Як НСЖУ допомагає медійникам, яким через війну довелося їхати з рідних міст

Журналістська солідарність – якою вона була у мирний час і якою є зараз? Чи відчувають медійники свою важливість з боку суспільства? Як журналісти долають виклики воєнного сьогодення?

Такі теми обговорювали на спільній онлайн-конференції на тему „Журналісти важливі. Наше гасло – журналістська солідарність”, яку провели Центри журналістської солідарності Запоріжжя та Івано-Франківська, інформують в НСЖУ.

На заході зібрались представники місцевих ЗМІ, військові кореспонденти, журналісти-переселенці та студенти.

На підтримці українських журналістів на міжнародному рівні – через допомогу ЄФЖ і МФЖ та авторитетних інституцій – акцентував у своєму виступі голова НСЖУ Сергій Томіленко.

“Журналістика – професія мужніх людей із великою місією. Утім, часто працівники ЗМІ залишаються незахищеними і в нинішній час війни завдання Спілки – шукати ресурси і організовувати відповідні заходи, аби колеги, які в біді, які евакуювалися з тимчасово окупованих територій або з регіонів, де йдуть воєнні дії, які мобілізовані, поранені, воюють добровольцями, отримали сприяння. І ці великі виклики наша журналістська команда долає”, – відзначив Сергій Антонович.

Він повідомив, що незабаром буде оприлюднено офіційно, що штаб-квартира ЮНЕСКО стане партнером мережі з шести Центрів журналістської солідарності, відкритих НСЖУ за сприяння міжнародних партнерів.

”Це визнання на глобальному рівні нашої мережі як ефективної в допомозі колегам у біді, – сказав Сергій Антонович. – Попри економічні і воєнні виклики ми маємо максимально підтримувати колег, аби якнайбільше медійників залишалися в нашій професії і продовжувати благородну справу інформування українців, натхнення на опір і відбудову країни”.

А за підтримки японських благодійників нададуть матеріальну допомогу Харківській обласній організації НСЖУ – офіс осередку нещодавно було поруйновано внаслідок обстрілу. Як журналістці, що постраждала через російську агресію, допоможуть також Світлані Карпенко з Оріхова Запорізької області, очільниці районної газети „Трудова слава”.

Своїми думками з приводу означених тем поділилися медійники, яким через повномасштабне вторгнення росії в Україну довелося тікати з рідних міст. Один із них – Микола Осиченко, президент „Маріуполь ТВ”, який знайшов прихисток у Запоріжжі:

„Коли ми були в окупації, в блокаді, найстрашнішим для мене стала відсутність інформації та зв’язку, відсутність можливості дати якісь новини людям. В окупації, інформаційний вакуум окупанти заповнюють своїми новинами. Ми працюємо і намагаємося доносити навіть зараз правду до наших людей, які живуть на тимчасово окупованих територіях. Лише в Маріуполі залишилося до 100 тисяч мирних жителів. Із них – десятки тисяч діти. Вони пішли до школи, де їх годують російським наративом. Якщо ми не будемо воювати з цим на інформаційному фронті, то через рік-два отримаємо покоління, яке будуть ненавидіти нас. І це не їх провина, а частково – наша. Тому намагаємося робити все, що можемо».

У Запоріжжі оселилася після переїзду і Світлана Залізецька із ТРК Мелітополь. Війна, як лакмусовий папір, виявила людяність серед колег, впевнена вона.

Світлана розповіла, як інформаційна хвиля допомогла визволити з полону її батька:

“До війни важливої підтримки як журналіст я не відчувала. Але війна, як лакмусовий папір, виявила людяність серед моїх колег. Саме НСЖУ мене підтримала – і обласна, і голова Спілки Сергій Томіленко. Особливо тоді, коли мого батька окупанти викрали і взяли в заручники. Я не знала тоді, до кого звернутися. Звернулася до журналістів. Вони підтримали мене інформаційно. Завдяки потужному розголосу, ті ФСБшники, які зі мною розмовляли, попросили „Досить!” – і батька звільнили”.

Світлана Залізецька зазначила – має журналістську підтримку і в фінансовому плані: за сприяння колег з НСЖУ її ЗМІ – РІА-Мелітополь знайшло грантодавців.

«Двічі переселенка» донецька журналістка Олена Смірнова зараз мешкає в Івано-Франківську.

“Уже двічі довелося тікати. Але якщо під час виїзду з Донецька на той час не було активних бойових дій, то з Ірпеня ми з’їжджали 1 березня в чому були, – сказала вона. – Дуже вдячні Івано-Франківському Центру журналістської солідарності за підтримку, турботу і порозуміння”.

Олена Смірнова також наголосила на необхідності вести журналістську боротьбу з агресією рашистської пропаганди на тимчасово окупованих українських територіях.

“Якщо ми “втрачаємо” людей, то в тому є і наша провина. Багато хто розуміє на окупованих територіях, що йде й інформаційна війна, але не говорити не можуть, бо наражатимуть себе на небезпеку”.


Роман Кривко, кореспондент „Українське радіо. Харків” уже 5 місяців живе і працює дистанційно в Івано-Франківську:

”Маю творчий осередок, офіс, у Центрі журналістської солідарності. А це важливо, бо звикли ми, журналісти, спілкуватися, щоб була редакційна атмосфера. Одна справа – працювати онлайн у квартирі, це не налаштовує на робочий лад. А тут ми обмінюємося думками, обговорюємо якісь теми. Це повертає в часи „до вторгнення”, коли працювалося разом.

Медійник також відзначив важливість місії, яку взяла на себе НСЖУ, у створенні широкої мережі журналістської підтримки після 24 лютого:

“Усі ми відчули, що можемо спілкуватися не лише в межах редакції. Багато колег втратили роботу – хто їх підтримає? І громадський осередок, створений НСЖУ, свою роль зіграв і ще буде відігравати”.

Як вдається прищепити суть гасла „журналісти важливі” майбутній зміні журналістів – студентству, розповіли викладачі: Віра Качмар, завкафедри журналістики, реклами і PR університету Короля Данила (Івано-Франківськ) та Галина Пристай, старший викладач кафедри журналістики Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

”Інформаційний фронт має велике значення не лише для населення України, але й в першу чергу для підростаючого покоління, зокрема, тих студентів, які обрали для себе фах журналіста. Зараз розуміємо, що ті стандарти, які були написані журналістами до війни, кардинально змінилися. Якщо ми керувалися тим, що маємо подати точну інформацію вже зараз, то зараз розуміємо, що не вся інформація може бути доцільною і не всю її потрібно подавати тоді, коли відбулася подія. Університет Короля Данила приєднується до ідеї журналістської солідарності і має в планах створити між журналістами та науковими працівниками свою ініціативу, яка у вигляді волонтерської роботи допомагатиме журналістам”, – повідомила Віра Качмар.

За словами Галини Пристай, співпраця між науковцями і медійною спільнотою завжди була і буде в пріоритеті для навчального закладу:

”Ми постійно комунікували з НСЖУ і обласним осередком Спілки на рівні заходів, залучення місцевих журналістів до навчального процесу, нині запрошуємо колег із усієї України. Тепер, коли маємо такий Центр журналістської солідарності у нашому регіоні, впевнена, буде більше можливостей комунікувати і навчати наших студентів у дусі взаємопідтримки. А сьогодні молодь наочно може побачити, наскільки важливими є ці поняття. Багато студентів старших курсів зараз поєднують навчання з роботою, висвітлюючи події війни. Звісно, комунікуючи з журналістами-переселенцями, вони отримуватимуть ширші професійні компетенції і нові навички”…
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!