Талант бути простим: як господарює аграрій Валерій Діброва

Сьогодні, 18 червня, Валерій Діброва відзначає 65-річний ювілей. На Волині його знають як депутата облради, нардепа третього скликання, та, звісно, найперше - як одного із провідних аграріїв краю. Також він є членом громадської спілки «СПАС», яка об’єднує 16 найпотужніших аграріїв Волині та Рівненщини.

Але навіть у статусі мільйонера та потужного керівника Валерій Григорович не зупиняється - його підприємства ростуть та розвиваються із кожним днем, а на сучасний насіннєвий завод, який відкрили минулоріч, приїжджав навіть Президент. Дітище Діброви - ТОВ «П’ятидні» - прославило назву маленького волинського села та вже стало брендом далеко за межами країни.

Тож напередодні свята журналістка Інформаційного агентства ВолиньPost побувала на малій батьківщині іменинника, аби дізнатися, як господарює ювіляр та що про нього кажуть земляки.

***

Валерій Діброва народився у родині сільської інтелігенції на хуторі у невеличкому селі Русів Володимир-Волинського району, а за кілька років родина перебралася ближче до центру села. Вікна батьківської хати аграрія, схованої в яблунях, і нині привітно дивляться в небо. Одразу біля входу на обійстя – невеличка криниця, а акуратно побілені стіни цупко обплів зелений виноград.

«Цей виноград, що ось тут, то ще Діброви садили», - показує на лозу сусідка Ніна Завадська. Батько аграрія Григорій Феодосійович походив із Вінницької області і працював у селі завклубом, згодом - завідувачем бібліотеки та кіномеханіком, а мама, Варвара Антонівна, була вчителем молодших класів. Жінку після закінчення педучилища направили працювати місцеву школу, і саме тут Діброви створили родину. Згодом мама сала першою вчителькою Валерія Григоровича.

«Якраз вона його вчила, коли він пішов в перший клас. Не пам’ятаю вже, чи був круглим відмінником, але навчався добре», - пригадує сусідка. Після того, як родина майбутнього аграрія переїхала до «центру» Русова, їхні сім’ї багато років жили поруч.

«Ми разом ходили у школу, бо він всього-на-всього на рік старший, так і знаємося. Ще з дитинства мав характер лідера, його перейняв від батька», - провадить Ніна Миколаївна. Каже, що в дитинстві Діброва «мав нахил» до техніки і механіки, тому згодом пішов вчитися на інженера у Львівський аграрний інститут.

«Потім так склалося життя, що він більше до землі прив’язався. Але от що вам скажу - мав він ще музичні задатки. Його батько організував тут духовий оркестр, колгосп виділив їм інструменти, і Валерій Григорович, і його брат Олександр, і інші хлопці грали концерти - виступали у клубі, раніше ще було прийнято, що й на похорони музику брали, ну і, звичайно, на весілля», - пригадує Завадська. Діброва грав на трубі та не залишив цієї справи навіть тоді, коли вступив на навчання до вишу. Тож, повертаючись додому, він і далі провадив свою «музичну кар’єру».

«У нього була дуже інтелігентна сім’я. Його батько, як ми говорили, дядя Гріша, дуже піклувався про свою дружину. В Дібров не було заведено якесь погане слово сказати чи дружину образити. Так було між батьками і це саме перейняли й діти», - додає Завадська. На ту родину можна було рівнятися - все було акуратно і правильно, речі хлопців завжди лежали на своїх місцях, а діти дуже поважали батьків та піклувалися про них. Навіть будучи вже дорослим чоловіком, Валерій Григорович не забував провідати стареньких маму і батька.

«Не було такої неділі, щоб він не відвідав батьків», - пригадує сусідка. Мама ж, знаючи, що в гості має приїхати син, пекла на свята улюблені ласощі - макові калачики на дріжджах.

Ніна Миколаївна розповідає, що знає аграрія як чуйну людину. Мовляв, з дитинства він бачив доброту і перейнявся турботою про людей, бо навчитися такого не можна. Тому, навіть переїхавши із Русова, Діброва не забував, звідки його коріння - допомагав селянам, дитсадку та школі.

«Знаєте, були такі часи, що навіть подарунків для дітей на Новий рік не було як придбати. У такому випадку йшли до Валерія Григоровича… Він завжди давав, - пригадує Ніна Миколаївна. І дуже багато допомагає на храм. От робиться ремонт - відмови нема. Мені здається, що і для людей відмови нема». У цьому, каже жінка, вона переконалася на власному досвіді – коли захворіла племінниця, Діброва без зайвих слів прийшов на допомогу.

Про благодійність не на словах знають і у сусідніх селах. Виконувач обов’язків старости сіл Русів, Дарниця та Хотячів Галина Сиротинська пригадує, що тісно співпрацювати із аграрієм почали із 2002 року, коли вона стала головою сільради. Адже «П'ятидні» орендують паї селян та землі запасу і резерву та є одним із основних роботодавців.

«Співпраця і взаємопорозуміння завжди були, допомога у всьому, ніколи він не відмовляв… Знаємо його хорошою людиною, чуйною, дуже розумною, яка згуртувала хороший колектив. Це дуже велика його заслуга», - каже Сиротинська. Сільський бюджет отримував від підприємства мільйонні податки, які згодом спрямовували і на сплату заробітної плати і на утримання об’єктів соцсфери тощо. А ще хто зна, коли б газифікували села, якби не Діброва.

«На кожне село він окремо виділяв кошти, було його співфінансування для підведення газифікації – підвідних, вуличних газопроводів. Це велика його заслуга… Всі розуміють і знають, що перший, до кого можна звернутися – Діброва… Все, що не було, з різними бідами всі йдуть до Діброви по допомогу. Я розумію, що в повному обсязі задовольнити те, що хочуть люди – неможливо, але вагома підтримка є і відмови ніколи немає. Скільки в змозі, скільки завжди допоможе. Навіть у питаннях, які не стосуються коштів - десь порадитися, щось зробити тощо. Він доступний до людей в будь-який час, нема такого що це керівник і до нього не можна. Навіть по телефону, якщо він не має змоги підняти, коли ти дзвониш, то потім перетелефоновує», - додала жінка.

«Де гарна хата в селі, то працюють в Діброви»

Другою Батьківщиною аграрія стало село П’ятидні, де нині працює однойменне підприємство та насіннєвий завод. Сюди Валерій Діброва потрапив із Володимира-Волинського – незабаром після одруження молода родина приїхала у колгосп на «службове житло».

«То вже історія, таке згадувати», - сміється головний інженер ТОВ «П’ятидні» Володимир Ліщук. З Валерієм Дібровою він знайомий «із тих часів» - 1983 року, коли аграрій був заступником голови місцевого колгоспу. Вже через два роки Діброва очолив господарство, якому ще через два десятки літ судилося перетворитися у ТОВ «П'ятидні».

«Господарство тоді мало в обробітку 1256 га ріллі на території двох сіл - П’ятидні і Хрипаличі... Попередній директор був неризиковою людиною, а Валерій Григорович раз – надумав, і все це має бути так, а не по-іншому. Ця риса його – основна...», - розповідає Ліщук. Вдруге працювати з Дібровою довелося в 1996 році - тоді колгосп вже переформатували у спілку селянських господарств. Ще за два роки Валерій Григорович став нардепом, однак зв’язків із підприємством не полишав. Повернувшись на Волинь, взявся далі розвивати «П'ятидні» - спершу взяли в оренду ще 40 га прилеглих земель.

«Потім до нас приїхали з Іваничівського району і запропонували нам 800 га, сусідні до наших меж землі. Вони побачили, що в нас все виходило, що земля не пустує, дає якийсь толк, результат, люди отримують орендну плату. Тоді земля лежала, а люди не мали пшениці чим свиней погодувати, а ми давали тоді до 1,5 тонни зерна. Народ почав «ворушитися» і здавати землю нам», - каже Ліщук. І почалося. П’ятидням віддали землю Колона, Хобултова, Устилуг, і господарство виросло, станом на сьогодні, до 16 тис га землі у Локачинському, Іваничівському, Володимир-Волинському, Луцькому районах, а нещодавно почали освоєння й Любомльського району. Тут взялися за обробіток земель, які не бачили плуга по 15-18 років – спочатку корчують самосіви, культивують, а тоді вже сіють. Тож на місці чагарників зеленіють поля сої, ріпаку та пшениці.

У селі П’ятидні з часів колгоспів змінилося чимало. Землю не обманиш, кажуть місцеві, і справді - нині невелике село цвіте. Затишні обійстя, обсаджені гарними квітами, та й гляди - то тут, то там, зводять будинки. А ще для гостей є надійна прикмета – як в господаря добра хата, то знай, в Діброви працює.

У центрі села, трохи віддалік церкви, красується школа, у перший клас якої цьогоріч наберуть 18 школяриків. Директорка місцевої школи Надія Зволянська усміхається, коли розповідає про Діброву – знає його ще з 80-их, коли її прислали до сільської школи, а тут чекала лише накрита «коробка».

«Але він мені тоді сказав: "Не переживай". Це було 16 квітня 1987 року, а до 1 вересня школу здали і сюди пішли діти… Він, по суті, будував цю школу. Мені тоді було трохи страшнувато, але завдяки його підтримці я вистояла і витримала… Це людина – господарник в першу чергу. Ніколи не було таких моментів, що б я зверталася і він не допоміг, а бували скрутні часи і в школі треба було робити ремонт», - пригадала Зволянська. І досі Діброва перша підмога – наприклад, минулоріч він допоміг перекрити цю школу. Звертаються до аграрія й місцеві жителі.

«Я ще не чула, щоб люди до нього звернулися і він відмовив – такого не буває», - зауважує очільниця школи. Директор підприємства, попри інші клопоти, знаходить час на все - завдяки його підтримці у селі провели газ та воду, заасфальтували дороги. Тож у школі мають за честь запрошувати аграрія на урочистості.

«Ось, було сталося так, що холодильник в їдальні відмовив, а коштів не було. Валерій Григорович, треба – він не сказавши нічого, підписує рахунок, який я приношу. Це людина керівник, господарник …Зараз у селі стоїть питання про добудову садочка… Щоб виділили фінансування він, як депутат обласної ради, добивається… », - підсумувала директор.

«Некабінетний» шеф

Нині у «П’ятиднях» робота кипить, бо до сезону треба підготуватися заздалегідь, аби в час збору урожаю техніка не простоювала й години. На подвір’ї вишикувалися трактори і сівалки, які коштують сотні тисяч євро, а техніки, комбайнери і механізатори перевіряють машини в очікуванні «гарячої» пори.

Механізатор Руслан Курбай працює у Діброви вже 18 років і каже, що й не думав про зміну роботи – техніка потужна, колектив дружній, та й нічого кращого, об’єктивно, не знайти.

«Керівник наш дуже хороший… Він не живе вчорашнім днем, він живе завтрашнім днем. Він дивиться на перспективу – у нас найсучасніша техніка, він все продумує наперед, тому фірма розвивається… Коли я в П’ятиднях, то я його бачу кожен день – він приходить, питає за техніку і чи добре нам живеться», - додає механізатор. Та навіть й коли б хотів пожалітися, нема на що – умови для працівників створили, за словами самих хлопців, «люкс» - кімнати відпочинку, душі, обіди і все, що треба для комфортної роботи.

«Ідеально. Він хороший керівник і простий в спілкуванні. Це керівник, який на своєму місці», - резюмує Руслан Курбай.

Кажуть, у Діброви неважливо, скільки ти працюєш, головне – як. І кожен отримає по заслузі.

«Неактивні люди в нас не втримаються, це своєрідний природній відбір. Він своєю роботою задає тонус, він підтримає ініціативу… Він завжди каже - не виходить, то кажіть мені. Нема такого, знаєте, що от я, Діброва, керівник, не підходь», - розповідає інженер з охорони праці Віктор Ярош. За рік роботи на підприємстві він зрозумів: Валерій Григорович дуже вимоглива людина і працює на результат. Тих, хто був кращим за підсумком місяця, преміюють, вручають кошти і до Дня працівника сільського господарства, а щороку після завершення святкувань частина спеціалістів їдуть на відпочинок за кошти господарства у «теплі краї» - Єгипет, ОАЕ тощо.

«Тут для досягнення результату, для праці є все, тільки бери і роби, умови дуже хороші. Кожен спеціаліст забезпечений паливом, транспортом, пільговим харчуванням, постійно навчання. От один летить із Німеччини, нещодавно двоє повернулися із Франції. Чи в Україні, чи за кордоном відбуваються семінари, що стосуються аграріїв – наші представники там постійно.

Наш керівник - гіперактивна людина. Він в 6 годині ранку вже точно на ногах, можливо, ще й раніше. Він повинен все знати, що відбувається. Кожного дня є нарада зі спеціалістами. Він знає, де яка розгрузка, скільки людей на будівництві, скільки вагонів зерна чи міндобрив прийшло - знає все, це ще треба таку пам'ять мати. Він дуже активну участь у всьому бере, нема такого, знаєте, що от я керівник – така людина хоче бачити все. Він завжди в русі. На жнивах, чи субота, чи неділя – він постійно на полях сам. Це, знаєте, стара закалка, некабінетний керівник», - додав Ярош.

Спілкування зі спеціалістами, підтверджує Ліщук, Діброва починає о 6:30 і у сезон воно може тривати до півночі у режимі нон-стоп. Мовляв, кабінет – це лише формальність, адже директор завжди доступний телефоном. А колектив вже навчений: у них є завдання, яке мусить бути виконане.

«Його головні риси – відповідальність, самодисципліна, довіра до спеціалістів і цілеспрямованість – хай гримить, блискає, а він іде до мети і доводить всім нам, що буде так, як він задумав», - резюмував Ліщук.

Так придумав Діброва

Нині волинський аграрій має чим пишатися – про нього скрізь згадують добрим словом, а успіх його підприємств гримить далеко за межами Волині. На ТОВ «П’ятидні» працює понад 320 людей, підприємство забезпечене найновішою технікою – тут є десятки тракторів вартістю понад 220 тисяч євро кожен.

А ще одна гордість – насіннєвий завод, відкривати який приїжджав Петро Порошенко.

Аби збудувати такий завод, Діброва із Ліщуком особисто об’їздили Чехію, Польщу, Німеччину та всю Україну. Вивчали те, що вже працює, аби дізнатися про недоліки та запобігти їм у себе.

«Все збирали по крупинці, потім ще 1,5 року будували. І я сказав би, що аналогів такому заводу в Україні немає... Для усього технологічного процесу підібрали найкращу техніку різних закордонних фірм. У нас є датське, німецьке, канадське, іспанське обладнання, бо однієї фірми всього хорошого бути не може. Валерій Григорович по професії інженер, він сам бере у всьому участь і у все вникає», - каже головний інженер. Тож нині завод успішно реалізовує продукцію в Україні та за кордоном і має добре ім’я, адже працювати із чеcним та відвертим партнером завжди приємно.

«Дуже важливо, що він справедливий. Якщо він сказав, що буде саме так, то так і буде. Багато хто приїжджає і каже – давайте договір заключати. А він каже - я заключив з вами договір, ми по телефону говорили, я вам сказав, що буде така кількість і така ціна. Це людина слова, більш ніж на 100%. А ще строгий - бо мусить бути порядок. Дисципліна і суворість у виконанні всіх вказівок - запорука успіху», - підсумував Ліщук.

«Вічний рух» аграрія триває - нещодавно Діброва розпочав реалізацію ще одного масштабного проекту. У промисловій зоні Володимира-Волинського будують сучасний елеваторний комплекс потужністю у 65 тисяч тонн.

І хоч зведення силосів розпочали цьогоріч, на будівництві щоденно працюють по 70-80 людей, тож ємності для зберігання зерна та сушилки поряд "ростуть", як гриби після дощу: Діброва звик робити з розмахом і на совість - так, аби Волині було чим пишатися.

Василина БОРУЦЬКА
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.