Підземний Луцьк: забутий світ історії

Луцькі підземелля – вкрай цікаві і загадкові. Вони мало досліджені, про них існує безліч переказів і легенд, їх доволі однобоко і невміло популяризують.

Усе це не лише додає «ефекту таємничості», а й ускладнює дослідникам пошук справді цікавого та унікального серед «підземних розвалин».

Говорячи про «підземелля Луцька», зазвичай мають на увазі підвали під кафедральним костелом Петра і Павла. Проте в Луцьку підземель набагато більше.

Мало не під кожною історичною спорудою були підвали, які заглиблювалися в землю не на один поверх. Історія не пошкодувала будівлі. Але у багатьох місцях зберегла те, що було під ними...

ПОТАЙНИК ВІД ТАТАР

Екскурсії замками зазвичай супроводжуються вигаданими історіями про привидів або підземні ходи, які тягнуться на десятки, а то й сотні кілометрів.

Ці легенди, роздуті з благими намірами зацікавити туристів, жили десятиліттями. Через це легко втрачалася первинна ниточка давніх свідчень про те, які ж були реальні підземні ходи в кожному конкретному населеному пункті.

Те саме стосується Луцька. Історії про те, що ходи з замку Любарта ведуть на Дубно, Забороль чи в Остріг відомі багатьом. Наскільки це правда і чи взагалі є якісь підземелля в луцькому замку?

Насправді практично ніхто не може дати точну відповідь на це питання, позаяк воно вимагає ретельних і масштабних досліджень. Досі їх ніхто не проводив. Та й чим далі, тим важче такі дослідження проводити: територія, яку можна було б археологічно дослідити, тепер хаотично забудовується.

Про замкові підземелля є багато свідчень старожилів, які лазили замком в п’ятдесяті-шістдесяті роки минулого століття. Розповідають, що бачили ходи, які йшли під Стир або тяглися далеко і обривалися завалом.

Є свідчення доглядача кафедральних підземель Олега Виноградова про провал ходу на майдані між замком і костелом в шістдесятих роках. Провал був, його засипали, але підстав вважати, що це – хід, немає. Про це – трохи згодом.

Якщо відкинути культурологічний аспект, то підземелля в середньовічних замках будували з трьох раціональних причин: зберігати продукти, ув’язнювати злочинців і ховатися від ворога. Тому ходи, які вели від замків десь подалі, – реальність.

Були (є?) вони і в Луцьку. Як пише дослідник Петро Троневич, який був учасником археологічних розкопок на території нинішнього заповідника у радянський період, є кілька підземних виходів із замку Любарта. Один із них виходив десь на поле, інший – до річки Стир. Їх використовували, щоб швидко покинути замок у разі небезпеки або таємно від ворога проникнути в нього.

У документах їх називають «потайниками» для схову від татар.

Частина із них доступна зараз і знаходиться на території замку.

Є ще одна частина замкових підземель. Насправді це просто розкопані залишки церкви Івана Богослова, накриті металевим дахом. Колись церква була на поверхні, але внаслідок історичного підвищення ґрунту підніжжя храму опинилося під землею. Церква згоріла в XVIII столітті. Від неї залишилися тільки руїни.


MUNDUS SUBTERRANEUS SACRALIS АБО ДВА МОНАХИ У КАНАЛІЗАЦІЇ

Велика група підземель у Луцьку – це підземна частина давніх католицьких монастирських комплексів та православних церков. Кожен монастирський комплекс обов’язково мав підземелля. Були вони і в більшості православних церков – використовували підземні крипти як усипальниці.

Перш за все, підземелля під культовими спорудами виконували сакральну функцію – там ховали людей, в основному духовенство, представників влади та жертводавців (шляхта, багаті міщани тощо).

За всю історію в Луцьку було понад 40 церков та монастирів. Вони розташовувалися на території нинішнього заповідника і недалеко від нього. Звідси стає зрозуміло, яка була густина підземель. Інше питання – наскільки вони збереглися до сьогодні. Карта ілюструє розташування втрачених храмів в історичній частині міста.

За твердженнями дослідників, на майдані перед замком (біля ресторану «Корона Вітовта») у XV-XVI столітті існувало дві церкви – святої Катерини та святого Петра. Вони розташовувалися в тому місці, де, за словами Олега Виноградова, стався провал землі у шістдесятих. Можливо, провалилася крипта однієї із церков. Більше про це невідомо. І таких загадкових об’єктів ще чимало. Але про більшість із них можна говорити лише здогадами.

Зовсім інша група підземель – ті, про які точно відомо, що вони існують. І на деякі з них можна навіть подивитися.

Останніми роками крипту церкви колишнього Луцького братства розчистили і відкрили для відвідування. Поки там можна оглянути одну кімнату, але є хід і в іншу. До кінця XVII століття тут ховали членів братства. Але потім комплекс переходив із рук в руки і в ХІХ столітті занепав. Тоді величезну церкву розібрали і залишили тільки маленьку частину. Занепала і крипта. Її пограбували і зруйнували поховання.

Зараз кістки очищені від бруду і складені в ящики, але не досліджені.

Є свої підземелля і під колишньою лютеранською кірхою. Вони пристосовані під трапезну. Перед початком будівництва кірхи у 1906 році на цьому місці стояв католицький костел з монастирем ордену кармелітів.

Але справжнім науковим клондайком, який може зробити переворот в археології та історії Луцька, є ділянка між синагогою та домініканським монастирем. Загадки, які ще не розв’язані, але вже окреслені дослідниками, вказують на те, що дослідження цієї ділянки дасть змогу визначити розбудову південної частини Луцька в литовський період, систему фортифікацій, оборонні споруди, а також пролити світло на історію економічного та культурного розвитку міста.

Ще в 1936 році волинський консерватор Збіґнєв Ревський писав про підземелля під боковим відділенням, які не зустрічаються в інших синагогах. Він писав про широкі підземні коридори, які оточують фундамент синагоги з двох боків і які колись були з’єднані із фортифікаційними укріпленнями міста.

Радянський дослідник та архітектор Ростислав Метельницький також обстежував синагогу. За його припущенням, підземні коридори можуть бути першим поверхом арсеналу, який згадується в документах литовського часу. З іншого боку, є немало підстав вважати, що синагога збудована на рештках якоїсь попередньої споруди. Можливо, іншої синагоги.

Доступу до цих підземель зараз немає. Коли робили реконструкцію «божниці» в сімдесятих, ті підземелля було видно. За словами Метельницького, склепіння підземних коридорів були досить масивні і міцні, бо витримували вагу бульдозера, який працював під час реконструкції. Тоді ж через отвір у склепінні підземні коридори засипали будівельним сміттям та піском, але фізично їх не знищили. Потім на них наклали бетонні плити і застелили асфальт. Ці коридори розташовуються під майданчиком біля стіни, на якій зараз висить меморіальна дошка на приміщенні колишньої молитовної зали.

Інша група підземель – католицькі. Як правило, костели були великі. Отже, мусили мати масивні фундаменти і підземні кімнати.

Недалеко від синагоги, на вулиці Драгоманова, розташований домініканський монастир, який тепер використовується як православна семінарія і є пам’яткою архітектури національного значення. Комплекс будувався наприкінці XIV століття, ще в часи Вітовта, і мав оборонне значення. Підземелля під тодішніми монументальними будівлями – обов’язкові. Але вони знову ж таки не досліджені. Наукові розвідки на цій території в перспективі можуть дати відповідь про існування так званого палацу Вітовта, рештки якого можуть буди під землею. Принаймні, в ХІХ столітті ці руїни ще були на поверхні.

Про підземелля домініканського костелу невідомо нічого, окрім того, що вони до сьогодні частково збереглися. Чи мають вони якийсь зв’язок із підземною забудовою навколишніх ділянок – поки таємниця.

Ще одні підземелля, які існують, але до яких немає доступу, розташовані під монастирем бригідок на вулиці Кафедральній. Як писав історик та архітектор, співзасновник заповідника Богдан Колосок, монастир має двоповерхові підвали, які сполучені з річкою Стир. Ці підвали виявили під час обстежень у 1963 році. Але, за словами директора історико-культурного заповідника «Старий Луцьк» Павла Рудецького, вхід туди замурований.

Сполучення з річкою Стир, імовірно, існує у вигляді каналізаційного каналу. Католицькі монастирі зазвичай мали такі каналізаційні ходи. Розмір їхній був такий, що там,пригнувшись, могла проходити людина. Такий доступ був необхідний для прочищення ходу, який іноді забивався.

Про каналізаційні ходи луцьких монастирів всередині ХІХ століття ходив цікавий анекдот. Імовірно, він стосувався монастиря бригідок. Розповідали про двох монахів, які користувалися каналізаційними ходами вночі, щоб потрапити в жіночий монастир. Одного разу збіглося так, що вони обидва опинилися в одному ході і не змогли розминутися: один тільки йшов у монастир, інший вже повертався. Ченці застрягли в шахті й просиділи там до ранку, коли в жіночому монастирі зливали чергову порцію фекалій.

Унікальні підвали, аналогів яким в Луцьку поки не знайшли, містять склепіння готичного профілю. Вони розташовані під будівлями першого католицького кафедрального собору міста. Тепер тут керівництво Луцької дієцезії. Цей костел розташовувався майже напроти нинішнього на вулиці Кафедральній у дворі П-подібного будинку, який називають «монастир шариток».

Шаритки тут з’явилися в ХІХ столітті, але частина будівлі датується XVI століттям. А підвали – взагалі XIV. Їх виявили під час розкопок в першій половині дев’яностих. Під будівлею знайшли три кімнати, в які є доступ, та дальші підземелля, куди доступу нема.

Про підземні ходи під монастирем бернардинів повідомляють джерела ХІХ століття. Було три ходи. За словами Богдана Колоска, залишилося два – вони тягнуться у бік річки Стир, мають довжину 120 метрів та розмір 0,6х1 метр. Імовірно, це каналізаційні шахти.

Вершиною всіх Луцьких костелів є храм єзуїтів. Так історично склалося, що цей орден був дуже привілейованим, бо мав виконувати важливу місію – протидіяти поширенню Реформації в Європі. Єзуїтський архітектурний комплекс був дуже великий, відігравав немале значення в оборонній системі фортифікацій Луцька. Підземелля цього комплексу – напевно, найбільші серед усіх підземних куточків міста.

Луцькі єзуїтські підземелля зараз діляться на дві частини – ті, що під костелом, та ті, що під колегіумом. Костельні підземелля відкриті для відвідування. Екскурсію проводить старожил Олег Виноградов.

Підземелля під костелом мають два рівні та сліди неодноразових перебудов. Вони є ключовим фактором для розуміння будівництва костелу. Саме завдяки обстеженню підземель вдалося точніше встановити архітектурну історію будівлі.

У підземеллях міститься півтора десятка кімнат та кілька коридорів. В одній із них – залишки давніх розписів та настінні латинські написи. Тут був підземний храм. Є кімнати для трапези, поховання та інші. Під північно-східною вежею костелу розташована дворівнева кімната. На нижньому рівні – криниця. У ній, вважається, тримали ув’язнених.

Є також кімната з гробницею Магдалини Тализіної. Її давно розграбували, як і всі підземелля. Але написи залишилися.

Підземні лабіринти костелу пов’язані із підземеллям колегіуму. Але вільного проходу немає. Щоб потрапити під колегіум, треба заходити через коридор його першого поверху. Крипта під ним не розчищена повністю. Там зараз є довгий коридор і доступні кілька кімнат.

ПИВНИЦІ МІСЬКИХ КАМ’ЯНИЦЬ ТА САДИБ

Підземелля під костелами та монастирями, ходи під замком – це, звичайно, дуже цікаво. Але легенди про підземний Луцьк більшою мірою породив зовсім інший тип підземель – під так званими міськими кам’яницями.

У XIV столітті Луцьк став активно розвиватися і розбудовуватися. Лучеськ вів торгівлю із багатьма містами Європи та Сходу. Економічний розвиток призвів до певних трансформацій в містобудуванні. Забудова Лучеська навколо майдану Ринок ущільнювалася. Будинки споруджувалися один біля одного, без розривів.

Багато з них були мурованими. І, звісно, мали підвали. Перший рівень підвалів (найвищий) називався пивницею. А нижчий, другий, – холодником. Там була стабільна низька температура. Там довгий час міг лежати лід. Тому взимку мешканці заносили туди лід і використовували цей рівень підземель як холодильник.

Один із таких підвалів знаходиться під аптекою-музеєм на вулиці Драгоманова.

Підземна конструкція цих підвалів повторювала наземні частини. Тобто, вони були з’єднані в суцільну підземну забудову з відносно тонкими перегородками. В пізніші часи, коли ці підвали починали руйнуватися, утворювалися дірки між підвалами сусідніх будинків. Фактично, це все перетворювалося в довгі підземні галереї, по яких можна було пролізти. Про такі підземні подорожі розповідає немало старожилів у Луцьку.

Найкраще це простежується на ринкових кам’яницях. Забудова давньої вулиці Ринкової, яка тепер чомусь називається Драгоманова, чи не найкраще відображає цю ідею. Вздовж неї у напрямку домініканського костелу стояв суцільний ряд будинків по обидва боки вулиці.

Зображення показує, як може йти суцільний ряд підземель вздовж вулиці Драгоманова. Досить немало з підвалів тих будинків збереглися.

На перехресті Кафедральної та Драгоманова знаходиться банк «Хрещатик». На глибині кількох метрів від поверхні він теж має старий підвал.

Ділянки на вулиці Драгоманова, 12-17 зараз пустують. Під невеликим шаром землі розташовуються частково знищені підземелля. На початку 2000-х років їх було видно. Тоді ж їх поруйнували і засипали сміттям. Це видно з фотографій того часу.

Практично на цій же ділянці під час розкопок 1992-1993 років виявили залишки церкви Івана Хрестителя, дзвіницю та 19 поховань церковного цвинтаря. Церква згоріла в XVI столітті.

Не менш унікальний об’єкт – на Кафедральній, 13. Зараз археологи тут проводять розкопки. На ділянці виявили підвали ХІХ століття, а під ними… підземелля XVI століття! У листопаді 2012 року тут знайшли скарб: мідний гаманець зі срібними монетами кінця ХІХ століття та дві золоті каблучки. Знайшли також цікаві зразки цегли. Але це все – ніщо в порівнянні з історичною інформацією, яку можна здобути під час проведення розкопок.

Ще один тип досить густо розташованих підземель – підвали садиб заможних людей в Окольному замку. Територія Окольника була щільно зайнята шляхетськими дворами, яких усередині XVI століття було понад 50. На території було 3 вузькі вулички. Тут проживали урядовці, магнати, шляхтичі та духовенство.

Ця ділянка майже недосліджена, але науковці припускають, що під кожним будинком були свої підвали. До нашого часу старих будинків Окольного замку практично не збереглося, але підземну частину ніхто не знищував. Це дуже цікава ділянка для археологічних розкопок.

Донедавна біля будинку Фальчевського-Пузини ліворуч стояла садиба Острозького. Зараз від неї залишилися тільки руїни, але свого часу вдалося дослідити її підвали. Це тільки зайвий раз підтверджує перспективність віднайдення підземель на всій частині Окольного замку.

***

Усе описане далеко не вичерпує того, про що можна було б сказати ще. А, враховуючи підземні скарби забудови, які ще взагалі недосліджені, нерозкриті і невиявлені, можемо сміливо стверджувати про наявність «підземного міста Луцьк». Зі своїми лабіринтами і ходами, численними кімнатами і поверхами підземний Луцьк ще приховує чимало секретів, багато нерозгаданих таємниць і напівреальних легенд.

Але сучасна забудова історичної частини міста назавжди стирає цих свідків епох. Маючи таку неймовірну спадщину, її треба музеєфікувати. Наприклад, зробити це на Кафедральній, 13 - як зразок кількашарового будівництва різних типів підземель. Нехтування спадщиною має різні наслідки: і втрату спадщини як духовної цінності, і буквальну втрату того, на чому можна в перспективі робити шикарний туризм.

Збереження підземного Луцька залежить тільки від нас. Чи буде тут на що подивитися через ще кілька десятків років?..

Олександр КОТИС (ВолиньPost)

Під час підготовки використані такі джерела: Богдан Колосок. Римо-католицькі святині Луцька; Ростислав Метельницький. Деякі сторінки єврейської забудови Луцька; Святослав Терський. Історія Луцька. Том 1. Лучеськ X-XV ст.; Б. Колосок. Р. Метельницький. Луцьк. Архітектурно-історичний нарис; П.Троневич, М.Хілько, Б.Сайчук. Втрачені християнські храми Луцька; Петро Троневич. Оповідання з давньої історії Луцька.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.