вхід реєстрація

Луцьк судноплавний, або Де живе стировий Нептун?

Луцьк судноплавний, або Де живе стировий Нептун?
Спокійні води річки Стир у Луцьку вже давно не тривожить жоден двигун хоч якогось "плавзасобу". Хіба який весляр змахне веслами над водою...

Та ще зовсім недавно Луцьк вважався портовим містом. А річка Стир – судноплавною. Десятки барж і катерів, пароплави і теплоходи возили вантажі та пасажирів.

ПЕРШІ СПРОБИ ВЕЛИКОГО СУДНОПЛАВСТВА

Перші плавальні приспособи на Стиру з’явилися, мабуть, як тільки територію Луцька стали заселяти люди. Зародження міста від перших поселень відбулося ще в VII-VIII столітті. Але про достовірні археологічні знахідки, які б свідчили, що у цей час річка Стир активно використовувалася для судноплавства, невідомо.

Загалом же у давні часи для пересування річковими шляхами найчастіше використовували човен-довбанку. Це судно видовбували із суцільного стовбура дерева, тому корпус був грубим і важким. Човен робили під зріст весляра, який займав центральну його частину. Відтак довжина довбанки могла сягати і трьох і восьми метрів.
Човен-довбанка. Фото зі статті М. Мордовського та Г.Шаповалова з наукового збірника «Волинський музейний вісник», 2010
Човен-довбанка. Фото зі статті М. Мордовського та Г.Шаповалова з наукового збірника «Волинський музейний вісник», 2010

Вже з XI століття на річці Стир стали ходити більші судна, якими керували кілька чоловік. Їх називали ком’яги – дерев’яні судна, довжина яких могла сягати 25 метрів, а ширина – 10.

Тоді активно возили сіль з Прикарпаття до Києва. В районі Луцька з возів сіль перевантажували на ком’яги і везли вниз за течією до Прип’яті і далі.

ЗАМОК ЛЮБАРТА ЗБУДУВАЛИ ЗА ДОПОМОГОЮ КОРАБЛІВ

Починаючи з XII століття Луцьк став виходити на самостійну політичну арену. Це спричинилося згодом і до суттєвого економічного пожвавлення. І водні шляхи відігравали тут чимале значення: звідси на північ плисти треба було за течією, а отже транспортування вантажів у цьому напрямку було доволі зручним.

Як писала головний хранитель фондів Волинського краєзнавчого музею Наталія Пушкар, на північ від Луцька відправляли сіль і деревину до європейських країн. Великим попитом на заході користувалися плетені волинські меблі, які також доставляли водними шляхами.

Для будівництва замку Любарта з півдня по річці справляли матеріали. В тому числі деревину, яку використовували для різних типів риштувань.

Хоча цеглу для будівництва замку виготовляли на місці – в районі сучасної вулиці Плитниці, але матеріал, імовірно, доставляли саме водним шляхом на тих же ком’ягах.

Сам замок був оточений ровом із водою. На місці, де зараз стоїть ресторан «Корона Вітовта», була пристань, куди довозили матеріал.
Замок Любарта над річкою Глушець. Поштова листівка початку ХХ століття. Зображення з Національної цифрової бібліотеки Польщі
Замок Любарта над річкою Глушець. Поштова листівка початку ХХ століття. Зображення з Національної цифрової бібліотеки Польщі

В XIV-XV столітті Луцьк дуже активно торгував із містами Європи та Сходу. Певна частина торгівлі залежала від водних шляхів. Чи не перша велика торгова пристань Луцька – біля так званого Глушецького мосту. Знаходився він на теперішньому майдані Братський Міст – над річкою Глушець, якої тепер немає.

Як пише краєзнавець Вальдемар Пясецький, ком’яги допливали до цієї пристані і тут розвантажували товар. Їхати було недалеко – майдан Ринок знаходився поруч. Тут же були і склади.

БАРЖІ ТЯГАЛИ ВРУЧНУ

Вантажні судна ходили Стиром і в пізніші століття – щонайменше до кінця XVIII століття. Проте не тільки цим характеризувалося судноплавство в Луцьку.

Раніше велику частину Луцька вкривали болота. Вистачало боліт і води й навколо міста. Через які, втім, люди прокладали шляхи. Часто-густо це робили за допомогою перевізників-човнярів.

Човняр - одна з найдавніших луцьких професій, яка передавалася у спадок. Бути човнярем вважалося і престижно, і прибутково. Зазвичай перевізники працювали на річці. А коли під час повеней Луцьк затоплювала вода (а траплялося це нерідко), човрнярі перевозили людей і вантажі й самим містом, що перетворювалося на «волинську Венецію».

Човни, які курсували в місті і поза ним, легко відрізнялися за зовнішніми ознаками. Смугасте рядно на сидіннях означало пасажирський човен, а велика ширина самого човна – вантажний. Перевізник працював, стоячи із довгим веслом у руках.

Більшість авторів, які тим чи іншим способом зображали на своїх роботах Луцьк, обов’язково показували і човнярів.

На малюнку Миколи Кулеші 1852 року, де на полотні видно Глушець на місці теперішнього Старого ринку, зображено кілька таких перевізників.
Літографія з малюнка Миколи Кулеши, середина ХІХ століття. Зображення з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука
Літографія з малюнка Миколи Кулеши, середина ХІХ століття. Зображення з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука

На деревориті Дранжкевича за малюнком Толінського 1872 року човняр везе жінку і пса. Імовірно, вони просто катаються, або їдуть з якогось пункту нижче за течією. Недалеко за течією (за лівим краєм полотна) був дуже давній перевіз, який діяв ще з часів пізнього середньовіччя. Спочатку там був міст – головний в’їзд у місто з півдня, а потім, коли моста не стало, працювали перевізники на човнах.
Дереворит Дранжкевича за малюнком Толінського, 1872.Зображення з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука
Дереворит Дранжкевича за малюнком Толінського, 1872.Зображення з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука

На деревориті Кжижановського з малюнка Лещинського 1865 року перевізник порожняком відчалює від берега. Ще одна особливість – на двох останніх роботах неподалік човнів зображені воли. Очевидно, недаремно – таким був особливий місцевий колорит водних шляхів.
Дереворит Кжижановського з малюнка Лещинського, 1865. Зображення з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука
Дереворит Кжижановського з малюнка Лещинського, 1865. Зображення з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука

Якщо по водних шляхах міста ходили човни, то очевидно, десь мусили бути місця їхнього відстою - пристані. Човнярський бізнес був приватним, тому човни тримали, хто де міг, загального місця відстою не було.

Пристані все ж існували. На них човнярі вантажили товар.
Перевізник із пасажирами на гнідавській переправі. Далі - синагога і костел. Зображення з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука
Перевізник із пасажирами на гнідавській переправі. Далі - синагога і костел. Зображення з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука

Чи не найстаріша пристань знаходилася на річці Стир попід нинішньою вулицею Ковельською. Тоді це був відтинок вулиці Шосейної. Там періодично стояли перевізники, які могли відвезти пасажирів у будь-яку іншу точку міста чи ближнього села. На поштовій листівці 1915-1917 років зображена ця пристань з будиночком на ній. Поштівка луцького видавництва Шмуля Гроховського зроблена дуже цікавим методом – вона кольорова, що було рідкісним на ту пору.
Пристань на Стиру. Поштівка видавництва Шмуля Ґроховського, 1915-1917. З Національної цифрової бібліотеки Польщі
Пристань на Стиру. Поштівка видавництва Шмуля Ґроховського, 1915-1917. З Національної цифрової бібліотеки Польщі

У 1913 році на Волині судноплавними були 6 річок – Стир, Іква, Прип’ять, Турія, Горинь, Случ. Більшість матеріалів відправляли на експорт. Найчастіше возили ліс, який іноді доставляли аж у порт міста Данціг. Ще до середини двадцятих років була практика тягання барж вручну. Тобто кілька людей запрягалося і, йдучи берегом, тягнули навантажене судно.

«Запряжеться чоловік у полотняну шлею, пригнувшись, бреде берегом і тягне за собою страшний тягар. Ноги в’язнуть по коліна в болоті, у прибережному баговинні. Калічать ноги густі колючі кущі. Піт тече з лоба, з поранених ступнів сочиться кров. Чотири чоловіки, зігнувшись, волочать баржу, течія відносить її, затягує на поворотах річки. Ніколи хребет випрямити, немає хвилини для відпочинку», - писала письменниця Ванда Василевська про те, що бачила на річці Стир.

ЗБУДУВАЛИ ПОРТ В ЧЕСТЬ 500-РІЧЧЯ З’ЇЗДУ МОНАРХІВ

З 1920-х років ситуація стала вирівнюватися, коли буремні військові події минули і місто отримало спокій на найближчі 20 років.

Увага до з’їзду монархів 1429 року в Луцьку – це справа не нова. Кожен автор ще з ХІХ століття, який брався навіть коротко оповісти у своїх книжках історію міста, ніколи не оминав увагою цю подію. У 1929 році була дуже кругла річниця – 500-річчя з’їзду монархів. Тож не могли оминути її і на владних рівнях.

І в Луцьку збиралися її як слід відсвяткувати. А що раніше відзначення великих дат розумілося як щось більше, ніж набивання черева, то й запланували в Луцьку провести цілий ряд заходів. А почали готуватися ще за кілька років до події.

У 1925 році президент міста Луцька писав волинському воєводі про наближення великої дати – 500-річчя з’їзду монархів у Луцьку. Він виклав свої ідеї, що такий почесний факт треба відзначити так, аби й сьогодні (тобто тоді) підтвердити важливість Луцька і гідні умови проживання його мешканців. Воєвода ідеї підтримав, і почали складати детальніший план.

Головною метою заходів було укріплення економічної ваги Луцька та «ствердження польськості». Планували попрацювати чи не в усіх галузях міського життя. Це і зведення нових готелів, благоустрій вулиць і майданів, будівництво водотягів та каналізації, будівництво доріг та багато іншого.

Якщо загально дивитися на Луцьк 1920-х і Луцьк 1930-х років, то це справді дві різні міста. Вирване зі стану «уездного городка» ХІХ століття, Луцьк тридцятих став дійсно воєводським містом, чистим та охайним, з сучасною інфраструктурою. Дещо з цього завдячує відповідальності керівників міста перед взятими зобов’язаннями до святкування річниці.

У Плані реалізації програми заходів до відзначення 500 річниці був розділ про комунікацію, де зокрема ішлося: «…Створити Товариство пасажирсько-торгового судноплавства по Стиру і зв’язати Луцьк з чинною магістраллю Варшава-Рівне через річку Прип’ять».

Так і сталося. Вже наприкінці двадцятих років по Луцьку на річці Стир стали ходити пароплави.

ПОЧАТОК ВЕЛИКОГО ПЛАВАННЯ

Всі луцькі пароплави перебували у приватній власності. Їх було щонайменше три – Herold, Gdynia, Оrzeł. Є непідтверджені дані і про ще два кораблі – Nieszawa (Niszawa) та Castor. Деякі з них зафіксовані на фотографіях того часу. Це були судна довжиною по 20 метрів, шириною 3-5 метрів, які рухалися за допомогою парового двигуна. Паливом могло бути будь-що, аби добре горіло. Зазвичай – деревина, вугілля.
Пароплав на річці Стир. Фото міжвоєнного часу. З книги «Вулиці і майдани Луцька» В. Пясецького, Ф. Мандзюка
Пароплав на річці Стир. Фото міжвоєнного часу. З книги «Вулиці і майдани Луцька» В. Пясецького, Ф. Мандзюка

Уже вкінці двадцятих пасажирське сполучення з Луцька вниз і вверх за течією було досить далеким. Відомий і шанований мандрівник, краєзнавець, географ, автор великої кількості путівників деякими територіями Східної Європи доктор Мєчислав Орлович у «Путівнику по Волині» 1929 року згадує, що з Луцька плавали пароплави до Колок через Рожище. Є відомості і про маршрути вверх за течією – до Торговиці і, можливо, Берестечка.

Люди з навколишніх сіл та містечок приїжджали в Луцьк у різних справах, але найчастіше – на ринок. Одна з базарних пристаней знаходилася біля мосту Бена. Її вигляд зафіксували фотографи.
Пристань біля мосту Бена. Зображення з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука
Пристань біля мосту Бена. Зображення з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука
Пристань біля мосту Бена. Зображення з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука
Пристань біля мосту Бена. Зображення з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука

Була пристань і з іншого кінця міста – під єврейським та караїмським цвинтарями на Вульці – в районі тодішньої вулиці Валової, зараз тут Тещин Язик. Пароплави зупинялися неподалік дамби, яку збудували в 1920-х роках. Інша – прямо під колишніми стінами Окольного замку, на вулиці Замковій.

Нікуди не зникала пристань, заснована ще «за царя» - неподалік Красненського мосту, приблизно під сучасним будинком Інституту мистецтв СНУ імені Лесі Українки. Це було основне місце стоянки луцьких кораблів. Тут же розташовувалася судноремонтна майстерня, яка належала чеху Юзефу Шпачеку.
Головна пристань Луцька. Зображення з Національної цифрової бібліотеки Польщі
Головна пристань Луцька. Зображення з Національної цифрової бібліотеки Польщі

Була в Луцьку і військова пристань – в районі старого вокзалу на теперішній вулиці Стрілецькій (тоді це була північна частина вулиці Пілсудського). У 1937 (1938) році в Луцьку відбувся військовий парад Пінської річкової флотилії, які прибули в місто на військових катерах.

У міжвоєнному Луцьку плавали не тільки важкі кораблі. Розвивалося і спортивне веслування. На території нинішнього міського пляжу знаходилася пристань Веслярського товариства. Тут охочі могли займатися на байдарках, орендувати звичайні човни і навіть плавати на більших парусних суднах.
Веслярська пристань. Була на місці нинішнього міського пляжу. З національної цифрової бібліотеки Польщі
Веслярська пристань. Була на місці нинішнього міського пляжу. З національної цифрової бібліотеки Польщі
Лучани на байдарці. Фото кінця 1930-х років. З форуму board.lutsk.ua
Лучани на байдарці. Фото кінця 1930-х років. З форуму board.lutsk.ua
Вигляд на монастир бригідок з лівого берега Стиру. Справа - парусний човен. Зображення з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука
Вигляд на монастир бригідок з лівого берега Стиру. Справа - парусний човен. Зображення з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука

Періодично тут відбувалися різні змагання та сплави. Зберігся знімок тих часів, як кременецькі харцери (іншими словами, скаути) відправляються з луцької веслярської пристані у бік Балтійського моря. На передньому плані – човен Krzemieniczanka.
Кременецькі харцери відправляються з луцької веслярської пристані у бік Балтійського моря. Фото Національного цифрового архіву Польщі
Кременецькі харцери відправляються з луцької веслярської пристані у бік Балтійського моря. Фото Національного цифрового архіву Польщі

Була в Луцьку й інша пристань – молодіжної військової організації Przysposobienie Wojskowe Leśników.
Пристань організації Przysposobienie Wojskowe Leśników. Фото з Національного цифрового архіву Польщі
Пристань організації Przysposobienie Wojskowe Leśników. Фото з Національного цифрового архіву Польщі

Міжвоєнна молодь Луцька дуже любила відпочивати на річці Стир. Найулюбленіше місце відпочинку – біля Красненського мосту. Туди сходилися хлопці та дівчата з Красного, центру і навіть із віддалених міських околиць. Тут вони відпочивали на сонці, грали в футбол, тягали один одного на човнах, плавали.

«Разом із тим, ми організовували цілий ряд імпрез, аби урізноманітнити життя й одночасно додати до нього пригод», – писав у спогадах учасник подій Ришард Лисаковський.

Спокійними і цікавими «пасажирсько-веслярськими» темпами луцьке судноплавство дотягнуло до 1939 року.

СУДНОПЛАВСТВО ВІДНОВЛЮВАВ СПЕЦІАЛЬНИЙ ВІЙСЬКОВИЙ ЗАГІН

Після подій вересня 1939 року всю судноплавну інфраструктуру Луцька забрали у державну власність. Перш за все взялися за перейменування кораблів. Замість пароплавів Herold, Gdynia, Оrzeł по річці стали плавати «Победитель», «Некрасов» і «Маршал Тимошенко». Проте розвитку річкового флоту завадила війна.

Її ці пароплави не пережили. Є відомості, що їх затопили під час відступу, щоб вони не дісталися німцям. За іншими даними, ці пароплави доставляли зброю на фронт.

Одразу після закінчення війни в Луцьку активно взялися за відновлення судноплавства на річці Стир. У 1944 році в Луцьку з’явився 19 батальйон Дніпровсько-Двінського воєнно-відновлювального управління.

Роботи було багато – кораблі були затоплені і перебували на дні річки. Водні шляхи були засмічені сміттям війни, уламками мостів, техніки, поваленими деревами, понтонними мостами, які треба було розібрати. Перш ніж плавати, треба було русло річки почистити як слід. Судноплавство одразу після війни було неможливим.

Начальник пристані Луцьк Вітенбергський звітував начальнику цього управління Героніну, що судноремонтна база мала лише один цех для слюсарських та столярних робіт. Вдалося відновити пасажирський пароплав «Некрасов» потужністю 24 кінські сили та 2 баржі вантажопідйомністю по 75 тонн. «Маршал Тимошенко» перебував на дні, підняти його було неможливо.

В розпорядженні відновлювального батальйону перебувала драга «Западная-5» потужністю до 20 кінських сил – плавзасіб для поглиблення водойм, робота якого полягала у вичерпуванні мулу з дна. Імовірно, драга залишилася ще з міжвоєнного часу, оскільки в 1939 році в Луцьку вже плавала. Під час війни вона потонула, але в 1944 році її підняли і відновили. Було також кілька човнів та брандвахта.
Такі були міжвоєнні драги на малих річках. Фото з вроцлавського сайту «Річкові перевезення вчора, сьогодні, завтра»
Такі були міжвоєнні драги на малих річках. Фото з вроцлавського сайту «Річкові перевезення вчора, сьогодні, завтра»

Роботи із розчищення берега та поглиблення русла почалися в березні, а восени начальник батальйону звітував, що шлях від Луцька до Берестечка частково розчистили, проте роботи потрібно продовжувати.

«Пам’ятаю, йшли мені назустріч десь зо 5 чоловіків, озброєні, в «безкозирках» зі стрічками, а старшина був навіть із ручним кулеметом», - згадував очевидець працівників цього батальйону Григорій Фессалійський.

БУРЕМНІ СОРОКОВІ: ОБСТРІЛИ СУДЕН ТА НЕБЕЗПЕЧНІ ВОДОРОСТІ

Тим часом у 1945 році створили Волинське обласне управління з транспортного освоєння малих річок. Саме воно прийняло на свій баланс кораблі, баржі та інші рухомі і нерухомі об’єкти луцького судноплавства.

Для нового управління стали набирати людей. Кваліфікованих працівників знайти було неможливо. На пристань наймалися люди з сіл, які мали по 3-12 гектарів поля. В теплий сезон їх часто доводилося відпускати додому на польові роботи. У 1946 році вдалося зібрати сяких-таких 15 робітників. Купили на потреби управління і 4, правда, не нові автомобілі: легковий трофейний Horch, трофейний артилерійський тягач Krupp, трофейний Steyr та радянську «полуторку». Лише австрійський «Штейр» був на ходу, інші не працювали.
Автомобіль, який скоро стане трофейним, на центральному майдані Луцька. Справа - приміщення нинішньої обласної прокуратури. Фото з форуму board.lutsk.ua
Автомобіль, який скоро стане трофейним, на центральному майдані Луцька. Справа - приміщення нинішньої обласної прокуратури. Фото з форуму board.lutsk.ua

Вкінці року управління отримало невелике старе дерев’яне приміщення для своїх працівників.

Як доводилося працювати тоді, можна дізнатися з пояснювальної записки головного інженера Волинського управління із освоєння малих річок Петра Дигильова.

«1946 год явился по существу годом организационного периода как самого управленческого аппарата, а так же подведомственных отделов. В прошлом году работы производились при абсолютном отсутствии каких-либо технических приспособлений. Рубанок и топор являлись основным инструментом. Их было в ограниченном количестве и в низком качестве.

В 1946 году управление не имело помещения для размещения аппарата, только в конце года с большими трудностями было отвоевано полуразрушенное здание, которое мы немедленно стали ремонтировать. Жилищные трудности не давали возможности подбора и создания постоянных кадров квалифицированных работников. Совершенно отсутствуют судоремонтные мастерские», - писав головний інженер Дигильов.

Менше з тим, тогоріч побудували 10 човнів і прочистили 124 кілометри водного шляху від Луцька до Берестечка. Всього витягли з води 100 кубічних метрів різних предметів, які заважали судноплавству. Розібрали 15 понтонних мостів, залишалося ще 4.

У 1947 році відновили кілька моторних агрегатів, катер, човни, баржі. Всі роботи виконувалися кустарним методом, бо бракувало інструментів та фахівців.

Тільки в 1948 році організували перші курси на 30 людей. Там їх навчали на шкіперів та технічних працівників. Закінчували курси не всі, але навіть ті, хто залишався працювати, протримувався там недовго. Бо зарплата на пристані була дуже маленька.

Ситуація в цьому році стала вирівнюватися, бо розвивалося перевезення вантажів та пасажирів. Цього року загалом перевезли 6,4 тисячі тонн вантажів та 2,3 тисячі пасажирів. Чистий прибуток склав 108 тисяч рублів. Побудували столярний і ливарний цехи.
Пароплав «Некрасов» на старій пристані. Фото 1950 року з книги Ірини Левчанівської «Луцьк колись і тепер»
Пароплав «Некрасов» на старій пристані. Фото 1950 року з книги Ірини Левчанівської «Луцьк колись і тепер»
Стара пристань. Фото 1950 року з книги Ірини Левчанівської «Луцьк колись і тепер»
Стара пристань. Фото 1950 року з книги Ірини Левчанівської «Луцьк колись і тепер»

Пасажирське сполучення відбувалося тільки вверх по течії до Берестечка. План на 1949 рік – відновити сполучення аж до Колок. Після розчищення берегів та дна від техногенних предметів, постала природна перешкода – водорості. Одного разу під час рейсу з Луцька до Берестечка працівник «Некрасова» 136 разів занурювався в холодну воду, щоб очистити гвинт від намотаних водоростів. Після цього він зліг із хворобою на 20 днів.

Крім пароплава, на водних лініях працювали 3 катери та 8 барж, було кілька понтонів. Найчастіший вантаж – дрова, борошно та хліб, торф, будівельні матеріали.

Під час одного з рейсів катера «Победитель», який перевозив ліс до Луцька, біля села Більче сталася якась поломка. Командир екіпажу вирішив пристати до берега на ремонт. Поки механіки колупалися в моторі, до катера підійшли якісь озброєні люди. Не показавши своїх документів, вони стали вимагати документи у членів команди.Один із невідомих заявив, що він – представник РК КП(б)У, уповноважений по селі.

Після словесної перепалки озброєні люди відійшли і зупинилися неподалік. Поки відбувався ремонт, невідомі стояли і перешіптувалися. Після завершення кількагодинного ремонту катер нарешті зміг відчалити з берега. Але щойно це відбулося, як незнайомці стали стріляти по катеру з автоматів і гвинтівок. Куля нікого не зачепила і катер дійшов до Луцька.

Під час допитів один із членів команди впізнав нападника, це був голова сільради села Більче. Чим завершилася справа, невідомо.

З ЛУЦЬКА ДО ПІНСЬКА – ВОДНИМ ШЛЯХОМ

Всі річковики міста знали, що в них залишається подія must be – підняти досить потужний пароплав, який лежав на дні в районі урочища Білі Води на Маневиччині. На підняття «Маршала Тимошенка» знайшли гроші аж у 1949 році. У липні цього року виділили 30 тисяч рублів. Це закупівля тросів, цвяхів, інших матеріалів, пального, зарплата працівникам.

Проте підняти корабель із дна річки було не так просто. Планували завершити акцію десь наприкінці серпня, але щось ішло не за планом. Пароплав підняли аж 19 листопада. Він був 22 метри в довжину, 3,5 – в ширину. Потужність – 76 кінських сил.

З правого борту він мав дві дірки. Дерев’яна палуба в носовій частині була зруйнована. Пошкодженим виявився і машинний відділ, проте вузлові частини двигуна були в нормі, їх треба було тільки відчистити після довгого лежання в воді.

Наступного року пароплав уже робив вантажно-пасажирські рейси.
Коли минула післявоєнна відбудова, сполучення по водних лініях було достатньо налагоджене, почалося спокійне життя річкового флоту Луцька, поступовий розвиток, виконання планів, звітування про успіхи перед взятими соціалістичними зобов’язаннями.

У 1950 році по річці ходили 4 катери, пароплави «Некрасов» та «Маршал Тимошенко», 13 барж, 2 металеві понтони. Возили ними хліб, вугілля, сіно, овочі, дрова та інші товари. Цього року вже перевезли 4,2 тисячі пасажирів.
Катер №91 у п'ятдесятих роках. Фото з газети «Радянська Волинь»
Катер №91 у п'ятдесятих роках. Фото з газети «Радянська Волинь»
Працівник річкого флоту в Луцьку.  Фото з газети «Радянська Волинь»
Працівник річкого флоту в Луцьку. Фото з газети «Радянська Волинь»

У 1952 році утворили Стир-Горинське управління річкового транспорту. Фактично, це була просто реорганізація того, що вже було. Управління мало дві дільниці – Стирську та Горинську.

Збільшилася і довжина судноплавної лінії по річці Стир. Тепер вона становила 455 кілометрів і простягалася від Берестечка до Пінська. Сьогодні це здається фантастичним, але колись можна було купити квиток, сісти на кораблик у Луцьку і мальовничими водами допливти до Пінська.

Поява пароплава біля якогось населеного пункту справді іноді сприймалася як свято. Була традиція в луцьких річковиків – подавати сигнал наближення до чергової пристані. Навіть той, хто не поспішав пливти, здалеку чув чарівні звуки корабельного свистка.

ПАСАЖИРІВ ПЕРЕСТАЛИ ВОЗИТИ У СІМДЕСЯТИХ

Пароплави, які ходили ще з міжвоєнних часів, вичерпували термін придатності. У 1957 році на брухт списали «Некрасова». «Маршала Тимошенка» вдосконалили – перевели на дизельне паливо, завдяки чому збільшилася його потужність удвічі. Проте і він довго вже не прослужив. У 1960 році пішов у небуття.

На зміну їм у річковому порту Луцька стали служити нові радянські катери. Вкінці п’ятдесятих років буксирних та пасажирських катерів у Луцьку було вже до 20. Вони тягали 40 барж. При управлінні продовжували діяти курси навчання шкіперів та капітанів, а спеціальна техніка і далі розчищувала русло. Порт приносив чималі прибутки.

У 1957 році кораблі перевезли у 12 разів більше вантажів, ніж у 1947. Усі шістдесяті роки флот дуже активно розвивася – з’являлися нові катери, збільшувалася кількість перевезень вантажів та пасажирів, постійно підчищували і поглиблювали русло. Пасажирські теплоходи були просто таки переповнені людьми.
Теплохід на річці Стир у шістдесятих. Фото з board.lutsk.ua
Теплохід на річці Стир у шістдесятих. Фото з board.lutsk.ua
Теплохід на річці Стир у шістдесятих. Поштова картка
Теплохід на річці Стир у шістдесятих. Поштова картка

Але на початку сімдесятих років із пасажироперевезеннями щось пішло не так. Їхній об’м став різко зменшуватися. Можливо, однією із причин цього стала зручність і швидкість добирання автобусом. А вже у 1974 році пасажирів на річці Стир перестали возити.

«В первую очередь очень необходимо заменять флот на участке пристани Луцк. В настоящее время спрос на перевозки водным транспортом удовлетворен только на 40%. Пассажирские перевозки в зоне деятельности райуправления не имеют перспективы и имеют очень малое значение. План пассажироперевозок на 1974 год составляет 15000 пассажиров и представляет перевозки только на озере Свитязь как прогулочные рейсы для отдыхающих», - писав у доповідній записці у транспортний відділ Волинського Обкому начальник Стир-Горинського райуправління річкового транспорту В. Сисько.

Отже, перевезення річкою завершилися, а ті, що організували для туристів на Світязі, були збиткові. Отримуючи прибутки 3,7 тисяч рублів з озерних перевезень, управління потратило 9,5 тисяч. Зменшилася кількість катерів – того року залишилося тільки 6 буксирних, 1 службовий та 1 пасажирський. Залишилося 17 барж. Серед інших вантажів стали возити камінь для будівництва доріг.
Динаміка перевезень пасажирів з кінця сорокових років Стир-Горинським управлінням. На осі абсцис - час у роках, на осі ординат - кількість пасажирів у тисячах
Динаміка перевезень пасажирів з кінця сорокових років Стир-Горинським управлінням. На осі абсцис - час у роках, на осі ординат - кількість пасажирів у тисячах

Попри застарілість техніки та відсутність попиту з боку пасажирів, луцький річковий флот завдяки перевезенням вантажів не тільки тримався на плаву, а й розвивався. В середині сімдесятих збудували новий адмінбудинок на 20 чоловік, трохи розширили територію пристані для зберігання піску, запланували купити 3 радіостанції для постійного зв’язку з суднами.
Кораблі на річці Стир у сімдесятих. Фото з газети «Віче», 2000 року
Кораблі на річці Стир у сімдесятих. Фото з газети «Віче», 2000 року
Катери та баржі на пристані біля моста Бена. Фото з газети «Народна трибуна», 1995 рік
Катери та баржі на пристані біля моста Бена. Фото з газети «Народна трибуна», 1995 рік
Екіпаж буксирного катера «Яструб» – матрос Сергій Колос та капітан Володимир Будчик, 1986 рік
Екіпаж буксирного катера «Яструб» – матрос Сергій Колос та капітан Володимир Будчик, 1986 рік
Працюють катери на пристані. Фото з board.lutskua
Працюють катери на пристані. Фото з board.lutskua
Теплохід «Перепел». Зображення на поштовій картці
Теплохід «Перепел». Зображення на поштовій картці

Ситуація погіршилася на початку вісімдесятих. Згідно зі статистичними та бухгалтерськими звітами, діяльність управління перестала бути рентабельною у 1981 році. Працівники флоту скаржилися, що вся техніка була дуже застарілою. Вантажі все частіше перевозили залізницею та автотранспортом, збитки ж флоту тільки наростали. Скорочувалася кількість працівників.

Але все це – внутрішня ситуація, про яку мало хто знав. Зовні все виглядало, як і раніше. По річці періодично курсували баржі, які перевозили будівельні матеріали. Піщана купа на березі річки в районі вулиці Шевченка наростала. Дітлахи часто мали таку розвагу – підпливали до барж і вилазили на них, на пісок, щоб потім стрибнути у воду, або просто пропливтися по річці. Баржі та катери працювали цілодобово.

«Коли пливла баржа, всі купальщики намагались вхопитись за автомобільні скати, які прикріпляли до останньої баржі позаду, для кращого керування. Ось такий був атракціон.
Якось групка хлопців з мого двору сіли на баржу і вирішили, що вона повернеться через пару годин. Приїхали назад вже коли сутеніло, в плавках, голодні і холодні», – згадує очевидець тих подій ODZER з форуму Луцької дошки.

Не втрачало своєї популярності і веслування. Кандидат у майстри спорту на каное Михайло Котис розповів, що в ті часи по річці дуже багато плавали на байдарках та каное. Спортсмени разом із тренером робили довготривалі сплави водними шляхами Волині аж у Білорусь.
Діти на пляжі. Фото з альбому «Луцьк» 1963 року
Діти на пляжі. Фото з альбому «Луцьк» 1963 року
Човнярі. Фото з альбому «Луцьк» 1963 року
Човнярі. Фото з альбому «Луцьк» 1963 року


"ЛИХІ ДЕВ’ЯНОСТІ" ПОГЛИНУЛИ ЛУЦЬКІ КОРАБЛІ

Судноплавство на річці Стир припинилося в дев’яностих роках. Останній рейс здійснили у 1996 році. З того часу більше навігацію (тобто офіційний сезон судноплавства) не відкривали.
У 1997 році «Укррічфлот» видало наказ про списання всіх плавзасобів Волинського річкового порту – таку назву мало колишнє Стир-Горинське управління з 1992 року. Більшість флоту розпиляли на металобрухт. Дещо залишилося гнити на березі.

До останнього часу під мостом на вулиці Шевченка стояв каркас колишнього теплоходу «Перепел». Але 2012 року його вирізали на металобрухт. В останні два роки пішов у небуття й катер «Яструб», який був пришвартований до останньої луцької баржі. Вона ще є, але потрохи і її розпилюють. Оце й усе, що залишилося від колишнього річкового флоту Луцька.
Руїни теплохода «Перепел». Фото з Вікімапії
Руїни теплохода «Перепел». Фото з Вікімапії
Руїни теплохода «Перепел». Фото з Вікімапії
Руїни теплохода «Перепел». Фото з Вікімапії
Частина теплоходу «Перепел»
Частина теплоходу «Перепел»
Напис на корпусі теплоходу
Напис на корпусі теплоходу
Релікти катера «Яструб», фото з Вікімапії
Релікти катера «Яструб», фото з Вікімапії
Баржа та катер - залишки флоту у 2010 році. У 2013 році катера вже не було
Баржа та катер - залишки флоту у 2010 році. У 2013 році катера вже не було

На території флоту зараз знаходяться склади, інколи стоять вантажівки та приймають металобрухт.
Один із входів на пристань
Один із входів на пристань
Якір на воротах
Якір на воротах

Серед цікавих залишків судноплавного Луцька – рятувальна станція, яка знаходиться далеко від води.
Рятувальна станція
Рятувальна станція

Раніше територія, де стоїть високий жовтий будинок (колишній корпус заводу "Електротермометрія", так званий "Бронкс") була затоплена. Тут знаходилася річкова гавань, де відпочивали баржі. А рятувальна станція стояла на самісінькому березі.

Коли ж у вісімдесятих будували нові корпуси заводу, гавань засипали і трохи вирівняли русло. Таким чином станція опинилася дуже далеко від води, приблизно за 200 метрів напряму, а з обходом будинку – всі 400.

А старої пристані, яка діяла ще з часів Російської імперії, вже давно нема. Зараз на її місці - зарослі.
Колись тут була пристань. Нині - зарослі, бо старе русло засипали
Колись тут була пристань. Нині - зарослі, бо старе русло засипали
Колись тут була пристань з майстернями Шпачека
Колись тут була пристань з майстернями Шпачека


ЕКСПЕДИЦІЯ

В ХІХ столітті художники-імпресіоністи запропонували новий метод – робота на відкритому повітрі, в одній атмосфері із досліджуваним об’єктом. Наслідуючи приклад Моне, Мане і Ренуара, щоб набратися вражень і відчути на власній шкурі, як воно – плавати на моторному судні на річці в рідному місті, автор цих рядків вирішив пройти річкою Стир у межах міста. Допомогли у цьому працівники ДСНС у Волинській області, надавши човен з двигуном і водієм.

Невеличка експедиція пройшла спочатку вниз за течією – до водозабору на Вишкові, а потім вгору до міського пляжу.

Річка і берег захаращені поваленими деревами. Це створює штучне мілководдя, яке треба розчищувати. Навіть невеликий човен мусив триматися середини русла, щоб гвинти не зачепилися за сміття на дні.

В деяких місцях обсипається берег, створюючи людям немалу проблему. Великі частини суші просто сповзають у річку. Що, крім усього іншого, ще більше робить Стир мілководним.

Ще одна проблема – залишки дерев’яного Красненського мосту часів Російської імперії. Міст будували на початку ХХ століття. У міжвоєнний період його ремонтували, а «за совіта» збудували бетонний.

Проте не всі палі прибрали із дна. Нині під час сезону мілкої води, особливо влітку і до осінніх дощів, проходити суднам тут було б важко.

Захаращене русло і під Гнідавським мостом.


* * *

Та все ж враження від такої "мініекспедиції" - чудові. Протягом короткого часу вдалося побачити і гнізда пташок на берегах, і поспостерігати за качками, вужами, рибою. Попри безгосподарність Стир – дуже гарна річка. Навіть в межах міста. Та й місто "з води" - цікаве і незвичне для ока "сухопутнього".
Монастир бригідок
Монастир бригідок
Монастир домініканців
Монастир домініканців

Цікаво плавати і навколо старобудов заповідника: з трохи незвичного ракурсу можна побачити замкові стіни, монастирі, скульптури Миколи Голованя.

Пропливти міською річкою - це ще й значило відчути "подих історії". Саме так, коли обличчя розсікає вологе прохолодне повітря, коли бачиш краєвиди з замком і церквами, тут плавали колись.

Сьогодні судноплавний Луцьк - тільки історія. Річка втратила свою роль транспортної артерії. Кажуть: бо новіші способи переміщення - практичніші і простіші. Втім, не остання причина загибелі Луцька судноплавного - банальна безгосподарність.

І як віриться, що колись ми здолаємо і її, так само є надія, що Луцьком знову ходитимуть кораблі.

Олександр КОТИС (ВолиньPost)

У підготвоці матеріалу використані книги, статті, розвідки, путівники про Луцьк та газетні публікації різних періодів ХХ століття, а також матеріали фондів Державного архіву Волинської області.
Теги: історія
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 41
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Цікава стаття!!!
Відповісти
Цікава стаття!!!
Відповісти
Молодець.

Про пасажирський паром на центральному пляжi в парку Л.Украiнки не написали.
Працював у до 1970-х рокiв.
Відповісти
Вiн дуже нагадуе будинок Дитячоi Залiзницi.
Щось спiльне?
Відповісти
Котис рулить!
Відповісти
Дуже гарний матеріал. Сподобався.

П.С. У Вас помилка. Ви пишете: "У 1913 році на Волині судноплавними були 5 річок – Стир, Іква, Прип’ять, Турія, Горинь, Случ."

Якщо уважно перерахувати то річок виходить 6-ть.

Але через це саття не менш цікава :) Пишіть ще
Відповісти
виправили
Відповісти
дуже-дуже-предуже ЦІКАВО!!!!
Відповісти
Дякую! Супер! Дещо згадала зі свого дитинства. Вам вдалих історичних розвідок та знахідок. Удачі!
Відповісти
Клас!!!
Відповісти
Класна стаття, по-більше б таких.
Відповісти
Дякую щиро. Часто згадую, як у дитинстві була у бабусі, а по Стиру пливли баржі з піском. Тільки чули гудіння, відразу ж бігли до берега, бо баржі нам гуділи, а для нас, дітей, це було найбільше щастя. Повернули у дитинство своэю публікаціэю....

Відповісти
Яні. Плавають лайно і тріски, а баржі і кораблі ходять. Я теж усе це памятаю. Ходили баржі з піском з рожищенського карєру до Луцька. Було, очевидно, дешево. І катер пасажирський ходив, а матюки з нього було чути аж до Торчина. Весело було. Потім Стир став міліти і під ковельським мостом його можна було перейти вбрід по коліна. Після реконструкції і запуску Хрінниківської електростанції (2000р), Стир знову став повноводний, але транспорт, який "плавав" вже спочив у бозі.
Відповісти
В 1970-х бачили дохлу свиню, яка плила по Стиру.
Відповісти
а я ще бігав по пісках і баржах на пристані. заривались в пісок. кучі були ууу які величезні. клас…
Олександр, а чому зовсім нема інформації про очищення русла, сповзання піска. На заливі була плавуча база що відкаячувала мул і великі напливи піску.
Відповісти
да ту баржу здали на металолом
Відповісти
цікаво? - а де саме знаходится та рятувальна станція у м.Луцьку? Я щось такого будинку непамятаю.
Відповісти
За гіпермаркетом Нова лінія
Відповісти
ДУже гарна стаття,ДЯКУЄМО!!!
Відповісти
Дуже цікава і інформативна стаття про Луцьк дякую взнав багато цікавого!
Відповісти
Дякую за статтю. От тільки урочища Білі Води на Маневиччині не існувало в 1949 і не існує тепер. Та й в 1949 Стир не протікав територією Маневицького району. Можливо малось на увазі урочище Білий берег поблизу Колок?
Відповісти
Шановний, вчіть географію. Колки якраз і знаходяться на Маневиччині :-) А ще є Старий Чорторийськ який також розташований на березі р. Стир і також на Маневичині.
Відповісти
Вибачте, не відразу звернув увагу на те що Ви зробили поправку на 1949 рік
Відповісти
чудова стаття. прекрасний приклад "сплаву" історії та актуальності
Відповісти
На початку 70-х біля Красненського мосту біля берега лежала напівзатонула баржа.Її намагались витягнути з води з допомогою двох гусеничних тягачів, які надала військова частина, що знаходилась на Красному. Тягачі не змогли витягнути баржу- тільки троси порвали. Ще кілька років баржа пролежала біля берега (на ній дітлахи гралися та загоряли), потім порізали автогеном на металобрухт. аі
Відповісти
Дякую автору за дуже змістовну публікацію і гарну добірку архівних фото.Жаль тільки що нічого не сказано про багатьох людей, які відновлювали в повоєнний період річковий флот на Волині і з якими мені пощастило працювати на цьому підприєстві в молоді свої роки. Наприклад, Федорін Константин Матвійович, та легенда флоту, незмінний капітан пароплава “Некрасов” та інших суден Бортник Корній Михайлович, які присвятили все своє трудове життя цьому упралінню. А фактично все життя працювали на благо всіх лучан. Бо в кожному будинку, який споруджено в м. Луцьку \ і не тільки в ньому\ до 1993р. є значимий трудовий внесок і моїх колег.
Є деякі несуттєві неточності в опису історії нашого упраління. Після встановлення радянської влади на Волині судноремонтні майстерні управління були відновлені на базі націоналізованої авторемонтної \а не судоремонтної\ майстерні чеха пана Швачека \ в 1974-1988р. це вул. Герцена 7\. Я особисто в руках тримав в руках історичний акт прийому передачі націоналізованого майна від пана Шпачека військовій адміністрації. \На той час він знаходився в архіві Стир-Горинського управління\.
До середини 60р. управління мало назву Стир-Горинське агенство річкового транспортуб а потім уже стало Стир-Горинським управлінням річкового транспорту. Адміністративна будівля агенства находилась між Ковельским мостом та будівлею обласного споживчого товариства.В 60-ті роки управління перемістилось на вулицю Шевченко,22, в будинок \готичного типу\ побудований в війну німцями, які теж активно займались відновленням судноплавства по Стиру.
В цілому в 70-80р. управління мало три пристані: Луцьк, Зарічне та Дубровиця, де працювало в середньому в різні роки 260-280 чол., та перевозило за рік 300-350 тис. вантажів.
В управлінні ніколи не було курсів по підготовці судноводіїв, таких спеціалістів для нього готували в Києві та Дніпропетровську. Невірна і інформація про катер “Яструб”.\ В останні два роки пішов у небуття й катер «Яструб», який був пришвартований до останньої Луцької баржі\. Насправді, в останні два роки пішов у небуття буксирний катер “БК 179”, який довгі останні роки був пришвартований до останньої Луцької баржі \плавмайстерні\, першим капітаном якого був я. Немає катера “Ястреб” і на жодній з фотографій в публікаціїї. Напис на світлині : Екіпаж буксирного катера «Яструб» – матрос Сергій Колос та капітан Володимир Будчик, 1986 рік. не відповідає дійсності. На фотографії в дійсності майстер Луцького технічної дільниці водного шляху Пуха Володимир з сином. Позаду їх катер “Путейский-8,” капітаном якого в 1979р. теж був я.
На превеликий жаль, така гірка доля і руїна спіткала не тільки флот Волині, але і всієї України.
Відповісти
дякую за уточнення. може, в 40-их сталася якась помилка, але в більшості архівних матеріалів, мабуть, в усіх, які я бачив, майстерні Швачека називали саме судноремонтні, але зараз мабуть це вже не дуже важливо.

ще хочу запитати вашу думку. якщо взяти невеликий катер, десь такий як №91 на фото вище, і застосовувати як екскурсійний для прогулянок, то як ви думаєте, чи треба для цієї цілі розчищувати русло? і наскільки? чи реально відновити плавання хоч на малій ділянці для екскурсійного катерка?

те, що треба повиймати гіляки, відчув на своїй шкурі, коли гвинт зачепився за щось під водою біля міського пляжу. наскільки шкоди для прохідності русла завдає той факт, що на річці так довго вже не плавали?
Відповісти
БК 179 був приписаний до пристані Дубровиця. Звідси почалася його перша навігація. Першим капітаном на ньому був Андрієвський Іван Власович, механіком Красько Віктор Степанович. Я на ньому в 79 р. працював матросом. В 90- х був порізаний на металобрут на тех. дільниці Кураш.
Відповісти
Біля рем.майстерні був пришвартований " ЯСТРУБ " . На фальшборті був збережений напис.
Відповісти
Ще б інформацію як утворилась велика заплава, коли хотіли збудувати готель і насипали пісок
Відповісти
Можливо в пана Шпачека були також в власності і судоремонтні майстерні, які він передавав радянській військовій адміністрації окремим актом, але я знайомився лише з актом передачі авторемонтних майстерень. Що мене дуже здивувало в цьому документі \через що я його і це ім*я пам*ятаю до сих пір\, так це те з якою чеською пунктуальністю, яка породжувала повагу, пан Шпачек передавав по відомості все майно. Враховано було не тільки велике майно: будівлі, станки, механізми і др. але і такі дрібниці як: поштучно болт такого то розміру, з такою то різьбою, гайка такого то розміру, шайби різних розмірів і т.д. і це при тому що все майно забиралось безоплатно. Хіба що може пана Шпачека, в знак подяки, відправили потім кудись на Соловки.
По питанню відновлення пасажирського судноплавства хоча б в межах м. Луцьк. Як писав великий класик: не той тепер Миргород і Хорол річка не та. З 1988р. я проживаю в м.Кременчук і періодично раз в 2-3 роки буваю в Луцьку. І не можна не замітити, що річка Стир змінилася далеко не в кращу сторону, сильно обміліла і захаращена зваленими деревами. Така ж доля спіткала і більшість малих річок України, в тому числі і найулюбленішу мною з усіх річок Псьол. І справа тут не тільки в людському факторові.
Звичайно, можна розчистити русло, але для цього потрібні кошти і немалі. Але головний ворог пасажирського судноплавства, це малий проміжок часу пасажирськой навігації \максимум 4 міс. в рік\, та дуже велика збитковість таких перевезень через величезні затрати на утримання судна. Ще в радянські часи це було однією з вагомих причир ліквідації пасажирських перевезень на озері Світязь. http://www.volyn.com.ua/?rub=33&article=0&arch=478

Навіть в м. Кременчуці де великийДніпро і шикарні водні плеса і де немало багатеньких Буратіно, ніхто не береться за такі перевезення.
Я частенько віртуально буваю, через програму Планета Земля, на річці Стир, та прохожу як і в молодості від Луцька до Пінська і все дивуюсь, як можна було не замічати тоді тієї неповторної її краси
Відповісти
Всю історію малого флоту не розмістити в одній статті. Направляйте нові матеріали пану kotyku і він зможе доповнити. Стаття чудова. Хвала і шана автору за проведену роботу.
Відповісти
Звичайно, що недостатьно однієй публікації, щоб повністю висвітлити підняту в статті тему.Наприклад періоду відновлення флоту Волині в війну та післявоєнний періоди.На жаль свідки тих подій уже відійшли в вічність, а фото за той час ніхто не мав змоги зробити.Недостатньо фотографій і за доби радянської влади, хоча я переконаний, що вони ще зберігаються в старих сімейних альбомах працівників підпрємств пов*язаних з річковим флотом Волині. Збереглися такі любительські фото і в мене.Якщо автора цікавить ця тема, то я можу вислати в електронному вигляді частину їх. Я так думаю, що чим далі від нашого часу, тим буде цікавіше слідуючим поколінням знати про історію свого краю. І дивуватись, як на такій річецьці Стир, яка в майбутньому в їхній час, може буде подібна на сьогоднішню Конопельку, їхні далекі пращури успішно розвивали судноплавство.

PS.В своєму коментарі від 26.12.2013р. при друкуванні я допустив помилку. В реченні:Насправді, в останні два роки пішов у небуття буксирний катер “БК-179”, який довгі останні роки був пришвартований до останньої Луцької баржі \плавмайстерні\, першим капітаном якого був я. треба читати: пішов у небуття буксирний катер "БК 187". І далі по тексту.
Відповісти
дуже цікавлять фотографії! якщо зможете, то висилайте на скриньку [email protected] . буду дуже вдячний
Відповісти
Спасибо, Саша, очень интересно.
Відповісти
Очень интересный материал.Спасибо автору! Слава Украине!
Відповісти
В 76-79р.р. працював на пристані Дубровиця. Дякую, за цікавий матеріал, за історію. Ностальгія.
Відповісти
Дуже цікава стаття ! но е питання а чому б не відновити судо-плавство в луцьку це і копійка в бюджет міста і робочі місця на мою думку цеб булоб шикарно для міста
Відповісти
Живу у Луцьку менше року, з ваших публікацій дізнаюся про місто з несподіваних сторін. Звісно, жаль, що річка перестала бути судноплавною, але добре, що є кому оповідати про луцьку минувшину, дякую Вам.
Відповісти
Пароплав Некрасов неміг намотувати водорості на гвинт,- бо він був колісним пароплавом.Вдитинстві кілька разів катався на ньому.
Відповісти
Абсолютно верно. Я тоже несколько раз в детстве катался на "Некрасове". Мы в то время (вторая половина 50-х) жили на самом берегу р. Стырь и я видел все суда, проходящие мимо нас. И ещё. Почему-то ничего не было сказано о новом тогда водомётном пассажирском теплоходе "Щорс", появившемся в Луцке примерно в 1956 или 57-м году. Он делал пассажирские рейсы до села Торговицы, а в праздники катал народ в Луцке. Первым его капитаном был Сергей Иванович Мулько, очень хороший человек. Нет ли у Вас каких-либо фотографий или сведений на эту тему?
Заранее спасибо.
Владимир.
Відповісти
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час
Останні статті
Готуй лижі!
26 грудня, 2013, 11:05
Скільки можна?
25 грудня, 2013, 18:32
Луцьк судноплавний, або Де живе стировий Нептун?
20 грудня, 2013, 10:28