вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  

11-класник із Луцька створив додаток для вчителів та мріє про розробку корисних ігор

11-класник із Луцька створив додаток для вчителів та мріє про розробку корисних ігор
Школяр із Луцька створив мобільний додаток для педагогів «Помічник учителя», розробляє інший — UnMistaker — для кожного, хто має бажання працювати над своїми помилками. Познайомився з музикантом зі Шрі-Ланки, тепер удвох вони готують проект, який полегшить створення й запис мелодій для пісень.

Уже не раз Михайло отримував пропозиції роботи, проте не поспішає погоджуватися, бо не хоче працювати на чиюсь мрію. Натомість плекає свою — створювати комп’ютерні ігри як мистецтво, – пише Ярослава Тимощук на шпальтах видання Dou.ua.

— Михайле, коли ти зацікавився ІТ?

– Я змалку любив комп’ютери, цілими днями міг сидіти перед монітором. Із трьох років це був мій маленький затишний світ, де я відволікався від усього. У 12 років самостійно почав вчити С++, але через місяць припинив — не було мотивації. А коли три роки тому зацікавився комп’ютерними іграми, програмування знадобилося. Ми з другом хотіли зробити свій сайт про ігри. Для цього я почав учити програмування за уроками в інтернеті. Сайт таки створили, але кількість відвідувачів не давала підстав стверджувати, що він успішний.

Але інтерес не зник. Я розробив сайт про енергозбереження — досить простенький — і з ним посів друге місце на обласному конкурсі юних інформатиків «Веб-дизайн». Потім ще було кілька конкурсів та олімпіад, успішних для мене. Здобував першість на Всеукраїнському чемпіонаті з інформаційних технологій «Екософт».

— Як виникла ідея створити мобільний додаток «Помічник учителя»? Яка його суть?

– До нас у школу прийшла нова вчителька інформатики — Каріна Кінах. Вона й запропонувала розробити додаток. Каріна Олександрівна крутилася у всіх цих педагогічних штуках із графіками, класними журналами, оцінками, тож у неї з’явився задум оптимізувати всі методичні записи. Ми почали працювати над «Помічником учителя» спершу як над науковою роботою. А потім я досить швидко вивчив Android, після чого почалася серйозна праця. Я розробляв проект, а Каріна Олександрівна дуже допомагала з його дизайном, координацією, презентацією.

У програму я помістив усе: від переліку класів до розкладу дзвінків. Стали працювати і над сайтом, який би синхронізувався з додатком. У такий спосіб усі — і учні, і вчителі, і батьки — могли б комунікувати між собою: бачити оцінки, дізнаватися про зміни в розкладі, відстежувати інформацію про домашні завдання. Додаток я презентував на конкурсі IT-проектів у Румунії, посів друге місце серед 50 країн.

— Чи пробували розповісти про свою ідею Міністерству освіти і науки?

– Невдовзі до розробки підключилася ціла команда з семи людей. Ми хотіли все зробити якомога масштабніше, але це виявилося головною помилкою. Зв’язувалися з МОН, але не дістали конкретної відповіді, тож я вирішив, що це не варте, щоб витрачати стільки часу. Ліпше випустити додаток самому, поза державою. «Помічник учителя» є в бета-версії, ним користуються педагоги.

— Які навички та схильності знадобилися тобі, коли вчив програмування?

– Потрібно було вивчити англійську: для цього все читав, слухав цією мовою, встановив Lingualeo. За півроку осилив. Важливою виявилася здатність знайти в інтернеті вирішення проблеми, яка в тебе виникає. Добре шукати — потрібне вміння для програміста.

— А як у вашій школі викладали інформатику? Чи допомогли тобі шкільні уроки опанувати програмування?

– Ні, навіть навпаки — лише загальмували процес. Добре, що я зустрівся з Каріною Олександрівною. Це людина, яка допомагає розвиватися всім, хто в цьому зацікавлений. У неї завжди багато ідей.

Але інформатика в школі — це жах для тих, хто обізнаний із програмуванням. Ми вчили застарілий Pascal, який вже ніхто не використовує, а в підручнику були скріншоти з Windows XP. IT-технології розвиваються надто швидко, держава не встигає змінювати програму. Перед тим як учнів посадити за комп’ютер, їх готують до цього сидіння: треба конспектувати в зошиті, не розуміючи толком для чого, замість того, щоб просто спробувати. Весь процес відірваний від реальності.

— Якими мовами програмування ти володієш?

– PHP, Java, почав учити С#. У мене підхід — вибрати сферу, яка найбільше подобається, і в ній проводити розробки, а не зосереджуватися на одній конкретній мові. Хоча дехто вважає, що треба вибрати одну мову і стати в ній професіоналом. Таку думку теж можна зрозуміти: ось я дечого досягнув у PHP, дечого — в Android. Саме на цьому етапі з’являється страх спробувати щось нове, адже вже є навички, можна заробляти. Але мене не дуже надихає ідея вчити щось заради самого процесу навчання. Ось зробити сайт — це вже була мотивація.

Моя позиція — вчитися, шукати, в чому твоя любов. Без неї ти можеш бути хорошим спеціалістом, але найкращим не станеш.

— А над чим працюєш зараз, як шукаєш свою любов?

– Зайнявся розробкою додатка UnMistaker, який допомагає користувачеві виправляти різні помилки. Людина сама визначає, що є помилкою, записує її в табличку й аналізує, як позбутися недоліків. Це стосується всіх сфер: роботи, навчання, приватного життя. Користувач бачить, чим грішить найчастіше, виробляється навичка працювати над своїми недоліками та визначати пріоритети. Якщо це, наприклад, щось із англійської граматики, то рішенням буде вивчити певне правило.

Через інтернет я познайомився із музикантом зі Шрі-Ланки. Удвох ми працюємо над інноваційним проектом. Усіх карт розкривати не буду, але це додаток, який допоможе музикантам легше писати мелодії.

Коли закінчу з цією розробкою, займуся створенням комп’ютерних ігор.

— Чому ігри?

– Я б навіть не називав їх «іграми», бо зараз вони перетворилися в історії, мистецтво. Мені цікаво створювати сюжети, які впливатимуть на людей з погляду моралі, філософії. Це як із фільмами чи художньою літературою: маєш можливість осмислити щось, набути досвіду, але водночас ти ще й береш участь в процесі. Ти приймаєш рішення і — що найголовніше — відповідаєш за них. Це дає змогу чогось навчитися. Я переосмислював своє життя, коли грав To The Moon або The Walking Dead.

На жаль, у пострадянських країнах це дуже недооцінена сфера. Якщо сказати, що ти розробляєш ігри, повага до тебе зменшиться, бо ж яка користь суспільству? Хоча багато де ігри вважають мистецтвом, я хочу розвивати таке бачення і в нас.

Як творець гри ти можеш висловити свою точку зору, вплинути на мислення людей. Хочу бути частинкою цього.

— Днями ти закінчив школу. Які плани після навчання, чи вступатимеш до університету?

– Раніше я мріяв про Стенфорд, але передумав і вирішив не вступати принаймні цього року — а потім, можливо, й не знадобиться. Не маю великої довіри до університетів, вважаю, що все можна вивчити вдома й оминути зайві предмети.

Єдине, що мене приваблювало у вищих навчальних закладах, — це знайомства, які там можна зав’язати. Але тепер і це не актуально: інтернет настільки розвинений, що можеш знайти будь-чиї контакти. Багато хто каже, що університети мотивують, але для мене це звучить як зрада себе: що ж я, сам себе не змотивую? П’ять років — забагато, бо хочу весь свій час витрачати на щось корисне.

— А де хочеш жити?

– Може, в Києві. Бо в Луцьку важко зібрати людей-однодумців з усієї України. Раніше я думав про Америку, про західні країни, та вирішив, що не зможу там так розкритися, як удома. Добре говорю англійською, але не відчуваю спорідненості з нею.

— Чи отримував ти пропозиції роботи?

– Так, чотири рази в Україні і в Білорусі, але від усіх відмовлявся. По-перше, хочу працювати на себе, по-друге, планую зосередитися на іграх, бо це те, над чим можу працювати і 14 годин щодня. Мені не дуже подобається ідея працювати на чиюсь мрію. Навіщо працювати на проекти, в які ти не закоханий і які не допоможуть суспільству? Це дасть гроші, але нічого, крім них. Це мене не надихає, надіюся уникнути такого сценарію.

— Хто є прикладом і натхненням для тебе?

– У багатьох аспектах — Стів Джобс, у мені відгукується його ідея про пошуки того, до чого відчуваєш любов. Також подобаються міркування розробника ігор Джонатана Блоу, його твердження про те, що справжні ігри — це не танки і стрілялки, на які людина підсідає. Це — смисли, новизна.

— Як ставляться до твого захоплення батьки, чи підтримують тебе?

– Мама підтримує мене у всьому, вона мене ніколи не змушувала і не обмежувала. У нас не було правил на зразок «не більше, ніж 4 години за комп’ютером у день». Мама також підтримала моє рішення не вступати в університет, вона каже, що за все я відповідаю сам.

— Ким бачиш себе у майбутньому?

– Хочу знайти нішу, в якій буду найкорисніший для суспільства і де мені буде подобатися. Щоб створити щось вагоме, треба, щоб раціональна мотивація поєднувалася з підсвідомою: коли на рівні відчуттів розумієш, що це — твоє. Як казав Джобс у промові перед випускниками Стенфорда, шукайте те, до чого відчуваєте любов, а якщо не знайшли, то продовжуйте, але не зупиняйтеся на тому, чого не любите. Вважаю, люди недооцінюють цього твердження. Якщо орієнтуватися лише на прибутковість, то нічого, крім хорошої зарплати, не отримаєш.

Головне — любов, хай як «рожево» це звучить.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 1
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Молодець!
Дайте вже силку на додаток в App!
Серйозно!
Відповісти
Останні статті
11-класник із Луцька створив додаток для вчителів та мріє про розробку корисних ігор
21 червень, 10:50