вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  

Шлях до «заслуженого»: відверта розмова із хореографом з Луцька. ФОТО. ВІДЕО

Шлях до «заслуженого»: відверта розмова із хореографом з Луцька. ФОТО. ВІДЕО
Лучанин Артем Шошин – провідний соліст «Київ модерн-балету», викладач-хореограф, неодноразовий учасник та фіналіст шоу «Танцюють всі», зірка сучасного танцювального театру в Україні. Багато хто знає хлопця саме в такому амплуа, але далеко не кожен може здогадатися, скільки випробувань випало на його шляху та скільки сил він втрачав на сцені, травмувався і, незважаючи на жахливий біль, знову посміхався публіці після виступів. Зараз Артему – 28, і він жодного дня не шкодував про те, що колись у свої 16 обрав саме таке майбутнє.

Артист розповів Інформаційному агентству ВолиньPost про свій творчий шлях, шоу «Танцюють всі», бажання жити у мистецтві і створювати власне, про травми і невдачі, про те, як не здатися, йдучи до успіху.




Все розпочалося з того, що замість карате чи футболу батьки обрали для нього гурток хореографії і у 8 років віддали хлопця в колектив бального танцю «Троянда». Там він займався лише рік, але за цей час ще дитиною зрозумів, що танці – не просто захоплення, а стиль життя, мистецтво, яке стало частиною його самого.

Артем неодноразово брав участь в конкурсах, змаганнях, виступав на престижних танцювальних заходах, але жодна історія про відомих людей не починається гладко, завжди виникають труднощі і перепони на шляху до успіху, історія Артема Шошина – не виняток.

Після року тренувань в його родини виникли фінансові труднощі. Обставини склалися так, що в один момент його змусили кинути хореографію. Родина Артема не мала можливості навіть оплачувати тренування, не говорячи вже про дорогі костюми, конкурсні внески та інші витрати на танцювальний гурток.

«Мені довелося кинути танці, але я продовжував цікавитися ними й надалі. Дивився записи із чемпіонатів з бальних танців та виступи відомих хореографів. Саме в той період і розпочинався перший сезон проекту «Танцюють всі», проекту, який повернув мене до життя і віру в те, що я зможу займатися тим, що я обожнюю», – згадує Артем.

«Танцюють всі!» — телевізійне талант-шоу, котре транслювалося на загальнонаціональному українському телеканалі СТБ. Шоу щороку визначало найулюбленішого танцюриста України шляхом телефонного голосування глядачів.

Цей проект дав Артему мотивацію займатися. Спочатку самостійно вдома, а зрештою і підготуватися до вступу у луцький СНУ імені Лесі Українки на факультет хореографії і, власне, згодом до виступу на великій київській сцені перед гуру танцювального мистецтва.



«Мені було тоді 16 років, я знову мав змогу піти на бальні танці. Повернувся до того ж клубу, але сказали, що вже надто пізно для професійних тренувань. Одним із тренерів тоді був Олег Куцик, на щастя, він побачив в мені потенціал і забрав до своєї студії в «Естет».

Там юнак відвідував хобі-групу. Його першою партнеркою стала однокласниця Артема – Вікторія Клочко, яка й допомогла йому розпочати знову.

Все почалося дуже швидко, хлопцю вдалося заново влитися у жорстку систему тренувань. Наполеглива праця, старання та неймовірне бажання лишатися на паркеті не залишилися непоміченими. Тренер почав займатися з парою Артема і Вікторії індивідуально. Вже за два місяці таких вишкільних занять хлопець був готовий повернутися до турнірів і виборювати звичні для нього перші місця.



«Вже тоді я зрозумів, що без танців не зможу. Як зараз пам’ятаю, тоді сказав Вікторії, що буду танцюристом, стану педагогом, виступатиму в балеті і без цього – нікуди. Вона не повірила і була переконана, що це – лише початок, згодом це перестане мене цікавити і я «зіб’юся» з дитячої мрії. Вона так і зробила, пішла на зовсім іншу спеціальність. Коли ми побачилися за п’ять років після цієї розмови, то таки згадала мені ці слова, що танець я ніколи не відпущу, це – моє. Мені було приємно, бо навіть у свої 16 я говорив на повному серйозі і вже знав, де я повинен бути в майбутньому», – розповідає Артем Шошин.

Після року тренувань в Олега Куцика на юного танцюриста чекали нові зміни – педагог покинув практику і юнак був змушений шукати для себе зал, тренера та партнерку, позаяк у його першої напарниці Вікторії на життя були інші плани. Тоді на танцювальному шляху Артема з’явилася його друга партнерка Маріанна Манжеровська і танцювальний клуб «Юність».



У 18 років хлопець захотів взяти участь у проекті «Танцюють всі». На той час це був третій сезон телешоу. В цей самий момент відбувалися і вступні іспити до обраного вишу, тож часу розслаблятися не було. З ранку до ночі Артем працював над собою і своїм тілом, тренувався і витанцьовувався, аби врешті отримати квиток до Ялти.

«У мене не було інших планів, я надзвичайно хотів вступити до вишу і танцювати, виступити на «Танцюють всі». Я хотів у те місце, де люди «горітимуть» однією ідеєю, «горітимуть» танцями і високим мистецтвом. У мене це вийшло, до того ж, наскільки я пам’ятаю, у рейтингу вступників я був другим за результатами конкурсного відбору»

Під час навчання в університеті у Луцьку Артем зрозумів, що не усі танці йому даються так, як хотілося б, зокрема це стосується народної хореографії.

«Мені дуже подобаються народні танці, але подобається на них дивитися. В моєму виконанні вони виглядають ну геть негармонійно», – сміється артист.

Йому пощастило, адже саме того року, коли він вступив до вишу, навчальну програму, що здебільшого спеціалізувалася на народних танцях, змінили. До студентів приїхала педагог з Києва, яка серйозно взялася за класичний тренаж.

«Її звати Марина Олексіївна, вона стала моїм першим педагогом з класики, а наша група – її першими учнями. Сама вона працювала в хорі імені Верьовки, спеціалізувалася на народних, але була дуже добре підкована у класиці. Багато разів мене намагалися затягнути в народні танці, а я в свою чергу намагався всіляко цього уникнути, бо просто не відчував і не відчуваю їх досі. За пів року мене таки зламали і я прийшов в ансамбль народного танцю. Коли подивилися на мене там, то педагог просто сказав – Артеме, можеш не ходити більше. Я надто пластичний і гнучкий для цього стилю. Коли душа цим не співає, то…», – каже Артем.



Завжди бути у ритмі і створювати власний неповторний і, здавалося б, для когось зовсім шалений і нереальний – у стилі Артема. Хореограф переконує, що його найсильнішими якостями, як особистості, є наполегливість і бажання ставити собі складні цілі, а потім обов’язково їх досягати, працювати над собою і до виснаження боротися за ідею…

Саме таким було життя юного хлопця у його 18 та залишилося таким у 28.

В той самий час, коли тривала підготовка до вступу у СНУ імені Лесі Українки Артем активно тренувався для того, аби виступити на «Танцюють всі».

«В серпні у Луцьку був попередній кастинг. А я завжди живу за принципом «де кіпіш, там і я», тож такого шансу спробувати свої сили я точно пропустити не міг. Я кастинг пройшов, показував номер з бальної хореографії, бо, по суті, тоді більше нічого й не вмів. Я пам’ятаю, коли пройшов і мені зателефонували, то був нереально щасливий. Поїхав тоді танцювати соло в Київ, до слова, це була моя перша поїздка до Києва. Вийшов тоді до Арки дружби народів, подивився на місто і зрозумів, відчув, що я – вдома», – Артем вже у свої такі юні роки знав, що хоче лишитися у столиці і в майбутньому творити саме там, в Києві. Мине 4 роки і його мрія здійсниться.

Каже, що перед виходом на головну сцену «Танцюють всі» зовсім не нервував, навпаки, йому кортіло якнайшвидше вийти на паркет і почати танцювати.

«Приїхав я тоді з дуже кумедною постановкою, джайв з якимись гімнастичними елементами. Було багато шпагатів, переворотів, мостиків… Коли я передавлювався відео, то думав – який жах, це було зовсім не технічно, але з іншого боку – вкрай душевно і щиро, певно, цим я і зачепив суддів. У ще більшому шоці був, коли вони вручили мені квиток до Ялти. Я навіть і сподіватися на це не міг тоді, бо був впевнений, що не пройду і почую «ні», абсолютно був до цього готовий», – ділиться Артем. Каже, що не ставив собі навіть такої цілі – пройти далі, для нього було великим досягненням вже там виступити, показати себе, повчитися в інших, набратися досвіду і принаймні спробувати потрапити на «хореографію», куди відправляли учасників, в яких сумнівалися. Однак юнак з Луцька отримав свій заповітний квиток до участі в основній конкурсній програмі шоу.

«Проект був складним, я пам’ятаю себе в Ялті, дуже старався, але далеко навіть і з половиною не справлявся. Був недостатньо підготовлений фізично. Я дійшов до відбору в двадцятку, куди так і не потрапив тоді. Для мене це була вершина. Як би хто не ставився до цього шоу, але саме там мене навчили боротися, йти до кінця і в жодному разі не здаватися», – говорить артист.



Після закінчення програми Артем повернувся до Луцька. Переконує, що намагався почути критику і побажання зі сторони, хотів знати думку інших про його творчість, але завжди чув лише те, що потрібно працювати: «Аби не впасти і чогось досягнути у танцях – постійна робота над собою – головне».



Артем Шошин порад дослухався, бо ж кидати на півшляху – не його. Почав більше займатися класикою, брав індивідуальні заняття, постійно тренувався і танцював, вивчав своє тіло і його можливості, пробував нові стилі.

Зізнається, що навіть намагався танцювати хіп-хоп, але із ним – така ж історія, як і з народною хореографією.

Минув рік такої титанічної праці, коли Артем знову вирішив спробувати удачу вже в четвертому сезоні шоу. Каже, що певно саме цей момент і став тим переломним, коли бальні танці замінили модерн і класика.

«Тоді, у якийсь із днів, хореографію давала Тетяна Денисова, в неї була надзвичайна contemporary-постановка на класичній основі. Я зрозумів, що саме цей танець – щось особливе, те, чим я хочу займатися далі. На стільки зайшов в душу, що вирішив і далі розвиватися в цьому стилі», – дійшов тоді Артем знову до відбору в двадцятку і покинув шоу з настановами від Денисової, яка сказала, що за характером він – класичний танцівник і це – його стиль, головне знайти правильну школу, яка допоможе розвиватися.



Після участі в шоу за дивних обставин, як каже Артем, йому надійшла пропозиція попрацювати у балеті Валерія Михайловського у Петербурзі.

«В голові тоді були слова Тетяни Денисової і розуміння того, що в Луцьку на той час я ніде не зможу знайти професійної класики, тож навіть не задумувався і прийняв пропозицію, яка, до того ж, була єдиною», – дев’ятнадцятирічний хлопець кинув абсолютно все: роботу, родину, друзів, університет і поїхав шукати себе у класичному танці в балеті Михайловського.

Пропрацював там півтора року і запевняє, що цей час був чи не найважчим у його кар’єрі. Надзвичайно великий репертуар, новий стиль, навчання, постійні тренування, постановки і навіть декілька жіночих партій на пуантах доводилося танцювати. Не дивно, що коли Артем повернувся назад в Україну, його рідні просто не могли впізнати того живого хлопця з палаючими очима, він був нереально виснажений, втомлений і травмований.

«Як зараз пам’ятаю, останні 4 місяці роботи там я постійно був на знеболювальних. Боліло абсолютно все. Без чотирьох таблеток в день я просто не міг рухатися», – каже Артем.



«Поки стою на ногах, то не здамся», – постійно повторював собі хлопець і знову й знову виходив на сцену, посміхався залу і досконало грав свою роль.

«Це було до певно часу. Я послухав свого наставника і друга Оксану Романюк, яка запевняла, що мені час щось змінювати. Тоді я й прийняв пропозицію від «Танцюють всі», взяти участь у п’ятому сезоні шоу, де я навіть став фіналістом, потрапив у двадцятку кращих і протримався 5 прямих ефірів», – згадує, що одним із найяскравіших номерів там була постановки «Родина Адамсів», яку ставив Костянтин Гордієнко, разом із Артемом танцювала тоді Катерина Губська.



Якщо попередній – найяскравіший, то доленосним номером Артем однозначно вважає «Ляльок» Раду Поклітару, після якого хлопець отримав запрошення від «Київ модерн балету» і самого хореографа працювати у цій трупі в Києві.



Це був другий театр Артема. Прийшов туди він не відразу, а десь за пів року чи й більше після закінчення телевізійного проекту.

«На початку роботи, звісно, було складно. Потрібно було вивчити весь репертуар, а він, між іншим, втричі більший від того, з яким я працював раніше. Дуже багато інформації. Найважчими були перших пів року. Цей період для театру був переломним, половина складу – пішла, натомість їх замінили 9 новачків, які повинні були відновлювати репертуар і не впасти обличчям в бруд», – у темпі «2 дні навчання – на сцену» або ж «півтора дні репетицій – інша вистава на сцені», відтанцював ледь не всі ролі театру, аж поки не почав отримувати партії. Каже, що за це – надзвичайно вдячний, зараз він знає «усю кухню» кожної з вистав, кордебалету – також.



З часом такий режим вже став зовсім не складним для Артема, йому не вистачало навантажень, хотілося чогось нового, нових ролей, знайомств і більше танців, тож паралельно він почав підпрацьовувати в Київському академічному театрі опери і балету як артист і педагог-хореограф.

«Тоді у Луцьку все було надто легко і просто, а зараз… а зараз під час роботи я знаходжуся вдома лише тоді, коли хочу поспати. Саме цього я хотів і цим насолоджуюся. Іноді ми говоримо, що – важко, нам щось не вдається, але зараз я розумію, що головне – працювати над собою. Особисто я отримую задоволення від такої зайнятості», – говорить Артем.

Каже, що протягом останніх п’яти років мав шалений графік, а під час карантину лишився закритим у чотирьох стінах і вперше за довгий час виспався, але водночас – не знає, куди себе діти і чим зайнятися. Звісно, це не звільняє його від щоденних тренувань вдома, адже, якщо професійний танцюрист не зробить вправи на м’язи і розтяжку принаймні раз на день – його тіло не заспокоїться, болітиме, м’язи почнуть «сковувати» рухи і розум.



Користуючись нагодою, запитали в Артема декілька порад для новачків, які мріють сісти на шпагат і бути гнучкими.

Перш за все, Артем Шошин наголошує на тому, що повинна бути систематичніть. Початківцю не обов'язково займатися щодня, можна обрати для себе декілька днів тижня і постійно тренуватися. Розпочинати із простіших вправ, аби вивчити своє тіло і дати йому зрозуміти, що на нього чекають навантаження. Потрібно тренувати кожну групу м'язів, робити це можна вдома і без нагляду тренера, але з розумом і реальною оцінкою своїх можливостей.

«Не потрібно чекати, що ви сядете на шпагат вже після першого тренування, за день, тиждень чи місяць. Це може тривати і довше, все залежить від фізичної підготовки, яку людина мала до того і від бажання змінюватися, ну і, звісно, важливу роль тут відіграє і фізіологія. Якщо людина від природи – гнучка, то сісти на шпагат буде не так складно. В мене це вийшло вже на першому тренуванні ще в дитинстві, хоч я сильно й не навантажувався», – розповідає Артем.

Для нього щоденні вправи – як мантра, яку в жодному разі не можна порушувати: «Це просто повинно увійти в звичку, тоді без занять жити людина вже не зможе».

Каже, що і в нього були травми, доволі серйозні, на декілька місяців навіть доводилося кидати тренування через біль у поясниці.

«Навіть тоді я не міг сидіти на місці. Ставив власні постановки і відпрацьовував хореографом у Львівському театрі. Сам нічого не робив, лише пояснював і вигадував», – ділиться танцюрист. Тому попереджає, що з будь-якими навантаженнями потрібно працювати обережно і берегти себе від травм.



За 15 років від початку своєї професійної танцювальної кар'єри Артему присвоїли звання «заслужений». Цьому передувало чимало серйозних травм, виснажливих тренувань і неймовірних зусиль. Запитуємо, що ж змінилося після цього «заслуженого»?

«Абсолютно нічого»
, – відповідає Артем.

Хлопець каже, що це лише приємний бонус і своєрідне визнання його старань, в житті не змінилося нічогісінько, а така нагорода подарувала тільки стимул і бажання працювати над собою іще більше. Каже, що ніколи навіть і не задумувався про те, що пішов не тим шляхом, він знає, що на своєму місці, знає, яким хотів бачити життя і яке отримав натомість. Він любить життя так само, як любить танці.



Як каже Артем, його стиль – класичний модерн. Впродовж багатьох років він шукав саме його і тільки там почав жити. Зараз працює у двох театрах, ставить хореографію і навіть власні вистави. З шаленим успіхом і з тисячами овацій його приймають на сцені як артиста, так само, як приходять дивитися на те, що створив він сам.

Артем – щасливий, що таки не відпустив танці, тепер і вони не відпустять його ніколи.



Текст – Валерії КОЛІСНИК.
Фото із архіву Артема ШОШИНА.


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter, Google+ та Instagram.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 0
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.