26-річний прикордонник з Волині продовжує службу з осколком в нозі. ВІДЕО

Вадим Гись з позивним "Чіча" — військовослужбовець Волинського прикордонного загону. Йому — 26, родом із міста Володимира. За час повномасштабної війни з РФ він двічі виконував завдання у зоні бойових дій. Отримав поранення, та продовжує службу з осколком у нозі.

Суспільному захисник розповів про бойовий досвід, навчання такмеду, відбиття атак та поранення.

Вадим Гись опанував професію кінолога, навчаючись у кінологічному центрі, і мав службового пса. Розпочав службу у Львівському прикордонному загоні в 2019 році. Через рік, у 2020-му, його підрозділ перевели до Луцька: тут поповнив лави 6-го прикордонного Волинського загону.

Після початку повномасштабної війни з РФ волинянин написав рапорт на переведення в комендатуру швидкого реагування (ПКШР). Так із листопада 2024 року став на захист країни на Харківському напрямку. Посада — снайпер, але, як каже сам прикордонник, довелося повоювати піхотинцем.

"Не був на Харківщині ніколи, але приїхавши, якби рельєф дуже здивував. Ну, якщо в нас на Волині, наприклад, рівнини, то там вверх-вниз, вверх-вниз. Воно ніби здається прикольно, але коли несеш бойове завдання і треба дійти до позиції, то це не сильно приємно", — сказав захисник.

Перший виїзд на позицію на Харківщині був серед ночі. Вадим пригадує: з пункту А до пункту Б, де військові мали нести чергування, довелося йти пішки 5-6 кілометрів.

"Ми їхали на позицію вночі і двома групами по два чоловіки йшли на позицію. Перший раз — нічого не знаєш, нічого не розумієш. Навіть руки не бачиш своєї. На той момент ми брали з собою по дві 5-літрові баклажки води, чим більше поїсти, спальник, карімат, якийсь одяг, щоб вдітися тепліше", — розповів боєць.

1 січня 2025 року Вадим із побратимами зустрічав на позиції. Російські військові, у яких Новий рік розпочався на годину раніше, запустив на позиції українських військових снаряди "Градів", пригадав Вадим, а впродовж новорічної ночі не стихав вогонь із крупнокаліберного кулемета.

Між службою й веденням боїв Вадим Гись зумів пройти двотижневі медичні курси за кордоном, у Європі, отримавши поглиблені знання з надання першої медичної допомоги під вогнем. Каже: знання з такмеду дуже знадобились під час другої ротації.

Друга ротація відбулася наприкінці весни 2025 року: Вадим знову потрапив на Харківський напрямок. Місцевість, із його слів, була аналогічна першій ротації, однак найбільшою проблемою були російські дрони. День розпочинався з чергування в "норі", каже Вадим. Це — замаскований невеликий бліндаж, де можна переночувати. Побратими працювали за графіком: один відпочиває, двоє — на позиції.

"Ворог став сильнішим. А можливо ми просто попали на такий підрозділ, на дуже сильний підрозділ БпЛА, один з найкращих у ворога. Він трошки робив нам погоду... Бували і скиди, і FPV били, і мінометні обстріли були. По-різному, як який день." — зазначив військовослужбовець.

На одній із позиції Вадим із побратимами провів 26 днів. З безпілотників їм майже щодня скидали харчі та воду. На 26-й день українські військові, які були попереду, отримали важкі поранення і потребували евакуації. На позиції Вадима було укриття, у бійців не було. Вадим пригадує, як з побратимами побігти витягувати поранених хлопців.

"Хлопці, які були попереду — в них був контакт, їх треба було вивести. Зустрілися лице в лице з ворогом. В одного осколок був в локті, а в іншого було кульове поранення: зайшло в ягодицю і вийшло нижче живота. Пі по нам, і по ним. Вони вийшли на радіостанцію до нас. Провели їх до нас на позицію і вже там надавали медичну допомогу", — говорить боєць.

На місце евакуації, зі слів прикордонника, бійцям потрібно було прибути до певної години, де мала чекати машина. Перші три виходи через польоти російських дронів були невдалі, проте четверта спроба стала успішною.

"На четвертий раз у нас получилося вже якби висунути його. 800 метрів потрібно було його сунути під гору. Тобто ми були у ворога як на долоні. Бо ми були в низовині, а вони були вище нас і нам також треба було ще вище йти", — зазначив військовий.

У вересні 2025 року Вадим Гись був на позиції з трьома військовослужбовцями ЗСУ. Коли хлопці заряджали портативну зарядну станцію, військові РФ влучив по їхньому пункту скидом "запальничка".

"Ми якраз були на висоті, знизу село було і нас було видно. Ми передали, що скинули нам "зажигалку", побігли з суміжниками, потушили пожежу. Екофло була заряджена на 60%. Пробувши ще кілька днів, екофло розрядилася. Я вийшов на керівництво і попросив збігати вернутись назад на більший ліс: там, де був генератор, можна підзарядити павербанки, набрати води і зарядити екофло", — сказав воїн.

Зарядивши станцію EcoFlow, військовий повертався на позицію. Пригадує: довелося значну частину місцевості бігти, адже там не було ні дерева, ні куща для схованки у випадку загрози. Не дійшовши 100 метрів до посадки, по Вадиму прилетів російський дрон — влучання припало на ногу. Суміжники, які були поруч, почали надавати медичну допомогу.

"Зліва — поле, справа — дуже густа посадка, що не зайдеш нею. А в мене рюкзак з екофло, 5-літрова бутилка води і автомат. Я почув, що наді мною завис дрон. Вже зрозумів, що він мене засік. Десь метрів 30 я пробіг і почув біля ноги взрив і такий удар по нозі, наче вдарило палкою. Зразу заніміла нога. Ще пробіг метрів 70, забіг в окопну лінію до нас, поклав воду, екофло під маскувальну сітку, тоді забіг до суміжників", — каже боєць.

На цьому моменті, зазначив Вадим Гись, стали в нагоді отримані за кордоном знання з надання допомоги в "червоній зоні". Згодом прикордонник провів конверсію турнікету, стежив за ногою, а коли кровотеча зупинилась — зняв турнікет. Евакуація, розповів боєць, відбулася не одразу, оскільки російські бійці атакували скидами з FPV-дронів.

"Хотіли зразу відправляти людей по мене, але я кажу: "Ні, бо прийдеться ще цих хлопців забирати". Вони прибігли зранку. Кажу: "Бігом ховайтеся". Вони сховалися, і тоді нас почали знову "фпівішки" бити. Вже вийшло керівництво на нас, каже: "Ви самі бачите ситуацію. Ви даєте команду, ми замовляємо РЕБ". Ми якось вибрали час, проскочили, зайшли в лісок невеличкий . Тільки зайшли, і біля нас почало два FPV літати. Медик мене на тачці привіз в інший кінець лісу. І вже на наступний ранок була з суміжників машина і мене вивезли", — сказав військовий.

Спершу Вадим Гись потрапив на стабілізаційний пункт, де бойові медики спробували витягнути осколки. Але операцію не провели — його машиною медичної служби доставили в госпіталь у Харків, а звідти — в районну лікарню.

"Тоді подивилися, сказали, що осколок зайшов далеко, якби дуже проблематично звідти його доставати, бо можна зробити ще більше біди. Осколок досі в мене в нозі..." — зазначив військовослужбовець.

Зараз Вадим у складі підрозділу проходить злагодження та готується до подальшого відправлення у зону бойових дій.

Вдома на волинянина чекають мама, тато, брат і бабуся. Рідні дбають про Вадима: пишуть, телефонують, відправляють посилки. Після перемоги і завершення війни Вадим Гись мріє повернутися додому, радіти життю і жити на повну.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!