вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  

51-ша бригада: «Ми вибрали життя»

51-ша бригада: «Ми вибрали життя»
51-ша окрема механізована бригада зробила свій, неоціненний вклад у хід подій російсько-української війни. Мобілізовані бійці та добровольці, котрі також були у її рядах, першими пішли захищати кордони України від загарбника.

Бригада була задіяна у численних бойових операціях, та допомогла звільнити багато українських міст від окупантів. Проте, держава у свою чергу не надто піклується про своїх захисників, а навпаки - продовжує переслідувати їх в той період, коли бригаду вже розформували.

25 липня минуло три роки, як підрозділ 51-ої бригади, перебуваючи декілька днів під щільним артобстрілом на териконі, змушений був відступити. В результаті бійці потрапили в полон, а через деякий час їх вивезли на територію Росії.

Командир відділення артилерійської розвідки Ігор Диня розповідає, що на терикон вони потрапили, відступаючи з Ізварино.

«Склалась ситуація, що сил українських військ для закриття кордону було недостатньо. І, у зв’язку з тим, що була знищена переправа, нам не могли доставити боєприпаси та продовольство. Було прийнято рішення відступити з Ізвариного. Таким чином, під регулярними обстрілами, ми потрапили на терикон, де пробули протягом 10 днів», - розповідає хлопець.
Ігор Диня
Ігор Диня


ТЕРИКОН

«На териконі ми періодично вели вогонь по цілях, які давало нам командування. Але, оскільки до того часу ми майже три тижні перебували в оточенні, наші артилерійські запаси майже закінчились. Вести повноцінну стрільбу в складі батареї ми не могли. Тому ми подекуди відстрілювались з однієї або двох гармат», - додає він.

З кожним днем обстріли ставали сильнішими. Хлопці розповідають, що стріляли не лише сепаратисти, але й з території Росії. У бійців закінчувалась вода, а в результаті мінометного обстрілу з ладу вийшли гармати. Через декілька днів потужний артилерійський підрозділ перетворився на піхоту.

На фото зображений терикон, навколо нього - результати обстрілів
На фото зображений терикон, навколо нього - результати обстрілів

«24 липня 2014-го року, після потужного мінометного обстрілу, було втрачено дві командирські машини, які керували вогнем артилерійської батареї. Також була знищена, після детонації боєприпасів, одна самохідна гармата, а інші були пошкоджені. Тому продовжувати дії в артилерійському підрозділі ми не могли. Ми перетворились у піхоту», - розповідає Ігор Диня.

«Наш терикон був, як тир. Можна було обстрілювати, як хоч. На териконі неможливо зробити бліндаж чи окопатися. Від обстрілів він постійно обсипався. Над головою постійно літали безпілотники, а потім починали нас обстрілювати», - додає водій-механік Ігор Головій.
Ігор Головій
Ігор Головій

Знаходячись під постійними обстрілами, не маючи можливості стріляти у відповідь, військовослужбовці прийняли рішення відступати в сторону Червонопартизанська.


(на відео горить терикон після обстрілу (ролик із соціальних мереж).

«Ми потрапили під щільні обстріли, як зі сторони Росії, так і «сепарів». По великому рахунку, без права на відповідь. Ще перебуваючи в Ізварино, ми спостерігали за численними колонами російської військової техніки, які постійно заїжджали на територію України. Проте отримали наказ лише спостерігати за рухом колони. Якби ми не спостерігали під Ізварино за цими колонами, а за командою «крили» їх, ситуація в секторі була би не така трагічна», - розповідає старший розвідник-далекомірник Володимир Дідух.
Володимир Дідух
Володимир Дідух

25 липня військовослужбовці почали виїжджати з терикону. Проте через декілька кілометрів машину зупинили.

«Нас погрузили в транспорт і вивезли через Ізварино в Росію. Там ми переночували ніч в ангарі. Потім почались допити. Ще зранку приїхали журналісти з російських телеканалів. Привезли їхню «мівіну» і хліб, годували нас на камеру, відзняли і поїхали. Через добу нас погрузили і повезли на територію України. Їхали вздовж кордону, то на території Росії всі «зеленки» та посадки заставлені бойовою технікою. Коли нас везли, то зупинялись на їхніх блокпостах і вони так і казали: зачекайте, ми зараз відстріляємось, і поїдемо далі. І так лупили з території Росії по Україні», - розповідає Ігор Диня.

З Росії хлопців передали українським прикордонникам, а звідти відвезли до Запоріжжя. Там їх розмістили в частині 55-ої артилерійської бригади. І вже через деякий час до хлопців навідались військова прокуратура, СБУ та ВСП.

«Потім прийшли з військової прокуратури та інкримінували нам частину 3 статті 409-ої Кримінального кодексу України. Після суду по обранню запобіжного заходу, відпустили нас під особисте зобов’язання. Тобто, при всіх викликах з’являтись в прокуратуру на допити чи на засідання суду. Прокуратура взагалі хотіла, щоб нас тримали в СІЗО, як злочинців. Але судді відпустили нас додому. Через деякий час розгляд судової справи перенесли до Володимира-Волинського», - розповідає Ігор Диня.
Ігор Диня після суду, де обирали запобіжний захід для бійців.
Ігор Диня після суду, де обирали запобіжний захід для бійців.

СУДИ
Судовий процес над 22-ма бійцями 51-ої бригади триває три роки. Їх звинувачують у залишенні місця розташування, відмову від несення військової служби за попередньою змовою групи осіб, а також перетину українсько-російського кордону.

Розгляд справи відбувається повільно. Свідків майже не допитали. До допиту бійців ще навіть не взялися. Чому із бійців, які перебуваючи під страшними обстрілами, змушені були відступити, зробили злочинців та «дизертирів» - невідомо. Дехто вважає, що справа «запорожців» - політична.

«Важко охарактеризувати ці три роки судових тяганин, тому що фактично ми постійно чогось чекаємо. Швидше за все, якогось політичного рішення. 51-шу зараз почали потрохи реабілітовувати. Докумети ми досліджували довго. Зараз перейшли до допиту свідків, а їх дуже багато. Досі недопитані хлопці», - зазначив один з адвокатів біців Василь Нагорний.
Василь Нагорний
Василь Нагорний

Такої ж думки і адвокат військовослужбовців Сергій Гришко.

«На мій погляд, це абсолютно політична справа. У ній нема жодних доказів, що саме робили хлопці на опорному пункті-териконі. Вони не мали зв'язку, розвідданих. Не мали їжі, води. Їх весь час обстрілювали з території Росії. Фактично, вони не могли просто стояти на місці - їм треба було або відступати, або наступати. Складається враження, що у липні 2014-го року військове командування просто забуло про їх батарею, а потім, коли з'ясувалося, що вони вижили, їх вирішили зробити цапами-відбувайлами», - зазначив адвокат.
Сергій Гришко
Сергій Гришко

«Вони знаходилися у ситуації повної непевності, їм не давали чіткі команди. Фактично, їх кинули напризволяще і судять тепер за те, що вони не побоялися ухвалити рішення, які мали б ухвалити їх командири», - додав він.

Також, після року судових тяганин, прокуратура неочікувано для всіх перекваліфікувала справу та зняла з неї «бойову обставноку».

«Прокуратура, несподівано для нас, через рік слухання справи заявила, що хлопці не були в бойовій обстановці. Як на мене, це образливо для самих хлопців. Судячи з усього, вони там були на прогулянці чи навчальних зборах. А ті гради, які обстрілювали - були просто салюти в честь наших перемог, чи що? Після того, як прокуратура перекваліфікувала дії хлопців, для мене цей судовий процес закінчився. Я готовий далі боротись за хлопців. Але де гарантії, що ще через рік не перекваліфікують справу на «зраду батьківщині»? Логіки тут немає», - додає адвокат.

Наступне судове засідання заплановане на 16 серпня. Судові тяганини хлопців виснажують, однак вони тримаються.

«Хочеться довести свою невинність та жити по совісті», - каже Володимир Дідух.

За три роки судових засідань дехто погодився на закриття справ, хтось ще на початку погодився на «умовне», аби не возитись із судами. Адже життя триває, а після фронту та буремних подій хочеться заново відчути його смак. Розпочати нову сторінку та просто жити. Але серед тих хлопців, з ким вдалось поговорити, ніхто не шкодує про те, що довелось стати учасниками таких історичних для держави подій. Шкода лише, що наразі держава не шкодує своїх захисників.

«Шкодувати можна хіба за тим, що вдалось небагато зробити на той момент. Але склались такі обставини, що не залежали особисто від нас. Тому вийшло, як вийшло. Ми зробили усе, що було в наших силах», - додав Ігор Диня.

ТЕКСТ - Еля СЕРКОЖАЄВА






Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter, Google+ та Instagram.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 0
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.