Мрійник і оптиміст, який жив для Луцька: спогади про Миколу Романюка

3 лютого 2017 року відійшов у кращий світ міський голова Луцька Микола Романюк - рік тому місто лишилося без мера, який фактично присвячував йому своє життя. Микола Ярославович народився на Рівненщині, навчався на Львівщині, але саме Волинь стала справою його життя.

Він міг без проблем розповісти, що зараз ремонтують у місті, його можна було зустріти у святкові дні на вулиці, коли він купував каву у маленьких пересувних кав'ярнях. На урочистостях Микола Ярославович клав руку на серце, коли виконував гімн і навіть після довгих та складних сесій він не забував пожартувати. Незмінною візитною картою мера була усмішка, а ще - чудове почуття гумору.

Люди, яким пощастило працювати із Миколою Ярославовичем, в один голос розповідають, наскільки приємною він був людиною, для якої основним пріоритетом було місто та комфорт для його жителів.


Екс-заступник луцького міського голови Святослав Кравчук:

«Я знаю Миколу Ярославовича давно. Коли я починав працювати у Луцькій міській раді, він був керівником «ПриватБанку» - структури, яка розвивалася чи не найактивніше в області, і ми стикалися по роботі. Навіть тоді він дуже багато допомагав місту в організації заходів, вирішував багато речей, бо вже тоді розумів, що місто мало дуже поганий бюджет. Пізніше, коли він став головою облдержадміністрації, я працював у нього заступником.

Це була специфічна людина, яка завжди давала можливість підлеглим реалізовувати корисні інціативи. До нього приходиш, обговорюєш питання певної галузі. Він слухає, слухає, а коли бачить, що кінцевий результат рішення буде правильним, давав можливість його реалізувати. Тобто він дозволяв заступникам повну свободу роботи у їх галузях. Це дуже важливо для керівника, бо він отримує хорошу кваліфікацію, впевненість в роботі та може рости як фахівець. З ним було приємно працювати. Він міг підстрахувати, взяти відповідальність на себе.

Коли його обрали Луцьким міським головою, то для міста він зробив дуже багато як людина, яка мала величезний досвід в організації економічних питань. Його поважали керівники в Києві, бо знали його як відповідальну людину. Тому навіть за перший рік він дуже зробив з точки зору поліпшення фінансового стану міста. Особливо він взявся за зовнішні інвестиції, і ця його робота з кредитами на модернізацію, яка сьогодні, на жаль, не довершується до кінця і є серйозні питання.

Друге питання – закупівля тролейбусів для Луцька. У ті роки Луцьк був серед лідерів у цих напрямках – утеплення, робота з НЕФКО - якраз завдяки його вмінню працювати із зовнішніми інвесторами. Його біографія як банкіра давала гарантії, що з цією людиною можна працювати.

Я працював із Кривицьким та Романюком, у них були різні підходи до низки питань, але для них основним було те, щоб Луцьк був містом, в якому комфортно жити, та куди б хотіли приїжджати люди з інших міст. Він все робив для міста. На жаль, із моєї точки зору, речі, які відбуваються у місті в плані влади, не приносять користі нікому, а в першу чергу від нього страждають лучани… Ті, хто працював з Миколою Ярославовичем можуть підтвердити, що він був справжнім трудоголіком, в нього на родину залишалося дуже мало часу, бо він віддавав всього себе Луцьку».



Екс-заступник луцького міського голови Тарас Яковлев:

«Мені важко про це говорити, бо працювати з цією людиною було одне задоволення.

Пригадую, я працював у міській раді начальником відділу обласної комунальної власності, коли виграв вибори Микола Ярославович. Він запросив мене до себе і дуже грізно помахав пальцем «Я про вас дуже погані речі чув, то ви мені дивіться». Мене це навіть трішки образило, бо я знав, що це неправда. Але не наважився із ним з цього приводу сперечатися. Я вийшов від нього дуже засмученим, але згодом зрозумів, що це хитрий хід, який Микола Ярославович застосовував до багатьох людей. Бо після цього і я в тому числі з величезним бажанням хотів довести, що я хороший ефективний працівник. Тепер я розумію, що він це робив з досвіду.

Другий спогад – це коли я знайомив Миколу Ярославовича з своєю майбутньою дружиною. Він тоді пожартував «Тарасе, а ти ж мені вчора зовсім іншу дівчину підводив». Але моя дружина зрозуміла, ми всі разом посміялися. Тобто це була не просто мудра людина, з якою приємно працювати, а ще й людина з дуже хорошим почуттям гумору.

Він непогано розбирався в людях, бачив їх і міг спрямувати їх енергію у правильне русло. Під керівництвом Миколи Романюка місто надзвичайно змінилося. На жаль, я тепер розумію, чому він так багато поспішав зробити – мабуть, відчував, що у нього часу не так багато, і він запровадив багато проектів та ідей. Своїми підходами він задав шалений темп.

Навіть не зовсім ефективні менеджери мають намагатися це подовжувати. Бо дуже буде видно разючу різницю. Як колись сказав Саакашвілі «Колись я в Грузії зробив стільки, що це вже пішов незворотній процес». Таке саме я міг би сказати про Миколу Романюка і про Луцьк - він зробив речі, якими запустив незворотній процес його подальшого розвитку. Питання тільки в тому, хто зуміє ці процеси розвинути і задати темпу».



Директор курортного комплексу «Rixos Prykarpattya» Олена Палагута:

«З Миколою Ярославовичем пов’язана одна з найцікавіших сторінок мого життя. Насичених, змістовних, результативних, сповнених служіння людям.

Коли згадуєш когось, то, перш за все, думається про перше знайомство, розмову, емоції. Про що розмовляли, конкретні слова – все це може стертись з пам’яті, а от чуттєві враження від спілкування залишаються визначають, як складуться стосунки, чи стануть співпрацею в подальше. З Миколою Ярославовичем було саме так – усі наступні зустрічі після знайомства (а знала я його ще відтоді, коли він став губернатором Волині) були результативними.

Якось одразу відчула, що він людина діла. Жив роботою. Світло у його кабінеті світилось ще довго-довго після закінчення робочого дня. Та чи й закінчувався його робочий день взагалі?! Впевнена, що і вдома думав і вболівав за справу, бо ж часто телефонував пізно ввечері, аби обговорити якусь проблему, шанс реалізації певного задуму, можливість допомоги конкретній людині. Невтомно працював і віддавав себе людям.

Я не раз дивувалась тому, скільки в цьому чоловікові людяності, співчуття. Скільки радості може світитись в очах і чутись у голосі, коли розповідав про внуків, синів. Безмежно цінував дружину.

Хорошою Микола Ярославович був людиною! Любив людей, край наш, батьківщину, був справжнім патріотом. Не стало у місті господаря. Так, наче все зупинилось… Йшли, йшли лучани за своїм головою і раптом спіткнулись… Та маємо йти далі. І жити так, щоб могли себе поважати за добре зроблену справу, як того хотів він.

Сумую за Миколою Ярославовичем разом з усіма, хто його знав, любив, поважав, сприяв у роботі, цінував і просто був поряд на його нелегкому шляху… Світла пам’ять світлій і достойній людині».



Колишній помічник міського голови Миколи Романюка Богдан Гончарук:

«Коли мене просять поділитись спогадами про роботу з Миколою Ярославовичем, я чесно кажучи, трохи гублюся. Ні, не тому, що не має спогадів, навпаки. Я пропрацював з ним трохи більше 5 років, це майже 2000 днів різних заходів, поїздок, зустрічей, проектів, завдань, поточної роботи і простого людського спілкування. Це спогад не просто про велику Людину, а про легенду. Так, саме так! В нього було чого повчитися, що перейняти, а іноді просто сліпо наслідувати.

У багатьох лучан лишилися спогади про нього: про двори і школи, дитсадки і прибирання парків, просте спілкування на вулиці чи листування у фейсбуці (так, він справді сам все читав і сам писав у цій соцмережі). Я хочу, щоб ми всі берегли пам'ять про людину, яка, усвідомлюючи всі свої проблеми, самовіддано працювала до останнього... Гідно приймаючи критику, часто абсолютно безпідставну, плітки, які нерідко межували з безумством, нападки та обвинувачення тощо. Щоб пам'ятали оптиміста та економіста (бо і те, і друге було важливе), який вивів місто з боргів і поставив його на шлях розвитку. Пам'ятали доброго мрійника, який знав, що та як зробити, щоб Луцьк став одним з найкращих міст. На жаль, доля розпорядилась в інший спосіб...

Я хочу, щоб його просто пам'ятали, а ті хто з ним працював, залишились вірним його справі, ідеям та життєвим принципам... У Миколи Ярославовича був один часто вживаний вислів "Дякую, що ви такі є!" Я дякую, що Ви такі були і в мене була нагода Вас знати, з Вами працювати...»




Митрополит Луцький і Волинський Михаїл:

«Вже рік, як немає нашого міського голови – Миколи Ярославовича.

У мене про нього згадки тільки добрі. Час, який нам випав співпрацювати тут, на Волині, – це був час мого становлення тут, і в нього були різні посади – від банкіра до губернатора і міського голови.

Це людина, яка проявляла себе в різних іпостасях державного служіння. Але на якому б рівні наші стосунки не перетиналися – між Церквою і ним як посадовою особою, – я завжди відчував розуміння, він завжди мав бажання допомогти. Чи порадою, чи це в якійсь позиції, чи матеріально підтримати певні церковні проекти. Тому я коли згадую не стільки перші роки нашої співпраці, а останній час його земного життя – не треба було довго говорити про якусь проблему, щоб знайти порозуміння. Озвучувалося якесь питання – і ми дуже швидко знаходили на нього відповідь чи спільну позицію, тому що переживали однаково.

Навіть візьмемо відспівування загиблих в АТО воїнів, пошанування їх, пошанування їхніх родин. Ми не довго розмірковували, як це має відбуватися, а зразу дійшли спільної думки, що це має бути гарно, достойно, шанобливо і, звичайно, з почестями – тими, які найбільше на землі можна віддати.

А так - це людина-господарник. По-перше, він любив місто. По-друге, він жив проблемами міста і йому хотілося зробити в ньому щось інше, змінити стереотип людей. Ти, міщанин, просто живеш тут, а влада «повинна тобі щось зробити». Якщо ж ти мешканець цього міста, то і сам роби його чистим: не засмічуй, не завалюй, не заломлюй, а влада сприяє і допомагає в його розбудові. І ми бачимо, що активно розбудовується центр міста, яким ми його хотіли бачити всі, і Микола Ярославович.

І тому лучани пам'ятають його як людину, яка турбувалася про місто. Як людину, яка бачила місто європейським. Як людину, яка бачила місто частиною єдиної України, а не «Західна – Східна». Зокрема, його проект підписання договору між Волновахою і Луцьком дав поштовх, що ми сьогодні в тому місті будуємо храм. Храм, який буде поєднувати. Ми назвали цей проект «Луцьк – Волноваха: збудуємо храм разом». Храм на честь святителя Миколая, на честь небесного покровителя Миколи Ярославовича.

В мене тільки добрі, хороші враження про цю людину. І не просто враження, ми про нього молитовно згадуємо, про нього пам’ятаємо і в багатьох моментах навіть ставимо за приклад іншим державним мужам, як треба турбуватися про Батьківщину чи про місто, в якому ти живеш.

Те, що лучани його двічі обирали – це вже свідчення авторитету. Навіть при тих звинуваченнях, які пробували закидати його опоненти, все-таки лучани бачили в цій людині не те, за що його критикують, а що доброго він може зробити для Луцька. Причому того доброго – більше, ніж там, де людина, щось роблячи, помилялась».



Народний депутат від Луцька Ігор Лапін:

«Я знав Миколу Романюка дуже давно, він був мудрим та поміркованим чоловіком. Микола Ярославович був людиною, яка вміє тримати удар і приймати виклики. Знаю, як дуже глибоко він переживав зради з боку вчорашніх соратників. Під час виборів 2015 року я висловив йому свою підтримку. Тоді йому ще порадив набрати в команду молодих людей. Микола Ярославович мав унікальну здатність - вмів добре мотивувати та вчити, як треба працювати – він дійсно набрав у команду молодих і був добрим наставником.

Ще одна його особлива риса - дипломатичність, йому завжди вдавалося згладжувати непорозуміння між молоддю та старшим поколінням. Саме в часи господарювання Миколи Ярославовича місто стало маленькою Європою в Україні. Комфортний, затишний та привабливий для туристів Луцьк, розквіт за останні роки. Микола Романюк зі своєю командою втілив у життя проекти, результатом яких ми користуємося зараз. В нього були далекоглядні плани, тому і задав правильний напрямок розвитку міста, який ми, сподіваюсь, і далі будемо підтримувати. Микола Ярославович був справжнім господарем цього міста, він піклувався про нього і працював на благо Луцька. В житті можна наслідити, а можна залишити слід - Микола Романюк залишив після себе слід. Луцьк втратив велику людину».




Депутат обласної ради, екс-голова Волиньради Анатолій Грицюк:

«Мені довелося багато років працювати з Миколою Ярославовичем і навіть у деякий період ми були конкурентами у боротьбі за посаду голови обласної ради і міського голови, але у мене завжди про нього прекрасні, чудові враження. Людина честі, гідності, достоїнства, він ніколи не переступав морального людського обліку, завжди був людиною високої дисципліни, порядності. На превеликий жаль, він так рано пішов з життя – ще міг би досить плідно і результативно попрацювати для України, Волині та територіальної громади Луцька.

Нам дуже добре разом працювалося. Можливо, дискусійно ми десь і не поділяли певних точок зору, але за рахунок аргументації знаходили консолідоване порозуміння із будь-якого питання. Один із таких чудових, хороших керівників, яких втратила Волинь.

Він був дійсно прекрасною людиною. Луцьк постійно змінюється, а Романюк вмів налаштовувати на динамічну роботу весь колектив та знаходив порозуміння із депутатським корпусом. Тож йому вдавалося втілювати стратегічні плани в життя».



Депутат Волинської обласної ради Михайло Імберовський:

«Микола Ярославович був надзвичайно доброю, щирою, комунікабельною людиною, і та його доброта була величезним плюсом, але це позначалося на його здоров’ї - напевно, саме через ту доброту він не міг образити, відмовити навіть тим людям, які були поруч. Там, на мою думку, були й такі, які не дуже сприяли його роботі.

А взагалі - хороший фінансист, людина, яка вміла відчувати потреби сьогодення. Під кінець минулої каденції і на початку цієї він особливо активно займався питаннями енергозбереження, реалізовував багато проектів у правильних напрямах. Людина з досвідом, яка багато зробила для Волині й для Луцька.

Він мав дуже тонке почуття моменту і вмів чути людей. Коли в Україні різко подорожчав газ і люди боялися, як воно далі буде, я, ще будучи громадським активістом, разом із колегами консультував людей щодо встановлення загальнобудинкових лічильників тепла. Після цього піднялася велика хвиля - люди самі встановлювали прилади обліку, але були багато й таких, які питали, чому місто в особі «Луцьктепла», яке надає ці послуги, не допомагає. Тоді Микола Ярославович за це взявся і в місті швидко створили програму співфінансування – мешканці мали оплачувати 40% вартості лічильника, а за міські кошти покривали 60%.

Це була спільна робота міської влади і громадськості. Думаю те, що Луцьк зараз у лідерах по кількості створення ОСББ, зародилася ще тоді, бо люди об’єднувался навколо спільної теми. Така співпраця – ще одна риса, яка характеризувала Миколу Ярославовича».




Керівник луцького міського осередку партії «Солідарність», депутат Луцької міської ради Петро Нестерук:

«Я познайомився з Миколою Ярославовичем у 2015 році коли балотувався у депутати і подібного досвіду у мене не було. Підтримка Миколи Ярославовича була дуже відчутною. Практично кожного дня телефонував чи зустрічався з ним. Його зауваження і рекомендації значно мені допомогли.

Після виборів наше знайомство продовжилось, мав честь попрацювати з ним у стінах міської ради. Скажу чесно, вже тоді розумів якого високого рівня керівником був Микола Ярославович. А після його смерті, це розуміння стало ще очевиднішим. Микола Ярославович - лідер, спеціаліст, управлінець, людина яка чи не єдина могла у міській раді забезпечити баланс, примирити опонентів. Цього нам зараз не вистачає найбільше.

Надзвичайно вдячний йому за підтримку і поради, за увагу. Якщо я організовував на "Балці" якісь громадські заходи і запрошував Миколу Ярославовича він завжди приїжджав, і на толоку, і під час ремонту вилиць і прибудинкових територій.

Незважаючи на посаду він лишався простим у спілкуванні, не обіцяв того, що не міг зробити. Пишаюсь що в моєму житті була така людина».



Відомий волинський журналіст Петро Чечелюк:

«Водогін і каналізація були вже в Древньому Римі, є і будуть. Нехай про це скажуть будівельники і комунальники. А мене, як журналіста, як творчого працівника, завжди перш за усе цікавила «гуманітарна» сторона життя Миколи Романюка. І, звичайно, її поєднання з займаними ним посадами.
- «Ідеться про нову «версія» міста. Вона започаткована і активно розвивається. Це означає, що всі зацікавлені сторони та ключові гравці — влада всіх рівнів, бізнес, інтелектуали та різні міські співтовариства — повинні сісти за стіл перемовин і напрацювати головні універсальні принципи, які дозволять нашому Луцьку, як і будь-якому місту України, стати сучасним європейським містом», - каже Микола Романюк в інтерв’ю для моєї статті у всеукраїнському часописі «День». Мова про Міжнародний форум інтеркультурних міст «Українська платформа змін», організаторами якого у червні 2012 року виступили Мінкультури України, Луцька міська рада і Центр розвитку «Демократія через культуру». Ця знакова для України загалом та Волині зокрема подія відбувалася в рамках програми Ради Європи — Європейської комісії «Інтеркультурні міста». Луцьк на високому рівні продемонстрував свою відкритість і готовність до відкритої інтеграції в європейську культуру, вміння працювати з молоддю, освітніми закладами та громадськими організаціями. Цим жив тодішній голова міста.

Передивляюсь власну публікацію в цьому ж часописі: «Луцьк прагне жити в європейській сім’ї», - де Микола Ярославович вдруге став ініціатором проведення міжнародного форуму мерів інтеркультурних міст «Порт культур».

— «Для наших городян і для гостей місто має бути багатим на приємні, яскраві враження. Ці враження створюються з міської архітектури та міського середовища, з гарно спланованих і чистих вулиць, а також із можливостей активності громади, що дає змогу людям відчувати себе учасниками міського життя. Сьогодні пересічний мешканець міста повинен мати можливість робити в один день різні речі: пообідати з сім’єю чи друзями в хорошому кафе-ресторані, відвідати театр чи концертний зал, користуватися зручним громадським транспортом і відчувати від цього задоволення». Краще й не скажеш: щиро, від самого серця, з глибокою вірою в свої задуми.

А ось переді мною інтерв’ю: «Конкурувати починають не так території та регіони, як міста», - в якій голова міста ділиться думками про намір розширити використання історичної спадщини міста і його туристичний потенціал. «Туризм — продукт комплексний, і він повинен працювати системно. Він невіддільний від громадського харчування, транспортної мережі міста, анімаційних програм і додаткових послуг. Сьогодні мало поселити туриста і більше нічим не займатися. Без надання культурного й етнокультурного ресурсу унікальна пропозиція для туриста не відбудеться. Інакше кажучи, той, хто поселив туриста, повинен показати йому місцеву культуру, традиції і звичаї…».
Десятки статей, де Микола Романюк з захопленням розповідає про свої плани в галузі культури на близьку і середню перспективи, про відродження в місті самоврядування, про паростки громадянського суспільства, міжнародне співробітництво…

«Без культури немає держави», - фраза, яка була візитною карточкою в будь-якій розмові про життя і розвиток Луцька. Маю однодумців, колег, з якими ми активно працюємо над книгою про життя і діяльність того, кого вже рік немає між нами. Вона вийде до його 60-річчя з дня народження і називатиметься: Селянський син, банкір, голова міста». В її основу ляжуть інтерв′ю, відомі виступи на форумах, спогади друзів і колег по роботі, нариси про життя, десятки цікавих фотографій. Книга стане пам’яттю про життя відомої в місті і області людини».



Підготувала Василина БОРУЦЬКА

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.