вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  

Мама Героя України Світлана Гринюк: «Щодня молюся за свого Володю і всіх хлопчиків, які ТАМ»

Мама Героя України Світлана Гринюк: «Щодня молюся за свого Володю і всіх хлопчиків, які ТАМ»
На заводі “Кромберг енд Шуберт”, що в Луцьку, вже 10 років працює Світлана Гринюк. Проста, скромна, працьовита і дуже світла жінка. з тих, про кого кажуть “на таких весь світ тримається”.

Світлана - мама наймолодшого Героя України Володимира Гринюка. Просто мама хлопчика Володі, який з дитинства ріс впертим і справедливим, думав стати вчителем, але мрія бути військовим перемогла.

Гринюк Володимир Володимирович (народився 14 жовтня 1986), капітан Збройних сил України, командир механізованої роти механізованого батальйону 30-ї окремої механізованої бригади 8-го армійського корпусу, Герой України. 10-11 лютого 2015 року під час зачистки населеного пункту Логвинове завдяки сміливості та блискавичним рішучим діям офіцера штурмова група захопила частину населеного пункту, при цьому особисто Володимир Гринюк знищив 3 одиниці бронетехніки та до 30 бойовиків.

Під час проведення операції отримав поранення, але продовжив керувати зведеним підрозділом. Підпорядкований В.Гринюку підрозділ знищив велику кількість бронетехніки та живої сили незаконних збройних формувань.

Звання Герой України з врученням ордена “Золота Зірка” (23 березня 2015) — за виняткову мужність, героїзм і незламність духу, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України.

За цими скупими рядками нашої сучасної історії мамині сльози, молитви, страх і гордість. “Так, він у мене такий. Як щось почав - не відступить. Впертий”

“Він у мене..” - так починається кожне слово мами про сина. Він у нас - герой і захисник після свого подвигу. А у неї він завжди був герой - найкращий, найрозумніший, найлюбиміший.

- Він у мене слухняний був завжди. Дитиною допомагав завжди. Ми якраз будувалися тоді, коли Володя був малим, жили в селі у моєї мами. Володя був дуже дружний з сестричкою, у мене є ще дочка, молодша за Володю на рік і три місяці. Вони завжди були дружні, Володя, як був маленький, брав сестричку за руку, ходив з нею в магазин, скрізь, захищав. Він такий, відповідальний змалку за когось.

- Військовим хотів стати теж з дитинства?
- Спочатку Володя поступив у педучилище в Луцьку, а коли його закінчив, сказав, що все-таки хоче стати військовим. Пішов на строкову службу, а після неї вступив у Академію сухопутних військ імені Сагайдачного. Він не просто так хотів стати військовим, він здійснював мрію тата. Мій чоловік дуже хотів бути військовим, але у нього не склалося і от Володя вирішив мрію тата “підхопити”.



- А на війну коли ваш Володя потрапив?
- З першого дня. Служив на момент початку АТО в Новограді-Волинському, там він і жив, і там його дружина і двоє діток, з перших днів тої біди попав на передову. Був і в Ілловайську, і під Дебальцево. Але я ніколи точно не знала, де він, як там у них. Він мене завжди беріг.

“Мамо, в мене все нормально”, - ото все, що я чула по телефону. Коли Володю поранили, я не знала спочатку цього, але відчувала, цілу ніч було погано, тривожно, не спалося. А вранці подзвонили чоловіку і сказали, що пораненого сина везуть в госпіталь у Харкові. У нього було поранення обох ніг, осколки в хребті, контузія. Довго лікувався, спочатку в Харкові, потім в Луцьку у госпіталі. Зараз Володя у Львові на полігоні.



- А потім знову на Схід?

- Так, потім знову на Схід. Він вже туди рветься, в нього там побратими, хлопці, він весь час про них говорить, переживає. Він командир, а значить відповідає за них. Володя дуже справедливий і відповідальний, він завжди в першу чергу думає про когось, тоді про себе.

- Як Володимир сприйняв, коли його нагородили Золотою зіркою Героя України?
- Спокійно сприйняв, сказав тільки, що тепер відповідальності ще більше. Дуже хвилювався, коли мало бути нагородження, як дізнався, що Зірку буде вручати Президент.

- Що син вам розповідає про війну?
- Нічого, майже нічого. Він про це не любить говорити, каже тільки: мамо, все буде добре. І я вірю, що все буде добре. Молюся кожен день за нього, за всіх хлопчиків, які там, за те, щоб нарешті був мир. Живу внуками, роботою. От буде 10 років, як я працюю на “Кромберзі”. Пам’ятаю, що як приїхала сюди, то мені зразу тут сподобалося, так і залишилася. Тут люди хороші, і знаєте, мені взагалі здається, що поганих людей на світі насправді дуже мало, хороших більше.

- Володя шкодує про те, що таки здійснив свою мрію і став військовим?
- Ніколи від нього такого не чула, навпаки, Володя весь час говорить, що от треба туди, треба більше зробити.



- А ви не шкодуєте, що він військовий?
- Він дуже хотів ним бути. Про педучилище каже “Мамо, я тільки через вас туди пішов”, а от в армії з перших днів він був у своїй стихії. Він вибрав сам собі долю, я за нього не вибирала. Так мало бути.

До речі, Володимир Гринюк народився 14 жовтня, у День захисника Вітчизни - така ось “випадкова невипадковість”.

“Так мало бути” - каже мама Героя. В кінці таких інтерв’ю важко щось сказати. Всі високі фрази втрачають сенс, коли дивишся в очі жінки, що виховала Героя, того, кому завдячує кожен з нас, і того, хто після важких поранень знову піде ТУДИ.



А мама буде чекати, не нарікаючи і не жаліючись, щодня вставати, йти на роботу, піклуватися про внуків, чекати свого Володю і молитися про мир.

Скажіть їй просто “дякую”, коли побачите. Всі решта слів - пусті і зайві.


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter, Google+ та Instagram.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 0
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Останні статті
Мама Героя України Світлана Гринюк: «Щодня молюся за свого Володю і всіх хлопчиків, які ТАМ»
13 жовтень, 10:00