вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  

«Я вже й не пам’ятаю, коли їв борщ»: історія луцького безхатька

«Я вже й не пам’ятаю, коли їв борщ»: історія луцького безхатька
Допис про волинянина Івана Стасюка, який живе під сходами будинку на проспекті Соборності, зібрав чимало перепостів і лайків у соцмережі Facebook.

Після цього про безхатька написали чи не всі луцькі ЗМІ, а сюжет про чоловіка, за ліжко якому править купа одягу, «прокрутили» на телебаченні. Стасюк став майже зіркою і каже, що його часто впізнають, але життя відтоді особливо не змінилося - він і далі живе під сходами, їсть те, що принесуть, та по півдня бачить тільки ноги покупців, які приходять до магазину.

Часом до нього хтось заговорить, часом дадуть якихось харчів чи квасу, але найчастіші гості тут голуби – вони приходять збирати крихти, які лишилися від вчорашнього хліба.

«Куди я – туди й вони за мною», - киває Стасюк. Голуби, це, звісно, добре, але безхатько хоче нарешті знайти своє пристанище - через хвору ногу йому потрібен догляд.

Півжиття по електричках

Іван Стасюк каже, що те, що про нього пишуть «в інтернетах» - правда. Йому 47 років, він народився в селі Іванівка Горохівського району і є інвалідом дитинства. Деякий час він жив в інтернаті у селі Сенкевичівка, згодом - працював у колгоспі.

«Різноробочим був. Потім на хазяїна робив у селі Новосілки, там свиней глядів, на підсобному хазяйстві був. Трохи порав, от таке… Потім мусив піти, як почав ходити на костилях і став негоден… За трохи пішов по електричках, бо сестри не приймали, не хотіли, щоб я був», - провадить далі безхатько. Розповідає, що має родичів, але тепер живе на вулиці, бо нікому не потрібен.

«Є родина, але повністю, сказати, відказалася від мене. Є мамина сестра, в Нововолинську живе, мамин брат є, а мама померла… Я вже старший мужчина, кому я тепер потрібен? В мене і в Луцьку родичі є по батьковій лінії, якби хтіли найти мене, то в інтернеті багато писали, могли би вже найти. Я ж кажу – нікому я не потрібний... Поки молодий був, міг щось робити, то потрібний був», - розповідає безхатько. Колись його забирали в реабілітаційний центр, але він там пробув лише кілька днів. Лишатися не захотів сам.

«То віруючі були, село Новосілки. Там ні отдихнути не можна вдень, ні поспати, бо я був з ногою. Я не захотів, бо я є людина православна», - додає чоловік.

Тривалий час він просив милостиню в електричках, особливо взимку, коли треба було десь сховатися від морозів. Співати не вміє, тому просто прохав у людей допомоги. Одного разу, каже, стало геть погано - в електричці в нього стався інсульт.

«Я тоді так і впав з костилями і не міг ходити. Тоді в лікарні полежав, одійшов, і отаке життя. Я по електричках багато років провів, так і можете писати – півжиття по електричках», - каже безхатько.

«Дім» під сходами

Своє маленьке «обійстя» у Луцьку Стасюк облаштував, з чого було – старий одяг і речі, які приносять незнайомі люди, великі пляшки з води, літні тапочки. Має імпровізовану подушку із сидіння та справжню ковдру, яку весною, коли безхатько ще міг нормально ходити, дали віруючі – пригадує, що тоді йому привезли багато «гуманітарки». До того, попри весняний холод, він вкривався тільки тонким покривалом.
Так Іван Стасюк бачить світ із місця свого прихистку
Так Іван Стасюк бачить світ із місця свого прихистку

Як давно «перекочував» до Луцька, безхатько точно відповісти не може – каже, тяжке питання, але згодом додає – точно вже кілька років, як тут. Поки жив під сходами траплялося всяке: і допомагали, і поліцію до нього викликали. Нещодавно про чоловіка написали у мережі, і відтоді у нього кілька разів були журналісти із телебачення, які розповіли про його ногу та те, що він потребує милиць.

«Я відморозив ногу. Я не знаю, де я її відморозив, але тут мене коли начали знімати, то після того мене доставили в лікарню, помогли трохи. Я там пробув не дуже довго та й забрався», - пригадує Стасюк. В медзакладі кілька разів бували працівники соцслужб, і навіть один раз приходили «під сходи», але не застали безхатька. Чоловік каже, що після «шуміхи» приїжджав навіть депутат, чи то «від депутата», і демонструє візитку, яка захована серед його речей. Мовляв, жінці, яка трохи допомагає безхатьку, казали звертатися за потреби.

Інколи він просить перехожих викликати йому "швидку", щоб лікарі вкололи знеболювальне. Інколи ж намагається притупити біль алкоголем.

«То не секрет. Я не часто випиваю, можу якогось вина купити - як маю пару рублів, поїду собі на «Юбілейний», куплю пляшечку і мені легше на ноги. Я скажу так – вип’ю і легше мені на ноги, не так мені догорають, розумієте? Буває болить, що не можу встати», - зітхає чоловік.

Часом допомагають, часом роблять вигляд, що мене не бачать

«Декотрі люди погодилися їсти приносити і я виживаю так. От жінка з цього під’їзду (вказує на будинок, - ред.) часом приносить, то так я і живу… Деякі люди приносять мені гуманітарку переодітися, але деякі приходять і навіть обкрадають… Знаю, що за люди, вони живуть тут недалеко – коротше, синяки. Навіть баклажку води, що люди принесли, то й то забрали», - вказує безхатько на місце, де зазвичай тримає пляшки з водою.
Імровізована кухня Івана Стасюка
Імровізована кухня Івана Стасюка

Але світ не без добрих людей - Стасюк розповідає, що на вихідних ходить просити милостиню до церкви біля Там-Таму. Йому приносять хліб, булочки, солодку воду та навіть дають гроші. Тут він також зустрів чоловіка, який відвозив безхатька до лікарні.

«То він мене біля церкви і побачив. Він не священик, проста людина. Він мені викликав скору і багато чого допоміг, я не мав ні копійки. Він мене навіть як тепер побачить, то купує води солодкої, то булочку, поїсти. Останній раз, як я його бачив, то він мені бинт купував, перекис і йод.... Я вже, правда, десь пару місяців, як його бачив. Його звати Юра», - розповів Стасюк. Часом люди із закладів поблизу набирають йому води, а кілька днів тому після публікації в інтернеті принесли милиці.
Нещодавно безхатькові подарували милиці
Нещодавно безхатькові подарували милиці

«В мене колись були, та їх потім забрали. А це мужчина побачив в інтернеті та й приніс мені костилі. Я тільки що забувся, як звати його. Сам він родом із Володимира-Волинського, а тут в Луцьку живе», - показує Іван Стасюк нове надбання. З милицями стало трохи легше, тому тепер безхатько ходить по кілька годин на день чи повільно кульгає до магазинчиків поблизу, аби винести сміття.


«Життя тяжке, але шо ж зробиш. Так і мучуся. Є й хто помагає, є, хто тільки боком дивиться. От з ларька дівчина, то як винесу їм сміття, помагає мені - вчора підійшов до неї, дала хот-дога, квасу, бо я хоч і на костилях, то винесу їй мусор. На життя треба щось заробити, щоб поїсти», - додає чоловік.

Ввечері він іноді виходить у двори, трохи посидіти, але йому не завжди там раді – вже кілька тижнів чоловік кашляє.

«Посиджу там в дворику, - зітхає чоловік. Але мені не завжди дозволяють – кажуть, ви хворі, може, туберкульоз маєте. Забороняють, понімаєте?... Я людина проста, я і з дітьми люблю побавитися, але мені не дозволяють. Може воно й так».

У зв'язку з інвалідністю Стасюк отримує пенсію, тому кожного місяця він з нетерпінням чекає «17 числа». Але, аби отримати виплати, треба їхати до села, а нині з цим важко. І хоч безхатько вже звик до життя на вулиці, каже, що хотів би, аби його забрали в притулок на «постійне місце».
Небайдужі люди кілька днів тому подарували безхатькові милиці
Небайдужі люди кілька днів тому подарували безхатькові милиці

«Мені розказували, що на ГПЗ є такий, що там приймають на переночівлю, - пригадує чоловік. Мені треба постійне місце, хоч би так, щоб хтось доглядав, і щоб в лікарню завезти. Мені без врачів тяжко, я не можу. Приїдуть обезболююче вколять - мені легше… Я був би дуже вдячний, якби мене забрали, мені вже тут надоїло. Я вже кілька тижнів холодний і голодний, на одній воді. Мені часом винесуть поїсти, а часом не несуть. А хочеться, щось такого, знаєте, рідкого з’їсти. Я вже й не пам’ятаю, коли їв борщ».

Василина БОРУЦЬКА

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter, Google+ та Instagram.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 2
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Я прошу вас хто має вплив.У селі Навіз Рожищенський рн є село Навіз.Волинська обл.Там пристарілий дом.Там чисто ухожано.Я жителька того села
Але там не всіх беруть.Хто може вплинути на начальство і перевести його в село.
Відповісти
Да по селах куча пустих хат є, дайте чоловіку притулок, допоможіть з роботою, він же не цілковито безпомічний
Відповісти