З миру – по нитці: як волиняни в тилу кують Перемогу

З миру – по нитці: як волиняни в тилу кують Перемогу
Літні жителі села Карпилівка на Волині Анатолій Приймачук і Петро Рикачук не їздять у далекі рейси за тисячу кілометрів від дому на Схід України на лінію фронту.

Але і не сидять, склавши руки, без діла. Що можуть, те роблять для допомоги українським воїнам, як можуть, так наближають омріяну Перемогу. Вони волонтерять молотком у кузні, йдеться у статті Лесі Мінібаєвої на шпальтах Полісся.

Волонтери вкотре нагадують, що навіть невеличка допомога є надзвичайно важливою, і опускати рук в жодному випадку не можна.

Віра у Збройні сили та перемогу над рашизмом об’єднала серця активних та вмотивованих людей. І поки наші славні воїни стійко тримають фронтові рубежі та проявляють саможертовність, треба і нам в тилу продовжувати працювати на волонтерському фронті, тим самим наближати країну до Перемоги!

Нашу перемогу забезпечують також люди, які, здавалося б, маленькими, але безстрашними діями роблять свій великий внесок. Вони, ставши корисними хоча б один раз, не можуть зупинитися робити добрі справи, бо це допомагає відчути себе частинкою чогось великого. Так і благодійники із Сошичненської громади безперебійно трудяться, щоб максимально забезпечити потреби наших захисників. Щомісяця маршрут відомого волонтера Олега Барана з Карпилівки є незмінним. Отримавши запити від бійців, із напакованим мікроавтобусом усім необхідним він прямує у різні куточки фронту, де несуть службу наші земляки і чекають гостинців із дому. Нещодавно волонтери повернулися з чергової поїздки.

Звитяга здобувається в бою, а кується в тилу

Двоє пенсіонерів з Карпилівки кують металеві скоби для укріплення бліндажів. Анатолій Приймачук та Петро Рикачук — сусіди, які також хочуть бути корисними для наших військових. Не зважаючи на поважний вік, чоловіки стали компаньйонами у кузні. Дідусь Анатолія Йосиповича був вправним ковалем та ще й брав участь у війні з фашистами, тож вміння ремесла і войовничий дух передалися від предка онукові. Пан Анатолій і сам хотів бити російського окупанта ще шість років тому. Майже у шістдесят пройшов навіть медкомісію, однак до війська його так і не покликали. Нині ж земляк має твердий намір зробити усе, що від нього залежить на власній ковальні. Волонтери доставили арматуру, а далі до діла беруться Гефести.

— Головне в цій справі — добре розігріти залізяччя, аби з нього можна було сформувати потрібний виріб, — процес виготовлення важливого на війні знаряддя описує коваль із понад сорокарічним досвідом Анатолій Приймачук. — Після нагріву арматури до тисячі градусів маємо зігнути прут заліза у скобу, гарно заармувати вузол. Загалом фізично це важка робота і вкрай відповідальна, вимагає багато часу та сил. Проте кожного з нас надихає бажання допомогти захисникам вистояти на фронті. На один бліндаж потрібно близько сотні скоб. Вдало зроблена споруда допоможе захистити солдатів від мінометних обстрілів та уламків. Ми передали двісті таких деталей, а вже на наступну волонтерську поїздку знову підготували сотню одиниць. Працюватимемо, допоки буде потреба, — запевнив коваль.


Зігріти військових свічкою

Ще минулого року Тамара Шворак та її п’ятирічний син Макар з Карасина виготовляли окопні свічки для чоловіка і тата, який служив (нині має тимчасову обмеженість) у Соледарі на Донеччині. Пані Тамара пояснює, що окопні свічки — велика необхідність на фронті, адже захисники, які нищать агресора, борються також із сирістю та холодом. У розташування підрозділу чоловіка вони безперебійно доставляли такий собі портативний обігрівач. Маленький Макар завжди долучається до роботи, він знає, що є воїни, які в окопі пильнують ворога і потребують світла та тепла.



— Металеві баночки-бляшанки для свічки збирали навіть на смітниках. Миємо їх, висушуємо, далі равликом складаємо картон, закріплюємо фітиль і все це заливаємо розігрітим воском. Щоб пришвидшити виробництво, працюємо на пару з колегою. А віск надає місцевий священник з огарків церковних свічок. Спільними зусиллями виготовили дев’ять ящиків продукції, — підсумувала пані Тамара.

Буржуйки актуальні особливо взимку

Виготовлення польових пічок для захисників розгорнули на підприємстві депутата Сошичненської сільської ради Віктора Семенюка самі ж працівники. Для цього використовують циліндричні балони від фреону, хладогену. Розрізають, а потім зварюють метал. Для повного комплекту знадобиться ще труба та кілька метрів проволоки. Пристрій неважкий, в разі потреби його можна перенести в те чи інше місце. Він стане в нагоді посушити берці, зварити їжу. За короткий термін виготовили кілька десятків таких буржуйок.



До слова, перед мандрівкою на Схід до волонтерської команди зателефонував пан Віталій. Прізвища свого не назвав, зате повідомив, що родом він із Каменя та має дещо передати нашим бійцям. Чекаючи на гуманітарну місію в столиці, земляк зустрівся з благодійниками, вручив їм генератор, окопні свічки та чимало смаколиків. Буханці домашнього хліба у далеку дорогу спекла на передову мама загиблого у війні з росією Миколи Павляшика з Качина пані Марія. Тож допомагаємо, хто чим може, і будь-яка участь вітається.

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 1
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Храни Вас Господи! війна в нас народна
Відповісти