вхід реєстрація

Луцьк: місто на могилах

Луцьк: місто на могилах
Луцьк, як і будь-яке старовинне місто, - це «місто на цвинтарі». Упродовж його історії на міських і приміських територіях постійно виникали нові кладовища і зникали старі.

Розвиваючись, місто змушене було розширювати територію за рахунок ліквідованих цвинтарів. У цих місцях прокладали нові дороги, будували житло, школи, магазини. А надмогильні плити використовували для замощення тротуарів та майданчиків.

Але не завжди на колишніх кладовищах людям жилося так, як в інших частинах міста. Стали з’являтися історії про проблеми зі здоров’ям, про аномальні речі і навіть про привидів. А пам’ятники з часом почали виглядати з-під асфальту і пам’яті очевидців.

Що зараз на старих могилах?

Нещодавно розпочалися роботи з реконструкції міського Меморіалу Слави. Відомо, що до 70-х років минулого століття тут був цвинтар – з 1803 року тут хоронили католиків, ховали чехів, українців, поляків, німців. А під час Першої світової війни на цьому кладовищі почали з’являтися військові поховання.

Будинок панахиди, який розташовується на Меморіалі, збудували у 1870 році як цвинтарну капличку. У 1970-х роках цвинтар ліквідували, щоб облаштувати на цьому місці Меморіал. Проте, як стверджують очевидці та краєзнавці, перепоховання не здійснили, а ковші екскаваторів вигрібали сотні кісток тоді ще недавніх могил.



Двір перед головним входом до луцької загальноосвітньої школи №1 і місце, де стоїть дитячо-юнацька спортивна школа, – це також територія колишнього кладовища. Вже у XVIII столітті тут ховали луцьких євреїв. Але в середині ХІХ століття кладовище перенесли в інше місце, а територію почали забудовувати. У 1950-х роках тут ще зберігалися деякі плити, але згодом і їх зруйнували. Перепоховання ніхто не здійснив. Тепер на цьому місці ходять школярі, паркуються автомобілі.



Практику будівництва шкіл на територіях ліквідованих чи зруйнованих кладовищ застосували і на місці будівництва школи №5. Раніше тут знаходилося кладовище, де ховали православних, протестантів, австрійських військових та військових Армії УНР. Ще в 1930-х роках приблизно на місці школи стояла меморіальна будівля військових, а на ній кілька латинських написів. Ось один з них: «Зупинись, перехожий, тут лежать колишні вороги». Школу на цьому місці збудували в 1959 році.



На Київському майдані стоїть будівля Волинської обласної державної адміністрації.

Ще на зламі ХІХ-ХХ століть на місці майдану було село Дворець. А сільський цвинтар розташовувався там, де зараз житлові будинки з магазином «Вопак» та приміщення адміністрації.



Сквер навпроти Луцької гімназії №4 – теж на місці старого кладовища. Тут хоронили православних, а також військових літунів. Тут ще досі зберігається могила Олекси Алмазова, генерал-хорунжого Армії УНР. Як стверджує очевидець, художник Іван Бойко, під час ліквідації кладовища за часів радянської влади зникло 15 надмогильних плит – їх начебто викрали з метою збереження від руйнації. З того часу плити ніхто більше не бачив.



Як розповів краєзнавець Ігор Левчук, на місці скверу навпроти 4-ї гімназії під землею ще лишилося кілька вцілілих могил. «За півметра від зупинки зберігається закритий кришкою склеп із залишками поховання. Проте за санітарними, архітектурними, історико-культурними нормами розміщення архітектурної форми у тому місці забороняється. Хтось із чиновників це питання дуже вдало вирішив. Можна здогадатися, хто із нині діючих», - каже Левчук.



«На цьому ж цвинтарі без попередніх археологічних досліджень був збудований каскадний зелений будинок. Судячи із зібраних нами свідчень, трохи нижче була могила комуніста, члена КПЗУ Степана Бойка, пам’ятник якому стоїть біля тринітарського монастиря, що на вулиці Лесі Українки. І такого по Луцьку ще є дуже багато», - розповів Левчук

Загадковий склеп на давньому кладовищі

Чернчиці – давнє село, яке увійшло до складу Луцька тільки в 1959 році. Як і в кожному селі, у Чернчицях було своє кладовище. Є воно й досі.

Цвинтар розташований неподалік перехрестя вулиць Шевченка та Чернишевського, де стоїть супермаркет «Наш Край». На ньому зберігається ще багато цікавих могил – українців, чехів, росіян, поляків.



На цьому кладовищі є один склеп, де в 1842 році були поховані дружина Олександра і син Дмитро архітектора Максимова.



«Склеп на Чернчицькому кладовищі обріс купою легенд. Його називають навіть могилою відьми, хоч до відьмацтва та людина немає жодного стосунку», - каже Ігор Левчук.

«Склеп зараз розграбований. Люди, які живуть в тому районі, розказували, що колись діти виймали кістки, гралися ними», - розповів Ігор Левчук.

«В буремні 90-ті роки, коли процвітав рекет, багато людей займалися грабуванням кладовищ з метою наживи. Вони руйнували склепи і виймали цінні речі: ордени, шпаги, дорогоцінності. Деяких людей я знав особисто. Жоден із них сьогодні вже не залишився живим. Життя декількох завершилося досить таки трагічно. Одному з них взагалі відстрілили голову», - розповів Левчук.

Чернчицьке кладовище – не єдиний давній цвинтар, що зберігся досі в Луцьку. Ще один такий розташований на вулиці Володимирській. Він утворений в середині ХІХ століття.

Спочатку тут хоронили військових Російської імперії, солдатів різних гусарських полків, потім солдатів Першої світової. На цвинтарі були й холерні поховання. У 1970-х роках, коли місця для захоронень стало мало, нові поховання почали робити поверх старих.



Надгробки під асфальтом

Якщо добре придивитися, то поодинокі плити ще можна знайти на вулицях міста. На теперішній вулиці Івана Франка понад Сапалаївкою знаходиться незабудоване місце колишнього Вознесенського кладовища. Воно ліквідоване в 1990 році. Проте там ще зберігаються провалені і зарослі могили та поодинокі пам’ятники.



Як розказав голова Волинського єврейського товариства імені Ісаака Долинського Сергій Швардовський, надмогильними плитами із луцьких єврейських кладовищ замостили стадіон ВНУ ім. Лесі Українки, який розташований між вулицями Шопена та Ярощука над Сапалаївкою.



На вулиці Лютеранській неподалік від будинку архітектора Голованя валяється пам’ятник братові доволі відомого колись лучанина. Це надгробок з могили Казимира Колумна Цецишовського, який помер і похований в Луцьку в 1843 році. Пам’ятник нікому не потрібний, а поряд розпивають алкоголь.

Його брат - Каспер-Казимир Цецишовський – Луцький і Житомирський католицький єпископ, могилівський архієпископ і митрополит усіх римо-католицьких костелів у Російській імперії, розвивав шкільництво на Волині на початку ХІХ століття.



Також, за свідченням Ігоря Левчука, біля Волинського краєзнавчого музею в асфальт закатані дві надмогильні плити. «Вони колись були перенесені з одного з кладовищ, досліджені, обліковані, проте виявились непотрібними. З них просто зробили частину доріжки, що веде до відділу етнографії», - розповів Левчук.

Окрім того, дослідник вважає наругою над померлими ту роботу, яку робить луцький скульптор Головань. «До свого будинку він звозив плити зі всього міста і не тільки. В Кримінальному кодексі є стаття, яка чітко називає такі речі – наруга над могилою. Коли знищують новіші надгробки, винуватці несуть кримінальну відповідальність. А коли люди беруть пам’ятники ХІХ, ХХ століть, використовують їх, вмуровують кудись – це та сама наруга. Такі самі люди ж були», - каже Левчук.

«Нас не пускають мертві»

Традиційно вважається, що старі поховання, якщо вони не належним чином вшановані, можуть «приносити нещастя». Усі чули розповіді про часті нещастя на ділянках доріг, що пролягають через старі могили, чи про трагедії у будинках, збудованих на місцях кладовищ.

Виявляється, свого часу в Луцьку створювали «карту патогенних зон» міста. Ігор Левчук – один з тих, хто розробляв цю карту. Він тривалий час досліджував тему старих поховань у місті і навіть став одним з авторів програми «Некрополі Волині», яка передбачала належне вшанування старих поховань та відновлення інформації про них.

Як розповів Ігор Левчук, у Луцьку патогенні зони дуже часто співпадали з місцями старих кладовищ.

«Ми пробували колись розробити навіть карту міста із нанесенням цих зон і місць, які можуть негативно впливати на наше життя. Вивчали статистику хвороб, суїцидів, аномальних проявів. Результати були вражаючі. Виявилося, що є конкретні будинки, де відбуваються такі речі, як самогубства, захворювання. Їх помітно більше, ніж в сусідніх будинках», - розповів Ігор Левчук.

«На зруйнованих цвинтарях залишається і енергетика. Про це було відомо ще з давніх-давен. Повністю ліквідувати кладовища неможливо. Воно продовжує існувати ще досить довго», - розповів він.

Дуже часто кладовища будували на так званих геопатогенних зонах, у яких особливо сильні «негативно заряджені енергетичні потоки».

«Великий вплив на кладовищах має і антропогенний фактор. За релігійними канонами є частина людей, яких ховають за межами території цвинтарів. Зазвичай це самогубці. Вони ідуть з цього світу з певними емоційними зривами і напруженнями, і воно може залишатися на їхніх могилах ще довгі роки. Тут є питання забобонів, церковних поглядів, а є і чистої науки та енергетики. Людина, яка іде з життя не дуже природнім способом, залишає після себе енергетичний фантом, існування якого було науково доведено ще в минулому столітті», - запевняє Левчук.

У Луцьку, зі слів Левчука, є кілька таких проблемних місць. Багато з них – в районі залізничного вокзалу, 33-го кварталу.

«Скоріше всього, Чернчицьке кладовище знаходиться в геопатогенній зоні. Ситуацію підсилює наявність боліт. Зараз менше, але колись болота в тому районі були навколо. З боліт можуть бути різні випари, але, крім того, болота несуть доволі недобру енергетику. Дуже багато людей, які бували на тому кладовищі, потім довго «відходили» фізично і емоційно», – каже дослідник.

Неналежно вшановані могили, надгробки, які розкидані по місту, – це проблема міста загалом, впевнений Левчук.

«На територіях колишніх кладовищ відбувається будівництво, могили знищуються, цінні речі з них розкрадаються. Зрозуміло, що Луцьк стоїть на кістках, і зупинити будівництво неможливо. Але люди принаймні повинні знати, що було на місцях, де вони живуть», - каже він.

«З однієї сторони - ми всі віруючі і патріоти, а з іншої сторони - ці самі патріоти багато років викидають залишки своїх пращурів на смітники і звалища, і нема жодної на це реакції. Яка може бути енергетика в міста після цього всього? І ми ще дивуємося, чому Луцьк так в’яло розвивається та чому місто має такі проблеми… Нас не пускають мертві… Тому і місто фактично напівмертве… Тільки на великі свята тут відбувається якийсь рух. Великий цвинтар залишився, тільки вийшов на поверхню…»

Олександр КОТИС, ВолиньPost
Теги: історія
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 35
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Третє фото знизу :) Зараз такого не напишеш :)
Відповісти
як шкода, що у луцьких школах на уроках краєзнавства розповідають не те, що треба... виявляється, стільки цікавого навколо...
Відповісти
ого. у вас навіть такі уроки були. а в нас і того не було...
так! цікавого навколо багато.
Відповісти
Українські вчителі на уроках ведуть себе як учиха з "Наша Раша".
Відповісти
Такие публикации появляются в периодике постоянно, но никому до них нет дела. Когда ликвидировали кладбище на улице Франка восемь газет желтой прессы вопили о поругании могил. Но результатов никаких, кроме подъема тиражей таких газет. К моей радости, могилы сами могут за себя постоять и поднятый выше вопрос о темной энергетике меня радует... Правда, редко какая газета пытается проследить судьбы участников поругания, а стоило бы...
Відповісти
От того я за кремацію!)
Відповісти
Сашко - молодчинка! дякуємо за твою неймовірну роботу!
Відповісти
А хто знає хто такий цей левчук?? Я чув, що він масон
Відповісти
Левчук ...ким він лиш не є. А загалом ультра конкретна і впливова людина на Волині і в Україні загалом. Володіє даром провидіння. В громадському житті веде лінію дійового правочинства. Аристократ.
Відповісти
Він психічно хвора людина!!!
Ходить до людей і представляється що він головний архітектор міста Луцька! Що за брєд?? Йому треба лікуватись!!
Відповісти
А тепер він ще юрист!!! =))
Відповісти
В городе есть сооружение, которое планировалось использовать как крематорий. Когда начали строить, предполагалось, что это за городом, а теперь оно оказалось почти в центре. Теперь там шиномонтаж, или нечто такое. Кремация - за и против?Лично я -- за..
Відповісти
розкажіть детальніше, де то.
Відповісти
На перехресті вулиць Карпенка-Карого, Дубнівської і Глушець. На мапі Гугл там позначено АЗС.
Відповісти
Какой крематорий? Там стрился Дом Панихиды - и только.
Відповісти
Я вчилася в 1-й школі і тільки тепер дізналася, що шкільні лінійки, перший дзвоник, останній дзвоник у нас проводилися на... кладовищі. Уявляю собі, як стоять діточки, святково вбрані, хлопчики з букетиками, дівчатка в білих бантиках, музичка веселенька, а під ногами кісточки трісь-трісь... Ужас!!!
П.С. Автор - умнічка :)
Відповісти
мені здається, оті берізки дуже добре передають цвинтарну енергетику. однозначно, найцікавіше місце плацу.
Відповісти
ну ніхто ж не знав тоді, я сам в 1 школі пройшов 7 останніх і 7 перших дзвоників і все добре було :)
Відповісти
Тепер гостям, які приїжджатимуть до Луцька, буду проводити екскурсії, опираючись на історичні факти:)

А автору варто подумувати про написання книги.
Відповісти
Котис Вам повага, тільки не зазнавайтесь пишіть більше
Відповісти
Осторожно, Каббала!
Відповісти
Про це знають старші мешканці м. Луцьк. Лучани я дивуюсь вам. Я сам з Торчина, але ще мій сусід це все розказував - він бульдозером корчував могили біля 4 школи...налили 200 грам горілки - вперед. Навіть перехреститись не дозволили..дикарі.
Відповісти
На 33 кварталі на місці льодового катка та нових будинків наприкінці Чорновола було кладовище, бижче до Сапалаївки в бурянах ще лежать залишки плит. А там стоять будинки...
Відповісти
Молодець, Олександр! Тішуся, що ТАК побачив і відчув!
Відповісти
КАРМА... Ще старші люди казали: "В тому Луцьку-все не по людську"
Відповісти
...Як з вище написаних коментарів,то дійсно шкода що цього не розповідають у школах,було би дуже корисно знати усім цю інформацію,а не приховувати її від постороннього ока
Відповісти
щоб ви всI з тих шkiл повтikали? :-))
Відповісти
дуже хочеться щоб про це все знали наші діти і пам.ятали маю на увазі теперішню молодь
Відповісти
мій тото вчився в 1-й школі і каже, що в 60-х роках ще знаходили кістки на подвір*ї...
Відповісти
А чому "Чернчиці", хіба не Черчиці? На відносно недавніх (30-ті роки) польскьких і поч. ХХ ст. військових автрсійських картах записано саме Черчиці, без "Н".
НА горі де зараз кладовище про яке пише автор був монастир, а дорога яка іде повз кладовище і далі, так звана "дорога любові" - це вулиця зниклого села - Черчиці. На луцькборді здається є фото)
Автору респект за статтю, молодець!!!
Відповісти
Класна стаття!Я теж вчилася в 1 школі,але не знала,що вона на кістках.ми в дитинстві любили розповідати страшилки,одна з них була про 5 школу-ніби то там привиди зявлялись,і діти їх бачили,вчителі.жесть....
Відповісти
яка карма? Хто вiрить у Пресвяту Трiйцю, той не буде вiрити у мiфiчну карму.
Відповісти
Отак і нас закопають. Головне в людині то душа. Хто з них у пеклі, а хто у Царстві Небесному. І де ми будем...
Відповісти
Дуже слушна інформація. Такі речі потрібно досліджувати, вивчати та популяризувати. Такий настрій як сум, тривога, неспокій не виникають на пустому місці.Потрібно навчитися захищатися від подібної енергії,вшановувати правильно померлих. Пане Олексію, я поважаю Вашу активність в даному напрямку.
Відповісти
Дуже гарна і потрібна для роздумів стаття.
Хочу привернути увагу і до території Свято-Троїцького собору,де з особливою жорстокістю нищаться стародавні могили.
Відповісти
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час