Королі та їхня свита. СМАЧНОГО ЛУЦЬКА!

Глобалізація добігла і до наших провінційних вулиць і домівок. Вплив інших народів, їх традицій відчувається все більше і більше.

Кожна волинська господиня, яка себе поважає, вже вміє готувати і лазанью, і пасту, і тірамісу. І не переконуйте мене, що це надбання італійської кухні. Ні! Це сплав кухонь наших народів (бо ж не кожне тірамісу, яке готують наші господині, італієць впізнає на смак). Це наше! (Минулої неділі на ятках на вулиці Лесі Українки продавали… медову лімончеллу).

Не за горами час, коли з нашої лексики на смітник історії відійдуть пельмені і макарони по-флотськи, а курносеньке біляве полісятко буде просити маму приготувати равіольки і панна-коту. Все змінюється в цьому світі...

* * *

До мене завітала подруга зі Львова. Людина, яка трохи бачила світу і має хороший смак. Вирішив запросити її до якогось небанального і нового луцького закладу. Вибір впав на кафе-галерею-піцерію «Маска» у Старому місті (Драгоманова, 11б).

Готувався заздалегідь. Загуглив: «кафе «Маска» у Луцьку».

Виявляється, там готує сам Юрій Кондратюк – переможець «Пекельної кухні». Скажемо не тільки «вау, круто!», а й відзначимо: коли споживаєш творчість реального повара, а не аноніма – завжди цікавіше.

А ще в кафе можна оглянути виставку картин Маргарити Паламарчук - обіцяв інтернет. Тепер зрозуміло, чому кафе-галерея.

Йдемо!

* * *

Кафе зручно розташувалося на перетині вуличок Старого міста. Тут давно бракувало якоїсь кав’ярні: не раз після оглядин Старого міста з гостями не було де й кави випити.



Заходимо, оглядаємось. Зустрічають привітно, пропонують вибрати столик. Приміщення – довга галерея з вікнами по праву руку і натяком на зонування по ліву. З усіх боків на тебе дивляться порожні очиська масок, виправдовуючи назву.



Стіни, стеля, вікна оформлені якісними й дорогими матеріалами. Хоча на підлозі і сходах зекономили: бюджет чомусь не витримував гарної плитки на підлогу і нормальних, зашитих сходів.

Не видно обіцяної виставки картин.

Елементи інтер’єру: ліпнина, розмальовані стіни, ковані прикраси, круглі кольорові плафони. Затишку не створює. Нема й помпезності Венеції, на яку, вочевидь, натякають маски та декор. Враження таке, що власникам «тулили» все, що вміли, майстри та дизайнер. Зате «по-багатому»…

* * *

Підходить офіціантка. Робимо замовлення, але нас попереджають: сьогодні бенкет, тому навіть салати готуватимуть не менше 20, а то й 25 хвилин. Та вже нікуди подітися…

Запитую: а де ж виставка картин? Виявляється, все добре – картини є. Але на другому поверсі. А там бенкет. Ну, не пощастило значить…

Оглядаю меню і винну карту. Дійсно, італійська і європейська кухні, вказана кількість кілокалорій, ціни високі. Винна карта – нічого особливого. (Ого! Шампанське «Вдова Кліко» - 1400 гривень за пляшку!)

Нюанс: дизайн меню не відповідає загальному дизайну закладу. Скромне, з фото страв і напоїв (Фото в меню – несмак, який практикують в східних та екзотичних ресторанах).

Принесли напої і салати. Раніше ніж обіцяли. Ми замовили салат з телятини з білими грибами, салат з качиним філе, рулетики з цукіні з рікотою. П’ємо сік, мінеральну воду, я взяв 50 г граппи.



Салат з качиним філе кислить - заправка «лайм» та яблуко підсилює відчуття свіжості качатини, але й дає відчуття сируватості м’яса. Не сподобалося.

Салат з телятини з білими грибами: пікантності додає кримська цибуля, свіжий мікс салату і грибів. Смачно, але буденно.

Рулетики з цукіні з рікотою: свіженькі і смакують сільським ранком. Дуже смачно!

* * *

Продовжую вивчати зал. В глибині, зліва від входу, з якого час від часу виринають офіціанти – піч для приготування піци. Біля неї вправно працює кухар. Він чомусь без білосніжного кухарського ковпака. А ковпак був би не зайвим: і шарму для кафе додав би, і санітарно-гігієнічні умови поліпшив…

Зі стін на зал витріщаються два телевізори-плазми. На них – традиційний для луцьких кафе репертуар каналу М1. Музика грає надто голосно і «не в тему».

Акустична родзинка: телефон на барі, який своїми звуковими сигналами час від часу повертає подумки у щоденну офісну рутину.

Подруга трохи забарилася, вертаючись із дамської кімнати. Там черга! Чоловічо-жіночий туалет розташований скромненько, під сходами. І видно, що на огрядних гостей заклад не чекає: прохід геть вузький. Хоча чисто.

Потім з’ясував: є ще один туалет – десь «там», біля господарських приміщень. Але якось несолідно для такого кафе з претензією. При тому, що зайняті – лише половина столиків. А що, коли буде повний зал?..

Біля стійки бару вирує життя. Пам’ятаєте фільм «Підлітки у Всесвіті»? То біля бару у «Масці» - сюжет «Підлітки на барі».

За той час, що ми перебували у кафе, біля стійки завжди були присутні від трьох до шести людей – бармен, дві-три офіціантки, ще хтось та адміністратор з виразом обличчя «чого ви всі сюди прийшли».

Час від часу хтось із офіціанток переривав це споглядання: то човгаючи по підлозі, то майже бігом, то пружним ходом на підборах прямували до столиків.

А час від часу з кухні швидко вибігав якийсь хлопчина і навприсядки ховався за стійкою бару. Може в «квача» грали?

* * *

Подали основні страви – філе «Міньйон» з овочами гриль та соусом Пеппер і молоде курча під медово-імбирним соусом. Страви виніс сам Юрій Кондратюк. Дуже приємно, все-таки повар – телезірка.




Філе «Міньйон» – ніжне і соковите, ззовні просмажене так, щоб можна було відчути і смак соусу, і соковитість самого м’яса. Дуже смачно!

Курча – розміру великої перепілки, імбирно-медовий соус обпалює і одночасно солодить смак. Гарно презентовано. Страви приготовані на високому професійному рівні.

Замовляємо капучіно з сиропом. Нічого особливого, я би навіть сказав примітивно, як після такої вишуканої вечері.

Нарешті можу дозволити собі випити Граппи, не перебиваючи смак.

(Повз нас прочовгала ногами чергова офіціантка. Ми з подругою переглянулися поглядами: все ж «наша» краща. Це ми про рівень обслуговування).

* * *

Принесли рахунок. Салат з качиним філе – 55 грн., салат з телятини з білими грибами – 50 грн., рулетики з цукіні з рікотою - 42 грн., чіабата (2 шт) - 10 грн., філе «Міньйон» з овочами гриль та соусом Пеппер - 87 грн., молоде курча під медово-імбирним соусом - 68 грн., сік з вишні (0,25 л) – 12 грн., вода «Моршинська» (негазована, 0,33 л) – 12 грн., Граппа традіціонале - 30 грн., апельсин свіжий 50 г – 3 грн., дві кави капучіно – 32 грн., два сиропи – 4 грн.

Загальна сума – 405 грн.

Підсумовуємо.

Розташування закладу: зручно.
Інтер’єр: повний несмак.
Обслуговування: два-три хороші тренінги не зайві, але чи допоможе?
Кухня: основні страви – на королівському рівні (ще раз – хвала і шана Юрію Кондратюку), салати – буденні.
Ціни – зависокі як для Луцька.
Чи прийду ще? За чужий рахунок – так.

Петро ВЕРЗУН
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!