вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  

Хвороба - не вирок: як лучанка бореться з раком та стереотипами

Хвороба - не вирок: як лучанка бореться з раком та стереотипами
44-річна лучанка Вікторія Романюк рік тому дізналася, що хвора - попри добре самопочуття жінці поставили діагноз «рак молочної залози». Та ця струнка усміхнена жінка у темних окулярах не сприйняла його як вирок, а кинула всі свої сили на боротьбу із недугою. Після майже року лікування Вікторія Романюк має ще одну мету - розповісти суспільству про справжній рак: хворобу, про яку мало говорять. Нині жінка переконує, що завжди варто боротися за своє здоров’я, бо рак можна побороти. Головне – не опускати рук.

До того, як Вікторія дізналася, що хвора, жінка була приватним підприємцем та працювала для своєї маленької родини – себе та 22-річної доньки. Вслід за донькою, яка навчалася на майстра художнього скла, жінка також захоплюється мистецтвом.

«Я не малюю і не творю, але дуже люблю і музику, і вірші, і картини. Прояви людської творчості - це чудово. Часто люди, які хворіють, починають активно проявляти себе - малюють чи захоплюються новими інтересами. Може, і я колись спробую», - каже Вікторія.

Чи не найбільше вона любила подорожувати. Неважливо – нове місто чи країна, просто захоплювало ходити невідомими вуличками. Наразі ж Вікторія не має змоги подорожувати – поїздки обмежуються візитами до столиці, де жінка лікується.

«У мене було багато сил та енергії. Одного прекрасного дня я побачила певне ущільнення в грудях та одразу ж звернулася до лікаря. Тоді мені провели низку обстежень і розпочався мій процес лікування», - пригадує співрозмовниця. Почувши про захворювання, жінка одразу ж почала міркувати, що робити далі, куди звертатися та як із цим боротися. До неприємної звістки жінка поставилася як до проблеми, яку просто треба вирішувати, адже депресії чи сльози не лікують раку.

Згодом Вікторія стала ледь не експертом в питаннях онкології. Жінка намагається максимально багато дізнатися про недугу, бо вважає, що пацієнт також мусить знати про свою хворобу.

«Я вибрала такий шлях. Насправді, це й цікаво. Бо ти не просто лікуєшся, а можеш дізнатися щось нове. У всьому можна знайти свій плюс, розширюю свій світогляд», - усміхається вона.

Тож взявши направлення у лікарні в Луцьку, вона вирушила до столиці на консультацію до Національного інституту раку. Вже потім призначили хіміотерапію, після двох курсів якої була операція і знову - хімія, хімія, хімія, променева та таргентна терапія. Нині Вікторія каже – профілактиктичні обстеження насправді важливіші, ніж багатьом здається. Натомість у державі не надто виділяють увагу цій проблемі.

«Люди мають усвідомити, що треба ходити до лікаря та думати про власне здоров’я, бо інакше за вас не подумає ніхто», - розповідає вона. Лікування складне, та якщо хворобу виявити на ранніх стадіях, можливо вилікуватися повністю. В Україні ж, на жаль, люди часто звертаються за допомогою на 3-4 стадії, коли вилікуватися вкрай важко, а часто коли можна трохи лише продовжити життя. Натомість кожен має зрозуміти, що ніхто не застрахований від недуги і навіть здоровий спосіб життя не допоможе вберегтися.

«У нас мало про це говорять. Наприклад, на вулиці Рівненській висить білборд із гаслом «Зроби собі третій розмір». Я б там повісила соціальну рекламу «Заведи свою маму до мамолога», чи щось таке», - зауважує жінка.

Лікування, якого немає

Наразі дуже багато людей не мають змоги навіть пройти обстеження через нестачу коштів. У країні, де кожен 40-ий має рак, і щогодини від раку помирає 10 людей, немає державної програми спеціальних обстежень, і навіть безкоштовна медицина змушує платити за все.

Медичні послуги у обласному диспансеі потрібно оплачувати, сплачувати так звані "благодійні внески". Та про яку благодійність може йтися, коли самі «благодійники» часто не мають коштів на те, аби пролікуватися? «На жаль, лікування та інноваційні методи доступні не всім. Мені пощастило, - у мене дуже хороші лікарі, та дуже багато людей допомагали мені та підтримували мене», - пригадує Вікторія.

Найбільшою мрією жінки було дочекатися, коли після держзакупівель потрібні ліки з’являться в лікарнях. Вікторії пощастило – нещодавно її включили в групу пацієнтів, які отримають ліки.

Відкриттям для Вікторії стало те, що в країні немає жодного фонду, який надавав би фінансову підтримку для дорослих онкохворих.

«Дітьми займаються всі, бо вони – наше майбутнє. Та чи щасливою буде дитина, у якої померла мама? Це теж величезна проблема. Тому дорослим допомагають прості люди - якби не їх допомога, я б теж не змогла отримати терапію та перенести це лікування», - зізнається жінка.

Аби знайти підтримку, онкохворі спілкуються у спеціальних спільнотах – тут діляться досвідом та діляться порадами на різні теми. Там, зізнається Вікторія, можна отримати добру психологічну підтримку, якої, на жаль, теж бракує тим, хто занедужав.

Через відповідні групи можна отримати й фінансову допомогу - онкохворі організовують зустрічі у спільноті та заходи у підтримку.

«Наприклад, голова фонду «Рожева стрічка України» Ольга Фещенко організувала в Києві фотовиставку портретів жінок із онкодіагнозами, у якій я теж брала участь. Це були чорно-білі портрети онкохворих жінок, аби привернути увагу до цієї хвороби з боку суспільства та влади, і змінити думку про хворих на рак», - розповіла Вікторія. До слова, у квітні виставку привозили й до Луцька.

Після початку лікування життя лучанки змінилося докорінно - вона зізнається, що після інтенсивних курсів були моменти, коли було важко, та наразі почувається нормально.

«Лікування йде за планом, дає свої результати», - каже Вікторія.

Рак – хвороба стереотипів

Ще одним відкриттям для Вікторії стала канцерофобія у суспільстві. Дехто із знайомих перестав спілкуватися із жінкою після того, як у неї виявили онкологічне захворювання. Натомість Вікторія припускає, що люди не знають, що рак - просто хвороба, яку треба лікувати, така ж, як і багато інших хвороб. Лише зіштовхнувшись із недугою вона зрозуміла, що насправді люди дуже мало знають про рак, а суспільство не надто хоче про це говорити.

«Чимало людей не хочуть лікуватися, бо кажуть, що це немає сенсу - все одно помреш, а це тільки витрати грошей. Це неправда. Люди йдуть лікуватися нетрадиційними методами, натомість втрачають час. Я закликаю всіх зразу йти до лікаря. І чим швидше розпочинається лікування, тим більший шанс вилікуватись», - каже Вікторія.

У терапіїі ж немає нічого надстрашного – пройшовши її, можна потім ще довго жити звичним життям. Просто треба робити все вчасно.

Декілька слів про фантастичних людей навколо

«У мене настрій був нормальний з самого початку, тому спершу мені самій довелося втішати друзів і рідних, які сприйняли це трохи по-іншому. Так, це важко, але все можливо. Колись ми з моїми подругами їздили вибирати перуку. Багато жінок важко переносять втрату волосся. Я вважаю, що жінка може бути гарною у будь-якому вигляді. Тому я сказала подругам, що скрізь треба шукати плюси», - пригадує жінка.

«Мене дуже зворушило, коли, на початку мого лікування, мені зателефонувала мама знайомої, яка теж лікувалася від раку. Вона багато чого мені розповіла. Важливо ділитися власним досвідом, проблеми дорослої онкології дуже серйозні, та мало хто про це говорить», - каже Вікторія.

Тож впоратися із купою проблем, які виникли, та зібрати кошти на лікування вдалося завдяки чималій кількості небайдужих людей. Із значною частиною з них вона навіть не знайома, і зізнається – це надзвичайне відчуття відчувати таку підтримку. Із деким із товаришів потім склалися дружні стосунки.

А ще я познайомилась з багатьма чудовими людьми, з якими б, напевно, ніколи б не змогла б познайомитись, якби не хвороба. І скажу відверто, - я дуже цьому рада!

***

«Зараз я в пошуках, я не знаю, чим ще буду в житті займатися. Я хочу визначитися із цим», - зазначає жінка. Трошки більше ніж за рік у житті довелося переглянути багато. Раніше її життя складалося майже повністю із роботи і не завжди був час на себе. З початком лікування вона не змогла продовжувати роботу.

На дворі літо, на яке жінка завжди чекала найбільше. Щоправда, тепер їй подобаються й інші пори року, бо в кожному періоді можна знайти щось особливе. Нещодавно Вікторія на своїй сторінці у соцмережі розпочала челендж «92 дні літа»- щодень вона постить літні фото та роздуми. Це її спосіб нагадати світу про те, що все добре, та подякувати за підтримку.

«Ще з осені чимало людей надають мені фінансову підтримку. Часто вони запитують , як я себе почуваю, хвилюються. Мені дуже приємно, що я маю таку величезну підтримку. Я думаю, це завдяки тому, що я відкриваюся людям. Коли відкриваєшся світу, світ відкривається тобі. Багато людей бояться говорити про хворобу - це їх право. Але я бачу, що навколо дуже багато добрих людей, які хочуть допомогти. Важливо дати можливість їм це зробити», - каже Вікторія.

Вікторія доводить, що можна нормально жити, навіть почувши про важкий діагноз. Вона не планує зупинятися, а мріє побувати у нових цікавих місцях. Доля підкидає сюрпризи - кілька днів тому Вікторія говорила з поругою про Венецію, а наступного дня отримала зворушливий подарунок від «фейсбучної» подруги – жінці подарували прикрасу «Венеціанська ніч».

Вікторія естетка – навіть хворіти треба гарно, - переконує жінка. На її сторінці в соцмережах немає фото з лікарень. Ті, хто чекає їх там побачити, каже Вікторія, можуть заспокоїтися - їх не буде. Вона доводить всьому світу, що навіть під час хвороби жінки продовжують бути гарними та жити. Просто у цей період їм треба більше підтримки від суспільства.

«Можливо, я змінилася. Я почала простіше дивитися не деякі речі. От, наприклад, робота: вона була моїм життям, а зараз я поки не працюю. І як бачте, живу без цього. Звісно ж так буде не завжди, але часом потрібен такий період спокою. Тепер я значно менше переймаюся дрібницями. Навколо чимало фантастичних історій, я кожного дня спілкуюся із захоплюючими людьми, у яких різко змінилося життя після недуги. Хтось під час хіміотерапії знайшов свою долю, чи почав малювати.

Є Володя Бабій, з яким ми товаришуємо – дуже позитивний хлопець, який вражає життєрадісністю. Він почав малювати, а зараз навіть допомагає іншим. Я дуже сподіваюся, що він вилікується… А ще я хочу сказати, що я не є якась особлива людина - таких, як я, людей, які живуть з онкодіагнозом, насправді тисячі. І життя продовжується!» - підсумувала Вікторія.
Вікторія Романюк та Володимир Бабій
Вікторія Романюк та Володимир Бабій

Багато великих планів у маленької жінки, яка впевнена – дорогу здолає той, хто йде. Нині вона думає над тим, як «розворушити» проблему в суспільстві, аби сказати: ми є і нам потрібно допомагати, а не відводити очі при зустрічі.

Вікторія сподівається, що за декілька років ситуація із медикаментозною та фінансовою підтримкою онкохворих покращиться. Свої прикладом жінка доводить всьому світу - постійно треба знаходити сили боротися. Якщо вдасться зробити це, до вдасться й все інше. І відступить навіть здавалося б непереможний суперник.

ТЕКСТ – Василина БОРУЦЬКА
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 1
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Успіхів Вам та швидкого одужання!
Відповісти
Останні статті
Хвороба - не вирок: як лучанка бореться з раком та стереотипами
27 червень, 10:45