вхід реєстрація

Майдан. Сповідь «провокатора»

Майдан. Сповідь «провокатора»
Автор цих рядків – звичайний чоловік. Звуть Микола. Волинянин. Батько двох дітей. Мешкає в селі під Луцьком. Минулого понеділка повернувся з Києва, де провів тиждень. Коли зустрічав знайомих – ті не впізнавали голосу. Втім, нічого «такого» - просто втомився і застудився. А ще надихався диму і газу.

…Мене попросили розповісти про Майдан і про вулицю Грушевського. Те що запам’яталося. Я спробую.
Можливо тому, що просто хочеться виговоритись. Бо там зібралися усі, хто вартий, як мінімум того, щоб бути почутим.

Там… Там ти починаєш гордитися своїм народом. І вірити в перемогу. І знати, що перемога залежить виключно від тебе особисто. І сьогодні це єдине на світі місце, де ти можеш стати тим ким ти є. Наприклад, людиною…

І героєм там стати легко. Достатньо зфоткатися на тлі барикади. Плюс, щоб за нею було видно стовп чорного диму – і можеш сміливо повертатися, знічев’я кидаючи в мобільник: «Слиш, я тут з передової йду, ми їм офігенно всипали і тепер тут все стабільно! Чекай мене там-то».

Довести/спростувати щось нереально. Там усі герої і, водночас, ніхто не герой. Бо замість облич там протигази, респіратори, будівельні чи медичні пов’язки, шапки-маски. Ти можеш цілу ніч пліч о пліч стояти з людиною на барикаді, але вранці, на Майдані ти пройдеш мимо її. Не впізнаєш.

Знімають амуніцію, «розмотуються», відкривають обличчя. Хіба голос? Але після годин крику, матюків і ковтання диму чи газу він стає схожим на усі інші – хрипкий і надірваний. Застуджений.

І не треба думати, якщо штурм обійшовся поодиноким вогнепальним або направлено-травматичним пораненням, то усе класно і всі цілі-неушкоджені. Під час однієї з ночей було 43 ушкоджених. Одному хлопцеві гумова куля потрапила в чоло.

Ще один зламав руку, послизнувшись на згорілому автобусі.

Усі інші – обморозились. Брандспойти час від часу, замість гасити вогонь, поливали повстанців. Вода крижана, зі шматками льоду. І хлопці реально перетворювалися на льодових їжаків. Навіть близькість до вогню не допомагала.

* * *

Коли дівчатка-волонтерки, спотикаючись об купи заготованої для метання бруківки, чіпляючись ногами за дротяні кільця з-під згорілих автомобільних шин, розносять чай в п’ятилітрових пластикових пляшках - це зворушує.

Але те, що роблять бійці викликає шок. Заховавшись під барикаду, допивають чай… і несуть одноразові стаканчики до смітника. Чи хоч до організованого сміттєзвалища. Чи бочки з вогнем. При цьому бойові дії в повному розпалі… Я вже не веду мову про чистоту на Майдані…

* * *

«І шо? Де ті афганці? Чому вони не на передовій? Хай приходять і ведуть нас на штурм. Скажи мені, де треба запалити – і там буде горіти! Але ми не військові, ми воюємо як уміємо… А ні – то нехай не пи…ять багато». Так говорив ультрас у відповідь на те, що, нібито, в неділю. 26 січня, заплановано велелюдним натовпом відтіснити ВВшників і беркутІв з Грушевського до Дніпра.

«А хто піде в перших рядах – ми? Аякже. Ми не ідіоти. Перші ряди тупо розстріляють. Хай стають ті, хто до цього закликає і ведуть… Вони не стануть, ти сам це знаєш… А там, де немає першого ряду – не буде й другого, третього» - цьому екіпірованому з ніг до голови хлопчині, судячи по голосу, не стукнуло й сімнадцяти.

І як просто закрити рот десяткам тисяч майданівців! Для цього не потрібно кидати світло-шумові гранати, гамселити кийком чи стріляти гумовими (і не тільки) кулями в обличчя. Ні. Це все засоби людей з убогим інтелектом і нульовою фантазією.

Є методи набагато дієвіші. Наприклад, як це зробили після, а точніше, під час виступу Яценюка. Це коли він замість кулі в чоло отримав від Яника пропозицію вмоститися в крісло прем’єра… І питання відставки гаранта, покарання тих, хто вбивав наших хлопців, якось відсунулось в його риториці десь глибоко на задній план. І майданівці це добре зрозуміли.

Багатотисячне «ганьба!» і свист стали підтвердженням. І тут сталося чудо. Зі сцени приємним голосом, наче й не чуючи обурення повстанців, сказали: «Друзі, а давайте виконаємо наш(!) Український(!) Славень(!)». Все! Внизу стоять патріоти! Які, в жодному випадку не свистітимуть і не кричатимуть «ганьба!» коли лунає «Ще не вмерла Україна». Просто – до геніальності. А далі – колонами в розташування сотень…

* * *

І не треба вважати майданівців лохами, які вірять в амністію і в те. що після скасування «диктаторських законів» все стане класно. Вони чудово розуміють, що лише скинувши Януковича і його поплічників у них з’явиться шанс безпечно повернутися додому.

В інакшому випадку… Хіба проблема підкинути людині наркоту? Спровокувати на бійку? Звинуватити в крадіжці? В нашій прекрасній країні – не проблема. Навпаки, владі це ще й як зручно робити. Бо, замість потенційних мучеників, запроторюватимуть в тюрми чисто по кримінальних статтях. І не підкопаєшся…

Але повстанці знають максимальний строк ув’язнення. який чекає на них. Шість років – максимум. Що б там не шили – 12 чи15 років. Розрахунок простий: якщо програємо, то Яник дотягне рік теперішнього президентства плюс п’ять – наступного. А далі – щось та й зміниться.

Питання – чи вдасться прожити ці шість максимальних років? Адже, сьогодні вбито сотні людей. Не треба «вестися» на офіційну статистику. Жертв в десятки разів більше. Їх ще просто не знайшли. Або не хочуть оприлюднювати.

Одна дівчинка потрапила на вокзалі до рук ментів лише тому, що забула зняти бейджик волонтерки. Її затримали і передали беркутАм. Останні ж совали її від відділку до відділку. А, коли в жодному її не захотіли утримувати – відвезли десь в ліс. Ця маленька хворіла астмою. Беркути відібрали в неї ліки і залишив посеред снігу. Мабуть, сподівалися, що замерзне… На щастя, вона вижила.

А скільки зникло тих, хто через власну дурість вирішив прогулятися за барикадами поодинці? На них кидалися з припаркованих авто або темних підворіть переодягнені в цивільне беркутИ чи менти і брали в полон. Де вони? Ніхто не знає. Ба, ніхто не знає, що вони зникли. Адже, на Майдан можна увійти групою, а потім тижнями не бачити і не спілкуватися одне з одним… А рідні вдома вважають, що тобі просто немає де підзарядити акумулятор мобільника…

* * *

Не треба думати, що воюють там лише фани. Але, до речі, про фанів… Я був свідком сварки між двома прихильниками різних команд. Не знаю, за що вони зчепилися. Але аргумент для примирення був шикарний: «Нас разделяет футбольное поле. И мы еще встретимся не раз. Потом. Но здесь мы все стоим за одно. За Украину! Понимаеш?».

До речі, щодо російської мови. Вперше в житті в мене похитнулося несприйняття українців, які розмовляють москальщиною. Російськомовний громадянин, який щиро, чисто – без акценту, до болю в легенях скандує «Слава Україні! Слава нації! Україна понад усе!» - в цьому є щось неймовірне.

Особливо, коли він стоїть на даху спаленого автобуса і тримає в руках чорно-червоний стяг.

* * *

І не варто думати, що там, по обидва боки, можна тиснути на жалість. Як би цинічно це не звучало, але оті жінки-матері з мирними плакатами здебільшого дратували.

Ні, не так. Їх поважали. Їхні наміри достойні. Але… Усі розуміли. що ці заклики і плакати абсолютно ніяк не вплинуть на ВВ-шників чи беркутІв. Щоб там не робилося в їх головах, але був би наказ – і вони пішли б на штурм.

А нам… Деколи можна було зробити нормальний кидок, однак жінки заважали. Ага. І священики. Через них доводилося частково розбирати укріплення. Я постійно тримався на правому фланзі – так вже склалося. І вони чомусь намагалися перейти саме там.

Запам’ятався один піп Московського патріархату. Він переліз на нашу сторону і з жалем (справжнім чи напускним) озирнувся на шеренги ВВшників і сказав: «Дітей шкода. Ні в чому не винні» . Я не витримав, показав палицею вздовж лінії наших хлопців: «А цих тобі не шкода?». Він відповів щось на зразок, що ви самі сюди прийшли, а їх змусили наказом…

* * *

І не можна оминути слова «провокатор». Чи є вони на передовій? Піди розберись. Коли на кожному кроці хтось по мобільнику розповідає, де і що розташовано, важко визначити, що це: наводка снайперу чи просто пояснення групі, яка йде на підмогу, куди потрібно потрапити. Просто перестаєш звертати на це увагу.

Але є речі, які пильнуєш. Коли на твоїй ділянці барикади з’являється один-двійко добре екіпірованих дітлахів. Котрі секунд тридцять сліплять лазерною «указкою» когось із тих, хто на протилежному боці (не завжди роздивишся - стрілець це, чи просто один з щитоносців).

Що вони роблять? Реально заважають стріляти чи сигналять, вказуючи, де стоять коктейлі? Не питаєш. Просто кілька хвилин сидиш в тіні барикади і навіть на сантиметр не висовуєшся над нею. А пляшки мовчки переносиш в інше місце.

Це ж саме стосувалося журналістів. Якщо преса з’являлася на якійсь ділянці барикади, повстанці намагалися не висовуватися. Кожен сам визначав допустимий ризик. Для чого робити щось без користі, правда?

А журналісти нерідко ставали мішенню. І тому, що вони журналісти, і тому, що вони шукали ефектну картинку: ящик з коктейлями, катапульту… Це знали і по ту сторону щитів. І користувалися цим.

І снайпери… Як і газові атаки – це проблема номер один. Навіть пояснювати не хочу, чому. Це всі розуміють.

* * *

І знову ж про героїв. Не варто думати, що роблять погоду лише ті, хто реально бомбардує стіни щитів коктейлями та бруківкою, орудують палицями по шоломам і плечам ВВ-шників та беркутівців.

Вони – лише видима частина. Там герої усі… І ніхто (пам’ятаєте?). Кожен, щось робить. Підносить шини, подає пляшки, попереджає про небезпеку, просто вистукує палицею по бочці, листу згорілого металу чи ліхтарному стовпові один ритм: «там-там, та-та-там». Підбадьорює криком і гаслами…

Є ще одна категорія людей. Ті, що з якихось причин не хочуть йти на передову, але намагаються бути корисними. Коли ти входиш в зону дій, завжди до тебе підійде жінка, чоловік – молодші, старші і скажуть «передайте будь ласка хлопцям». І дасть упаковку марлевих пов’язок, бинти, джгути, ящик з протигазами чи касками, кульок бутербродів...

Особливо запам’ятався один дідок з гуцульською барткою в руці. Старенький. сухенький… Його вмовляєш йти назад, а він одне торочив: «Я вже нажився, а так може хоч когось з цих діток собою прикрию».

Не треба думати що я, чи будь-хто на передовій, ділить тих, хто на Майдані і тих хто на барикадах Грушевського. Ні. Усі ми там – одне ціле, щоб там хто не говорив… Якби позад передової не було б так званих «туристів» – тих, хто приходив просто покричати чи потинятися і палицею постукати по бочці чи вітрині – не встояли б. Немає значення, чого приходили люди. Головне, що – приходили.

* * *

Коли я вперше сюди потрапив, до мене підійшла волонтерка і запропонувала випити чаю… Мені стало незручно. Кажу, мовляв, ще нічого не зробив, хай іншим. А вона мені у відповідь – ти тут, а значить вже недаремно живеш. Зачепило.

В принципі, я ніби-то був зарахований до сотні. Але в приміщеннях харчувався зрідка. В основному на Грушевського йшов.

Та й не тільки я. Але там кожен вирішує за себе – як ти відплачуєш за людську турботу. Жереш на халяву, чи взамін кожної отриманої калорії намагаєшся зробити щось корисне.

Я собі постановив так – якщо на передні барикади чи до автобусів ще не йду, а візьму хоча б одну канапку чи стакан чаю, то обов’язково якщо не бруківку виколупаю і піднесу наперед, то хоча б, пару автомобільних шин затягну хлопцям… Думаю, не я один такого правила дотримувався.

* * *

Але про Майдан і Грушевського. Так ось, хто б що не говорив, але це – нероздільні явища. Ми йшли «гуляти» до спалених автобусів і далі, але знали, що маємо куди повернутися. На Майдан. На найбезпечніше місце у світі для нас.

Спробую провести історичну аналогію. Майдан – це як Запорізька Січ, серце, звідки усі черпали сили і моральні і фізичні. А Грушевського, Український Дім , будівля мін’юсту – Дике поле, куди йдуть відчайдухи на звитягу. Друге – породження першого.

Ага – про відчайдухів. Вони, якщо вже дотримуватись історичного порівняння, трансформувалися. Раніше це були виключно завзяті хлопці на конях з шаблями, вусами, оселедцями і арканами. Тепер – це і старенька пенсіонерка, яка спекла пиріжків і припрошує, щоб хтось з повстанців скуштував, і дівчинка – 14-річний підліток, яка розносить устілки для взуття, і медики – ну, ті, хто в жилетах з емблемою у вигляді хреста, і дідок з палюгою, який кричить «Так їм, хлопці!!!»

Одним словом усі ті, кого повстанці повинні запам’ятати, знайти, коли усе закінчиться нашою перемогою – і шанувати повік. Воістину – роби щось і не чекай за це відплати і тобі повернеться тисячократно…

Я сказав раніше «немає героїв»? Я ляпнув, не подумавши. Є! Ось ці, кого я тільки-но назвав. І інші. Вони там були, і їх обличчя ми усі бачили. А ще – той козак, якого схопили беркутИ. Мабуть, кожен тоді поставив собі питання – а як би я себе повів на його місці? І відповів: ще вчора – хтозна, а тепер – знаю як, принаймні спробую.

* * *

І області. Якби ви знали, як волиняни на Майдані переживали, коли дізнались, що в Луцьку почався серйозний порух біля облдержадміністрації!.. Сиділи у сматрфонах, телефонах, планшетах, просто телефонували до знайомих.

Коли дізнались, що Клімчук зволікає і виляє… Приблизно вісім-десять різких хлопців на повному серйозі лаштувалися виїхати до Луцька з пляшками і палити, аби Борис Петрович і думав швидше і в правильному руслі.

При цьому суперечка виникла лише в одному – що в першу чергу: паркан навколо будинку губернатора чи вхід в облдержадміністрацію?

На його щастя, він підписав ту бумажку… Хоча, як на мене, вона абсолютно нічого не вартує... І не факт, що хлопцям ще не доведеться погрітися біля згаданих об’єктів.

Але те, що Волинь та інші області «стали нашими», дуже допомогло майданівцям. Це порушило баланс і здеморалізувало тих, хто по ту сторону щитів. Ми підходили до них під час перемир’я і говорили «Волинь – наша! Клімчук стояв на колінах перед народом. Передайте беркутАм, і тим, кого знаєте з ВВ-шників, що тепер їм нікуди повертатися. Ми знаємо імена беркутІв, маємо їх фотки. А вони, натомість втратили опору. І ті, хто міг би їх захистити, тепер не роблять погоду на Волині».

* * *

Я сумніваюся, що останні слова відповідають дійсності. Тепер сумніваюся! Але тоді це давало ефект. Вони справді потрапили в патову ситуацію. Тобто – повернутися додому можна було лише через Майдан. Дилема – через завалений трупами і залитий кров'ю, чи все ж таки, без щитів і шоломів.
Хтозна що робилося в їх головах. Хай там що, а я та ще деякі хлопці вирішили – доки тут спокійно, пора навідатися до рідних міст і сіл, щоб допомогти своїм…

І ми приїхали на Волинь, в Луцьк. Відходили з барикад за всіма, засвоєними, на Майдані правилами. Продумано. Вимкнуто мобілу, витягнуто аккумулятор з неї. Забезпечили швидкий і надійний рух до залізничного вокзалу.

Ну – там маршутки стоять в нашу сторону. Приємно ошелешили водія, коли замість одного зазделегідь замовленого по телефону місця перед ним виникло кілька пасажирів.
Їхали так, щоб позад нас ніхто не сидів. Приїхали – і потрапили у зовсім інший світ. Це було не те місто, не ті пристрасті, не ті дії, не та революція, якою насичений Фейсбук…

Тут все робилося наче в дитячій грі. Немає поруху, усі вже ділять портфелі, хоча до перемоги ще далеко. До того ж супер-модерні керівні посади «посідають» на паперах люди, проти яких хоч вже зараз піднімай повстання.

Тупик. Клімчука «вигнали» - а він і далі там, де був. І усіх це задовільняє. Волинь, нібито, в руках майданівців, але навіть сесії облради не можуть провести. На місцях мало не кожен район «буксує» з відставками голів РДА. На стрічці Фейсбуку якийсь мачо, який охороняє іграшкову барикаду, яка в разі чого не встоїть і хвилини, матюкається, посилає собі ж у поміч на якусь там вулицю, типу, де військову частину блокують - «брутальний» геракл, якого усі мало не підлабузницько-улесливо закликають бути чемним, ми «дєскать» культурні люди.

Як це читати мені – людині, яка на Майдані сто разів на день вибачалася за ненавмисний поштовх чи наступання на ногу? Диваки… І все чинно, тихо-мирно.

Ні. Не подумайте, я теж за безкровну боротьбу, цивілізовані шляхи і т.д. Але «сі віс паціс – пара белум». Я точно знаю і вже казав - йде реальна війна. Тут: або – ми, або – нас. І не потрібно себе тішити ілюзіями. Відставка уряду, скасування законів, конституція та інші реверанси Яника – це великі дрібниці. Це просто черговий тактичний хід з його боку.

Він завжди так робив і продовжує. На Майдані давно і чітко собі усвідомили. Якщо вдень Янукович обіцяє поступитись в чомусь мітингувальникам і закликає безкровно домовлятися -- вночі буде штурм! Це вже перевірено.

Р.S.

Я не буду підписуватися своїм прізвищем. Для чого присвоювати собі думки, які належать сотням і тисячам? Це, і ще багато іншого, може розповісти будь-хто, чиї руки-ноги були перемотані скотчем, а обличчя хоча б кілька днів було закрите маскою. Це на Майдані ти стаєш тим, ким ти можеш стати. Тут, як і раніше, ти – той, як тебе назвуть інші…
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 17
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
спасибі поржав :) пригадав як в дитинстві читав такі самі оди про війну :))))
Відповісти
Сміх тебе брав,коли ти статтю читав? А нас буде брати,як ти будеш здихати!
Відповісти
в тому то і проблема, що страшно мені як ваші лідери прийдуть до влади ДОВЕДЕТЬСЯ ЗДИХАТИ, більшості населення Волинської області.
Відповісти
Я читаю і не вяжеться, ну пропадає літературний талант!!! Написано супер, так якось аж занадто літературно! Вірю Вам , але з ким ви воювали УКАЇНЕЦЬ ПРОТИ УКРАЇНЦЯ? ЗА ЛОЗУНГИ ЛІДЕРІВ ОПОЗИЦІЇ? І довоюєтесь що ваші дітки нематимуть куска хліба, так як наслідком політичної кризи невиключено буде і економічна і моральна і психологічна, БОЯТЬСЯ ВАШІ ЛІДЕРИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ НЕХОЧУТ ПРАЦЮВАТИ , тільки чутно заклики А ДЕ ВІДПОВІДІ ЩО ДАЛІ? ДЕ КОНСТРУКТИВНИЙ ПЛАН І МЕХАНІЗМ виведення країни з як там ви говорите з лап"Бандитської влади". чи лідери бояться що як скажуть так відразу вкрадуть ідею, чи як вони полюдляють сказати що вбють лідера, якщо ця трійця оголосить одного кандидата,! Розясніть, мені - непросвітленій регіоналці, за яку ідею ви стояли і що далі.... ВТОМИЛАСЬ ЯК І БІЛЬШІСТЬ МОЇХ ОДНОДУМЦІ... Вибачте, за непослідовність думок, але так страшно все що відбувається. Люди, які підтримують діючий уряд і президента ствють ворогами народу і вигнанцями, священники закликають і благословляють на кровопролиття. Моторошно і страшно, Нас членів ПР скоро будуть спалювати, А ми ж маємо, згідно конституції ПРАВО НА ВЛАСНУ ДУМКУ, вибачте наболіло..., нажаль в мене немає часу сісти і написати літературно, грамотно, так як потрібно працювати, щоб ненарікати на владу і уряд - а ДБАти про своїх дітей, нечекати не стояти на барикадах а ДІЯТИ
Відповісти
Ася, а навіщор ж Ви особисто входили до злочинного угрупування, мета якого: обкрадання країни,та порушення всіх людських прав? Чи Вми вважали, що воно буде діяти на користь людям? Ну, от, бачите - не буде. Й не збиралося. Виходьте з ПР, якщо Ви вболіваєте за Україну. Або ні, якщо вболіваєте лише за власні статки, за рахунок життя і праці інших. Спитайте свою совість - з ким ви? З народом, або з оккупантами? Тоді все стане ясно.
Відповісти
перепрошую, всіх хто читає мій попередній коментар за помилки! Вибачте.
Відповісти
Ася,і в цьому перепрошенні є помилки. Після "всіх" та "коментар" - кома. А де ж Ви працюєте так тяжко, шо забули елементарні правила зі школи?
Відповісти
Оля, не переживай, все буде добре. Виходь з ПР.
Відповісти
Дякую автору від щирого серця за все
Відповісти
Дякую автору від щирого серця за все
Відповісти
Дуже поважаю тих, хто там на Майдани з а нас стоїть і вкотре хочу препросити за нас, тих, хто тут. Можливо ми слабкодухі, можливо таки не кожен з нас здатен бути героєм (у всіх сенсах)+ хтось же має сприяти тому аби ця економіка не загнулася вщент і було з чого пердавати, перераховувати гроші на Майдан, купувати ліки, стельки і тд. Якщо люди не були там, це не значить, що їм байдуже!
Відповісти
Дякую. I за дii, i за розповiдь.
Відповісти
Я плакалЪ )))

Ладно бы этот "рЭволюционер" денег за участие в этом цирке заработал и предвыборные бонусы как Кличко, Яценюк, Тягнибок и их корефаны, а так - классическое подтверждение поговорки, что "Лох - это судьба!".
Відповісти
eto woina c mafiej.a mafiu wcegda ktoto zaschischaet.
Відповісти
Думаю, буде дуже доречно, щоб ця людина заходилася результативно брати владу на Волині. Щиро кажу. Отакі люди можуть дати лад. Саме такі, більш - ніхто.
Відповісти
Дякую всім свідомим українцям, які стоять на Майдані. Я вірю, що разом ми переможемо. Слава Україні!
Відповісти
Погоджуюсь, підтримую, поважаю, дякую. І прошу пробачення за себе в Луцьку.
Відповісти
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час