Щасливим треба бути кожного дня, - луцький художник Андрій Кальков

Яскраві та неординарні малюнки художника Андрія Калькова прикрашають низку стін у різних українських містах, а його стиль важко переплутати з якимось іншим.

Митець творить «геометричні» малюнки у стилі оп-арт, які притягують увагу і точно не залишать нікого байдужими. Фактично у центрі Луцька біля Галереї мистецтв теж красується «фірмове» графіті від Калькова – малюнок є частиною теми «Круговорот», над якою митець працює вже з десяток років.

Про те, коли почав малювати, про свою першу виставку та чи розуміють люди його мистецтво, райтер розповів журналісту Інформаційного агентства ВолиньPost.

***

Мені завжди подобалося малювати. Приблизно у 7-му класі я пішов у художню школу і десь у той період побачив у Луцьку на стінах графіті. Відтоді паралельно з художньою школою я починав щось своє пробувати на стінах.

***

Я пройшов художню школу, інститут, академію, де ми постійно малювали людей, натуру, правильне академічне мистецтво. Водночас мені хотілося передавати якусь свою точку зору на цей світ, своє бачення. Я побачив роботи в стилі оп-арт і мені дуже сподобалося, що тут використано багато ілюзій. У них було щось магічне, що мене притягувало, вони символізували нашу епоху – ми теж «живемо» в інтернеті, в якомусь ілюзорному світі.

***

Я захотів працювати в стилі оп-арт. В інституті ми саме вивчали орнаменти і я дізнався, що спіраль присутня у всіх культурах світу, це символ розвитку, пізнання. Тому я подумав: а що, якщо я символ, який був у кожній культурі світу, на всіх континентах, поєднаю із сучасним оп-артом? Так в мене і «закрутилося» і вийшла моя серія «Круговорот».

***

Зараз я роблю тільки цю серію і нічого більше. До речі, рік тому мене помітив київський фонд сучасного мистецтва «Sky Art Foundation» і вони теж допомагають мені творити – знаходять місця і організовують виставки і зустрічі.

***

Перша виставка моїх робіт відбулася, здається, у бібліотеці біля Собору. В мене було до 10-ти робіт, я зовсім не хвилювався. Але я думаю, що справжньої персональної виставки у мене насправді ще не було. Я до неї готуюся і сподіваюся, що вона ще буде. Місце, галерея і публіка відіграють дуже велику роль - чим більше людей цікавляться твоїми роботами, тим цікавіше тобі спілкуватися з публікою.

***

Зараз люди дуже різні. Є старші люди, які більше цікавляться абстракцією, ніж молодь, принаймні такі мені трапляються. Якщо люди не розуміють моїх малюнків, я нікому нічого не показую і не доводжу. Мені здається, що там немає нічого, що виходить за межі розуміння, на це можна дивитися як на декоративну штукатурку чи килим. Я не думаю, що моє мистецтво настільки незрозуміле, що до нього мають бути якісь такі питання, всі стикалися з орнаментами. Якщо хтось на вулиці питає, то я пояснюю, що малюю, але відвертого нерозуміння я не зустрічав жодного разу.

***

Я взагалі ніколи не намалюю реалізму, принаймні, так мені зараз здається. Просто хочу працювати в серії «Круговорот» і малювати її все життя. Можливо, шукатиму нові рамки чи форми вираження, але ідея буде та сама.

***

Я навіть не завжди читаю коментарі під своїми роботами. Найбільше мені подобається, коли, наприклад, в Instagram пишуть в особисті повідомлення, що у мене класні роботи чи я надихаю. Це вже не просто коментар під роботою, а адресоване звернення, мені дуже приємно.

***

Слідкувати за кожною своєю роботою вже трохи важко… Роботи на стінах – лише в Україні, полотна через інтернет замовляють з Європи, а недавно отримав замовлення із Нью-Йорка.

***

Робота фактично сезонна, бо малювати на стінах в холодні пори незручно і важко фізично, тому ти повертаєшся до майстерні. Якщо чесно, на стінах мені більше подобається малювати, бо я бачу в цьому певну свободу. Стіни більші, а іноді ти можеш витратити однаковий час на невелике полотно і 5-ти поверховий будинок. Якби в мене була можливість, я б малював тільки по стінах. Тому, наприклад, якщо взимку є якісь замовлення по інтер’єру, то я дуже радію. З іншого боку, я водночас й прихильник полотен – їх можна перевозити, можна міняти експозиції. В цьому теж є певний кайф.

***

Щасливим треба бути кожного дня, коли працюєш. Мені хочеться максимально розвинутися в цій галузі і зробити все, щоб не було соромно перед собою. А там життя покаже.

***

Кілька років тому у Києві пішла мода на мурали і спочатку вибирали «видні» стіни, в центрі. Була навіть гонка за тим, аби зайняти місце, де люди більше побачать малюнок. Зараз є інша точка зору: не обов’язково, аби мурал «кричав» про себе, щоб його бачили тисячі людей. Навпаки – можливо, у якомусь віддаленішому місці він потрібніший, бо там менше людей, не все так чисто і гарно, як на головних вулицях.

***

У рамках фестивалю «Mural Social Club» я розмалював дві школи – в Киві та Сумах. В Сумах я вибрав екологічну тему, аби вчителі розповідали дітям, що довкілля треба берегти. Стіну продумав так, щоб вона мала історію – там «зав’язана» вода, повітря, грунт і круговорот цього в природі.

***

У мене є ціль - постійно розвивати свої серії. І коли я дивлюся на роботи, намальовані кілька років тому, розумію, що вони непогані, але в них зовсім інший погляд. І ти дійсно відчуваєш, що він міняється з часом. Є такі художники, які чим далі працюють, тим у них все спрощується. В мене навпаки.

***

Є такі кілька днів на місяць, що як би ти не старався, в тебе не вийде нічого намалювати. Тобто муза таки має бути. Але моя ціль - працювати кожного дня, часом і по ночах. Насправді я сова, тому звик працювати над полотнами в майстерні і до опівночі.

***

У нас дуже багато художників з Луцька, які пороз’їжджалися по Україні чи закордон, Луцьк багатий молодими, перспективними художниками. Але у нашому місті є велика прогалина з арт-простором. У нас, мені здається, нема критичної маси культурної публіки, яка цікавилася б мистецтвом. Сподіваюся, що через деякий час і Луцьк, і Україна, доростуть до закордонного рівня у цьому питанні. У мене немає мети виїхати звідси – хочеться на тому місці, де ти є, робити те, що ти любиш. Я не проти участі у фестивалях, але переїхати на постійно наміру немає. Мені тут комфортно.

***

Зараз є дуже велика прогалина між старшим і молодим поколінням у митців. Певні держструктури, які займаються культурою, не завжди готові розуміти молоде мистецтво або недостатньо його поважають. Хоча у всьому світі воно досить поширене і визнане. Є багато прикладів, коли роботи не брали на виставки через банальне нерозуміння. Я б хотів, щоб таких питань не виникало.

***

Чи має художник бути голодним? Коли щось придумуєш, то мозок дійсно краще працює, коли ти трішки голодний. Але коли ти вже виконав роботу, то маєш добре поїсти (усміхається).

***

Я черпаю натхнення у відпочинку, внутрішній медитації та із робіт інших художників, які бачу у мережі чи на вулиці.

***

Коли є внутрішня тиша, то відбувається перезавантаження мозку. Це як у телефоні, «очистити оперативну пам'ять» – ти трохи перезавантажуєшся і краще працюєш. Зараз такий час, що ми перевантажені інформацією, тому треба шукати джерело натхнення в собі і часом тікати від світу, хоча б на пару годин усамітнившись – тоді почуваєш себе зовсім по-іншому.

***

Співпраця із брендами одягу – дуже приємна, бо ти бачиш реалізовану річ. Все почалося з того, що в Instagram я виклав фото із виставки в Луцьку. Директор «Urban Planet» побачив фото і запропонував зробити такий принт. Зараз це одна з найкласніших колаборацій, і часто я зустрічаю цей принт у різних містах – він вже став фірмовим. Я теж часто йог використовую. Недавно малював у Киві мурал, повз проходили хлопці і кажуть «оо, «Urban Planet» на стіні» (усміхається).

***
У Луцьку є приміщення, яке б я хотів розмалювати. Це будівля біля мосту на Рівненській, з цікавою геометричною стіною, мені завжди хотілося там щось намалювати. Поки я до цього не дійшов, але, можливо, колись і вийде.

Спілкувалася Василина БОРУЦЬКА
Фото з особистого архіву Андрія КАЛЬКОВА
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.