вхід реєстрація

Волинський список Сандармоху

Волинський список Сандармоху
75 років тому, 1937 року в Карелії, в урочищі Сандармох, було вчинено перший масовий розстріл в’язнів Соловецької тюрми.

Протягом кількох днів на початку листопада 1111 політичних в’язнів (з них 201 — з України) поплатилися життям. Для України Сандармох став символом націєвбивства. У карельських лісах залишилися спочивати навіки письменники, діячі культури, науковці, священики, освітяни — українське «розстріляне відродження». Недарма письменниця Оксана Забужко назвала розстріли в Сандармосі геноцидом еліти.

На думку відомого історика Юрія Шаповала, Сандармох повинен стати базовим фактором зміцнення національної пам’яті. Саме так діють наші західні сусіди — поляки. Для них пам’ять про Катинь є тим, що цементує націю. У нас, на жаль, багато людей навіть приблизно не знає, що трапилося в Сандармосі та як це далеке карельське урочище пов’язане з Україною.

У тих подіях можна шукати корінь багатьох негативних явищ сьогодення. Адже там загинули найкращі. Можна тільки уявити, скільки могли б створити режисер Лесь Курбас, драматург Микола Куліш, історик Матвій Яворський, письменники Мирослав Ірчан, Валер’ян Поліщук, Марко Вороний, Валер’ян Підмогильний та сотні інших видатних синів України, які пішли з життя в розквіті сил. Як зауважив один дописувач в Інтернеті: «Це були молоді та середнього віку люди, здатні створити неоціненні духовні скарби, володіючи якими, українці стали б нарівні з іншими цивілізованими народами. Хтось із них дожив би до наших днів. Сама присутність таких людей у суспільстві зробила б його кращим».

З-поміж українців, розстріляних у Сандармосі, є й уродженці Волині. Це Ісаак Масаков-Чермуш, Петро Кривенко-Матієнко, Петро Фарина та Олександр Яцун, які загинули від рук катів 3 листопада 1937 року. За збігом обставин усі вони проживали в тодішній столиці УРСР — місті Харкові.

МАЙСТРА ШВЕЙНОЇ ФАБРИКИ ЗВИНУВАТИЛИ У ТЕРОРИЗМІ


Ісаак Генріхович Масаков-Чермуш — єврей за національністю — народився 1894 року у Володимирі-Волинському. Потім переїхав в СРСР, працював майстром швейної фабрики імені Тінякова у Харкові. Був членом КП(б)У. Ісаака Генріховича звинуватили в приналежності до Української військової організації. 27 травня 1934 року судова трійка при колегії ДПУ УРСР засудила його до п’яти років виправних таборів. Звинувачення традиційне для тих часів — «зрада Батьківщини» (стаття 58 Кримінального кодексу УРСР). Покарання відбував на Соловках.

Особлива трійка управління НКВС Ленінградської області у складі голови Заковського, членів трійки Гаріна і Позерна та секретаря Єгорова 9 жовтня 1937 року засудила Ісаака Масакова-Чермуша до розстрілу. Справу «на 134 людини українських буржуазних націоналістів, засуджених на різні терміни за контрреволюційну, націоналістичну, шпигунську та терористичну діяльність в Україні, які, залишаючись на попередніх контрреволюційних позиціях, продовжуючи контрреволюційну, шпигунську, терористичну діяльність, створили контрреволюційну організацію «Всеукраїнський центральний блок», розглянули миттєво. Присуд енкаведистів був однаковий для всіх: «Розстріляти». Вирок виконав капітан Матвєєв 3 листопада 1937 року. Через двадцять років після смерті — 21 квітня 1957 року — Харківський обласний суд реабілітував Ісаака Масакова-Чермуша.


ЛУЦЬКИЙ ЖУРНАЛІСТ — ПЕТЛЮРІВСЬКИЙ ОФІЦЕР — ДИРЕКТОР ВИДАВНИЦТВА «ЗАХІДНА УКРАЇНА»…

Петро Михайлович Кривенко-Матієнко народився у 1891 році в Луцьку. Мав вищу освіту, працював журналістом. У часи визвольних змагань Петро Кривенко-Матієнко був офіцером армії УНР. Пізніше став членом КП(б)У. Працював директором видавництва «Західна Україна» в Харкові.

Треба сказати кілька слів про це видавництво. У 1925—1933 роках у Харкові діяла літературна організація «Західна Україна». Спочатку як секція Спілки селянських письменників «Плуг», а з 1926 року — окремо. Організація об’єднувала понад п’ятдесят письменників та художників — вихідців із західних областей України. Очолював її Дмитро Загул, пізніше — Мирослав Ірчан. Одним із завдань «Західної України» було висвітлення важкого становища та боротьби селян і робітників західних земель та пропаганда досягнень СРСР. Члени організації займали вагоме місце в літературному житті УРСР 1920—1930 років, збагатили його західноукраїнською тематикою. Починаючи з 1927 року, видавали однойменний журнал та організували однойменне видавництво. Його й очолював наш земляк.

Майже всі члени «Західної України» були репресовані. Не оминула ця доля й Кривенка-Матієнка. Його разом з іншими письменниками та громадськими діячами звинуватили в підготовці замаху на партійних діячів Постишева та Балицького. Як енкаведисти видобували свідчення, давно відомо, тому не дивно, що заарештовані після катувань могли підтвердити будь-яку інформацію. Один із заарештованих, письменник Іван Ткачук, на допиті заявив: «Про місце та час здійснення теракту щодо Постишева ще тоді не йшлося. Хто мав здійснити теракт щодо Балицького, я не знаю, але його вбивство мало відбутися обов'язково. Кривенко мав знайти спосіб відвідати Постишева під виглядом делегації літорганізації «Західна Україна». Зрозуміло, що в ті часи лише таких зізнань було цілком достатньо, аби заслати Кривенка до білих ведмедів. Відтак 23 грудня 1933 року судова трійка ДПУ УРСР засудила його до десяти років ув’язнення у виправних таборах за статтею 54-11 Кримінального кодексу УРСР. Покарання відбував на Соловках — у таборі «Кремль».

9 жовтня 1937 року особлива трійка управління НКВС Ленінградської області розглянула «Справу №103002/37 р. на 38 чоловік, засуджених на різні терміни за контрреволюційну фашистську діяльність, які продовжують вести контрреволюційну фашистську діяльність серед засуджених, висловлюючи терористичні погляди, як єдиний засіб боротьби з існуючим ладом». Усіх, в тому числі й директора видавництва «Західна Україна», засудили до найвищої міри покарання — розстрілу. Вирок виконали 3 листопада 1937 року.

Допитуючи Павла Губенка (літературний псевдонім Остап Вишня) 7 червня 1955 року, слідчий цікавився в письменника, чи знає він Кривенка та Яцуна (про нього — далі). Відомий гуморист заперечив, що жодна з названих осіб йому не відома. 20 жовтня 1986 року прокуратура Харківської області реабілітувала Петра Кривенка-Матієнка.

ВІЙНУ З НІМЕЧЧИНОЮ ПЕРЕДБАЧИВ ЩЕ У 1935 РОЦІ

Іще один наш земляк, котрого розстріляли в Сандармосі, Петро Фарина народився у 1895 році в селі Суховоля Луцького повіту Волинської губернії (нині село Суховоля Луцького району).

Звичайний сільський хлопець після досягнення повноліття потрапив у царську армію і дослужився до молодшого унтер-офіцера. За деякими даними, був членом Української соціал-демократичної партії, частина членів якої після заборони польською владою у 1924 році перейшла в Комуністичну партію Західної України. Став членом цієї партії й Петро Фарина. За поширення ідей КПЗУ у 1925 році Фарину ув’язнили. Сім з половиною років він відбував покарання у польській тюрмі.

Потім за політичним обміном його відправили в Радянський Союз. Згідно з умовами обміну дозволили взяти і сім’ю: дружину Софію Павлівну та синів Якова і Василя.

Родина Фарин замешкала в Харкові. Петро Дем’янович завідував соціально-побутовою групою тресту «Трубосталь», коли його заарештували. За іншими даними, на час арешту він був безробітним. «Український терорист, прибув у СРСР за обміном політв’язнів із Польщею, готував на Україні теракт проти товариша Постишева. Це один із найхитріших, найрозумніших та найдосвідченіших ворогів» — таку характеристику дали йому енкаведисти. 25 травня 1934 року Фарину засудили до 10 років виправних таборів.

Покарання волинянин відбував на Соловках в таборах «Муксалма» та «Анзер». Проте і там, у таборі, за арештантами ретельно наглядали. Серед ув’язнених було чимало донощиків. 24 лютого 1935 року в повідомленні про ув’язненого історика Матвія Яворського згаданий і Петро Фарина. Якщо вірити донесенню енкаведистського агента з-поміж зеків, то Петро Фарина підтримував письмовий контакт з Петром Приступою (народився на хуторі Кільнятич Дубнівського повіту Волинської губернії (нині — територія Млинівського району Рівненської області), який на час арешту був студентом Харківського інституту соціалістичного будівництва та права.

Можемо припустити, що наш земляк і надалі продовжував цікавитися супільно-політичними подіями. Як стверджує енкаведистський донощик Варг, в розмові з ним Петро Фарина звернув увагу, що «останнім часом у центральних газетах почали розміщувати події, зате майже відсутні статті про міжнародний революційний рух, тому газети стали для нього нецікавими, беззмістовними». Іншого разу Фарина дав вражаюче точний прогноз розвитку міжнародних подій: «укладення договорів з Францією та Чехословаччиною не гарантує миру для СРСР, головна небезпека — Німеччина». Нагадаю, йшов 1935 рік.

Особлива трійка засудила його до розстрілу. Присуд виконав капітан Матвєєв 3 листопада 1937 року. Лише через 25 років після смерті Петра Фарини радянська прокуратура спохопилася і побачила порушення у його справі. У 1963 році трибунал Київського воєнного округу реабілітував нашого земляка: «постанову трійки УНКВС Ленінградської області від 9 жовтня 1937 року стосовно Фарини Петра Дем’яновича відмінити і справу припинити за відсутністю складу злочину».

А ЯКБИ ЗАЛИШИВСЯ ЖИТИ У «БУРЖУАЗНІЙ ПОЛЬЩІ»?

Про Яцуна Олександра Кузьмовича маємо найменше відомостей. Народився він 1904 року в Луцьку. У віці 25 років (у 1929 році) Олександр Яцун переїхав із Польщі в СРСР. Був працівником центрального комітету Міжнародної організації допомоги революціонерам. Вступив в аспірантуру історичного факультету Інституту червоної професури — вищого навчального закладу з підготовки викладачів суспільних наук для вишів та працівників науково-дослідних установ, центральних партійних та державних органів.

26 лютого 1934 року судова трійка при колегії ДПУ УРСР засудила аспіранта Олександра Яцуна на п’ять років виправних таборів. Покарання він відбував на Соловках. Особлива трійка НКВС Ленінградської області 9 жовтня 1937 року засудила ув’язненого Яцуна до розстрілу. Вирок виконав сумнозвісний капітан Матвєєв 3 листопада того ж року в урочищі Сандармох.

Ці слова можна достосувати не лише до чотирьох згаданих волинян, але до сотень інших невинних людей. То нічого, що дехто з в’язнів сам не розумів, за що потрапив до білих ведмедів. Зате влада добре знала, яку небезпеку для більшовицького суспільного устрою несуть люди, які здатні мислити.

Сергій НАУМУК (Волинь-нова)
Теги: історія
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 1
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
"Сама присутність таких людей у суспільстві зробила б його кращим..."
Відповісти
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час
Останні статті
Про дуту літературу
05 листопада, 2012, 10:02
Волинський список Сандармоху
04 листопада, 2012, 10:13