Як працюють безпілотники: розповідь оператора з Волині

Українські безпілотники — "очі" військовослужбовців, котрі допомагають виявляти ворога, рятують життя і наближають перемогу. Про роботу з дронами в зоні бойових дій журналісти поспілкувалися з оператором БпЛА, авіамеханіком волинського підрозділу безпілотних авіаційних систем "Геліос" Нацгвардії Ростиславом на позивний "Байка".

Про це пише Суспільне.

— Звідки ви і як потрапили у підрозділ?

— Я з Волині. З того місця, "де розвертаються білі ворони". Наразі служу в Луцьку, в підрозділі "Геліос". З початку повномасштабного вторгнення вирішив, що треба йти. Спочатку працювали з маленькими семидюймовими дронами, зараз — на більших.

— Коли ви вирішили стати військовим?

— З початку повномасштабного вторгнення. На другий день, 25-го, зібрався з думками, дістався до військової частини в Луцьку. Отримав зброю, базові навички. Потім почалась служба по охороні державних об'єктів. Виконував спеціальні завдання. Паралельно зі службою в нас були навчання — практикувалися, постійно вдосконалювалися до 2023 року.

Потім почався перехід до роботи з дронами: двоє побратимів купили тренувальний Mavic, запросили на політ — підняли його на 100–130 метрів. Ми бачили весь горизонт. Я тоді зрозумів — це вирішення. На фронті це такий неабиякий крок. Дрон може пошкодитись, але збережеться чиєсь життя.



— Маєте приклади успішних операцій?

— Так. Цього року брали участь у бойових діях на Донецькому напрямку. Це командна робота: знаходили піхотинців і ворожу техніку. Був випадок у лісі: виявив рух трьох одиниць ворога, помітив дивні дії та маскування. Підійшов ближче, збільшив зум: один працював, двоє лежали під деревом. Артилерія вийшла на позиції ворога — почалася пожежа.



Ми виявили ймовірний вхід у бліндаж або накриття, керівник вивів оптику. Пілот оптики зателефонував: "Байка, куди ми маємо летіти?" Я відповів: "Так і так, ти лети, а ми придумаємо". Він зайшов у ліс, коригували вліво-вправо — секунд 20 польоту серед дерев. Потім мої товариші: "О, так, ми його бачимо" — вразили ціль. Було виявлено й знищено ворожий АГС.

— В чому особливість підрозділу "Геліос"?

— У нас багато різної техніки — від малих "пташок" до більших БпЛА. Ми волинський підрозділ, молодіжний "свіжак", можна сказати. Нам бракує мотивованих. Ми їх чекаємо!

— Які найчастіше завдання ви виконуєте? Розвідка, коригування вогню?

— Ми постійно спостерігаємо: дрон у небі — або ми, або другий екіпаж. Один екіпаж може тримати загальний нагляд по передньому краю, другий — знижує висоту й шукає безпосередньо місця, де може ховатися ворог. Шукаємо непримітні місця, непримітні речі. Після спостереження можемо коригувати вогонь — бачимо, як працює наша артилерія, і ворог розбігається.

— Які дії, коли виявляєте ціль?

— Залежно від обстановки приймаємо рішення. Якщо ціль на відкритій поверхні — знаємо, що не втратимо її з поля зору. Можемо повернутися, налаштувати дрон, спорядити його боєприпасами й відпрацювати самі. Можемо спостерігати й коригувати роботу наступного екіпажу. Якщо бачимо, що можемо вразити — вражаємо. Споряджаємо Mavic боєприпасом: прилетів, відпрацював і повернувся. Якщо Mavic не впорався — працює FPV. Єдина різниця, що Mavic повернеться, а FPV — ні.



— Які дрони ви використовуєте і чи є різниця між ними у завданнях, які вони виконують?

— Так, є. Маємо ударні дрони й розвідувальні — для близької та глибокої дистанції. Переважно для розвідки використовуємо Mavic, Mavic 3T — він оснащений нічною камерою і вистачає приблизно на 7 км: за 7 км видно рух людини чи техніки. Також маємо ударні дрони різних розмірів — сім, вісім, десять дюймів лопасті — чим більша лопать, тим більше вантажу може нести і тим далі летить.

Це інженерія: прогнозуємо результат — якщо хочемо великий "бум", то це на коротку дистанцію через вагу боєприпаса. Mavic стабілізований: запустив двигуни — висить, дає широкий кадр. FPV вимогливіший до пілота, треба відчувати — витонченість у керуванні.

— Що ще використовуєте?

— Є й більші "пташки", а також наземні роботизовані комплекси — від евакуації людей до платформи, на яку можна вчепити кулемет.

— Чи траплялися випадки, коли дрони рятували життя?

— Так. Це було 2024-го, на Запорізькому напрямку. Вечірній час, наші позиції повідомили про звуки та російську мову — ми відразу відреагували. Підтвердила розвідка: два піхотинця наближалися до наших позицій — дрон це виявив і ми уникли великих втрат. Ми прийняли рішення відразу готувати дрон до скидання боєприпасів по ворогу. Повернули "пташку", спорядили її і вирішили відпрацювати.

Скид відбувся невдало. Ворог почав підбиратися ще ближче до наших позицій — ми побачили й почули вибух. Ми спостерігали зверху і чули збоку, бо були недалеко від наших. Той вибух нас порадував. Хлопці, які зайшли на позицію, поставили на вхід "клеймор" для безпеки. Там був один військовослужбовець, який проходить службу з нами. Він спрацював — два ворожі піхотинця більше не з’явилися. Якщо чесно, це вражає. Вони йшли цілеспрямовано. Минає день, і ми маємо очікувати, що хтось буде рухатися по нашому сектору — зазвичай вони ходять двійками, і двійками ми їх і вражаємо.

— Помічали якісь особливості поведінки російських військових, коли їх помітили?

— Після відпрацювання по ворогу помічали, що вони можуть колоти собі якусь ін’єкцію, можливо знеболювальне. Дехто встає і йде, дехто повзає від великої крововтрати. Іноді беруть гранату під бронезахист — перший вибух — наше відпрацювання, другий — від них самих.



— Пригадуєте перший бойовий виліт?

— Пам’ятаю. Нас привезли на позицію під ротацію — я не до кінця усвідомлював серйозність. Зліва по полю неодноразово "лягав Град" — за ніч 100–103 рази. Була жахлива ніч, втрат не було. Першого свого ворога я зустрів теж із неба. Іде такий худий, ледь сунувся. Перед цим хлопці працювали — замінували територію, замінували стежки. І по цій стежці він іде — ловить першу міну. Завдання міни — затрьохсотити. Він трьохсотиться, і ладно б, якби він розвертався й намагався тікати, а ні — він рухається далі, ловить другу міну. Знову рухається далі. Він ледь-ледь добирався до тієї посадки — до ймовірного укриття. Потім ловить третю міну — і все, вже більше не ліз. Так хочеться, щоб ніхто більше не ліз сюди, в нашу державу, у нашу країну.

— Скажіть, будь ласка, ви працюєте на природі і там часом є і тварини, коти, собаки, і рослини. Як ви з цим даєте раду?

— На одній позиції перед вильотом нас зустрічали козулі на галявині посеред лісу. Скрізь вибухи, світло, спалахи, а вони не тікали. Якось треба було поправити антену — побачили дві невідомі рослини в Національному парку; захотілося зберегти, ми їх огородили. Попри те, що собаки й коти — друзі людини, вони можуть і допомогти, і нашкодити. Кіт приходить до людини, її годують. Той кіт не буде постійно на позиції: він мандрує, кудись іде, повертається. Ми спостерігали на ворожій стороні — знаходили кота; якщо ситуація дозволяла, могли 15–20 хвилин за ним стежити: він іде у бліндаж до ворога, до того, хто його годує. Тоді ми вже знаємо, де вони. Дорозвідка з'ясовує, скільки їх там, і в подальшому ми відпрацьовуємо.

— Коли навколо небезпека, що вам допомагає тримати бойовий дух?

— Ну, я ж "Байка". Я починаю думати про хороше, планувати, що буду їсти. Хочу український борщ, хочу вареники зі сметаною, хочу постригтися. Я не думаю про погане. Був випадок, коли я був старшим групи, заводив людей. Ну, це насправді треба тримати планку, щоб не показувати, що тобі страшно. Усе переводили в гумор, у якийсь жарт.

— Що вам допомагає там? Музику слухаєте, чи немає такої можливості?

— Як хто. У нас це в певній мірі — робочий процес. Якщо обстановка контрольована, повністю готовий екіпаж: один літає, один допомагає, інший... Ну, там буквально по годинах розбиваємо. Ми підходили до роботи з комфортом, навіть визначали, скільки годин відпочивати: 8 годин працюєш, 8 — відпочиваєш. Робили собі графік.

— Наскільки важлива командна робота у вашій справі?

— Дуже важлива. Я думаю, як і скрізь, командна робота — це найголовніше, що є. Ті люди, які зараз у команді, усі дуже важливі, мало кого можна замінити, бо для цього потрібно готуватися. Оператор дрона, який розвідує, знаходить ціль — це один екіпаж. Другий екіпаж — FPV, який може відпрацьовувати по ньому. Для забезпечення роботи цих двох позицій потрібен зв’язківець, щоб скоординувати. Той самий зв’язківець попередить водія, щоб щось довести, банально запланувати. У нас іде використання дронів, боєприпасів, банально — води, пального тощо. Ці ресурси не безкінечні, і завдання водія — здійснити доставку.

У нас є вислів: "Наші очі — в небі, ваша безпека — на землі". Є десять пунктів, на які ми орієнтуємося: це розвідка, оператор БпЛА, технік БпЛА, сапер БпЛА, водій-шумахер, зв’язківець, інструктор, який навчає, лідерство. За кожним стоїть два-три пункти, у яких ми можемо розвиватися. У нас немає таких, хто може замінити всіх і скрізь. У кожного — свій діапазон роботи й своя відповідальність.

— Що для вас означає слово "побратим"?

— Побратим — це все. Це підтримка, це врівноваження. Ми не залізні: в якийсь момент я можу розгубитися, а в якийсь — потрібна буде моя підтримка. Це комплектуюча. Як дрон і пульт — єдині, так само я і побратим. Знову ж таки — командна робота.

— Ким ви були до війни?

— Робив різні речі. Найбільше з того, що робив, мені подобалося — будувати сцени. Дуже припала до душі ця робота. Я подорожував, побував по всій країні. Завдяки роботі побував також у 2019 році в Маріуполі. Уже тоді відчувалося, що щось не так. У нас були перевірки: підходили наші українські воїни, перевіряли нас. Ми ж були не місцеві.

— Що у вас змінила війна?

— Я думаю, насамперед погляди, цінності. Також, якщо спостерігати за тим, що відбувається в повсякденному житті... Іноді навіть можна посміятися: люди з таких банальних побутових проблем можуть зробити трагедію. Не туди енергію спрямовують. Ми повинні об’єднуватись, разом іти до спільної мети — вибити ворога з нашої землі.



— Як ви сприймаєте підтримку цивільних і волонтерів?

— Від себе, від свого підрозділу дуже хочу подякувати людям, які не стоять осторонь, які приділяють свою увагу, свій час, допомагають нам. Ми ж робимо все це задля спільної мети. Дякую людям, дякую волонтерам, дякую управлінню Національної гвардії.

— Що вам допомагає триматися? Рідні, побратими?

— Маю побратимів багато, бо вже значний час проходжу військову службу. Знайшов тут друзів, гарних колег. Маю родину, хочу подякувати батькам за підтримку.

— Що для вас означає перемога?

— Я думаю, насамперед це буде такий видих. Ми дочекаємося того часу, коли зможемо жити далі — незалежні, без присутності ворога, без цієї нечисті. Це буде новий виклик. Це буде адаптація до цивільного життя. Це буде нагода забути те, що зараз відбувається. І водночас — це відкриє нові можливості. Я зможу подорожувати: може, в Крим заїду, може, десь у Європу. Такі плани є.

— Про що мрієте після перемоги?

— Подорожі, хобі, зайнятися чимось своїм, виділити час для себе.



Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.