Анархія місцевого масштабу

Президента немає. Уряду немає. Революція перемогла?

«Революції починають ідеалісти, роблять романтики, а використовують негідники». Саме цей вислів зараз крутиться в багатьох на вустах. І нікому не хочеться повторення 2004 року, коли шанс Помаранчевої революції був втрачений.

Більшість розуміє, що зараз Євромайдан досягнув лише тактичної перемоги. Справжня боротьба – ще попереду. Щодня. Щогодини. Щохвилини.

Боротьба з хабарами та розбитими дорогами, війна з корумпованими чиновниками та політичними хамелеонами.

Які ж найперші плоди може принести революція на Волині, спробували розібратися «Хроніки Любарта».


Губернатор

Олександр Башкаленко поставив новий рекорд: він став волинським губернатором, який пробув на цій посаді найкоротший термін. Від часу його призначення до моменту складання своїх повноважень минуло всього 19 днів…

Не встигли поховати останнього загиблого з Небесної сотні, як вже розпочалися закулісні ігри щодо нових посад в області.

За інформацією «Хронік Любарта», на найвище в області крісло основними претендентами є представники «Свободи» та «Батьківщини».

Раніше називали ще й кандидатуру волинського очільника УДАРу Юрія Савчука, проте в коментарі «Хронікам Любарта» він сказав, що «не бачить себе на цій посаді». На його думку, зараз ключові посади потрібно віддавати експертам, які є поза політикою. На жаль, він не зміг назвати кандидатуру, яку він готовий підтримати.

Але на нашу думку, гарним кандидатом на губернаторське крісло міг би бути Василь Гром, який багато років очолював управління фінансів Волинської ОДА, а зараз працює доцентом кафедри фінансів та оподаткування Східноєвропейського національного університету. За його плечима не тільки величезний управлінський досвід. Свого часу він був одним із розробників Бюджетного кодексу. Разом із тогочасним начальником управління фінансів Луцької міської ради Олегом Іщуком, який зараз допомагає керувати фінансами Андрію Садовому у Львівській міській раді.

І якщо Василеві Андрійовичу зайняти високу державну посаду в області не дозволяє вік (йому виповнилося більше 65 років, що є граничним віком перебування держслужбовця на посаді), то у випадку з Олегом Ростиславовичем – варіанти відкриті.

Але знову ж: це наші побажання, а не реальні політичні розклади.

А реальність така, що посада губернатора Волині буде лише одним рядком на великій «шахматці» посад, яку заповнюватимуть опозиціонери. Ну, може, інколи, згадуючи про існування активістів Євромайдану та Правого сектору.

Від «Свободи» на цю посаду мітить народний депутат-мажоритарник Євген Мельник. Від «Батьківщини» є декілька кандидатур.

Обласне бюро тимошенківців підтримало на губернатора ковельського міського голову Олега Кіндера. Проте частина партійців не задоволена таким рішенням і вимагають, щоб таку кандидатуру обговорювали щонайменше на конференції обласної організації.

Іншою можливою кандидатурою є нинішній заступник голови волинської «Батьківщини» Петро Кравчук, який лучанам запам’ятався невдалою участю у виборах нардепа-мажоритарника від Луцька, коли він програв Ігорю Палиці. До того, нагадаємо, Кравчук був народним депутатом, заступником міністра транспорту та зв’язку в уряді Тимошенко та очільником «Укравтодору». А ще він запам’ятався гучним тендерним скандалом та скандалом із підробленим дипломом про вищу освіту, що потім намагався спростувати. Кандидатуру Кравчука лобіює його соратник по вірі Олександр Турчинов. Хоча, як припускають джерела, в Петра Кравчука може бути бажання повернутися в «жирне» крісло керманича «Укравтодору».

Ну, й зовсім запасним варіантом для волинських батьківщинівців є кандидатура голови фракції «Батьківщина» в облраді – ректор Луцького інституту розвитку людини університету «Україна» Роман Карпюк.

Що ж до волинського екс-губернатора, представника в області Луценкової «Третьої республіки» Володимира Бондаря, то останній також зробив заяву про те, що не збирається зараз займати будь-яких посад у виконавчій владі.

Проте, хто б не став губернатором, йому потрібно бути готовим нести репутаційні втрати для себе та своєї політичної сили. Адже економіка досі не вийшла з крутого піке, казна порожня, а будь-які реформи не дадуть моментального ефекту.

Тому ми не виключаємо через місяці два-три черговий натовп розлючених волинян, які вимагатимуть відставки чергового губернатора.


Облрада

Під тиском вулиці та подій в Києві нарешті вдалося призначити нове керівництво Волинської облради.

Нагадаємо, Володимир Войтович та його перший заступник Юрій Лобач ще у січні написали заяви про складання із себе керівних повноважень. Проте сесія тривалий час не могла зібратися, адже в опозиції не вистачало голосів для призначення свого керівництва, а у владної більшості – сил ухвалити бюджет області.

Тепер головою облради став Валентин Вітер з «Батьківщини», його першим заступником – «свободівець» Олександр Пирожик, а заступником – «вічний революціонер» Ігор Гузь.

Нині перед новим керівництвом області стоїть не лише нагальна потреба ухвалити бюджет, в проект якого вже активно вносяться зміни, а й контроль над загальною ситуацією на підконтрольній території. Адже Волинська облрада зараз є фактично єдиним найвищим легітимним органом влади в області.

Як політики справляться з цією місією, зможемо вже незабаром побачити із реакції вулиці.


Правий сектор

Ця нова політико-силова організація стрімко увірвалася на хвилях Євромайдану в голови радикально налаштованих громадян. Поки вона не має якоїсь юридично оформленої конструкції та правової основи. Фактично це громадянський рух радикалів, які об’єдналися на Євромайдані та взялися за зброю в боротьбі із владою. Цей рух об’єднав в собі окремих представників УНА-УНСО, ВО «Тризуб» та інших радикально і крайньо налаштованих організацій. Дмитро Ярош – лідер цього руху.

Правий сектор – пряма загроза гегемонії «Свободи» на правому електоральному полі та її монополії на ідеї українського націоналізму. Поки це ще не політична партія, але вже зараз Правий сектор на Волині набирає достатню кількість голосів для проходження в парламент. Звісно, за рахунок рейтингів «Свободи».

Поруч із Правим сектором «Свобода» видається філією компартії. Більше того, що комсомольське минуле Ірини Фаріон робить таке порівняння навіть не смішним.

На Волині Правий сектор відкрив ім’я Павла Данильчука, невідомого раніше широкому загалу. Хоча, може, це Павло Данильчук відкрив Волині Правий сектор.

Від самого початку діяльність ПС на Волині не залишила байдужим нікого: хтось палко підтримував його дії, хтось – засуджував, але говорили всі.

Ми бачили і захоплення бійцями Правого сектору будівлі ОДА, й атаку обласного управління МВС, і суд над Башкаленком на сцені луцького Євромайдану, і публічні вибачення волинських беркутівців… Деякі дії були жорсткими, деякі – жорстокими.

Проте така діяльність радикальних сил стала неконтрольованою. Почали з’являтися різні заяви про те, що Правий сектор переступає всі межі законності. Наприклад, викрадення автоматичної зброї із однієї зброярні у Луцьку. За декілька днів її повернули, але все ж…

Або різноманітні погрози громадянам під прикриттям ПС, вимоги реквізувати майно.

Волинський Правий сектор офіційно відхрещується від цих дій. Називає таких активістів самозванцями та провокаторами. Більше того, закликає звертатися в міліцію, якщо хтось побачить людей у масках, які відкрито носять зброю. Але й міліція зараз не дуже хоче лізти в ці розбірки…

Паралельно Правий сектор активно включився в процес люстрації та вимагає від багатьох посадовців писати заяви на звільнення.

Цимес ситуації в тому, що два здорових хлопа з автоматами в руках можуть змістити будь-якого керівника. Тобто замість виборчої демократії у нас армократія (влада зброї). І в кого її більше – той і правий. Сектор.

По суті зараз ми маємо махновщину, коли немає єдиного центру управління, а кожен місцевий «отаман» чинить на свій розсуд.

Замість дочекатися призначення уряду, який міг би в легітимний спосіб змінювати керівників структурних підрозділів на місцях, на чиновників тиснуть та обезголовлюють ряд важливих напрямків державного управління.

Відтак вже тиждень ми працюємо в режимі анархії місцевого масштабу.

***

І насамкінець. Окремим гарячим головам варто згадати класику історії. Адже революціонери не потрібні були нікому. Навіть самим революціонерам. Найвідоміший доказ – Лев Троцький, якого було спочатку депортовано, а потім і вбито.

Владу здобуто, тепер в країні має бути лад і спокій.

Адже плодами революцій завжди користувалися негідники…


Андрій ЛУЧИК, Хроніки Любарта