Чим гірше, тим краще. Чи не так, пані Тимошенко?

Прочитав на «Українській правді» інтерв’ю з Юлією Тимошенко під назвою «Зараз Росія сама робить кожного українця націоналістом».

Це, радше, не інтерв’ю, а відповіді на запитання редакції, які нещодавно їй передали. Як зазначила редакція, опозиціонерка і в’язень №1 в Україні не побажала відповісти на питання про поточний стан свого здоров’я та про її стосунки з Віктором Медведчуком.

Водночас вона досить багато наговорила, коментуючи «торгівельну війну» з Росією. Договорилася навіть до того, що підписана нею у 2009 році «клята» газова угода з Росією звільнила нас від газового рабства. Мовляв, Україна тепер платить ринкову ціну на газ. А це, за словами екс-прем’єра, «жорсткий примус до модернізації країни, який уже давно був потрібен Україні, а як наслідок – повна енергетична незалежність».

Юлія Володимирівна завжди була майстром словесної еквілібристики, але тут вона перевершила саму себе. З її слів виходить, що одномоментне підвищення ціни на газ, який Україна купує в російського «Газпрому», зі 179,5 доларів за 1000 кубометрів до 500 доларів – для України благо.

А ще більше благо – зобов’язання щороку імпортувати з Росії 41,6 мільярда кубометрів газу. Можна й не брати стільки. Але за стільки потрібно щороку розраховуватися. Інакше – величезні суми штрафів (до речі, за минулий рік Росія намагалася змусити Україну заплатити за газ, який та не отримувала, 7 мільярдів (!) доларів).

Така справжня ціна «клятої» газової угоди, яку Тимошенко вважає благом.

Замість того, щоб визнати своє фіаско у газових перемовинах із північним сусідом, пані Тимошенко говорить про якісь нові, додаткові переваги. Це так на неї схоже, робити винним когось, а свої погані вчинки називати хорошими…

Ось і цього разу Тимошенко безапеляційно заявляє: «Я вважаю, що скорочення більш ніж удвічі обсягу споживання російського газу за останні три роки, збільшення вдвічі вартості транзиту, організація реверсних поставок природного газу з країн ЄС, початок видобутку сланцевого газу, проектування LNG-терміналу та інші корисні речі – все це позитивні наслідки роботи газових угод, підписаних в 2009-му році».

І справді, йдучи за логікою Юлії Володимирівни, спочатку треба створити собі труднощі, а потім їх героїчно переборювати. Тільки створювала труднощі вона, а переборювати доводиться іншим. І чому за її прорахунки має страждати весь український народ?

Щодо збільшення вдвічі вартості транзиту, організації реверсних поставок природного газу з країн ЄС, початку видобутку сланцевого газу, проектування LNG-терміналу та інших корисних речей, які Тимошенко і тут хоче приписати собі в заслугу (вершина цинізму), то це – наслідок фахових дій команди Президента України Віктора Януковича, яка мужньо витримала всі загрози і виклики, підкинуті їй одним розчерком пера екс-прем’єра, і знайшла вихід у, здавалося б, безвихідній ситуації.

А ще не треба забувати, що скорочення споживання російського газу могло обернутися для України непомірними фінансовими санкціями, і тільки тверда позиція уряду Миколи Азарова дозволяє Україні відстоювати своє право платити тільки за спожитий газ, а не за віртуальний.

Юлія Тимошенко з-за ґрат ще й дає поради, що нам потрібно робити: не вести переговорів про здешевлення поставок газу в Україну, а модернізувати країну, технічно оновити українські електростанції, металургійні та хімічні підприємства, реформувати систему теплопостачання. Так і хочеться запитати в екс-прем’єра: «А чому ви цього не робили, коли були при владі?»

Та тому що вирішувати реальні проблеми держави, тим більше без жодної особистої користі, – досить складна річ. Вона потребує значних фізико-психічних навантажень та фахових знань, з якими у екс-прем’єра доволі сутужно.

Набагато простіше оголошувати удавані проблеми та з «мужністю» їх вирішувати чи, скажімо, придумувати для народу ворогів, з якими завзято боротись та списувати на них власні прорахунки та переводити гнів суспільства. Оце Юлії Тимошенко вдається найкраще. Це вона хоче зробити ще раз. Та чи повірить хтось у її казки?