Галина Конах: «Можу емігрувати до Польщі. Але поки я на роздоріжжі…»

Талановита волинська співачка Галина Конах виборола другу премію на XXI Міжнародному конкурсі виконавців естрадної пісні «Вітебськ-2012», що відбувся в рамках фестивалю «Слов’янський базар».

Волинянка на цьому конкурсі представляла Україну, хоча ще перед національним відбором на «Слов’янський базар» їй запропонували гарну роботу в Польщі. Утім після вдалого виступу на престижному конкурсі Галина вже не поспішає закордон.

ВолиньPost дізнався, які враження привезла додому Галина Конах.

– Галина Конах стала однією з найкращих на пісенному фестивалі у Білорусі. До гран-прі забракло всього лиш семи балів. Чого ж насправді тобі не вистачило для перемоги?

– Мабуть, якогось людського фактору. Якби я перемогла, то це б мене дуже розслабило. Я завжди йду до перемоги, але намагаюсь лишити місце для того, аби потім більше і наполегливіше працювати. Бо фестивалів, у яких я хочу взяти участь, ще є дуже багато.

– Чи віриться, що серед 20 талановитих співаків тебе визнали однією з найкращих?

– Я ще не можу усвідомити того, що зі мною відбулося. Я страшенно виснажена. Втома бере своє. Може, й інтерв’ю варто давати за кілька місяців, а не зараз. Бо поки що я не здатна осмислити все.

– Скільки часу ти провела у Білорусі?

– Я поїхала у столицю Білорусі 6 чи 5 червня. У нас були репетиції з керівником Національного симфонічного оркестру Білорусі Михайлом Фінбергом, який у другий день супроводжував наші виступи. А вже 11 червня, здається, ми вирушили з Мінська до Вітебська. Усе це супроводжувалося відеозйомкою, записувалися щоденники. Ми спочатку поїхали у будинок-садибу художника Іллі Рєпіна, а вже потім у Вітебськ. А в Україну повернулася 20 липня.

– Тепер, мабуть, твій телефон не змовкає, усі вітають?

– Ой, насправді я зараз вибірково беру слухавку. Якщо номер невідомий, то дзвінок можу й проігнорувати. Бо мені зараз так хочеться тиші, спокою і самотності, як ніколи. Деякі друзі ображаються. Бо після приїзду найперше я зустрілася лише з рідними. А ті друзі, які були зі мною у Білорусі, теж ще не відійшли від фестивалю, бо просто не чекали такого інформаційного напливу, такого емоційного виснаження. Це дуже нелегко.

Приємно було, коли друзі зустріли мене з потяга о четвертій ранку в Рівному. На лімузині й з квітами. Мені подарували 101 гладіолус – рівно стільки, скільки балів я отримала у другий день. Це був найяскравіших момент «Слов’янського базару».

– Дуже хвилювалася перед власними виступами?

– Ні, але в силу певних обставин, які я зараз озвучити не можу, в мене був дуже великий стрес. У перший конкурсний день навіть постало питання, що я не вийду на сцену. Біля мене сиділи лікарі швидкої допомоги, мова йшла про седативні уколи, але опанувати себе мені допоміг священик. Хоча у день презентації я дуже гарно виступила. А вже на третій день я вимкнула телефон, інтернет, робила все так, як я знаю, не слухала нічиїх вказівок. Бо там не були добрі побажання, були просто вказівки. Але мене дуже підтримував Михайло Фінберг, сказав робити усе так, як я відчуваю.

– Багатьом виконавцям подолати хвилювання перед виходом на сцену допомагає алкоголь. Тобі теж?

– Я дуже проти цього. Слизова зв'язок пересихає, тому співати важче. Я ліпше вип’ю настоянку валеріани чи пустинника, щоб не хвилюватися. А взагалі я дуже віруюча людина, тому перед виходом на сцену дуже натхненно молюсь. Це для мене найкраще.

Хоча в нас була така помічниця режисера Ірина, яка просто змушувала після виступу пити коньяк. Хочеш чи не хочеш. Уявляєте, ти сходиш зі сцени, на тебе із залу дивилося сім тисяч людей, знімало 600 камер, прямий ефір майже на весь пострадянських простір, трансляція on-line в інтернеті!

Але алкоголем там ніхто не бавився, бо був суворий режим. За таке й дискваліфікувати можуть. Та й щодня о шостій ранку підйом. Близько дванадцятої ми лягали спати. Я не очікувала, що буде так важко. Зараз я емоційно виснажена. Хочеться бути вдома, відсипатись, відлежуватись. Ще переписуватися в інтернеті я можу, а от з усіма розмовляти про «Слов’янський базар» уже просто не маю сил.

– Хотіла би прожити все ще раз?

– Ну, хіба окремі моменти. Такі, як мій приїзд до Рівного. Ось ці відчуття я з радістю смакувала б і смакувала.

Зараз переписуюся з новими друзями у Facebook. І у всіх заборонена тема – «Слов’янський базар». Ми із задоволенням спілкуємося, далі пізнаємо один одного.

Після конкурсу в мене лишилися дуже гарні стосунки із багатьма виконавцями, незважаючи на те, що нас дуже хотіли розсварити. Були там свої, так би мовити, партизани, які вміло поширювали брудну інформацію. Мотивація проста – створити інтриги, зробити шоу цікавішим, збити учасників з пантелику. Але все одно ми усі дуже потоваришували, підтримували один одного. У всіх зараз є велике бажання зустрітися.

Взагалі цей 21-й за ліком фестиваль вважається одним із найсильніших за всю історію «Слов’янського базару». Члени журі були просто шоковані на презентації. Коли всі учасники вперше перед ними виступили, журі розгубилося. Але через стреси, інтриги першого дня учасники, які могли бути в лідерах, опинилися ледь не наприкінці.

– З ким ти найбільше здружилася?

– Руслан із Вірменії, Сашко з Румунії та Женя з Білорусі. Наші кімнати у готелі були по сусідству. Ось таку я мала компанію. Як завжди, я була одна серед хлопців. Хоча хороші стосунки в мене з переможницею казахстанського X-Factor Дарією Габдул. Ми з нею ще до цього було віртуально знайомі.

– Хто з конкурсантів найбільше сподобався вже на сцені?

– Я не можу про такі речі говорити. Все залежить від пісні і настрою виконавця. Так, як заспівала «Арлекино» Альона з Молдови, це було просто феноменально. Так само неймовірно вразив Руслан із Вірменії своїм виконанням пісні «Девочка, Девушка, Женщина». А коли виступали балканці, то я взагалі не могла визначитися, хто кращий. Я просто млію, чуючи балканські ритми.

– Як тобі журі? Об’єктивне?

– Ніяких зауважень не маю. Усі професіонали. Чого тільки вартий відомий італійський тенор Алессандро Сафіна! Перед ним співати – це шок. Хоча йому як європейцю не все було зрозуміло, бо фестиваль має певний радянський присмак. Та й претензій до журі не може бути – кожен рік-два члени журі змінюються, щоб не виникало ніяких корумпованих зв’язків. Вони, як на мене, зробили правильний вибір.

– Але ти казала, що були такі виконавці, які цілком могли бути в лідерах, натомість їхні таланти не оцінили…

– Усі, хто перемогли, потрапили у потрібний час у потрібне місце. Багато чого залежало від настрою, від вибору пісні. Зіграло свою роль елементарне везіння.

– А як обирали пісні для виступів?

– Там є певна політика. Спершу я планувала виконувати разом з оркестром пісню Олега Маєвського, яка є в моєму репертуарі. Але нам давали тільки чотири хвилини. В цей час я б не вклалася. Було ще чотири пісні Юрія Рибчинського, які я хотіла б заспівати, але вони теж були дуже довгі. Скоротивши їх до чотирьох хвилин, втратився б контекст і кайф від пісні.

У другий день спершу я планувала виконати сербську пісню «Molitva» Марії Шерифович. Але її подало ще декілька учасників. Оскільки першою заявку на цю пісню подала учасниця від Сербії, тому саме вона її і виконувала.

В останній момент, на Великдень, мені телефонують і кажуть, що треба змінювати пісню. Зрештою ми обрали «Любовь, похожая на сон», дуже ризикуючи. Бо виконувати пісні Алли Пугачової важко усім. Той, хто ставить найвищий бал за виконання пісні Примадонни, підписується під тим, що ти заспівав краще, ніж Алла Борисівна. Тут свої закони. Мені ця пісня дуже до душі, хоча раніше вона якось проходила повз мене.

– Відомий музичний критик Сергій Сосєдов відзначив твій перший виступ і дещо розкритикував твій другий виступ, коли ти виконувала хіт Пугачової. Як ти оцінюєш його слова?

– Це надзвичайно інтелігентна та мудра людина. Я просто ним захоплююсь. Дуже простий, без пафосу. Він має величезний досвід і дуже хороший музичний смак. Ми декілька днів спілкувалися. Як на мене, це найкращий музичний критик. І коли я з ним у деяких питаннях радилася, то він мені казав: «Галочка, как можно петь песню Аллы Борисовны? Я вообще не люблю, когда исполняют её репертуар. Я никогда в жизни еще не сказал, что кто-то спел лучше, чем Алла». Це були його слова. В мене залишилися найкращі враження від цієї людини.

– Важко було розмовляти російською на сцені?

– Російська для мене – іноземна мова. Мені простіше спілкуватися польською, бо це мова моїх предків, прадідусів і прабабусь. Мій прадідусь спілкувався ще й білоруською. Але я зрозуміла, що через хвилювання я не зможу чисто розмовляти білоруською. Оскільки українську там не всі зрозуміли б, я вирішила говорити російською. Але у журналістів просила вибачення, якщо раптом розмовлятиму недосконало. Я намагалася говорити справно. Сподіваюсь, я ще вивчу російську досконало, принаймні з поваги до росіян.

– Участь у такому конкурсі потребує величезних витрат. Важко було знайти спонсорів?

– Коли я шукала кошти, то написала близько сотні листів. І отримала відповіді тільки від Луцької і Маневицької районних адміністрацій.

Але найбільше хочу подякувати двом людям, які допомогли мені, нічого не просячи навзаєм. Це мій земляк, народний депутат Адам Мартинюк і бізнесмен з Тернопільщини Олександр Ярмоленко. Я навіть не маю ніякого зв’язку з Адамом Івановичем, щоб подякувати йому. Значно менші суми, але це не так важливо, переказали підприємці Луцького району, за що я їм теж щиро вдячна. Допомагало керівництво Луцького району і голова Волинської обласної ради Володимир Войтович, який намалював цілу стратегію, куди йти і де шукати кошти.

– Ти виграла 6 тисяч доларів. Це набагато менше, ніж ти витратила на підготовку до конкурсу?

– Дуже і дуже менше. До речі, там ми жили не лише за рахунок фестивалю, бо харчування і проїзд, оплата перукарів, візажистів, стилістів, супроводжуючих – усе це за власний кошт. Міністерство культури має повернути мені тільки гроші за квитки, а це всього тисяча гривень.

– Тепер, коли Галина Конах вдало засвітилась на такому престижному конкурсі, дорога у вітчизняний шоу-бізнес відкрита?

– Для мене зараз це найбільший знак запитання. Я поки не розумію, що мене чекає. Хотілося б, звісно. Хоча я не приховую, що не так давно переді мною постало питання еміграції до Польщі. Я маю усі необхідні документи, щоб спокійно і легально жити у цій країні.

Перед національним відбором на «Слов’янський базар» я вже влаштовувалася на роботу як викладач джазового вокалу в одному з престижних польських університетів. Але після конкурсу я на роздоріжжі. Я розумію, що такі плоди пожинають через місяць-два.

– Пропозиції від продюсерів уже надходили?

– Ні пропозицій, ні натяків поки не було. Надто рано про це говорити. Поживемо-побачимо.

Розмовляла Ірина КАЧАН (ВолиньPost)

Фото надані Галиною Конах

Довідка

Галина Конах – співачка, автор пісень, вокалістка гурту «Резус Блюз». Працює у різних музичних жанрах, але перевагу надає джазу. У репертуарі співачки – пісні на 15 мовах світу.

Народилася 21 жовтня 1982 року в селі Седлище Любешівського району Волинської області. Закінчила Маневицьку музичну школу по класу гри на фортепіано.

Першу освіту здобувала у Інституті мистецтв Волинського національного університету імені Лесі Українки. Зараз навчається у Польщі: Studium Dyrygentów Polonijnych (Koszalin).

Галина Конах висловлює подяку за допомогу у підготовці до конкурсу:

Сукні: відомі українські дизайнери, учасники «Юкрейніан Фешн Вік» Вікторія Луннік та Юлія Айсіна, а також деякі деталі виготовляв дім румунської дизанерки Матильде.
Пісні: особлива подяка моєму аранжувальнику та музичному товаришу Олександру Кузьмичу.
Презентаційний фільм: режисер та ідея – Руслана Порицька, зйомка й монтаж – Тарас Гендес та Алла Доманська, творча команда – теарт-студія «ГарМиДер».
Фотозйомка: фотограф Ірина Мельник.
Фан-клуб: Підгайцівська ЗОШ, директор та блогер – Богдан Коваль.
Найкраща в світі фан-зона у Вітебську: мої друзі Ольга Попова, Олена Матящук та Неля Кузьмич і представники мас-медіа України.
Дякую, що повірили та довірили Юрію Квєлєнкову та Міністерству культури України.
Найщиріша дяка своїй найкращій у світі родині від Канади до України!
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.