Апокаліпсис уже завтра, або Як знищити Україну за 3 кроки

Чи багатьом відоме ім'я письменника Сашка Завари? Можливо, ви читали його «Історію хворого розуму» чи «Ката-Моргану»? Ні? Тоді цей відгук для вас. Якщо вірити авторові, то «Ката-Моргана (Апокаліпсис уже завтра)» - це «по-перше, роман-алюзія, а по-друге, дещо фантастична, але дуже патріотична історія» про жінку-країну, яка втілює у собі «образ і силу нашого народу». Не знаю, як щодо такого порівняння, але от Еліс, героїню «Оселі зла», Ката Фандоріна мені нагадала точно.

Отож, у центрі роману-антиутопії дівчина на ім’я Катакана Фандоріна, яка, не змикаючи очей, та з кольтами в обох руках подорожує зруйнованими містами і селами майже бездиханної країни і намагається з’ясувати, що стало причиною хаосу, який вщент зруйнував усі досягнення цивілізації.

До речі, як ви собі уявляєте постапокаліптичне суспільство? Ось у Сашка Завари воно обмежене кордонами України і населене релігійниками-людожерами та дітьми-варварами, які за милу душу вб'ють будь-кого з вас, якщо ви не відповідаєте їхнім стандартам. Якось страшнувато стає від думки, що усі згадані громадяни є українцями із недалекого майбутнього, які зараз живуть поруч нас.

Загалом, це «історія про те, до чого можуть призвести мрії» або мрія одного не зовсім адекватного хлопчини (про причини його неадекватності тут не писатиму, самі ризикніть і почитайте), бажанням якого скористалися сили пітьми з метою виграти битву, що точилася проти українців не одну тисячу років. І їм вдалося зробити це за три кроки: 1 – нав'язування геть чужої нам релігії, 2 – знищення історії наших предків, 3 – деморалізація молоді, робота з якою і впала цьому хлопчині на плечі. Отже, заснувавши модну американську комунікаційну компанію, символом якої став надгризений шматок сала (нічого не нагадує?), цей хлопець на ім'я Степан Працюк узявся за справу, яку ще до його приходу розпочали слуги пітьми. Вони агітували людей долучитися нібито до свободи і демократіїї, уособленнями якої стали «джинси, кока-кола, рок-н-рол, усюдисющий секс та аморальність». Хоча зізнаймося: з цим важко сперечатися. Крім цього, цей Степан Працюк виявляється ніякий тобі не американець, а звичайний українець, якого в школі дітки не любили. А тут йому на допомогу приходить Чак Палагнюк (хто ж як не він розуміється у створенні «хаосу»?), і разом вони забезпечать Фандоріній «рай на Землі». Але про це героїня дізнається ще не скоро.

Зацікавило? Тоді пістолети в руки і сторінка за сторінкою стежте… як автор постійно перериває розповідь «ліричними роздумами» про зірок-манекенів і все те, що пояснює причини людської деградації і результат, у якому опинилося згадане вище постапокаліптичне суспільство.
Так сумбурно про сюжет. Та ще треба сказати про обкладинку. Цікаве вирішення. Серед моїх знайомих одні порівняли її з інструкцію до телефону, а інші раділи, що анотацію винесли «на-гора». Мовляв, відразу знаєш брати чи ні. Насправді, всім скептикам скажу: згідно з сюжетною лінією, зовнішній вигляд обкладинки цілком виправданий.

Хоча зверніть увагу на постер книги. У мене асоціації, що виникають, пов'язані з Майданом. Дивує тільки, чому це у героїні дитина в руках, а не кольти. Останнім часом спекулювати на Майдані стало потенційно успішно. Але, повертаючись до початку, це ж дуже патріотична історія. І все починалося з того, що «імперії зла все ж таки вдалося скорити світловолосих русинів…»