стреси та життєві негаразди, приносить людям масу позитивних емоцій.

Щодо неправдивих заяв однієї із засуджених осіб

Джерело: http://www.kvs.gov.ua

Прес-служба ДПтС України вимушена спростовувати ч

А.Арсеєнко, канд..іст.наук
Є.Суїменко, д-р філос. наук

ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ ОРІЄНТАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ

З моменту виходу з складу СРСР і набуття «незалежності» в 1991 р. Україна зіткнулася з необхідністю вибору нового вектора інтеграції в сучасному світі. З одного боку, більшість населення України з самого початку виступала за розширення і поглиблення взаємовигідної співпраці з колишніми радянськими республіками. Це було обумовлено тим, що розрив традиційних господарських зв'язків з ними, перш за все з Росією, штовхав в економічну прірву. нашу країну, що була, навіть по визнанню західних політологів, «однієї з індустріальних, аграрних і військових опор Радянської держави» <1, p. 3>. Прагнення народу України до розвитку зв'язків з країнами-членами Співдружності Незалежних Держав (СНД) і відтворення Евро-Азіатського союзу, як історично приреченого об'єднання, цілком і повністю відповідало його корінним інтересам. Тому що у складі єдиного народногосподарського комплексу СРСР Україна в ХХ столітті досягла апогею в своєму соціально-економічному розвитку, увійшла до першої десятки самих розвинутих країн Європи і служила зразком для наслідування для багатьох держав світу.
З другого боку, наслідком розвалу єдиного народногосподарського комплексу СРСР, як показують розрахунки фахівців, стало скорочення на одну третину ВВП України і розкручування маховика деіндустріалізації економіки, деградації робочої сили і депопуляції України. Проходження безперспективним курсом «наздоганяючого розвитку» в прокрустовому ложі західної «транзитології» перетворило Україну на сировинний придаток «золотого мільярда» планети і постачальника дешевої робочої сили для розвинутих країн. Тому значна частина українського народу дотепер бачить в реінтеграції колишніх радянських республік оптимальний шлях до подолання свого жебрацького положення у складі одного з суверенних осколків колишнього СРСР. До речі, останній з кожним роком все більше і більше втрачає свою здатність до відновлення державного суверенітету як системи і ставить під сумнів перспективи свого подальшого існування в рамках нинішньої територіальної цілісності.
В умовах все більшої залежності України від російського енергетичного чинника її економічний стан міг би значно покращати у разі входження в Митний союз (МС). Сумісні розрахунки учених Інституту народногосподарського прогнозування РАН і Інституту економіки і прогнозування НАН України не так давно показали, що сукупна вигода України від приєднання до МС могла б скласти порядка 10 млрд. дол., у тому числі від експорту товарів в зону МС – більше 5 млрд., від зниження цін на газ – порядка 3 млрд, від відміни експортного мита на російську нафту – від 2 до 3,5 млрд. дол. За іншими оцінками, вступ України до МС спричинив би за собою економію 8 млрд. дол. для нашої країни тільки за рахунок цін на газ. Крім того, у разі реалізації цього кроку українські експортери чорних металів і труб знизили б свої витрати і отримали безперешкодний доступ на російський ринок <2, з. 20>. Не дивлячись на явні вигоди «східного вектора» в інтеграційній політиці України, правлячі кола останньої під тиском олігархічних кланів віддають перевагу «західному напряму» в своїх довгострокових, але безуспішних спробах зближуватися з Європейським Союзом (ЄС).
Стратегічний курс на європейську інтеграцію, проголошений можновладцями в Україні в рамках багатовекторної дипломатії, привів до того, що Україна була однією з перших країн СНД, що підписали Угоду про партнерство і співпрацю з ЄС, але на довгий час «застрягла» на етапі «західних оглядин». Орієнтація України на євроатлантичну інтеграцію, особливо на розширення зв'язків з агресивним військовим блоком НАТО, не стільки сприяла втіленню в життя її європейського інтеграційного курсу, скільки все більше віддаляла її від традиційних союзників на «пострадянському просторі», перш за все від Росії, і заганяла в історичний тупик стагнації економіки. Остання протягом багатьох десятиріч була тисячами ниток пов'язана з колишніми радянськими республіками і хворобливо відреагувала на їх раптовий розрив в результаті злочинної змови російсько-українсько-білоруської «трійки» в особі Єльцина-Кравчука-Шушкевича в Біловезькій пущі.
Більше 20 років проведення «радикальних економічних реформ» по євроатлантичних лекалах зовсім не привели до появи в нашій країні обіцяного «ефективного власника», та зате витіснили її на периферію капіталістичного розвитку, майже повністю знищили машинобудівну промисловість, якою завжди пишалась Україна. З традиційних старих галузей оброблювальної індустрії в Україні залишилися тільки металургійна і хімічна промисловість. При цьому необхідно відзначити, що українська металургія в січні-червні ц.р. різко понизила виробництво готового прокату чорних металів – на 5,6% – в порівнянні з аналогічним періодом 2012 року. Виробництво хімічних речовин і хімічної продукції за той же період знизилося ще більше – на 22,1%. В цілому ж промислове виробництво в Україні в порівнянні з червнем 2012 року скоротилося на 5,7% <3, с. 7>. Зафіксована в першому півріччі 2013 року на скрижалях української історії глибина падіння виробництва в нашій країні була єдиним своєрідним рекордом в країнах СНД, які всі без виключення примножили свій виробничий потенціал в названий період.
Нинішній крен України убік «цивілізованого світу» відбувається на фоні поглиблення фінансово-економічної кризи в Старому і Новому Світі, яка носить системний характер і є одночасно і доктринальною, і світоглядною, і соціальною. Глибока рецесія в наші дні, після завершення глобальної депресії, вщент стрясає всі країни Єврозони і ЄС: як ті, які стояли у колиски «європейського ринку», так і ті, які інтегрувалися в ЄС як новобранці «останньої хвилі» в ході розширення ЄС на схід. У зв'язку з вичерпанням всіх мирних резервів розвитку західний капіталізм настирливо шукає шляхи виходу з кризи на стежці війни, упроваджує в економічну практику принципи «військового кейнсіанства», розробляє плани нової глобальної бійні – Третьої світової війни. Остання, поза всяким сумнівом, буде ядерною війною і може привести до знищення не тільки всього живого на Землі, але і самої Землі.
В цьому контексті відомий російський соціолог, академік РАН В.І.Жуков відзначає: «Європейський Союз загрузнув у власних проблемах, НАТО і США зав'язнули в масштабних військових конфліктах, заплуталися у фінансових нетрях. Значить на зміну концепції недовір'я і підозр могла б прийти нова модель Євразійського Союзу у вигляді союзу вільних країн . По відношенню до Європи, Америки і миру в цілому, ЕврАзЕС – миролюбний конкурент, у якого немає територіальних або інших претензій до країн, що знаходяться в зоні впливів інших політичних центрів, а базою для інтеграції є загальна історія, географічне положення, єдиний соціокультурний простір, взаємна зацікавленість у пошуках форм взаємодії з іншими державами» <4, с. 20>. Проте керманичі зовнішньої політики України, на відміну від її народу, як і раніше вибудовують свої зовнішньополітичні пріоритети під антинародним рухівським гаслом «Геть від Моськві!»
На відміну від русофобської позиції українських кланово-олігархічних можновладців населення України, як свідчать результати опитування, проведеного Інститутом соціології НАН України у 2013 році, все більше схиляється у бік розвитку інтеграції з Росією та іншими країнами СНД (таблиця 1), не дивлячись на антиросійську пропагандистську кампанію та нав’язування позитивного іміджу ЄС, як привабливої вітрини гламурного капіталізму, в нашій країні протягом останніх більш як 20 років. Відмовляючись від широкого розвитку співробітництва у «східному» напрямку, Україна фактично виконує стратегічне замовлення країн Заходу, перш за все США, зацікавлених у торпедуванні ЕврАзЭС. З цією метою західні держави використовують могутній арсенал засобів – від обіцянок прийняти Україну у склад ЄС до надання допомоги у розробці її місцевих родовищ сланцевого газу. Все це підпорядковане вирішенню головного завдання Заходу – не допустити створення ЕврАзЭС з участю України як одного з світових центрів сили.
Таблиця 1
Головні союзники України в оцінках населення (2013, N=1800, %)
Кого Ви бачите головним союзником України у найближчі 5 років? %
Росію та країни СНД 48,0
Європейський Союз 29,6
США 2,4
Китай 3,1
Важко відповісти 16,9

За даними опитування Інститутом соціології НАН України у 2013 році, майже половина (48,0%) респондентів в найближчі 5 років бачать головним союзником України Росію та інші країни СНД. Дещо менше третини (29,0%) респондентів в такому ж часовому майбутньому вважають головним союзником України Європейський Союз. Лише 2,4% опитаних вважають, що головним союзником України будуть США і 3,1% – Китай. Для кожного шостого (16,9%) з опитаних було важко відповісти на це питання.
Особливої уваги заслуговують відмінності у думці населення України щодо її головних союзників. В цьому контексті варто розглянути, перш за все, вікові особливості у відповідях респондентів на це питання (таблиця 2). Частка опитаних, які вважали, що в найближчі 5 років головним союзником України буде Росія та інші країни СНД, коливалася від 37,0% серед молоді до 55,6% у старшій віковій підгрупі. В молодіжній підгрупі частки тих, хто вважав, що основним союзником України буде Росія та країни СНД чи Європейський Союз, були однакові. В інший вікових підгрупах респондентів, які відзначали Росію та країни СНД як головного союзника України в найближчі 5 років, було відносно більше, ніж тих, хто в такій якості обирав Європейський Союз.
Таблиця 2
Вікові відмінності у оцінці головних союзників України (2013, N=1800, %)
Кого Ви бачите головним союзником України у найближчі 5 років? Вік В цілому
До 30 30-54 Більше 55
Росія та країни СНД 37,0 47,4 55,6 48,0
Європейський Союз 37,0 31,1 22,6 29,6
США 3,8 1,6 2,8 2,4
Китай 2,7 2,8 3,9 3,1
Важко відповісти 19,5 17,1 15,1 16,9

Регіональні відмінності у розподілі відповідей на питання про головних союзників України виявилися досить контрастними (таблиця 3). Для більш, ніж половини (58,2%) респондентів із Західної України таким союзником є Європейський Союз, а Росію та інші країни СНД серед них називали рідше (15,0%). В Центрі Росію та інші країни СНД і Європейський Союз як основних союзників України в найближчі 5 років називали майже однаково часто — 38,6% та 33,2% респондентів відповідно.Більше половини опитаних на Півдні та Сході вважають головним союзником України Росію та країни СНД.
Таблиця 3
Регіональні відмінності у оцінці головних союзників України (2013, %)
Кого Ви бачите головним союзником України у найближчі 5 років? Регіони В цілому
Захід Центр Південь Схід
Росія та країни СНД 15,0 38,6 59,3 76,4 48,0
Європейський Союз 58,2 33,2 22,2 8,3 29,6
США 6,1 1,9 1,9 0,5 2,4
Китай 0,9 4,9 3,9 1,5 3,1
Важко відповісти 19,9 21,3 12,7 13,3 16,9

Ставлення населення України до ідеї приєднання нашої країни до Союзу Росії та Білорусі характеризується наступними даними: «скоріше негативно» до згаданої ідеї ставляться 28,5% респондентів, «скоріше позитивно» – 48,9%, більше п’ятої частини респондентів вибрали відповідь «важко сказати», 0,2% опитаних не відповіли на це запитання (таблиця 4).
Таблиця 4
Ставлення до ідеї приєднання України до Союзу Росії та Білорусі
(2013, N=1800, %)
Як Ви ставитеся до ідеї приєднання України до Союзу Росії та Білорусі? %
Скоріше негативно 28,5
Важко сказати 22,4
Скоріше позитивно 48,9

Найбільше противників ідеї приєднання України до Союзу Росії та Білорусі знаходиться у віковій групі до 30 років (37,3%), менше у порівнянні з ними – у віковій групі 30-54 роки (29,0%), ще менше – у віковій групі більше 55 років. З другого боку, майже така ж частка молоді до 30 років, як і противників ідеї приєднання України до Союзу Росії та Білорусі, «скоріше позитивно» ставиться до згаданої ідеї (36,7%). У віковій групі 30-54 роки частка прихильників ідеї приєднання України до Союзу Росії та Білорусі складає майже половину опитаних (48,5%), у віковій групі більше 55 років – більше половини опитаних (57,1%). Не змогли визначити своє ставлення до цієї ідеї відповідно 26,0% респондентів (до 30 років), 22,5% (30-54 роки) і 20,3% (більше 55 років) (таблиця 5). Цілком зрозуміло, що негативне ставлення більш ніж третини молоді до ідеї приєднання України до Союзу Росії та Білорусі значною мірою сформоване антиросійською та антибілоруською пропагандою українських засобів масової інформації, а також є наслідком фальсифікації історії трьох слов’янських братніх народів у шкільних і вузівських підручниках.
Таблиця 5
Вікові відмінності у ставленні населення до ідеї приєднання України до Союзу Росії та Білорусі (2013, %)

Як Ви ставитеся до ідеї приєднання України до Союзу Росії та Білорусі? Вік В цілому
До 30 30-54 Більше 55
Скоріше негативно 37,3 29,0 22,6 28,5
Важко сказати 26,0 22,5 20,3 22,4
Скоріше позитивно 36,7 48,5 57,1 48,9

Регіональні відмінності у негативному ставленні до ідеї приєднання України до Союзу Росії та Білорусі найбільш вагомо простежуються на Заході (59,9%), зменшуються майже вдвічі у Центрі (31,6%), стають ще меншими на третину на Заході (19,3%) і набувають мінімального значення на Сході (8,0%). І, навпаки, регіональні відмінності у позитивному ставленні до ідеї приєднання України до Союзу Росії та Білорусі суттєво зростають з Заходу на Схід. 13,5% респондентів на Заході, 41,4% – в Центрі, 63,8% – на Півдні і 72,7% – на Сході, відповідаючи на запитання «Як Ви ставитесь до ідеї приєднання України до Союзу Росії та Білорусі?», дали позитивну відповідь. Приблизно однакова частка опитаних на Заході і в Центрі (відповідно 26,5% і 27,0%), на Півдні і Сході (відповідно 16,8% і 19,3%) не змогли визначитися з цього питання. Таким чином, майже половина респондентів у Центрі і переважна більшість опитаних на Півдні та Сході є переконаними прихильниками ідеї приєднання України до Союзу Росії та Білорусі (таблиця 6).
Таблиця 6
Регіональні відмінності у ставленні до ідеї приєднання України до Союзу Росії та Білорусі (2013, %)

Як Ви ставитесь до ідеї приєднання України до Союзу Росії та Білорусі? Регіони В цілому
Захід Центр Південь Схід
Скоріше негативно 59,9 31,6 19,3 8,0 28,5
Важко сказати 26,5 27,0 16,8 19,3 22,4
Скоріше позитивно 13,5 41,4 63,8 72,7 48,9

Питання щодо перспектив вступу України до Митного союзу Росії, Білорусі і Казахстану є відносно новим у порядку денному нашої країни і тому недостатньо відомим пересічному українцю. На наш погляд, саме цим фактором пояснюється той факт, що майже третина респондентів, відповідаючи на питання про вступ України до Митного союзу, вибрала відповідь «Важко сказати». Частка тих, хто «скоріше позитивно» ставиться до вступу України до Митного союзу Росії, Білорусі і Казахстану, складає майже половину респондентів (45,1%), а «скоріше негативно» – майже вдвічі менше (25,5%) (таблиця 7).
Таблиця 7
Ставлення до вступу України до Митного союзу Росії, Білорусі і Казахстану
(2013, N=1800, %)
Як Ви ставитеся до вступу України до Митного союзу Росії, Білорусі і Казахстану? %
Скоріше негативно 25,5
Важко сказати 29,1
Скоріше позитивно 45,1

Як свідчать дані опитування, частка противників вступу України до Митного союзу Росії, Білорусі і Казахстану складає 29,9% у віковій групі до 30 років, 26,6% у віковій групі 34-54 роки і 21,4% у віковій групі більше 55 років. На запитання «Як Ви ставитеся до вступу України до Митного союзу Росії, Білорусі і Казахстану?» відповіли «Важко сказати» 33,7% у віковій групі до 30 років, 28,6% у віковій групі 30-54 роки, 27,5% у віковій групі більше 55 років. Кількість прихильників вступу України до Митного союзу зростає з збільшенням віку респондентів і складає 36,4% у віковій групі до 30 років, 44,9% у віковій групі 30-54 роки і 51,2% у віковій групі більше 55 років (таблиця 8).
Таблиця 8
Вікові відмінності прихильників і противників вступу України до Митного союзу Росії, Білорусі і Казахстану (2013, %)

Як Ви ставитеся до вступу України до Митного союзу Росії, Білорусі і Казахстану? Вік В цілому
До 30 30-54 Більше 55
Скоріше негативно 29,9 26,6 21,4 25,5
Важко сказати 33,7 28,6 27,5 29,1
Скоріше позитивно 36,4 44,9 51,2 45,1

Найбільш негативне ставлення до вступу України до Митного союзу Росії, Білорусі і Казахстану зафіксоване у західному регіоні, де 54,5% респондентів заявили, що вони «скоріше негативно» ставляться до цього питання. У центральному регіоні таких респондентів було приблизно вдвічі менше – 26,1%. За ним йдуть Південь (16,9%) і Схід (10,1%). Від третини до п’ятої частини респондентів не змогли визначити свою позицію у цій важливій доленосній проблемі для України. «Скоріше позитивно» ставляться до вступу України до Митного союзу Росії, Білорусі і Казахстану 12,4% опитаних на Заході, 38,1% в Центрі, 58,8% на Півдні і 67,8% на Сході (таблиця 9).
Таблиця 9
Регіональні відмінності у ставленні до вступу України до Митного союзу Росії, Білорусі і Казахстану (2013, %)
Як Ви ставитеся до вступу України до Митного союзу Росії, Білорусі і Казахстану? Регіони В цілому
Захід Центр Південь Схід
Скоріше негативно 54,5 26,1 16,9 10,1 25,5
Важко сказати 33,1 35,8 24,4 22,1 29,1
Скоріше позитивно 12,4 38,1 58,8 67,8 45,1

Більше половини опитаних (54,4%) негативно ставляться до вступу України до НАТО. Майже третина (30,8%) респондентів відзначали, що їм важко визначити своє ставлення до такого кроку. Скоріше позитивно до українського членства в цій організації налаштовані 14,4% респондентів (таблиця 10).
Таблиця 10
Ставлення населення України до членства в НАТО (2013, N=1800, %)

Як ви ставитеся до вступу України до НАТО? %
Скоріше негативно 54,4
Важко сказати 30,8
Скоріше позитивно 14,4
Не відповіли 0,3

В кожній з вікових груп респондентів, які негативно ставилися до вступу України до НАТО, було більше, ніж тих, хто позитивно налаштований щодо такого кроку. В кожній з цих груп негативне ставлення до вступу України до НАТО було домінуючим. Зі збільшенням віку респондентів розбіжність в ставленні до вступу України до НАТО була контрастнішою (таблиця 11).
Таблиця 11
Вікові відмінності у ставленні населення України щодо вступу до НАТО
(2013, %)

Як Ви ставитеся до вступу України до НАТО? Вік В цілому
До 30 30-54 Більше 55
Скоріше негативно 44,7 54,4 60,8 54,4
Важко сказати 37,6 30,6 27,5 30,8
Скоріше позитивно 17,8 15,0 11,8 14,4

Опитані в усіх регіонах, за винятком Заходу, частіше висловлювали негативне ставлення щодо вступу України до НАТО, ніж підтримували такий крок. Лише в західному регіоні частка позитивно налаштованих до вступу в цю організацію (35,4%) була більшою, ніж частка тих, хто ставився до цього негативно (22,8%). Але навіть тут позитивне ставлення до вступу України до НАТО не було домінуючим — найчастіше (41,8%) респонденти вказували, що їм важко відповісти на це питання (таблиця 12).
Таблиця 12
Регіональні відмінності у ставленні населення щодо вступу України до НАТО
(2013, %)

Як Ви ставитеся до вступу України до НАТО? Регіони В цілому
Захід Центр Південь Схід
Скоріше негативно 22,8 50,0 63,7 77,9 54,4
Важко сказати 41,8 35,6 25,7 21,1 30,8
Скоріше позитивно 35,4 14,4 10,6 1,0 14,4

Ставлення населення до вступу України до Європейського Союзу характеризується такими результатами, одержаними внаслідок опитування: «скоріше негативно» до вступу в ЄС ставляться 27,9% респондентів, «скоріше позитивно» - 41,6%. Звертає увагу на себе той факт, що, не дивлячись на цілеспрямовану агітацію за вступ до ЄС протягом більш як 20 років, майже третина опитаних не визначилась з цього питання. (таблиця 13)
Таблиця 13
Ставлення населення до вступу України до Європейського Союзу (2013, N=1800, %)

Як ви ставитеся до вступу України до Європейського Союзу? %
Скоріше негативно 27,9
Важко сказати 30,3
Скоріше позитивно 41,6
Не відповіли 0,3

Найбільше симпатій до ЄС висловлює молодь , майже половина опитаних якої (48,8%) позитивно ставиться до вступу України в ЄС. Найменше респондентів, які «скоріше позитивно» ставляться до вступу нашої країни до ЄС, знаходиться у віковій групі більше 55 років (34,2%). З другого боку, найбільш негативно ставляться до вступу в ЄС опитані у віковій групі більше 55 років (34,9%), менш негативно – молодь до 30 років (21,6%). Біля третини респондентів в усіх трьох вікових групах вибрали відповідь «важко сказати».(таблиця 14)
Таблиця 14
Вікові відмінності у ставленні населення до вступу України до Євросоюзу
(2013, %)

Як ви ставитеся до вступу України до Європейського Союзу? Вік В цілому
До 30 30-54 Більше 55
Скоріше негативно 21,6 26,1 34,9 27,9
Важко сказати 29,6 30,3 30,8 30,3
Скоріше позитивно 48,8 43,7 34,2 41,6

Регіональні відмінності у ставленні населення до вступу України до ЄС відзначаються тим, що негативне ставлення до цього питання менше всього розповсюджене на Заході (7,2%), більше всього – на Сході (47,6%. ). «Скоріше позитивно» до вступу України до ЄС більш всього налаштовані на Заході (67,7%). Значно меншою мірою підтримують цей крок респонденти в Центрі (45,8%), на Півдні (37,8%) і на Сході (17,9%).
Таблиця 15
Регіональні відмінності у ставленні населення до вступу України до Євросоюзу
(2013, %)

Як ви ставитеся до вступу України до Європейського Союзу? Регіони В цілому
Захід Центр Південь Схід
Скоріше негативно 7,2 20,3 36,0 47,6 27,9
Важко сказати 25,4 33,9 26,2 34,5 30,3
Скоріше позитивно 67,4 45,8 37,8 17,9 41,6

Таким чином, результати опитування, проведеного Інститутом соціології НАН України у 2013 році, переконливо свідчать про те, що населення України, попри деякі вікові і регіональні розбіжності з цього питання, однозначно підтримує «східний» вектор інтеграції України. Переважна більшість опитаних висловилась проти вступу України в агресивний воєнний блок НАТО, який на порозі ХХІ віку перетворився у «глобальне» НАТО і розповсюдив зону своєї відповідальності на весь світ. Прислухаються українські можновладці до голосу народу у цьому відношенні чи проігнорують, як завжди, думку населення з цього питання, покаже недалеке майбутнє.
Література

1. Garnett S.W. Keystone in the Arch: Ukraine in the Emerging Security Environment of Central and Eastern Europe / S.W.Garnett. – Wash., DC: Carnegie Endowment for International Peace, 1997. – 145 p.

2. Загашвили В. Региональный вектор интеграционной политики России / Владислав Загашвили // Мировая экономика и международные отношения. – 2012, № 5. – С. 15-26.

3. Глебко А. Украина: деиндустриализация продолжается // Экономическая и философская газета – 2013, № 30.

4. Жуков В.И. Потенциал Евразийского Союза: политико-социологическая компаративистика / Василий Жуков // Социологические исследования. – 2012, № 7. – С. 17-23.

17 вересня у Луцькому НТУ була проведена координаційна нарада активістів студентського самоврядування луцьких навчальних закладів з питань підготовки до студентського фестивалю «Lutsk for students», який відбудеться 20–27 вересня. У ній взяли участь представники Луцького НТУ, Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, Луцького інституту розвитку людини «Україна», Луцького біотехнічного інституту, Волинського інституту економіки та менеджменту, Луцького базового медичного коледжу, Луцького педагогічного коледжу, Коледжу технологій, бізнесу та права СНУ, Луцького кооперативного коледжу, Волинського державного училища культури та мистецтв, Волинського технікуму Національного університету харчових технологій.
Розпочала нараду заступник начальника управління освіти і науки Волинської ОДА Валентина Загрева, яка зазначила, що студентське самоврядування повинне мати позитивний вектор, а завданням освіти є створення належних умов для цього. В свою чергу проректор з науково-педагогічної роботи ЛНТУ Олександр Бондарський додав, що студенти «повинні отримати від студентського життя, не лише цікаві спогади, а й хороший результат».
Продовжила нараду Ольга Кревська, голова Волинської обласної колегії Всеукраїнської студентської ради при Міністерстві освіти і науки України, співорганізатор студентського фестивалю «Lutsk for students». Вона розповіла, що метою дійства є адаптація першокурсників (особливо з інших міст), та ознайомлення їх з історією та інфраструктурою Луцька. Також пані Ольга детально розповіла про програму фестивалю, зокрема зазначила про такі заходи, як: футбольний матч між ФК «Волинь» та ФК «Іллічівець», знайомство з гравцями команди та автограф-сесія, екскурсія стадіоном «Авангард», заняття на базі спортивного комплексу «Олімпія» у різних секціях (теніс, міні-гольф, футбол, йога, фітнес, східні танці, тренажерна зала), екскурсія Луцьким замком та старою частиною міста, перегляд кінофільму та відвідини Музею технічного прогресу у спортивно-розважальному комплексі «Адреналін сіті», дегустація млинців у рекреаційному комплексі «Луцький Діснейленд», перегляд вистави Волинського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка «Портрет Ліни Костенко» та зустріч із Луцьким міським головою Миколою Романюком.
Для участі у фестивалі необхідно зареєструватись на відповідній сторінці у соціальних мережах. Реєстрація розпочинається у середу 18 вересня і завершується за 3 години до початку обраного заходу. Цікаво також, що перші 50 зареєстрованих на той чи інший захід отримують хороший бонус – безкоштовний квиток на футбольний матч, або, скажімо, на перегляд фільму тощо.
Після закінчення офіційної частини слово надали учаснику гурту «ФлайzZzа» Андрію Тимчуку та Тарасу Свитулі – керівнику студії «Ароматерапія Запис», яка знаходиться у приміщенні Луцького НТУ. Хлопці запропонували провести ще один «фестивальний» день – запросити охочих на «квартирник», де можна буде дізнатися про особливості роботи студії та гурту.
На завершення відбувся міні-фуршет, протягом якого студенти змогли обмінятися враженнями та пропозиціями щодо фестивалю, смакуючи солодощами та кавою-чаєм.

"Червону Армію зустрічали хлібом-сіллю, квітами, транспарантами, повними кошиками яблук, джерельною водою. Діти вибігали на 2-3 кілометри вперед, щоб привітати воїнів-визволителів…"


Радянський пропагандистський плакат, 1939 р.
Що читаємо? Книгу кандидата історичних наук Адама Івановича Мартинюка, так – того самого, "Возз’єднання. Кроки до заповітної української мети" (Київ, ТОВ "Друкарня "Бізнес-поліграф", 2010). "В основу видання покладені наукові дослідження автора, результати яких публікувалися в пресі".
Що цікавого? Автор ставить за мету заперечити усталену за останні десятиліття тезу, що приєднання Галичини та Волині до СРСР восени 1939 року було безпосереднім результатом реалізації "Пакту Молотова-Ріббентропа" та, зокрема, секретного протоколу до нього.
Товариш і колишній безпосередній начальник Мартинюка перший секретар ЦК КПУ Володимир Щербицький зазначав, що зазначені події стали "глибоким, революційним поворотом від соціального і національного гноблення, безправ’я і відсталості до свободи і всебічного прогресу".
Це поворот був неможливим, як зазначається, без допомоги братського російського народу, близького українцям "і мовою, і місцем проживання, і характером, і історією" (цитата належить іншому "великому другу" українського народу В.І. Леніну).
Читаючи, складається враження, що Мартинюк знайшов на антресолях свій текст, написаний років сорок тому і видав його як сучасне історичне дослідження. Замовчувань і перекручень не перерахувати.
Приміром, автор пише – Компартія Західної України в 1936 році мала, за неповними даними, 4719 членів. Про те, що сталося з КПЗУ потім, про те, якпартія була знищена Сталіним – ані слова.
Я не бачив диплому тов. Мартинюка, але з географії у нього явно була двійка. Яке відношення до "золотого вересня" має, приміром, бессарабське містечко Татарбунари, де було ініційоване більшовиками повстання в 1924-му?
В іншому місці він згадує "Ізмаїльщину" як край, який "залишався вірним історичним прагненням і традиціям українського народу". Смішно. Навіть зараз там етнічних українців менше, ніж росіян, української мови не чути, тож, про які "історичні прагнення" у 1930-х роках могла йти мова?..
В одному місці Мартинюк посилається на Володимира Косика, але не для того, щоб процитувати оприлюднені професором Сорбонни, активним діячем ОУН (бандерівців) документи боротьби з двома тоталітарними режимами, а лише для того, щоб процитувати банальні відомості про територію, національний склад населення регіону. Нехлюйство якесь.
Вражає цинізмом фраза – "США і Великобританія, перетворивши Польщу на своєрідного сателіта, у вересневі дні 1939 року віддали її на поталу фашистській Німеччині. Польська держава… в нечувано короткий строк розпалась, виявивши свою внутрішню неміч".
Це так кандидат наук Мартинюк "творчо" переробив відому фразу свого однопартійця В’ячеслава Скрябіна (Молотова), сказану з апетитом гієни – "Польша – это породливое порождение версальской системы".
І нібито саме "неміч" Польської держави, жахливий збіг обставин, а не домовленості в Кремлі між нацистським і більшовицьким фюрерами змусила СРСР "взяти під захист трудяще населення".
Вранці 17 вересня 1939 року посла Польщі в Москві В. Гржибовського викликали в МЗС і вручили ноту уряду Радянського Союзу, де було вказано, що "польська держава та її уряд фактично перестали існувати", "Польща перетворилася в зручне поле для всяких випадковостей і несподіванок, які можуть створити загрозу для СРСР".


Карта з газети "Известия" за 18 вересня 1939 р., де визначено кордони інтересів СРСР і Третього Рейху

Сумлінний дослідник мав би з’ясувати, які саме "несподіванки" могли б чекати на мирний совєтський режим або чому ці "несподіванки" зупинились прямо на лінії, кількома тижнями раніше окресленій сталінським олівцем.
Далі вступила в силу Червона армія, спеціально названа "Українським фронтом", та вся сила комуністичного агітпропу. Практично без спротиву, бо такий наказ дав польський уряд, "визволителі" того самого 17-го числа зайняли Ровно (Рівне), Дубно, Тарнопіль (Тернопіль), Збараж, Коломию, 18-го – Луцьк, Сарни, Станіслав (Івано-Франківськ), Галич, Золочів, 19-го – Богородчани, Рогатин, Долина, Сколе, Броди, Локачі, Турійськ…
Ще три дні знадобилося, щоб червоний прапор було піднято над Львовом. Найпізніше радянська влада в рамках «визвольного походу» прийшла до Старого Самбора (27 вересня 1939 р.). Таким чином, СРСР приріс територією понад 190 тисяч квадратних кілометрів та населенням понад 12 млн. осіб.
Незабаром між учасниками змови – СРСР і Великонімеччиною – було підписано ще один договір "про дружбу і кордон".
"Людина у військовій формі вперше стала для них <населення краю> вірним захисником їхньої долі, носієм гуманізму… Під особливий контроль були взяті культурні та історичні цінності. Червону Армію зустрічали хлібом-сіллю, квітами, вітальними транспарантами, арками, прикрашеними гірляндами квітів, повними кошиками яблук, джерельною водою. Молодь і діти вибігали на 2-3 кілометри вперед, щоб привітати воїнів-визволителів…".
Один із тих, хто радісно вітав прихід армії Сталіна, селянин Марчан з села на Рівненщині сказав, цитуємо газету "Правда", - "Спасибо, дорогие наши братья. Мы долго мечтали о вас. Спасибо вам – вы спасли нашу жизнь".


Радянський пропагандистський плакат, 1939 р.

Припустимо, що якийсь темний селянин і міг так вітійствувати перед командиром танку тов. Горащенком, але ж історикові негоже друкувати казки – ніяка "смерть" волинському селянинові не загрожувала. Навпаки – смерть якраз прийшла в його дім.
Дем'янів лаз. Геноцид Галичини
Ніякі пілсудчики і поруч не стоять з доблесними сталінцями, які протягом 1939-1941 рр. репресували до десяти відсотків населення регіону, десятки тисяч селян, молоді були розстріляні по тюрмах Львова, Золочева, Чорткова, Луцька та інших міст.
У селі Нагуєвичі 80-літній Захар Франко на зборах заявив – "Усе життя поневірявся по наймах у польських панів. 36 літ я крутив корбу у Бориславі, але шматка хліба не бачив. Рано загнали в могилу мого брата письменника Івана Франка. Все своє життя він горів ненавистю до поміщиків і капіталістів".
Тут все напівправда. Франко помер ще за "бабці Австрії" і Польська держава, яка постала через два роки по його смерті, ні до чого. Та й у 1941-му чекісти-"визволителі" закатували Петра Франка, сина Івана Яковича та племінника Захара Яковича. Звісно, про такі дрібниці історик Мартинюк не пише. Навіть коли згадує як вчитель П.І. Франко був делегатом "Народних зборів", про що нижче.


Воїн, письменник, вчитель Петро Франко, син Каменяра. Вітав Радянську владу в 1939-му, розстріляний у 1941-му

Як хвиля ентузіазму зійшла, почали створювати "самим народом на демократичних засадах" осередки нової влади – "Тимчасові Управління" у містах, "Селянські Комітети" - у повітах і селах. Прикметно, що демократичний вибір народу затверджувала Військова рада Українського фронту.
"На допомогу" було мобілізовано тисячу комуністів і 500 комсомольців. На 22 жовтня 1939 р. призначається день виборів "Народних Зборів Західної України".
"Сорок сім статей Положення надали населенню право самостійно вирішувати свою долю". За формальними ознаками, все було чисто – всі громадяни від 18 років, незалежно від національної та расової (а це навіщо?) приналежності, віросповідання, рівня освіти, соціального положення, майнового стану мали право голосувати і бути обраними.
З України почали наїздити VIP-агітатори – письменники Олександр Микола Бажан, Андрій Малишко, кінорежисер Олександр Довженко, поет Василь Лебедєв-Кумач, співачка Оксана Петрусенко, перший секретар ЦК КП(б)У Микита Хрущов та інші.
У делегати Народних Зборів було обрано 1484 особи, зокрема й немісцевих, які ажніяк не були "громадянами Західної України". Серед них – майбутній академік і заступник голови Ради Міністрів УРСР Петро Тронько.
Лише 11 кандидатів з 1495-ти (8 на Волині та 3 на Львівщині) не отримали понад половину голосів "виборців". Всього участь у виборах взяли участь 4,4 млн. осіб, тобто близько третини мешканців краю.
У 325 тисячах бюлетенів було закреслено прізвища кандидатів. Мартинюк це пояснює "недостатньою обізнаністю населення з правилами голосування".
Серед обраних депутатів було 415 робітників, 766 селян, 270 представників "трудової інтелігенції". 251 жінка. 24 неписьменних. За національним складом: 1389 українців, 61 єврей, 44 поляки (виходить, що бойкотували, бо частка їх у населенні набагато вища). І навіть 8 росіян.
Очевидно, що від можливості вирішити власну долю були відсічені мільйони людей, які теж складали народ Галичини та Волині.
27 жовтня в тексті декларації про державну владу звучить запевнення, що депутати висловлюють "одностайну волю звільненого народу".
Цей та інші документи проголошують встановлення Радянської влади і передавав приватну та монастирську землю, банки, підприємства та все інше "народу". А сам регіон ставав частиною СРСР і його "невідлучної частини – Радянської України".
31 жовтня в Москві на спільному засіданні Ради Союзу та Ради Національностей СРСР було прийнято одностайне рішення про прийняття Західної України до складу СРСР. Прохання про це від імені "волі абсолютної більшості нашого народу" зачитав професор медицини зі Львова М.І. Панчишин.
Делегатка Уляна Єфимчук-Дячук, наймичка з села Стадники з-під Луцька, заявилавід всього серця: "Ми просимо від імені всього нашого народу, щоб ми вічно ходили під червоним прапором.. Ми хочемо жити на сонці, яке світить з Червоної Москви для всіх народів…".
Вітаючи це, депутат Олександр Богомолець, президент Академії Наук УРСР, сказав – "Сьогодні, я не сумніваюсь, ви станете громадянами великого Радянського Союзу, громадянами квітучої, вільної, культурної Радянської України".
Через два тижні, 13-14 листопада 1939 року Верховна Рада УРСР на урочистому засіданні включила Західну України до складу республіки. Стенограма містать упевненість того ж таки Петра Франка <педагога, пластуна і колишнього сотника УСС>, що "покінчено з нашою роз’єднаністю, що принесла нам стільки горя".
4 грудня було утворено шість областей УРСР – Волинську, Дрогобицьку. Львівську, Ровенську, Станіславську та Тарнопільську. А вже через півроку відбулися перші "вільні" вибори у Верховні Ради СРСР та УРСР. Як урочисто пише чесний історик Адам Мартинюк, "за кандидатів єдиного блоку комуністів і безпартійних голосувало 98 процентів виборців".
На початку 1940 року було організовано й перший колгосп – у селі Уховець Ковельського району. Через рік їх було уже 2665.
Леонід Кравчук - про польських панів, "перші совіти", колгоспи, чи допомагав він УПА та інше
Про те, що, м’яко кажучи, не всі були в захопленні від приходу "перших совєтів", автор згадує на бігу, між іншим. Лише один розділ "Братовбивча війна. Терор націоналістів" засвідчує трагічний характер подій.
Адам Іванович розповідає про дитячі спогади своєї матері – у квітні 1945 року "жовто-блакитні вампіри" вбили її маму Марію Петрівну Беденюк та брата Петра. "Провина моєї бабусі – бідної селянки, напевно, вбачалась упирям у тому, що в дні фашистської окупації вона була зв’язківцем Пінського партизанського з’єднання".
Висновки він робить більше ніж дивні. "Поширювані нині тлумачення про масовий "енкаведистський" терор, який, мовляв, спонукав націоналістів до боротьби за незалежність, не мають під собою підстав".
Галицька преса вже в перші тижні "визволення" вже нічим не відрізнялась від преси УРСР.
По-перше, ніхто з вчених не прив’язує питання боротьби за політичну незалежність України саме до терору НКВД, але відсутність жодних натяків на масові депортації та розстріли, геноцид Галичини у 1939-1941 рр., не дає підстав вв’язуватись у полеміку з автором. Він або не знає, тоді який він історик, або ігнорує ці факти як "несуттєві"…
У Мартинюка свої авторитети в науці. Скажімо, цитує свого начальника по Верховній Раді, академіка Володимира Литвина. Той, наприклад, вважає, що між секретним протоколом пакту Молотова-Ріббентропа та вступом Червоної армії на західноукраїнські землі "нема причинно-наслідкового зв’язку"...
"Золота осінь! В історії українського народу це словосполучення має особливе, епохальне значення. Бо осінь не тільки радує серце хлібороба щедрими дарами за працю. Для України вона справді золота ще й тим, що саме в осінню пору 1939 року здійснилася заповітна мрія її народу про возз’єднання своїх споконвічних земель".
Востаннє на державному рівні глорифікована істориком і політиком Мартинюком подія відзначалася у вересні 1989 року. Далі – "нинішня влада, яка йменує себе не інакше як демократичною і національно-патріотичною, вже майже двоє десятиліть поспіль ігнорує цю переломну в історії становлення Української держави віху".
Хіба нагадати, що сам автор є невіддільною частиною цієї "націонал-патріотичної" влади, віце-спікером Верховної Ради, неодноразовим депутатом парламенту, його партія входить в урядову коаліцію тощо.
Отже, ніщо не заважає Мартинюку сотоваріщі приїхати чергового "золотого вересня" і спробувати пройтись вулицями Львова чи Тернополя святковою ходою...
Фраза. "Ми йшли у вересень крізь страйки і барикадні бої, крізь тюрми і концтабори. Під ворожими кулями падали кращі сини, але прапор Леніна багряно пломенів над нами, і в наші ряди ставали нові бійці. Ми боролися за Радянську владу і… перші пережили найрадіснішу пору свого життя – ми бачили, як зійшло сонце" (зі спогадів учасника Народних Зборів Західної України В.М. Паркулаба).

Вахтанг Кіпіані
Джерело :http://www.istpravda.com.ua/reviews/2012/02/13/72583/

К 74–летию воссоединения западноукраинских земель в едином Украинском государстве

Золотая осень! В истории украинского народа это словосочетание имеет особое, эпохальное значение. Ибо осень не только радует сердце земледельца

З Facebook'у Юрія Горбача