«Не люблю, коли мій дім називають Будинком з химерами», – луцький скульптор

Луцький скульптор Микола Головань каже, що досі не може приватизувати свій славнозвісний будинок на березі Стиру.

Автор численних художніх робіт, скульптор Микола Головань 9 січня відзначив 70-річний ювілей. Як відомо, найбільшу славу йому принесла робота усього його життя – будинок-майстерня, який він оздоблює уже понад 30 років. Будинок розташований у Старому місті, неподалік від лютеранської кірхи, що у Луцьку.

«Я – місцевий скульптор Микола Микитович Головань. Народився у вир війни на Одещині в 1943 році. Так мені сказав тато. Проте записаний як корінний лучанин», – розповів скульптор у інтерв’ю газеті Волинський монітор.

Свого часу батько хотів повернутися на свою батьківщину, але родина зрештою лишилася в Луцьку.



«Хоч батько мріяв, щоб ми усе покинули і майнули до моря, проте я вирішив не залишати маминої могили й осів тут назавжди», – розповів скульптор.

«Свій будинок, який знаходиться на вулиці Лютеранська, 9, поблизу Стиру, я дуже люблю і ніколи не завершу. Будуватиму його доти, доки житиму і матиму на це сили», – зізнався він.

«Не люблю, коли його називають Будинком з химерами. Це у Києві, на Банківській, сидять химери. Називаю свій будинок Вернісажем скульптора», – сказав Микола Головань.


«Найдивнішим вважаю те, що і досі мені не дають приватизувати мій будинок», – додав скульптор.

Микола Головань каже, що до його будинку щодня приходять зацікавлені відвідувачі, часто бажають поспілкуватися з ним самим.

«Сюди потрапляють найрізноманітніші люди. Це і Драч, і Танюк, і рок-музиканти з гурту «Брати Гадюкіни», і Маренич, Богачук приходив, професори і звичайні люди відвідують мене. На початку 90-х років тут увесь Рух (Народний Рух України, - ред.) побував. З теплотою згадую наші зустрічі при каміні й свічках, коли говорили на найрізноманітніші теми», – розповів він.

Окрім того, Микола Головань зізнався: вже і не пригадає, скільки пам’ятників зробив за все життя.

«За життя стільки пам'ятників зробив, що я і лік їм загубив. Усього зробленого не злічити й не охопити. Мене хвилює нині сакральна скульптура, апостоли. Це – поклик моєї душі. Я почав їх творити у період, коли цього не можна було робити, продовжую й надалі», – поділився скульптор.

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!