вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  

По різні боки барикад: «за» і «проти» у скандалі навколо притулку на Волині

По різні боки барикад: «за» і «проти» у скандалі навколо притулку на Волині
Повідомлення про побиття і сексуальні домагання у притулку Служби у справах дітей Волинської ОДА у Рожищі облетіло українські мас-медіа. Вперше його оприлюднила у себе на сторінці у Facebook омбудсмен Людмила Денісова.

Про це йдеться у матеріалі на шпальтах видання Твій портал.

Інформація викликала неоднозначну реакцію серед людей: одні щосили критикують керівництво закладу і займають позицію дітей, інші – звертають увагу на те, що вихованці цього притулку є неблагополучними дітьми, в силу тих обставин, в яких їм довелося зростати.

Коментарі людей, які перебувають по обидві сторони конфлікту.

Вихователь притулку Неля Прокопчук:

– Зараз ідуть слідчі дії, тому я не можу нічого говорити. Не хочу навіть, бо все сказане може бути використане проти нас. Скажу так: скільки тут працюю, жодного разу не чула, що дітей хтось домагається чи б’є.

В тій інформації, яка зараз поширюється у ЗМІ та Інтернеті, багато просто надуманого і нічим не підтвердженого. Стосовно дітей скажу одне: вони тут геть не прості, і самі можуть будь-що влаштувати, включно з бійкою…

Директор Рожищенського притулку для дітей Леонід Матвійчук:

– Інформація, описана на сторінці омбудсмена Людмили Денісової, була взята просто зі слів дитини. Все це є звичайним перебільшенням. Мене лише поставили перед фактом, коли сюди приїхали правоохоронні органи і почали розслідування.

Все почалося з «недільних» розваг наших старших підопічних. Їм стало сумно, тож вони підпалили прямо у кімнаті папір і почали творити безлад. До 11-ї ночі розвели «галдьож», чого тут тільки не робили. А поряд – кімнати, де живуть маленькі діти. Обидва наших чергових узяли головних організаторів за руки і посадили – одну на одне ліжко, другу – на інше. Тепер четверо дівчат вималювали собі історію, зговорились, і кожна говорить те ж саме – що їх побили. Але вже навіть зараз правоохоронці бачать у їхніх словах розбіжності. Одна сказала, що їй черговий порізав вени. Поліцейський дивиться, а в неї аж чотири шрами на руці, питає: «Це що, тобі стільки разів черговий різав руку, а ти сиділа і мовчала?» Вона тоді каже: «Ой, не записуйте цього. Не різав мені ніхто вени»…

– Що скажете стосовно останнього інциденту у вашому закладі, коли утекла дитина і Вас звинуватили в тому, що не одразу повідомили про зникнення в поліцію?

– Це утік хлопчик. Спочатку ми, звісно, розшукували його власними силами, а коли побачили, що не справляємось, одразу підключили поліцію. П’ять днів тому цю дитину знайшли у Києві.

Розумієте, зараз ще не висунуто нікому ніяких обвинувачень, просто йде слідство. Я перебуваю на робочому місці. І я сам попросив, щоб, поки триває слідство, мене усунули від посади.

Керівник Служби у справах дітей Волинської ОДА Алла Онищук коментувати ситуацію відмовилася, посилаючись на таємницю слідства: «Я нічого не буду говорити, бо йде слідство. Я постійно зайнята і займаюся справами дітей. Я не знаю, чи зможу вам виділити час для розмови».

Любов Боярчук, 55 років (село Іванчиці Рожищенського району):

– Мої п’ятеро онуків (3 дівчинки і 2 хлопчики, один з яких має синдром Дауна) були у цьому притулку два роки тому. Їх забрали від матері, моєї невістки, бо вона була важко хвора і просто не справлялася з ними. Діти пробули там два місяці, і за увесь цей час я через день стабільно була у них. Жодного разу не чула і не бачила поганого ставлення від вихователів чи директора до діток.

Коли я оформила на себе опікунство на дітей і приїхала забирати їх із притулку, то директор навіть сам запропонував відвезти своєю машиною нас додому – в Іванчиці. Ще передав нам цілих два мішки іграшок і одягу з притулку. Навіть зараз, коли я взнала інформацію, що відкрили кримінальну справу проти директора за домагання і побиття, перепитала онуків, чи їх хтось там бив або зачіпав із працівників. Діти кажуть, що нічого такого не було. Навпаки, їх там навіть молитви «Отче наш» навчили.

От на кого мої онуки жалілися, так це на старших дітей. Я своїм постійно привозила повні сумки гостинців. А мої онуки мені казали: «Бабусю, не везіть стільки, все одно у нас старші діти все це позабирають, тільки-но ми прийдемо у кімнату. Діти у цьому притулку не прості, я вам скажу. Я часто їжджу в Пенсійний фонд у Рожищі, до нього треба йти якраз повз притулок, то ці підлітки відкривають вікна і кричать до мене: «Дай гроші, іди сюди!..».

Історія з Надійкою Зубаль (село Топільне Рожищенського району)

Історія про дівчинку з Волині, яка написала «передсмертну» записку зі словами «Я не хочу жити», облетіла всі українські медіа. Саме після цієї записки дитину, в цілях безпеки (аби не втілила задумане в життя), доправили до притулку в Рожищі. Пізніше вона розповіла, що в неї там дуже сильно почав боліти живіт, дійшло до того, що вже навіть не могла ходити.

Дівчинка жалілася, що від болю навіть втрачала свідомість, однак єдине, чим їй допомагали, то це давали випити но-шпу, ото і все. Навіть «швидкої» жодного разу не викликали. Допоки дитині зовсім не стало зле.

Прибиральниця, яка прийшла навести лад у кімнаті, де перебувала Надійка, побачила, що дитина лежить майже нежива. Налякана працівниця тоді й викликала «швидку допомогу»…», – розповідала тоді мама Надії – Лариса Зубаль.

Лучанка Наталія Зорко (20 років):

– У цьому притулку я була чотири роки тому. До мене там ніхто не приставав, але били не раз. Причому без причини: то не там сіла, то не туди пішла. Я бачила, як брат директора простягав руки до дітей, мене особисто він не чіпав, бив інший охоронець. Вони приходили до нас у кімнату, переривали наші речі, могли щось забрати, щось викинути.

Пам’ятаю свою першу ніч у цьому притулку. Я встала і пішла в туалет. То мене охоронець за шию взяв і просто запхав назад у кімнату. Виявляється, вночі не можна нікуди виходити, навіть у туалет. Охоронець сказав: «Тут свої правила, і ти маєш їм підкорятися».

Лучанка Ірина Дейнека (18 років):

– У цьому притулку я була десь три роки тому. Вони там дійсно били і знущались. Мене особисто не раз бив брат директора. То я біля телевізора близько сиджу, то я не туди пішла, за будь-що міг ударити. Коли за мене заступалися хлопці, він їх міг на добу зачинити у темному приміщенні, без води і їжі. До мене там особисто ніхто не приставав, а от моєї подруги брат директора таки домагався. Вона приходила постійно зі слізьми, але нам нічого не розповідала.

Сам директор нас ніколи не ображав, але коли ми жалілися йому на його брата й інших охоронців, казав, що ми все придумуємо.

Я так зраділа, коли взнала, що їх нарешті вивели на чисту воду. Бо коли ми їм говорили, що все розповімо, що робиться в притулку насправді, вони нам казали, що нас, таких неблагополучних дітей, ніхто не послухає…

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter, Google+ та Instagram.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Завантаження...
Коментарі 1
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Не знаю тонкощей конфлікту і знати не хочу, але я на стороні колективу і директора. Принаймні, з моральної точки зору. Інтуїція. Далекий від думки, що там хтось міг собі дозволити когось домагатись. Просто - зрежисований примітивний спектакль. Скажу інше, проживжи вже довге життя. Памятаю утриманку цього будинку ще у сімдесяті роки минулого століття. Він тоді називався "Дитячий будинок". У сімї померла від туберкульозу мати, батько четверо малолітніх дітей віддав у дитбудинки і одружившись на другій жінці, ще й їй склепав двоє. Згадана утриманка виросла в будинку дитини, згодом мала 6 чоловіків, волочилась по світу і кожен раз навідувалась в на малу батьківщину з іншим. Одного вбила сковорідкою, іншого втопила у ванні... Без батьків діти не можуть отримати виховання. Вони ростуть жорстокими, без любові і ласки, загнаними в пастку звірами. Сирітство - це гнійний нарив суспільства і чужий дядько за мізерну зарплатню ніколи не замінить батька, а так звана вихователька - матір. Дитбудинки - це чума. Це фабрика жорстокості, яка "виробляє" людей без спічуття. І в них будуть такі ж діти. Якщо будуть... Яблуко від яблуні...
Відповісти