Журналіст відкрив спортзал у селищі за 6 кілометрів від Росії, аби врятувати газету від закриття

Головний редактор газети «Ворскла» Олексій Пасюга мешкає на відстані шести кілометрів від кордону з Росією. Саме тут розташоване його рідне селище – Велика Писарівка. І саме звідси російські окупанти почали наступ на Сумщину у перший день повномасштабної війни.

Попри усі складнощі пан Олексій таки продовжив працювати і робити усе можливе, аби його газета «Ворскла» й надалі інформувала місцевих. Для цього довелося навіть відкрити спортзал.

Публікація створена у рамках проєкту «Журналісти важливі», ініційованого Національною спілкою журналістів України.



На початку 2022-го року «Ворскла» виходила накладом 2500 примірників. Це, розповідає редактор, гарне число для «районки».

Щоправда, з початком повномасштабної війни в Україні у газети миттєво відпало 1200 передплатників, що стало для редакції ще одним ударом.

«До 24 лютого ми були доволі успішним виданням. Так, працівники не отримували шалені кошти, але вистачало усім. Таких кризових ситуацій раніше не виникало, адже ми завжди шукали різні можливості заробітку. Тож з початком великої війни нас виручила фінансова подушка – гроші, які накопичили під час виборів», – ділиться Олексій Пасюга.



Однак накопичень вистачило ненадовго. Аби й надалі газета продовжувала існувати, а працівники отримували хоч якусь копійчину, редактор вирішив відкрити спортзал при газеті. Ідея, каже, виникла давно, війна лишень підштовхнула до реалізації задуму.

Ще до початку широкомасштабного вторгнення Росії пан Олексій взяв дозвіл у селищній раді на оренду частини приміщення, у якому розташована редакція. Кабінети у ньому пустували, розповідає, зо 10 років. Думав над відкриттям кінотеатру або кафе, але це потребує величезних капіталовкладень, та й чи був би такий бізнес у селищі прибутковим – невідомо. Оскільки товариш Олексія Пасюги займався тренажерами і дозволив їх орендувати безоплатно – зупинилися таки на відкритті спортзалу, який зрештою став у Великій Писарівці повноцінним спортивним клубом. Щоправда, починати було нелегко.



«Обговорили все, домовився про обладнання і… почалася велика війна. Тренажери є, приміщення є, але на території ходять вороги. Нікого не міг впросити, щоб перевезли ті тренажери з вулиці. Тоді я сам потихеньку перевіз те, що легше, своїм легковиком додому. А єдина велика машина, яка погодилася допомогти, як би це сумно чи весело не звучало, – автомобіль ритуальних послуг», – розповідає редактор «Ворскли».

Під окупацією Велика Писарівка була два тижні. Та щойно російських солдатів вибили за межі українського кордону – ті активно почали обстрілювати цивільну інфраструктуру селища, зокрема суттєво пошкодили й редакцію «Ворскли». У таких умовах про відкриття спортзалу, каже, не йшлося. Ба більше, журналісти думали, як доносити до людей правдиву інформацію у той час, як з телевізорів та приймачів ворожа пропаганда голосила «Київ уже взято».



«Наша газета – єдиний місцевий канал інформації. Тож, коли замість національного телебачення звідусіль лунало вороже, – надію покладали лише на «Ворсклу». Оскільки готувати газету було неможливо – взялися за бойові листки, які друкували просто на принтері селищної ради. Старости і волонтери їх розповсюджували. Повноцінна газета вийшла у квітні. Її готували лише двоє людей», – продовжує Олексій Пасюга.

Раніше редакція складалася із чотирьох працівників. Та з початком повномасштабної війни один із них вирішив захищати країну зі зброєю у руках, інша, рятуючись від московської навали, виїхала за кордон. Відтоді газета виходила не два, а один раз на тиждень, а редакція відкрила вакансію для дійсно сміливої людини.

Вакансію «Ворскли» помітила Національна спілка журналістів України і допомогла розповсюдити оголошення. Так, на нього відгукнулася колега Оксана Ковальова, яка раніше працювала в обласних і всеукраїнських виданнях, та через війну залишилися із двома дітьми без роботи і копійки у кишені у рідному Глухові. Вона, каже Олексій Пасюга, була ладна погодитись на будь-яку роботу, аби лише платили гроші. А «Ворскла», зауважує редактор, вчасні виплати таки могла гарантувати.

«По-перше, у нас були певні запаси, по-друге, нас підтримав один із фондів та Національна спілка журналістів України, яка надала невеличкий, але дуже помічний грант. А ще в Україні діє програма, яка упродовж двох місяців підтримує роботодавців, що працевлаштовують внутрішньо переміщених осіб», – пояснює Олексій Пасюга.

Журналістка Оксана Ковальова неодноразово виїжджала з військовими і з «нуля» писала матеріали для «Ворскли». Їх, розповідає редактор, передруковували обласні та навіть всеукраїнські видання. Саме так «районка» стала відомою і отримала запрошення на участь у проєктах від НСЖУ, які упродовж кількох місяців приносили редакції по 7 тисяч гривень.



Окрім журналістки, у газету взяли ще одного чоловіка із категорії ВПО. Він, на диво, виявився тренером, тож облаштування спортзалу нарешті зрушило з мертвої точки.

«Я сподівався, що державні виплати, які «закривали» зарплату пані Оксані, продовжать, але цього не сталося. Реклама, на жаль, теж за цей час не повернулася, а прибуток від передплати суттєво зменшився. Тож, аби газета продовжила своє існування, ідею зі спортзалом ми таки змушені були втілити у терміновому порядку. Влітку «тренажерка» уже працювала», – продовжує редактор.

«Ворскла» платить за оренду приміщення тисячу гривень за місяць. Спершу, зауважує Олексій Пасюга, коли у редакції зовсім не було грошей – сума здавалася великою. Та уже за перший місяць функціонування спортзалу «районка» заробила 5 тисяч.



«Ми побачили, що це працює, коли за третій місяць роботи наш прибуток становив уже 10 тисяч гривень. За ці кошти ми придбали більярдний та тенісний столи. Так, довелося витратися, але потім такі вкладення приносять свої плоди», – зазначає журналіст.

До слова, кошти, які платять за гру в більярд, редакція «Ворскли» перераховує на потреби Збройних сил України.



Нині спортзал приносить газеті щонайменше 17 тисяч гривень в місяць. І хоч витрати на опалення чи електрику нікуди не зникли, сума чистого прибутку дозволяє платити зарплату двом працівникам. Наступного року планують придбати ще кілька тренажерів. Бо, кажуть, і місце є, і бажання розвивати справу. Для «Ворскли» і Великої Писарівки загалом ця ніша нетипова, а тому і має успіх.

Особливо полюбилась «тренажерка» дітям. Плата для малечі – символічна, 200 гривень за місяць. У спортзалі діти не лише спортом займаються, тут вони спілкуються та бавляться. З часом Олексій Пасюга вирішив, що буде доречно проводити тут і навчальні заняття. Тож днями школярам розповідали про тактичну медицину. Спершу, каже, провели інструктаж про ризики, пов’язані з вибухонебезпечними предметами, а потім вчили користуватися турнікетами.

«Були різні заняття: працівник туристичного гуртка вчив в’язати спортивні вузли, поліцейський – як запобігати злочинам тощо. Тобто це не просто «тренажерка» – це вже справжній спортивний клуб. Лектори – мої товариші. Хлопці дуже люблять ділитися своїм досвідом і роблять це абсолютно безоплатно», – додає Олексій Пасюга.



Випадок «Ворскли», каже, для інших редакцій – не панацея, але мотивація, аби колеги не втрачали надію і шукали додаткові джерела доходу.

Окрім «тренежарки», газету врятувало й підняття ціни за передплату. Нині 8 чорно-білих сторінок «Ворскли» вартують 585 гривень на рік. Підписка минулого року коштувала на 255 гривень менше. Однак такий крок, пояснює пан Олексій, – не забаганка. Річ у тім, що тонна паперу, яка минулоріч коштувала 18 тисяч гривень, 2022-го вартує 60 тисяч.

«Були два варіанти: підняти ціну і продовжувати працювати або залишати на тому ж рівні, але через два місяці закритись. Поки відгуки свідчать про те, що вартість газети не впливає на її тираж. Приходять пенсіонери, віддають майже 600 гривень, бо «не можуть без районки», а водночас заможний бізнесмен може сказати, що у нас дорога газета. Думаю, справа – не в ціні», – підкреслює редактор.



Велика війна, каже, довела, що друкована преса, зокрема у прикордонні, може конкурувати зі всеукраїнським телебаченням або радіо. Тоді, коли ТБ було відсутнє впродовж трьох місяців, «Ворсклу» соціальні працівники доставляють, долаючи навіть підірвані мости.

Ще одна проблема, яка виникає на шляху створення газети у воєнний період, – відсутність електроенергії. Утім Олексій Пасюга не нарікає, бо, каже, в окремих українських містах ситуація зі світлом значно гірша. Натомість редактор знайшов вихід і тут.

«Нерідко буває таке, що світло є лише вночі, тож доводиться порушувати комендантську годину і працювати, коли усі сплять. Кілька разів ледь не зірвався випуск газети через відсутність інтернету. Тоді ми скинули файл на флешку і летіли шукати місце зі «Старлінком». Головне, аби електрика була в друкарнях», – розповідає пан Олексій усміхаючись.



Утім проблема з актуальністю текстів залишається. Якщо номер через вищезазначені причини готують невчасно, то і матеріали, відповідно, застарілі. Тож нині журналісти намагаються писати більше розповідей про військових, волонтерів та земляків, які допомагають у боротьбі з ворогом. Такі історії, пояснює редактор, – вічні і особливо полюбились читачам.

Колектив редакції плекає надію, що зовсім скоро Україна святкуватиме Перемогу і їхня «районка» перейматиметься приємними клопотами, як-от відкриттям власної радіостанції.

«У Великій Писарівці «тягне» лише російське радіо, жодної української FM-ки на нашій території не було. Тому хочеться відкрити свою станцію на базі редакції і, відповідно, розширити штат», – зауважує редактор «Ворскли».

«Районка», резюмує Олексій Пасюга, працюватиме попри всілякі негаразди й надалі: «Ми зникнемо хіба у випадку повного колапсу, але й після того знайдемо сили відновитися».

Ольга ВОЗНЯК

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!