Найбільша проблема нашої економіки – її заангажованість політичними діячами, - Роман Іванюк

Лучанин, інвестиційний банкір, екс-керівник ДП «Укрспирт» та кризовий менеджер Роман Іванюк розповів про гальмування реформ в Україні, роботу в державній компанії та плани на майбутнє.

— З якими проблемами Ви стикнулися, очоливши «Укрспирт», та чому відкликали свою кандидатуру на посаду керівника?

— На відмінну від приватної сфери, де тебе мають хвилювати лише економічні нюанси, у роботі державного підприємства є економічні, а є й політичні проблеми. Очоливши велику держмонополію «Укрспирт», я побачив повністю розграбоване підприємство, з якого вивели все до останньої копійки, залишивши великі борги. Заводи зупинялися, люди не отримували заробітної плати, були борги перед бюджетом, постачальниками.

Спочатку я подумав, що найбільші біди на підприємстві, - економічні. Власне економічна проблема була в тому, що підприємство використовували тільки для збагачення та приватних інтересів. У суспільстві та в політикумі сформувався дуже негативний рейтинг підприємства.

«Укрспирт» асоціювався зі словом «корупція», де основним завданням керівників від попередньої влади було збагачення за рахунок держави.



І уявіть собі: коли я здійснюю мільйон зусиль, щоб привести роботу підприємства до ладу, запускаю заводи, починаю виплачувати борги і загалом ефективно працювати, якісь депутати чи політичні діячі своїми заявами у ЗМІ все руйнують, сиплячи звинуваченнями, що в «Укрспирті» все так само, як і було.

Як приклад, можу навести заяву одного грузинського діяча, який сказав, що в «Укрспирті» вкрали 120 мільярдів гривень. Мені дзвонять люди і запитують: «Як так?». На це я відповідаю, що не можна вкрасти 120 мільярдів при обороті в 3 мільярди. Ось такі речі і не дають нормально працювати. Це результат того, що політики не несуть жодної відповідальності за свої слова.

Працюю з багатьма закордонними як інвесторами, так і реформаторами, і всі вони професіонали. Багато спільних проектів. Та зараз, все ж таки, в роботі державних підприємств та в нашій економіці забагато популізму.

Але найбільша проблема, яка зараз є в суспільстві, — політична, а саме — спроби державних діячів, політиків, народних депутатів впливати на роботу окремих державних підприємств. У ЗМІ вони всі гарні оратори, люблять народ, живуть на п’ятсот гривень у місяць, віддають останню сорочку в своєму окрузі бідним людям. А поза ефіром хочуть вирішити свої комерційні питання.

Проблема в тому, що вплив таких людей на керівників державних підприємств, міністерств досі залишається величезним. Уявіть собі, що за весь час роботи в «Укрспирті» в мене було понад 200 народних депутатів, які так чи інакше приходили зі своїми ідеями, баченнями чи проханнями. Це дуже багато. Якщо зі всіма домовитися, то можна було б коаліцію сформувати. Також були «ходаки» з міністерств, правоохоронних органів.

Саме це і стало основною причиною того, що я відмовився управляти ДП. Процес приватизації призупинився, а вплив політичний посилювався.

— Які проблеми виникають при приватизації підприємства?

— Найбільша проблема – це інтерес державних діячів, політиків до цих об’єктів приватизації. Зокрема, деякі депутати своїм голосом із трибуни Верховної Ради намагаються вплинути на керівника державного підприємства, щоб приватизація не пішла. Думають: може, вдасться домовитися з керівником, як не з цим, то з наступним. Це і є основна проблема приватизації. Далі йдуть технічні, економічні питання.

— Луцький спиртзавод також входить до «Укрспирту». Яка доля його може чекати?

— Коли я керував «Укрспиртом», то проблем із луцьким СГК не було. Луцьке підприємство насправді має невеликі потужності. Раніше існувало підприємство «Луцький спиртогорілчаний комбінат», яке було ліквідоване, а його майно приєднане до майна ДП «Укрспирт». Чому так було зроблено?

Уявіть собі, що на старій юридичній особі зараз завис борг у 68 мільйонів гривень по курсу 5 гривень за долар. Цей борг був штучно зроблений для того, щоб підприємство збанкротувало і його можна було забрати за борги.

Зараз місцеві депутати розказують людям, що потрібно повернути підприємство назад і дати йому статус окремої юридичної особи, щоб почати сплачувати податки в місцеву казну. Це чиста профанація. Люди, які намагаються це зробити, хочуть впливати на місцевому рівні на призначення керівника та збагатитись на цьому заводі.

Можна здійснити прості розрахунки. Луцький спиртзавод у кращому випадку за рік заробить приблизно 200 тисяч гривень. 20 відсотків із них — це невеликий заробіток для місцевої казни.

Коли я очолив «Укрспирт», у мене була можливість запустити одне з сорока двох підприємств в Україні, і я вибрав саме Луцьк. Вирішив, що ми обов’язково маємо відновити цей завод. І ми це зробили.

Завод почав працювати, а люди — отримувати заробітну плату. Приблизно 250 працівників отримують вищу за середню заробітну плату в Луцьку та забезпечують власні родини.





Що стосується приватизації, то я думаю, що Луцький спиртзавод обов’язково приватизують. Залишати його в статусі державного підприємства немає жодного сенсу. Якщо буде кластерна приватизація, то він увійде в кластер із умовно іншими заводами Рівненщини та Львівщини. Якщо буде корпоративна приватизація, то він увійде з іншими заводами в одну юридичну особу.

Звичайно, в інвесторів буде інтерес до Луцького спиртзаводу, бо на його потужностях є можливість виробляти достатньо якісну продукцію. Але, з іншого боку, це виробництво не входить до першої десятки спиртзаводів України за виробничою потужністю, якістю обладнання та ефективністю.

— Надходили пропозиції очолити інше державне підприємство чи, можливо, регіон?

— Очолити регіон, мабуть, я не готовий і не був би готовий. Щоб керувати регіоном, потрібно бути більше політиком, ніж менеджером, людиною, яка фактично представляє інтереси Президента в регіоні. Я ж більше управлінець у реальному секторі економіки, інвестиційний банкір і точно не політик у глобальному сенсі цього слова. Я вмію керувати підприємством, бачу його можливості, вмію ці можливості оптимізувати.

Якщо ж розглядати інші варіанти, то були ідеї взяти участь конкурсі на заміщення керівних посад на інших державних підприємствах. Після того, як пішов із «Укрспирту», розглядав деякі можливості. Однак поки нема реальної роботи в напрямку відкритої та чесно приватизації і, головне, поза політикою, думаю, я не готовий знову взяти ці ризики на себе.

— Які, на Вашу думку, першочергові реформи потрібно робити в Україні, щоб вийти з кризи?

— Криза в нас почалась у 2008 році, а зараз у нас — 2016-й. Можливо, це не криза. Можливо, ми так живемо. Можливо, це нормальний стан речей, а період із 2005-го по 2008-й був аномальним.

У цей період в Україну хтось повірив на Заході, прийшли шалені гроші. У той момент ми нічого цього не заслужили і не зробили нічого для того, щоб жити краще. Коли інвестори зрозуміли, що ми цього не заслуговуємо, — відвернулися від нас.



Щоб в Україні закінчилася криза, потрібно докладати в два чи в три рази більше зусиль, щоб заслужити довіру. Необхідно залучити міжнародні інвестиції, стабілізувати курс валюти й укріпити гривню. Також потрібно створювати нові робочі місця та конкуренцію на ринку праці. Зараз в Україні зарплата нижча, ніж у китайській провінції Сичуань. Інвестори мали б сюди вже прийти, але чомусь не йдуть. Значить, ми ще щось не так робимо, не даємо інвесторам можливість заспокоїтись і відчувати себе захищеними. От і все.

— Чи є плани продовжувати політичну діяльність?

— Більше так, ніж ні. Порівняно з політичною діяльністю, працювати в приватному бізнесі значно простіше. Усе є зрозумілим, і відповідати потрібно за результати своєї роботи лише перед акціонерами.

У політиці все не так. Але той досвід, який я здобув у передвиборчій компанії та в сфері державного управління, багато на що мені відкрив очі та змусив подивитися по-іншому. Також я отримав симбіоз досвіду та розуміння того, що таке політика і що таке виборчій перегони саме на місцях.

Можна говорити про високі речі своїм виборцям та розводити демагогію, а можна забезпечити 250 лучан роботою. Думаю, ми ще мислимо тенденціями та брендами. Коли будемо бачити результати і вчитись на власних помилках – прийде розвиток.

Роблячи підсумок, скажу так: маю плани брати участь у політичній діяльності та будувати політичну кар’єру. Буде це посада в міністерстві, депутатська діяльність, робота у виконавчих органах чи якась інша, ще не знаю. Однак, наразі себе бачу у приватній сфері, де є знаю як працювати та отримую позитивний результат.

Наразі є можливість реалізувати декілька проектів і в Луцьку, адже будучи керівником державного підприємства такої можливості не було. Мені 32 роки. І думаю, що для цього усього є ще можливості.

Розмовляв Михайло ГАРЩАЛЬ

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.