Олег Чернецький. Старі фотографії

Розглядати сімейний фотоальбом завжди цікаво. Тим більше, коли дивишся фотографії людини публічної, усім відомої.

ВолиньPost пропонує читачам саме таку можливість. У рубриці «Старі фотографії» публікуватимемо світлини із сімейних архівів відомих волинян.

Спробуємо зайвий раз нагадати: чиновники, політики, артисти і бізнесмени – люди звичайні. А публічна частина їхнього життя – далеко не основне і не єдине, чим жили і живуть ті, кого усі звикли бачити у телевізорах, на сторіках газет чи інтернет-видань.

Перший герой рубрики – луцький бізнесмен, благодійник і депутат Олег Чернецький.

Депутат міської ради від ВО «Свобода», голова бюджетної комісії за понад 20 років проживання у Луцьку вже звик називати себе лучанином. Утім родом Чернецький із Хмельниччини.

Народився 25 червня 1967 року в селі Шаровечка неподалік Хмельницького у простій селянській сім’ї.



Мати працювала на фабриці, на якій виготовляли деталі до телевізорів. Батько – електрик на військовому заводі. Сім’я не бідувала, але жила скромно.



Олег Чернецький каже, що маленьким був слухняною й допитливою дитиною. Знав у рідному селі всі місця. Вдома не сиділося: блукав з друзями, бавився у індіанців, ганяв м’яча. Ну, і допомагав батькам по господарству.



Найкращий друг дитинства – сусід Борис. Діти любили підпалювали палки, і, ніби мотоцикли, літали по всіх городах. Коли йшов дощ, то копали біля хати рів і купалися в ньому, запускали кораблики.



«Надивився по телевізору, як у цирку літали на крилах, то батько мусив змайструвати сину такі ж. Одягав мені крила за руки, і я вже на них радісно стрибав із даху. З великої висоти не дозволяв. Але я й тому був щасливий, бо вірив, що літаю», – пригадує він.



У четвертому класі приєднався до місцевої футбольної команди. А вже через два роки, у шостому класі, вирішив, що хоче займатися дзюдо. Записався у секцію в самому Хмельницькому.



«Тренеру треба було відібрати десятьох хлопців, а охочих була сотня. Був жорсткий відбір. Але мене взяли. Вже через місяць тренувань я виграв обласні змагання», – розповідає Чернецький.



З того часу, а точніше з 1980 року, дзюдо і самбо стали найбільшими спортивними захопленнями молодого Олега Чернецького. Та й сам він зрештою став професійним спортсменом.



До восьмого класу вчився на п’ятірки, потім трохи «з’їхав» на четвірки. Останні два роки в школі вчився екстерном, бо постійно їздив на збори і змагання. Школу закінчував вже маючи звання кандидата в майстри спорту.



«Вдома були гантелі, гирі, шайби, ваги, бліни, гімнастичні кільця, турніки, бруси. Я тягав їх, а люди йшли селом з роботи, деякі «під мухою», приєднувалися до мене і давай змагатися», – пригадує бізнесмен.



Перспективного спортсмена після завершення школи запросили на Волинь. Тут у 1984 році він вступив на фізкультурний факультет у педінститут, який закінчив у 1990 році.



У 1985-му призвали в армію. Два роки служив в Луцьку, у ракетних військах. Був у спортивній роті. Служба для спортсмена не була важкою. Постійно відкликали на змагання, з яких Олег часто привозив перші місця.



У 1988 році отримав звання майстра спорту із самбо, а через рік у чемпіонаті СРСР зайняв перше місце та здобув звання майстра спорту по боротьбі дзюдо.



Завершивши навчання, взявся за тренерську роботу. З 1990 по 1992 рік працював тренером по боротьбі дзюдо в Луцькій ДЮСШ.



Кілька років жив просто у спортзалах. І одного разу вирішив: треба змінювати життя й заробляти гроші. Почав їздити у Польщу, продавав турецькі светри. Одним з перших в Луцьку зареєструвався як підприємець.



«Після одних змагань купив золотий ланцюжок і печатку. Проходив біля готелю і якийсь поляк попросив продати. Але я виміняв золото на два турецьких светри. А їх на зборах продав харківським хлопцям. І тоді вже купив два ланцюжки. Так зрозумів, що треба ханлювати, щоб не жити і далі у спортзалах», – пригадує із посмішкою Олег Чернецький.



Заробляти у той час було важко, пригадує він. Не досипав, не доїдав, ночував на вокзалах. Але то була молодість, про яку він не шкодує, запевняє бізнесмен. Ще більше радіє тому, що Луцьк прийняв сільського хлопця із Хмельниччини:



«Я щасливий, що доля привела мене у Луцьк. Мені тут добре. Тут моє серце. Луцьк мені завжди подобався, ще з дитинства, коли я бував тут на змаганнях. Місто затишне, а головне – україномовне. Я мріяв тут жити», - каже Олег Чернецький.



Підготувала Ірина КАЧАН (ВолиньPost)
Фото з архіву Олега Чернецького
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.