вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  

У Канаді мені бракує каштанів і пломбіру, - волинянка-учасниця конкурсу краси в діаспорі

У Канаді мені бракує каштанів і пломбіру, - волинянка-учасниця конкурсу краси в діаспорі
Нещодавно чи не всі волинські ЗМІ облетіла новина про те, що дівчина, яка народилася на Волині, боротиметься за перемогу у конкурсі «Міс українська Канада - 2018». Красуня родом із Нововолинська Міла Чернишева у промоційному ролику розповідала, що має вокальні таланти, любить подорожувати та пізнавати нові культури.

На прохання поспілкуватися через інтернет Міла відповіла майже блискавично та охоче погодилася відповісти на всі питання. Красуня з Волині розповіла про свої великі переїзди, музичні контракти та любов до українського пломбіру.

Із ролика на «Міс українська Канада-2018» ми дізналися лише, що ви народилися у Нововолинську. Розкажіть трохи більше про себе

Отож, мене звати Міла. Я народилася у звичайній родині. Тато працював шахтарем, а мама - інженером-конструктором на заводі «Оснастка». Батьки у мене чудові, вони завжди підтримують мене, допомагають, чим можуть, переживають за мене, за що їм великий уклін. В дитинстві я була слухняною та енергійною дитиною. Полюбляла спорт, тому проводила багато часу зі своїм братом на дворі. Ми завжди гралися з друзями в хованки, футбол, баскетбол, та інші рухливі ігри. Також у першому класі почала ходити на гімнастику. Шкодую, що кинула цим займатись, адже мені довелося обирати між музичною школою і гімнастикою, і музика перемогла.

Граєте на якомусь музичному інструменті?

Я займалася грою на фортепіано у музичній школі, а ще пізніше ходила на скрипку в будинок школяра. Не знаю, чому батьки не віддали мене на вокал та на танці, адже я завжди мріяла про сцену, вона мене манила до себе, мені навіть важко пояснити це відчуття. Хоча, хочу відзначити, що я завжди була впевнена у тому, що буду співати. Музика - це манера спілкування, це терапія, це можливість виразити себе, це можливість мріяти, літати та дихати. Музика - це засіб від старіння. Музика об’єднує, лікує, надихає.

А які спогади у вас викликає рідне місто?

У мене до сьогодні змішані відчуття до нього. З одного боку, дуже його люблю, адже воно завжди пригадується мені таким затишним, кольоровим; зелені каштани, яких мені бракує в Канаді; моя улюблена школа-гімназія, музична школа, будинок школяра; наша знаменита стометрівка.... Ох, стільки спогадів! При нагоді хочу згадати своїх вчителів, які вкладали в мене частиночку себе, навчали мене, та подякувати їм за все.

З іншого боку, наше місто може бути таким сірим та злим. Впринципі, як і кожне інше місто.

Пам’ятаю, дуже любила зиму - це свіже повітря, іній на гілочках, рипучий сніжок! На зимових канікулах ми пропадали на гірці, катались на лижах та санчатах. Ось і віршик Наталії Забілої пригадався: «Білі мухи налетіли, все подвір’я стало біле»... А ще ми могли з двоюрідною сестрою в 30 градусний мороз піти на морозиво, це у нас така традиція була. Доречі, дуже люблю наш пломбір, тут мені його дуже бракує.

Коли ви вперше переїхали закордон?

Мені завжди хотілося десь їхати, побачити світ, ще змалку мені здавалося, що я живу в коробці, а хтось зверху спостерігає за мною. Тому після закінчення школи я поїхала в Німеччину по програмі обміну студентів. Там спочатку жила в німецькій сім’ї, вивчала мову, а потім вирішила лишитись та вступила до коледжу. Під час мого перебування в Берліні, я завжди приїжджала до дому два рази на рік (на Новий Рік - це було просто необхідно!).

У Німеччині ви вивчали соціальні науки у коледжі, а згодом – студіювали економіку в університеті. Чому ви обрали таку нетворчу спеціальність?

Предмети, звичайно, сухуваті, та і серце моє лежало до музики, до чогось креативного, але батьки мені говорили: «Дитино, музика - це щось не серйозне, треба чимось толковим займатись», тому я вирішила піти на щось, пов’язане з математикою, бо ця наука мені подобалась.

Навчаючись на першому курсі, я знайшла роботу в івент-агентстві Chez-AlexEvents. Не знаю, як це буде називатись українською, але посада називалась International artists assistant manager. Завдяки цій посаді мала нагоду подорожувати та відчути трохи, що таке шоу-бізнес, працювала з зірками української, російської та європейської естради.

У відео-візитці ви розповідали, що виступали у відомому німецькому гурті «Cherona». Як ви стали його учасницею?

Одного дня, а власне на мій день народження, мій агент (а я була зареєстрована в одному агентстві) прислав мені запрошення на кастинг і написав: «Міла, я думаю, що це є щось власне для тебе!». Я прочитала і моє серце завмерло: це було запрошення для вокалістів на кастинг поп-групи. Деталей на тоді взагалі не було. Отож, я відіслала своє резюме, фотографії, запис мого співу. Через декілька днів мені передзвонили і запросили на кастинг в Берліні. Мені потрібно було заспівати повільну та швидку пісні, затанцювати, а потім пройти інтерв’ю. Подякувавши, мені сказали, що в разі чого передзвонять. А пізніше я отримала дзвіночок та запрошення на фінал, який проходив у Кьольні.

Кастинг загалом проводили в Німеччині, Данії та Голландії. У ньому брали участь близько 800 учасників із різних куточків. Коли я приїхала на фінал і побачила журі, а їх там було десь людей з 15 (серед яких дирекція із SonyMusic, наші майбутні менеджери, дирекція із німецького телебачення SuperRTL та знімальна група), мене просто «накрило». Коли почала співати, то на середині першої пісні я забуваю слова, де я перебуваю, коротше – переживання переповнювали мене.

Повільна пісня пройшла на ура. А потім, під час інтерв’ю, мене запитали, яка моя улюблена пісня,і я, не вагаючись, випалила: «Оскільки я з України, то однією з моїх улюблених є українська пісня «Червона рута». А можна я її Вам заспіваю?» Я думаю, що власне цією піснею я остаточно підкорила серця суддів.

То вам одразу сказали, що ви пройшли кастинг?

Ні, спочатку були довгі дні чекання. Прокручувала в голові кастинг, думала, що можна було краще зробити, сказати… Нарешті 24 грудня вранці до мене у двері задзвонили. Я ще замислилась, хто б це міг би бути так рано? А це був листоноша із великим конвертом. Коли я його відкрила, то побачила контракт від одного з найбільших в світі музичних лейблів - SonyMusicBMG! Я ніколи не забуду той момент, це було щось неймовірне. Я не вірила своїм очам, я кричала та підстрибувала від радощів; одразу подзвонила до батьків, щоб поділитися такими новинами. Так я і потрапила до гурту «Cherona». Ми співали англійською, це була поп-музика, спрямована на дітей та молодь. Наш альбом «Sound of Cherona» потрапив у чарти, а наші сингли «Ching-Chang-Chong«», «SoundofAfrica»,«Riggadingdongsong» - на досить непогані місця у Німеччині та Австрії.

Скільки років ви присвятили цій музиці?

Час був просто нереальним, насиченим емоціями, різнокольоровими фарбами, радістю, неймовірною кількістю концертів, тренувань, інтерв’ю, зйомок. Це, власне, от те саме відчуття, коли займаєшся коханою справою. У нас також було шоу на телебаченні, яке складалося із 60 серій. Гурт існував трошки більше року, на початку 2010 року ми були номіновані на німецьку музичну нагороду ECHO Music Award. А одразу після цього гурт розпустили.

Не хочеться вдаватись у подробиці, але хочу звернути увагу на те, що шоу бізнес може бути жорстоким, і якщо навколо тебе немає менеджменту, або людини, якій ти можеш довіряти, ти потонеш, або тебе зжеруть.

Через це ви переїхали з Німеччини?

Так, після того, як гурт розпустили, моє серце було розбите і я вирішила поїхати до Канади. До речі, тут, в Торонто, проходить один з найбільших українських фестивалів у Північній Америці. Стоячи попід сценою під час концерту, я звернулась до Бога з проханням дати мені хоча б ще одну можливість бути на сцені та співати. Незадовго після того я познайомилась із музикантами і ми створили українсько-канадський фолк-рок гурт «Заповідь».

До його складу входять лише представники діаспори? На яких фестивалях чи концертах ви виступали, що для вас означає участь в такому гурті?

Гітарист Мет та барабанщик Нестор народженні в Канаді, бас-гітарист Андрій народжений у Львові, але ще дитиною переїхав з батьками до Канади, кібордист Маріуш - українець, народжений в Польщі. На даний момент ми є одним із популярних українських гуртів в Канаді. Ми граємо на різноманітних фестивалях, заходах, благодійних концертах у Торонто, Монреалі, Оттаві, Дауфіні, Вінніпезі, а також в Америці: Нью-Йорк, Бостон, Детройт, Нью Джерсі, Клівленд тощо. Три роки тому ми випустили свій альбом «Діти роду козацького». «Танці у вишиванці» є однією із моїх найулюбленіших композицій в цьому альбомі. Зараз працюємо над матеріалом для нової платівки.


Подорожі - також ваше хобі, а чи є якесь заповітне місце, яке мрієте відвідати?

Дуже люблю подорожувати, надихатися іншою культурою, звичаями, музикою, історією, відвідувати нові місця. Адже із подорожі ти повертаєшся іншою людиною - у тебе розширяється світогляд, а це дуже важлива складова для саморозвитку та пізнання самого себе. Коли десь їду, дуже люблю активний відпочинок! Якнайраніше встати, якнайбільше побачити та відчути - ось мій девіз! А спати будемо вдома (сміється). Кожна країна гарна по-своєму, мрію поїхати та побачити Азію.

Як підтримуєте форму - сидите на суворих дієтах чи займаєтеся спортом? Поділіться секретами гарного вигляду.

Людина постійно повинна дбати про своє тіло, тримати його у тонусі, правильно харчуватися та пити багато води. Я ніколи не сиділа на дієтах. Я вважаю, що потрібно просто мати в раціоні більше овочів та фруктів та робити хоча б по 10 хвилин фізичних вправ на день, прогулянки на свіжому повітрі – цього для початку буде достатньо. Хоча я завжди любила та люблю спорт. Колись навіть займалась кікбоксингом та інтенсивним фітнесом.

А взагалі у вас вже є досвід участі у конкурсах краси?

Ні, такий формат конкурсу для мене є новим.

Ви зазначали, що участь в конкурсі - шанс для випробувати власні сили. Чи не маєте хвилювань, що за учасницями конкурсів краси «закріплюють» образи «порожніх» красунь?

Власне, організатори цього конкурсу хочуть зламати стереотипи конкурсу краси. «Міс Українська Канада» - це дівчина-особистість, яка є не тільки просто красивою, вона має бути харизматичною, розумною, талановитою. Обирають посланця доброї волі, який буде служити громаді, беручи участь у різноманітних заходах, сприяючи гуманітарним ініціативам конкурсу. Наприклад, виходу в купальниках тут немає, натомість учасниці представлятимуть український національний костюм.

Ви потрапили до фіналу «Міс українська Канада – 2018». Розкажіть, які етапи довелося пройти?

Етапів було небагато. Спочатку потрібно було заповнити анкету онлайн, а потім, якщо тебе запросили на кастинг, потрібно було пройти його. На кастингу також представити свій талант, а після цього - інтерв’ю.

Чи змінилося ваше життя після того, як ви потрапили на конкурс?

Тепер життя змінилось тільки в тому плані, що воно стало ще більш зайнятішим. Дуже багато підготовки та праці над собою. До речі, дуже вдячна друзям за підтримку: Ані Олексієвич, вона є чудовим фотографом, Ірині Громаді за чарівний макіяж під час фотосесій, а також Олі Ткаченко - чудовому ілюстратору та дизайнеру і всім тим, хто зажди готовий допомогти, моїм близьким, дуже вас люблю! Звичайно, стали люди більше пізнавати, підходити, вітати, радіти за мене. Хочете бути у курсі подій, тоді слідкуйте за сайтом конкурсу.

Українська діаспора в Канаді – одна з найбільших в світі, мої друзі з Торонто жартували, що то як велике село, бо дуже часто можна зустріти на вулиці українців, всі всіх знають. Ви підтримуєте стосунки із місцевими українцями, берете учать у якихось національних фестивалях?

Так, стосовно того, що Канада - це велике село, у тому сенсі, що багато людей одне одного знають - це чиста правда! Звичайно, що підтримую стосунки із громадою, беру активну участь у її житті. Як я вже розповідала раніше, ми постійно з гуртом «Заповідь» виступаємо на різних національних фестивалях. До речі, не раз мали приємність стояти на одній сцені з такими українськими гуртами як «Антитіла», «Kozak System», «Тік», Дзідзьо та багатьма іншими.

А чи плануєте знову приїхати в Україну?

Конкретних планів поки що немає, але, звичайно, хочеться відвідати Україну найближчим часом. Можливо, навіть приїдемо з концертом із гуртом «Заповідь».

Листувалася Василина БОРУЦЬКА
Фото з особистого архіву Міли Чернишевої

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter, Google+ та Instagram.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 1
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
А скільки їй років?
Відповісти