74-річна волинянка понад 30 років керує легковиком

Жителька села Оконськ Катерина Кучерук, яка нещодавно зустріла своє 74-річчя, уже понад три десятиліття за кермом свого автомобіля «ВАЗ 2107 Лада».

Ним приїхала й забрати виграний у розіграші серед передплатників районної газети приз – органайзер, пише «Нова доба».

«Нову добу», каже жінка, вона виписує весь час − любить її за місцеві новини та розповіді про знайомих людей. А знайомих у Катерини Марківни чимало: навчалася в школі і в Оконську, і з 5-го класу в Маневичах, а працювала все життя на великих підприємствах − льонозаводі та інкубаторі.

"На льонозаводі я важила льон, приймала його та передавала в цех, − згадує вона. − Там працювало до 300 людей, але умови роботи були важкі, тож кадри часто змінювалися. Поверталася з відпустки − а всі нові обличчя… Працівники приїжджали не лише з Оконська, а й з Малої та Великої Яблуньки, Довжиці, Граддя, Новосілок, Чарторийська, Маневич…"

Щоб зменшити цю кадрову текучість, на початку 1980-х для працівників льонозаводу здали багатоквартирні будинки та гуртожиток − аби люди мали де жити.

Згодом Катерина Марківна два десятиліття була завідувачкою виробництвом на птахопідприємстві в Оконську.

"Колись моя мати була там пташницею 40 років, я їй допомагала, а потім і сама працювала. За освітою я зоотехнік, закінчила Горохівський технікум сільського господарства, − каже жінка. − Я вже давно на пенсії, там на підприємстві лишилося тільки батьківське стадо, а яйця інкубують у Луцьку".

Її чоловік, який уже покійний, працював у радгоспі «Маневицький».

"Мій чоловік був кранівником та водієм, а мені завжди снилося, що я їжджу машиною, хоч за кермо ніколи не сідала. Так складалося, що на роботі мені часто треба було кудись їхати, а підвезти мене було нікому. Тож спершу їздила скутером, а вже після 40 років вирішила вчитися в автошколі − не пропускала жодного заняття в ДОСААФ, здала на водійське посвідчення".

Спочатку, сміється Катерина Кучерук, поки доїжджала до Маневич, доводилося матюків від чоловіка наслухатися.

"Казав, що моя машина ніколи не дізнається, що таке п’ята передача − але потім я привчилася до водіння. Головне − їздити!" - каже жінка.

Особливо страшно було переїжджати через перехрестя біля Оконська, де міжнародна траса й пост поліції. Але й із цим упоралася. Згадує з усмішкою, що одного разу її племінник, який щойно отримав водійське посвідчення, зупинився там − і не поїхав. Поліцейські підійшли й сказали: «Давай, їдь!», а він відповів: «Не буду» й чекав на брата. Його посвідчення тоді не забрали − сьогодні ж він гарно кермує і сміючись згадує ту історію.

Виховала Катерина Марківна разом із чоловіком двох дітей. На жаль, син помер через хворобу, а серце жінки тішать донька Наталія, що мешкає в Івано-Франківську, внучка Богдана та дві правнучки − Катруся й Марічка, названі на честь обох їхніх бабусь. Її онука теж водійка.

"Донька каже: «Переїжджай до нас». А я поки не хочу − слава Богу, сама собі раду даю. Куди потрібно − заїду. І по гриби, ягоди − куди забажаю. Часто їду з подругами в Маневичі − і у справах, і на закупи. А в грибний сезон − у ліс до Поворська, де наші грибні місця − маслюки, рижики, зеленички та підзеленки", - розповідає водійка.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!